Постанова 4857 № 300/340/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/340/21 пров. № А/857/9808/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Гудима Л.Я., суддів: Довгополова О.М., Святецького В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 06 травня 2021 року, головуючий суддя Гриньків Д.В., ухвалене у м. Івано-Франківську, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ямницької сільської ради об`єднаної територіальної громади про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В: В лютому 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Ямницької сільської ради ОТГ, в якому просив визнати протиправною бездіяльність щодо відсутності реагування на невиконання рішення від 05.10.2018 року "Про визначення порядку участі ОСОБА_1 у вихованні синів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 " та зобов`язати вжити належних заходів для притягнення винних осіб до відповідальності за невиконання такого рішення у спосіб складання протоколу про вчинення адмінправопорушення за частиною 5 статті 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення. В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що відповідачем протягом тривалого часу, незважаючи на неодноразові звернення позивача, здійснюється бездіяльність, що виражається у нескладенні протоколів про притягнення винних осіб до відповідальності за ч.5 ст.184 КУпАП. Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 06 травня 2021 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, який, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити. Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що відмова працівників відповідача складати протокол з тих підстав, що складання протоколів є правом, а не обов`язком - є відмовою здійснювати останнім обов`язки щодо контролю, через що дії відповідача є протиправними. На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 19.03.2019 року та 29.03.2019 року позивачем подані заяви до Ямницької сільської ради про необхідність притягнення до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.184 КУпАП ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с.21, 23). У відповідь на вищевказані заяви 25.03.2019 року та 09.04.2019 року відповідачем надано відповіді за №434 за №494 згідно із яким позивачу рекомендовано звернутися до суду (а.с. 22, 29). Крім того, позивач протягом 2019 - 2020 років звертався до відповідача із заявами про необхідність складення протоколу про вчинення ОСОБА_6 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 184 КУпАП (а.с.33, 41-46, 51, 69, 99-100, 106-112, 133-136, 149-150). 22.08.2019 року відповідачем надано відповідь на заяву ОСОБА_1 в якій зазначено, що ОСОБА_6 повідомила, що з вимогою бачитись з дітьми звертався брат позивача, а не він особисто, та повідомила про її перебування в цей період разом із дітьми на відпочинку (а.с.37). У відповіді Ямницької сільської ради об`єднаної територіальної громади від 04.12.2019 року остання повідомила позивачу, що в 2020 році планується створення Служби у справах дітей на яку буде покладено обов`язок складення протоколів про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 5 ст. 184 КУпАП (а.с. 58). Листом від 21.04.2020 року за №683 відповідач повідомив позивача про вжиття заходів та відібрання пояснень у ОСОБА_6 (а.с.76). 14.07.2020 року відповідачем повідомлено, що з метою забезпечення належної роботи з контролю та дотримання вимог КУпАП на розгляд виконавчого комітету Ямницької сільської ради подано матеріали щодо визначення уповноваженої особи на складання протоколів про адміністративні правопорушення (а.с.137). Крім того 03.08.2020 року та 09.09.2020 року відповідачем надано відповіді ОСОБА_1 , що на розгляді в Тисменицькому районному суді перебуває цивільна справа за його позовом до ОСОБА_6 . Рішенням Ямницької сільської ради об`єднаної територіальної громади від 23.12.2020 року створено Службу у справах дітей Ямницької сільської ради у статусі юридичної особи (а.с. 207). Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що факт притягнення іншої особи до адміністративної відповідальності не може вплинути на особисті права та/або інтереси заявника, відтак права позивача не є порушеними. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАСУ) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до частини першої ст.254 Кодексу України про адміністративні правопорушення, про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Статтею 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. У пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі "Меньшакова проти України" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням. У випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі "Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom), пункт 57, Series A, № 93). Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні й конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Основного Закону України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. За змістом частини третьої статті 124 Основного Закону України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті. Стосовно "порушеного права", за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Стосовно поняття "охоронюваний законом інтерес" в тому ж Рішенні Конституційного Суду України вказано, що воно означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Обраний спосіб захисту, як оскарження дій працівників відповідача та зобов`язання їх скласти процесуальні документи з метою притягнення до адміністративної відповідальності іншу особу, не створить для скаржника жодних юридичних прав та/чи обов`язків. Крім того, з огляду на завдання адміністративного провадження, факт притягнення іншої особи до адміністративної відповідальності не може вплинути на особисті права та/або інтереси заявника. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.06.2019 року у справі №826/3585/18. Також колегія суддів звертає увагу, що у відповідності до ст. 255 КУпАП України у справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними в статтях 218 - 221 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи органів опіки та піклування (частини п`ята і шоста статті 184, стаття 188-50). Матеріалами справи підтверджується, що лише 23.12.2020 року рішенням Ямницької сільської ради об`єднаної територіальної громади створено Службу у справах дітей Ямницької сільської ради у статусі юридичної особи. На момент виникнення спірних правовідносин, у відповідача був відсутній орган, який уповноважений складати протокол про правопорушення за ч. 5 ст. 184 КУпАП України, через що протиправність дій відповідача не знайшло свого підтвердження в ході розгляду справи. Відтак, колегія суддів вважає вірним висновок суду попередньої інстанції про те, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, відтак задоволенню не підлягають. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді. З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 06 травня 2021 року у справі №300/340/21 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя Л. Я. Гудим судді О. М. Довгополов В. В. Святецький