Ухвала КАС ВС № 9901/302/21

УХВАЛА 30 липня 2021 року Київ справа №9901/302/21 адміністративне провадження №П/9901/302/21 Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Яковенка М. М., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправною та скасування ухвали, УСТАНОВИВ: 28 липня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої ради правосуддя, в якому просить визнати протиправною та скасувати ухвалу Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 14 червня 2021 року № 1334/2дп/15-21, в частині відмови у відкритті дисциплінарної справи за скаргою ОСОБА_1 стосовно судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Олійника В. М. Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 12 квітня 2021 року суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Олійник В. М. постановив рішення у справі № 160/3080/21. Вважаючи, що при розгляді справи та постановленні вказаного рішення суддя Олійник В. М. припустився численних порушень Конституції України та Закону України «Про звернення громадян», ОСОБА_1 14 травня 2021 року звернувся до Вищої ради правосуддя зі скаргою на дії вказаного судді. Однак, Вища рада правосуддя, за твердженням позивача, необґрунтовано відмовила у відкритті дисциплінарної справи за його скаргою у зв`язку з тим, що скарга зводиться до незгоди із судовим рішенням. За правилами частини четвертої статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні, серед інших, справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРП. Особливості розгляду цієї категорії спорів визначено у статті 266 КАС України. Вирішуючи питання про можливість відкриття провадження за вказаною позовною заявою, Суд виходить з такого. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди повинні дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав і свобод, гарантованих Конвенцією. У пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням, у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A, № 93). Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті. За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. У позовній заяві йдеться про те, що Вища рада правосуддя за результатом розгляду скарги ОСОБА_1 необґрунтовано та безпідставно відмовила у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Олійника В. М . Так, статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вища рада правосуддя стосовно розгляду скарг та здійснення дисциплінарного провадження щодо судді визначаються Конституцією України, Законом України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) і Законом України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII). Положеннями частини десятої статті 131 Конституції України закріплено, що відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення добору суддів, прокурорів, їх професійної підготовки, оцінювання, розгляду справ щодо їх дисциплінарної відповідальності, фінансового та організаційного забезпечення судів. В Україні діє Вища рада правосуддя, яка розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора (пункт 3 частини першої статті 131 Конституції України). Згідно зі статтею 108 Закону № 1402-VIII дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вища рада правосуддя у порядку, визначеному Законом України «Про Вищу раду правосуддя», з урахуванням вимог цього Закону. Відповідно до статті 42 Закону № 1798-VIII дисциплінарне провадження розпочинається за скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарна скарга), поданою відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», або за ініціативою Дисциплінарної палати чи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом. Дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя. Дисциплінарне провадження включає: 1) попереднє вивчення та перевірку дисциплінарної скарги; 2) відкриття дисциплінарної справи; 3) розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне провадження здійснюється у розумний строк. Строки здійснення дисциплінарного провадження визначаються цим Законом та регламентом Вищої ради правосуддя. Пунктом 1 частини першої статті 43 Закону № 1798-VIII передбачено, що член Дисциплінарної палати, визначений для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (доповідач): вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону та наявність підстав для залишення без розгляду дисциплінарної скарги чи відмови у відкритті дисциплінарної справи. Підстави для відмови у відкритті дисциплінарної справи визначено у частині першій статті 45 Закону № 1798-VIII, відповідно до якої у відкритті дисциплінарної справи має бути відмовлено, якщо: 1) факти неналежної поведінки судді, що повідомляються у дисциплінарній скарзі, вже були предметом перевірки та розгляду і щодо них відмовлено у відкритті дисциплінарної справи або ухвалено рішення у дисциплінарній справі; 2) закінчився встановлений законом строк для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності; 3) очевидною метою подання скарги є спонукання судді до ухвалення певного судового рішення; 4) суть скарги зводиться лише до незгоди із судовим рішенням. Згідно з частиною другою цієї статті рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи ухвалюється Дисциплінарною палатою та оскарженню не підлягає. Наведене законодавче регулювання дає підстави до висновку, що рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи не може бути самостійним предметом оскарження в судовому порядку, а отже позивач звернувся до суду з вимогами, які не належить розглядати в суді. Також слід зауважити, що позивач, попри те, що має право подати скаргу на дії судді й ініціювати у такий спосіб дисциплінарне провадження, усе ж не є безпосереднім учасником правовідносин, які виникають у зв`язку з розв`язанням питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Оцінювати дії судді під час виконання посадових обов`язків має повноваження винятково Вища рада правосуддя у визначеному законом порядку й рішення цього органу щодо притягнення чи відмови у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності створюють юридичні наслідки для такого судді, але не для особи-скаржника. Тому правом на оскарження рішень/дій Вищої ради правосуддя, її органів, що здійснюють дисциплінарне провадження, наділені тільки суб`єкти цього провадження в порядку, передбаченому законом. Отже, оскаржена ухвала, незважаючи на те, що її постановлено за наслідками звернення позивача, не створює для нього жодних юридичних прав та/чи обов`язків. Зважаючи на завдання дисциплінарного провадження та правовий статус Вищої ради правосуддя у цих правовідносинах, рішення її дисциплінарного органу не може порушувати особистих прав та/або інтересів заявника, а тому таке рішення Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя не може бути самостійним предметом судового розгляду. Наведений висновок узгоджується з чіткою та послідовною практикою Великої Палати Верховного Суду, зокрема, постановами від 15 лютого 2018 року у справі № П/800/526/17, від 19 квітня 2018 року у справі № П/800/570/17, від 07 листопада 2019 року у справі № 901/227/19. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. З огляду на зазначене у відкритті провадження в справі за позовом ОСОБА_1 слід відмовити. Крім того, слід звернути увагу й на те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2019 року у справі № 9901/495/19 зауважується, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. Беручи до уваги те, що спір, щодо розв`язання якого звернувся позивач, не може розглядатися судами, Верховний Суд не роз`яснює, до юрисдикції якого суду належить його вирішення. Керуючись статтями 22, 170, 248, 266, 295 КАС України, Верховний Суд УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі № 9901/302/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправною та скасування ухвали. Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання та набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або після закінчення строку на апеляційне оскарження. Суддя М. М. Яковенко