Постанова 4854 № 420/1709/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 липня 2021 р.м. ОдесаСправа № 420/1709/21 Головуючий в І інстанції: Потоцька Н.В. Дата та місце ухвалення рішення: 12.04.2021 р. м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача Шеметенко Л.П. судді Стас Л.В. судді Турецької І.О. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В: У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із адміністративним позовом до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону, у якому просить: - визнати протиправною відмову Військово-медичного клінічного центру Південного регіону щодо проведення перерахунку розміру грошового забезпечення за 2020 рік (починаючи з 01.02.2020 року) з урахуванням положення п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 704 (розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року)); - зобов`язати відповідача, Військово-медичний клінічний центр Південного регіону, здійснити перерахунок грошового забезпечення за 2020 рік (починаючи з 01.02.2020 року) та здійснити виплату різниці між сумою фактично виплаченого грошового забезпечення за 2020 рік та сумою перерахованого грошового забезпечення (основні види грошового забезпечення та щомісячні додаткові види грошового забезпечення) з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», сума різниці, яка підлягає виплаті за 2020 рік становить 41284 гривень; - зобов`язати відповідача, Військово-медичний клінічний центр Південного регіону, здійснити перерахунок суми одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням перерахованої суми грошового забезпечення та здійснити виплату різниці між сумою фактично виплаченої грошової допомоги при звільненні та перерахованою сумою одноразової грошової допомоги при звільненні, сума різниці становить 5561,45 гривень. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове про задоволення позову, наголошуючи на неврахуванні судом першої інстанції уточнення позовних вимог, а також неправильному застосуванні норм матеріального права. Представником відповідача поданий відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), згідно якого суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Вислухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходила військову службу на посаді медичної сестри відділення хірургічної інфекції та термічних пошкоджень клініки (торакальної хірургії та термічних пошкоджень) Військово-медичного клінічного центру Південного регіону у військовому званні «молодший сержант». Згідно наказу начальника Військово-медичного клінічного центру Південного регіону від 26.11.2020 року № 241 (по стройовій частині) позивач виключена із списків особового складу частини. Виходячи з інформації, яка міститься в довідці про фактично нараховане та виплачене грошове забезпечення за період з 21.07.2017 року по 26.11.2020 року вбачається, що за штатною посадою медичної сестри відділення хірургічної інфекції та термічних пошкоджень клініки (торакальної хірургії та термічних пошкоджень) Військово-медичного клінічного центру Південного регіону та військовим званням «молодший сержант» входять наступні складові грошового забезпечення, зокрема, посадовий оклад - 2910 грн., оклад за військовим званням (молодший сержант) - 600 грн. та 670 грн. Всього за вказаний період позивачу нараховано грошове забезпечення у сумі 429977,84 грн., одноразова допомога при звільненні склала - 16360,55 грн. Позивач вважає, що у 2020 році відповідачем було помилково розраховано розмір її грошового забезпечення та відповідно одноразової грошової допомоги, а саме, на думку позивача, мав застосовуватись вихідний показник для розрахунку грошового забезпечення 50% мінімальної заробітної плати встановленої на 01.01.2020 року, у зв`язку із чим, остання звернулась до суду з даним позовом. Вирішуючи справу та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Вирішуючи справу в апеляційному порядку колегія суддів виходить з наступного. Звертаючись до суду з даним позовом позивач вказує на те, що у 2020 році відповідачем було помилково розраховано розмір її грошового забезпечення та відповідно одноразової грошової допомоги на підставі п. 4 Постанови КМУ № 704 від 30.08.2017 року, в редакції, яка втратила чинність. Так, позивач вказує на те, що з 29.01.2020 року згідно п. 4 Постанови КМУ № 704 від 30.08.2017 року в редакції від 01.01.2018 року (до прийняття Постанови КМУ № 103) вихідним показником, який повинен братись для визначення розміру посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання, є - 50% мінімальної заробітної плати встановленої на 01.01.2020 року (4723 грн.), який складає 2361,50 грн. Таким чином, позивач вважає, що нею недоотримано грошове забезпечення за 2020 рік у сумі 41284 грн., а також одноразову грошову допомогу у сумі 5561,45 грн. Вказані розрахунки позивачем здійснено із застосуванням 50% мінімальної заробітної плати встановленої на 01.01.2020 року (4723 грн./2=2361,50 грн.). Разом з цим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для виплати грошового забезпечення позивача, з огляду на викладене. Так, п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 року установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Така редакція Постанови № 704 діяла до 24 лютого 2018 року, оскільки п. 6 Постанови Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21 лютого 2018 року № 103 (яка набрала чинності 24 лютого 2018 року) до Постанови № 704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови № 704 викладено у новій редакції: «

4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». Отже, на момент набрання чинності Постановою № 704 (01 березня 2018 року) п. 4 зазначеної постанови викладений у редакції згідно з п. 6 Постанови №

103. Разом з тим, згідно з п. 1 Примітки Додатку 1 Постанови № 704 «Тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу» (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 1041 від 20 грудня 2017 року) посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. Відповідно до Примітки Додатку 14 «Схема тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу» оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. Проте, з 29 січня 2020 року п. 6 Постанови № 103 (яким п. 4 Постанови № 704 викладено у новій редакції, про що зазначено судом вище) втратив чинність у зв`язку із набранням законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18, якою визнано протиправним та скасовано п. 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб». Водночас, колегія суддів зазначає, що 06 грудня 2016 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 01 січня 2017 року. Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року. Тобто, з моменту набрання чинності Законом № 1774-VIII (01 січня 2017 року) на законодавчому рівні існує заборона застосовувати мінімальну заробітну плату, як розрахункову величину для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Оскільки Закон України має вищу юридичну силу, ніж постанова Кабінету Міністрів України, то застосуванню підлягають саме норми Закону, як правового акта вищої юридичної сили, що спростовує доводи позивача. В постанові по справі № 200/9195/19-а від 04 листопада 2020 року Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що зі змісту Закону № 1774-VIII вбачається, що ним вносилися зміни до низки законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Отже, таким приписом законодавець заборонив застосовувати розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів. Водночас, п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII законодавець передбачив, що до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року. З прийняттям Закону № 1774-VIII в Україні було змінено підхід щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини не лише при визначенні посадових окладів, а й щодо розрахунку всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата. Аналіз такого правового регулювання дає підстави зробити висновок про те, що законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати; по-друге, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 01 січня відповідного календарного року. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновків, що згідно з Постановою № 704 мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення не застосовується, що вірно встановлено судом першої інстанції. Поряд з цим, колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що суд першої інстанції при вирішенні справи помилково послався на те, що позовні вимоги, які заявлені позивачем у заяві про уточнення позовних вимог є похідними та не підлягають задоволенню за наведених підстав. Колегія суддів звертає увагу на те, що фактично питання щодо прийняття заяви про уточнення позовних вимог, якою позивачем змінено предмет та підстави позову, зменшено позовні вимоги (в частині сум недоотриманих виплат) та збільшено позовні вимоги (доповнено вимогами щодо виплати недоотриманої компенсації за невикористану відпустку) взагалі не розглядалось судом першої інстанції. Так, заява про уточнення позовних вимог була подана позивачем після відкриття провадження у справі та визначення необхідності розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Згідно ч. 1 ст. 47 КАС України позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Поряд з цим, у відповідності до вимог ч. 8 ст. 47 КАС України у разі подання будь-якої заяви, визначеної частиною першою або третьою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає у судовому рішенні. Подаючи заяву про уточнення позовних вимог після відкриття провадження у справі позивач не надала до цієї заяви докази направлення копії такої заяви відповідачу. При цьому, у поданих запереченнях відповідач наголошував на тому, що не отримував уточнений позов. За таких обставин, суд першої інстанції мав повернути подану позивачем заяву, про що зазначити у судовому рішенні. Однак, в порушення наведених вимог КАС України, суд першої інстанції при прийнятті рішення послався, в тому числі, на заявлені вимоги в уточненому позові. Більш того, фактично суд першої інстанції надав оцінку вимогам первісного позову, однак, судом першої інстанції не наведені мотиви відхилення аргументів позивача, які зазначенні в уточненому позові. Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції зміні із виключенням мотивів, з яких виходив суд першої інстанції, та визначенням мотивів за цією постановою, які викладені у рішенні суду апеляційної інстанції, а також із доповненням резолютивної частини рішення суду висновком щодо повернення заяви про уточнення позову, яка подана з порушенням вимог ст. 47 КАС України. Керуючись ст.ст. 47, 240, 241, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2021 року змінити, виключивши мотиви, з яких виходив суд першої інстанції, та визначити мотиви за цією постановою, які викладені у рішенні суду апеляційної інстанції. Доповнити рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2021 року абзацом наступного змісту: «Заяву ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог від 26.02.2021 року - повернути позивачу.». В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду. Судове рішення складено у повному обсязі 08.07.2021 р. Суддя-доповідач: Л.П. Шеметенко Суддя: Л.В. Стас Суддя: І.О. Турецька