Постанова 4822 № 727/9371/20

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 липня 2021 року м. Чернівці справа № 727/9371/20 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Одинака О. О. суддів Лисака І.Н., Половінкіної Н.Ю. секретар Паучек І.І. позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відповідач ОСОБА_3 апеляційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Першотравневого районного суду від 28 квітня 2021 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Піхало Н.В. ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог В листопаді 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом. Просили: - визнати газове обладнання, встановлене в 2018 році в квартирі АДРЕСА_1 , на суму 35 538 гривень спільною сумісною власністю; - стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 відшкодування за 1/2 частку спільного майна, а саме газового обладнання, яке залишилося у користуванні відповідача у вказаній вище квартирі в сумі 17 769 гривень. Посилалися на те, щопозивачу ОСОБА_1 з 13 червня 2018 року по 15 січня 2020 року належала на праві власності 1/2 частка квартири АДРЕСА_1 . У червні 2018 року представник позивача ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 домовились про встановлення газового котла на кухні квартири. ОСОБА_2 було здійснено оплату за газовий котел «Данко», допоміжне устаткування, матеріали та роботи по їх монтажу в готівковій формі в сумі 32 538 гривень. ОСОБА_3 самостійно сплатив за послуги по обстеженню димовентиляційних каналів в розмірі 250 гривень та за виготовлення робочого проекту приватним науково-технічним підприємством «Нелол» суму в розмірі 2 750 гривень. Позивачі вважали, що газовий котел, радіатори, система вентиляції, система опалення та необхідні для монтажу матеріали є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Першотравневого районного суду від 28 квітня 2021 року в позові відмовлено. Ухвалюючи рішення суд виходив з того, що саме відповідачем ОСОБА_3 були понесені витрати на придбання та встановлення спірного газового обладнання. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апелянти посилаються на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначали, що висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_3 одноосібно поніс усі витрати на придбання та встановлення газового обладнання не ґрунтується на доказах. Судом першої інстанції не враховано, що ОСОБА_1 є фізичною особою- підприємцем та його доходи дозволяли йому придбати газове обладнання. В свою чергу доходи ОСОБА_3 недостатні для оплати спірного газового обладнання. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Інші учасники справи відзив на апеляційну скаргу не подавали.

Мотивувальна частина Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій З інформаційної довідки №179132999 від 29 серпня 2019 року вбачається, що 1/2 частка квартири АДРЕСА_1 станом на час формування вказаної довідки належала ОСОБА_1 (а.с.17). Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 4 грудня 2020 року встановлено, що ОСОБА_3 станом на день ухвалення судового рішення належала на праві власності частка квартири АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 був власником 1/2 частки вказаної квартири з 13 червня 2018 року по 15 січня 2020 року. На час розгляду справи у Шевченківському районному суді міста Чернівці ОСОБА_1 не був співвласником квартири, оскільки подарував належну йому 1/2 частку квартири ОСОБА_4 . Також вказаним судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_3 за період з 2018 по 2019 рік витратив кошти на проведення ремонтних робіт в квартирі АДРЕСА_1 в сумі 37 443 гривні 56 копійок (а.с.99-103). З акту прийому виконаних робіт (наданих послуг) №9793 від 2 серпня 2018 року вбачається, що ПАТ «Чернівцігаз» виконав роботи на замовлення ОСОБА_3 з виготовлення технічних умов на реконструкцію та внутрішнє газопостачання індивідуальних житлових будинків і квартир (фізичних осіб) на загальну суму 526 гривень 22 копійки (а.с.12). 5 серпня 2018 року приватне науково-технічне підприємство «Непол» та ОСОБА_3 уклали договір на виконання проектних робіт на встановлення газового котла « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в квартирі АДРЕСА_1 (а.с.15). З товарного чеку №337 від 15 жовтня 2018 року вбачається, що фізична особа-підприємець ОСОБА_5 продав ОСОБА_3 радіатори та газовий котел «Данко» загальною вартістю 17 658 гривень 34 копійки (а.с.13). З товарного чеку №137 від 23 жовтня 2018 року вбачається, що фізична особа-підприємець ОСОБА_5 продав ОСОБА_3 клей для керамічних плиток, шпаклівку, фарбу та деревозахисний засіб на загальну суму 680 гривень (а.с.14). З акту прийому-передачі наданих послуг №1-З від 21 листопада 2018 року вбачається, що ОСОБА_3 замовив у фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 роботи з влаштування та монтажу системи вентиляції з оцинкованої сталі на загальну суму 3200 гривень (а.с.10). З накладної від 23 листопада 2018 року, яка підписана ОСОБА_3 вбачається, що ним було придбано товари, які необхідні для влаштування газового обладнання в квартирі (а.с.9). З акту прийому-передачі наданих послуг №1-Б від 30 листопада 2018 року вбачається, що фізична особа-підприємець ОСОБА_5 виконав роботи на замовлення ОСОБА_3 з влаштування та монтажу системи опалення на загальну суму 4 750 гривень (а.с.11). 7 липня 2019 року ОСОБА_3 підписав акт №186 на перевірку димових і вентиляційних каналів (а.с.16). Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав. Так, частиною 1 статті 316 ЦК України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно частини 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Частиною 1 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно частини 1 статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Відповідно до частини 1 статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Відповідно до статті 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном. Згідно частини 1 статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Частиною 1 статті 372 ЦК України визначено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. Згідно частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 264 ЦПК України визначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Щодо позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 . Суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_2 , яка зазначила себе позивачем, вимог до відповідача ОСОБА_3 не заявляла. Вказане вбачається із змісту позовної заяви та апеляційної скарги. Зокрема в позовній заяві відсутні вимоги ОСОБА_2 до відповідача щодо визнання за нею права спільної сумісної власності на систему опалення та стягнення компенсації вартості такого майна на її користь. Відповідно до чинного законодавства України позовна заява є процесуальним документом, який, відповідно до ч. 3 ст. 175 ЦПК України, повинен містити в собі: найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. Тобто в позовній заяві має міститись посилання на те, до кого пред`явлений позов; що саме вимагає позивач (предмет позову); обставини, на яких ґрунтується вимога (матеріально-правова підстава позову); докази, що підтверджують ці обставини. Предмет позову - це конкретна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, заявлена через суд. Підстава позову - це ті юридичні факти, з яких позивач виводить свої позовні вимоги до відповідача. Виходячи з наведеного, саме позивач визначає предмет і підстави заявленого ним позову. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. Проте поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Поряд з цим за змістом пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд може закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо встановить, що предмет спору був відсутній на час пред`явлення позову. Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред`явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв`язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні). Схожого за змістом висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18 (провадження № 61-2018св19), від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19-ц (провадження № 61-1807св20). Відповідно до частини 1 статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. З огляду на вказане предмет спору між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відсутній, а тому провадження у справі в цій частині слід закрити. Щодо позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 . Апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо недоведеності та безпідставності позову. Судом першої інстанції правильно встановлено, що докази, які є в матеріалах справи підтверджують той факт, що саме відповідачем ОСОБА_3 були понесені витрати на придбання та встановлення спірного газового обладнання. Помилковим є аргумент апеляційної скарги про те, що позивачами доведено той факт, що газове обладнання в квартирі АДРЕСА_1 було встановлено та оплачено ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за спільні кошти. В матеріалах справи відсутні докази про те, що ОСОБА_1 здійснював оплату товарів, необхідних для влаштування газового обладнання в квартири або робіт щодо встановлення такого обладнання. В свою чергу надані позивачами докази вказують на той факт, що саме ОСОБА_3 встановив газове обладнання в квартирі АДРЕСА_1 , здійснив оплату такого обладнання та робіт по його влаштуванню. Також вказаний факт був встановлений рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 4 грудня 2020 року. Аргумент апеляційної скарги щодо відсутності коштів у ОСОБА_3 на оплату газового обладнання та робіт щодо його влаштування не підтверджені належними та допустимими доказами, а наявність статусу фізичної особи-підприємця у ОСОБА_1 не може підтверджувати факт понесення останнім відповідних витрат. Також помилковим є аргумент позовної заяви про те, що на даний час ОСОБА_3 є єдиним власником системи опалення квартири АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 на день розгляду справи в суді першої інстанції не був власником квартири АДРЕСА_1 , оскільки відчужив своє право власності на 1/2 частку квартири ОСОБА_4 . Отже, співвласниками системи опалення є співвласники квартири ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Однак позов до ОСОБА_4 ОСОБА_1 не пред`являв. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права спільної сумісної власності на майно та стягнення коштів ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід залишити без змін. Рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права спільної сумісної власності на майно та стягнення коштів ухвалено з порушенням норм процесуального права, а тому його слід скасувати в цій частині та закрити провадження у справі. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 377, 381, 382 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Першотравневого районного суду від 28 квітня 2021 року в частині відмови в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права спільної сумісної власності на майно та стягнення коштів залишити без змін. Рішення Першотравневого районного суду від 28 квітня 2021 року в частині відмови в позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права спільної сумісної власності на майно та стягнення коштів скасувати. Провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права спільної сумісної власності на майно та стягнення коштів закрити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 8 липня 2021 року. Головуючий О.О. Одинак Судді І.Н. Лисак Н.Ю. Половінкіна