Постанова Харківський апеляційний суд № 645/48/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 645/48/21 Головуючий суддя І інстанції Іващенко С. О. Провадження № 33/818/954/21 Суддя доповідач Шабельніков С.К. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2021 року суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К., за участю секретаря Вакули Н.С., особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Фрунзенського районного суду м. Харкова від 25 лютого 2021 року стосовно ОСОБА_1 , - в с т а н о в и в: Цією постановою ОСОБА_2 , 1986 року народження, громадянин України, мешканець м. Харкова, - визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 10200 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік. Також з ОСОБА_1 стягнуто судовий збір в розмірі 454 грн. Постановою встановлено, що ОСОБА_3 17 грудня 2020 року о 20:20 год. по автодорозі Київ-Довжанський 690 км керував автомобілем «Chevrolet Аveo», державний номерний знак НОМЕР_1 з явними ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: звужені зіниці очей, що не реагують на світло тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку водій відмовився в присутності двох свідків. Вказаними діями ОСОБА_3 порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху України. В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просив постанову судді Фрунзенського районного суду м. Харкова від 22 лютого 2021 року скасувати, а провадження по справі закрити, посилаючись на те, що працівіники поліції не роз`яснили йому його прав, як особі, яка притягається до відповідальності. Зазначає, що поспішав додому до дітей, а тому відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння. Суд першої інстанції зазначив, що протокол про адміністративне правопорушення складено 17.11.2020 року, а насправді він був складений 17.12.2020 року. В мотивувальній частині суд першої інстанції також зазначив, що якийсь ОСОБА_4 вчинив дії, які охоплюються складом правопорушення за ч.3 ст. 130 КУпАП, що не стосується до його справи, оскільки його прізвище ОСОБА_5 та притягується він за ч.1 ст. 130 КУпАП. Крім того, вважає, що суд першої інстанції не взяв до уваги наявність у нього на утриманні чотирьох дітей. 30 червня 2021 року до канцелярії Харківського апеляційного суду надійшла заява захисника ОСОБА_1 адвоката Тарасенка І.О., в якій він просив розгляд справи стосовно ОСОБА_1 провести за наявними в матеріалах справи доказами та без присутності захисника - адвоката Тарасенка І.О. та без присутності особи, яка притягається до відповідальності ОСОБА_1 . Враховуючи наведене, а також вимоги ст. 268 та ст. 294 КУпАП, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 без його участі та без участі його захисника Тарасенка І.О. Дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП суд повинен повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною дана особа в його вчиненні. Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції не порушив вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання винності ОСОБА_1 в порушенні п. 2.5 Правил дорожнього руху України. Переглядаючи оскаржувану постанову за апеляційними доводами ОСОБА_1 , апеляційний суд дійшов висновку про її законність та обґрунтованість, враховуючи наявність доказів, які були вивчені судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Визнаючи ОСОБА_3 винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП суд першої інстанції послався на відомості, які містяться в протоколі про адміністративне правопорушення, в письмових поясненнях свідків, а також на відомості відеозапису з бодікамери працівника поліції. Зокрема, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення (арк. 1), ОСОБА_3 керував автомобілем з явними ознаками наркотичного сп`яніння: звужені зіниці очей, які не реагують на світло, тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку відмовився у присутності двох свідків. З відомостями цього протоколу ОСОБА_3 був ознайомлений про що свідчить його власноручний підпис у цьому протоколі, а також той факет, що він отримав копію цього протоколу. Поряд з цим, в протоколі містяться власноручні письмові пояснення ОСОБА_1 , в яких він не оспорює своєї вини, а лише зазначає, що керував автомобілем, у медичну установу не поїде, оскільки поспішає додому до дітей. Протокол про адміністративне правопорушення складений уповноваженою державою особою і дії посадової особи що його складала в порядку передбаченому чинним законодавством ОСОБА_3 не оскаржував. За таких обставин, відсутні підстави ставити під сумнів відомості, що об`єктивно відображені у протоколі про адміністративне правопорушення. В цьому протоколі зафіксовані свідки події відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння. Відповідно до письмових пояснень свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (арк. 2, 3) вбачається, що в їх присутності водій ОСОБА_3 , який керував автомобілем «Шевролет», відмовився пройти огляд на стан сп`яніння за допомогою алкотестеру «Драгер», після чого працівниками поліції йому було запропоновано пройти огляд на стан сп`яніння в медичній установі від чого він категорично відмовився. В судове засідання в суд апеляційної інстанції викликались свідки, які зазначені в протоколі, щляхом направлення їм судових повісток поштовим зв`язком. В судове засідання свідки не з`явились, судові повістки не отримали. Отже суд апеляційної інстанції виконав усі процесуально можливі способи для виклику свідків в судове засідання. Крім того, відповідно до вимог ч.2 ст. 266 КУпАП, яка є чинною на момент апеляційного розгляду, під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Працівники поліції залучили двох свідків під час пропонування ОСОБА_8 пройти огляд на стан сп`яніння, проте в матеріалах справи міститься відеозапис, який був зафіксований працівником поліції на його бодікамеру. Отже, враховуючи положення ст. 266 КУпАП, апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи без участі свідків, оскільки в матеріалах справи міститься відеозапис події за участю ОСОБА_9 . Відповідно до відомостей цього відеозапису (арк. 4), працівник поліції запропонував ОСОБА_8 пройти огляд на стан наркотично сп`яніння у закладі охорони здоров`я, від якого ОСОБА_3 категорично відмовився, пояснюючи це тим, що він поспішає додому до своїх дітей. Аналізуючи послідовність дій працівників поліції, вбачається, що 17.12.2020 року ОСОБА_3 керував автомобілем, був зупинений працівниками поліції. У останнього було виявлено ознаки наркотичного сп`яніння та в присутності двох свідків останній відмовився від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння в закладі охорони здоров`я, а тому дії працівників поліції щодо виявлення підстав для складення протоколу відповідають вимогам ст. 266 КУпАП. Апеляційний суд дійшов висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутні обставини, що виключають адміністративну відповідальність, оскільки під час спілкування з працівниками поліції ОСОБА_3 не повідомляв останнім про наявність у нього крайньої необхідності поспішати до дітей, а також під час розгляду справи в суді першої інстанції та в суді апеляційної інстанції ані ним, ані його захисником не було надано будь-яких фактичних відомостей, які б свідчили про те, що ОСОБА_3 діяв в стані крайньої необхідності. Згідно з вимогами п. 1.3 ПДР України учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Поряд з цим, відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обовязки у правовому полі держави. Європейського суду з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій. У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту. Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам. Доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не встановлено їх і при апеляційному перегляді. Більш того, порушень норм КУпАП під час складання протоколу, які потягли б безумовне скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено. Апеляційний суд дійшов висновку, що визнаючи ОСОБА_1 винним, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно дослідив всі наявні в матеріалах справи докази, які походять з офіційних джерел та надав ним належну правову оцінку. Поряд з цим, ОСОБА_3 в своїй апеляційній скарзі посилався на наявність помилок у мотивувальній частині постанови суду першої інстанції. Ці помилки є об`єктивними та не впливають на зміст оскаржуваної постанови, а тому можуть бути виправлені судом, який ухвалив цю постанову за наявності відповідної заяви ОСОБА_9 . Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_10 2.5 Правил дорожнього руху України та притягнуто його за ч.1 ст.130 КУпАП до відповідальності, отже посилання апелянта на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними, а тому, апеляційний суд вважає, що постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає. Керуючись ст. 294 КУпАП, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову судді Фрунзенського районного суду м. Харкова від 25 лютого 2021 року, якою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП залишити без змін. Постанова є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя С.К. Шабельніков