Ухвала КАС ВС № 520/13226/2020

УХВАЛА 07 липня 2021 року м. Київ справа № 520/13226/2020 адміністративне провадження № К/9901/22639/21 Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Шевцової Н.В., перевіривши касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2021 року у справі №520/13226/2020 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області у якому просила: - визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 47320 грн, згідно з частиною третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України №553-ІХ від 13 квітня 2020 року; - зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області нарахувати на виплатити ОСОБА_1 невиплачену суддівську винагороду на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що встановлений з 01 січня 2020 року, а саме - 63060 грн, надбавки за вислугу років (за винятком днів відпустки). 11 листопада 2020 року рішенням Харківського окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2021 року, позов задоволено. Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 47320 грн., згідно частини третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України №553-ІХ від 13 квітня 2020 року. Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області нарахувати на виплатити ОСОБА_1 невиплачену суддівську винагороду на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що встановлений з 01 січня 2020 року, а саме - 63060 грн., надбавки за вислугу років (за винятком днів відпустки). На зазначені рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Харківській області подано касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 22 червня 2021 року. В касаційній скарзі зазначено, що вона подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. В обґрунтування наявності зазначеної підстави касаційного оскарження заявник касаційної скарги зазначає, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20. Проте, в касаційній скарзі відповідачем не наведено, які саме норми права (пункт, частина, стаття) застосовано судом без врахування висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у зазначеній постанові Верховного Суду. Суд вважає, що підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою (наведенням) конкретних висновків суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було неправильно застосовано, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися. Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції. Також в касаційній скарзі відповідачем зазначено, що вона подана на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, згідно з яким підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. В обґрунтування наявності зазначеної підстави касаційного оскарження відповідач зазначає, що суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (пункт 2 частини другої статті 353 КАС України). Верховний Суд відхиляє аргументи заявника касаційної скарги щодо помилковості розгляду судами справи за правилами спрощеного позовного провадження, оскільки незважаючи на те, що суд першої інстанції помилково визнано цю справу справою незначної складності, відповідно до частини четвертої статті 12 КАС України ця справа не відноситься до переліку справ, які розглядаються виключно за правилами загального провадження та не підпадає під дію частини четвертої статті 257 КАС України, яка встановлює перелік справ, що не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Таким чином, відсутні підстави, за яких цю справу не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження, оскільки вона не відноситься до переліку справ, які розглядаються виключно за правилами загального провадження. Враховуючи викладене, Суд вважає недоведеним наявність підстав касаційного оскарження, визначених пунктами 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України. Подана касаційна скарга відповідача містить цитування нормативно-правових актів, виклад обставини справи, незгоду з рішеннями судів попередніх інстанцій з підстав неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Інші доводи та аргументи заявника зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів та неповного з`ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість його перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України. Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права. Таким чином, межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, викладеними скаржником, та зазначеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження. Пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, зокрема якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Враховуючи приписи пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України та не викладення з належним обґрунтуванням відповідачем у касаційній скарзі підстав для касаційного оскарження судових рішень у цій справі, визначених пунктами 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України, тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала. Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, Суд УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2021 року у справі №520/13226/2020 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - повернути особі, яка її подала. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Н.В. Шевцова