Постанова 4857 № 297/2486/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2021 рокуЛьвівСправа № 297/2486/20 пров. № А/857/8416/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді - Мікули О. І., суддів - Курильця А. Р., Кушнерика М. П., з участю секретаря судового засідання Ратушної М. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу Закарпатської митниці Держмитслужби на рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 01 квітня 2021 року у справі № 297/2486/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Закарпатської митниці Держмитслужби про скасування постанови,- суддя в 1-й інстанції Фейір О. О., час ухвалення рішення 01.04.2021 року, місце ухвалення рішення м. Берегове, дата складання повного тексту рішення не зазначена, в с т а н о в и в: Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Закарпатської митниці Держмитслужби, в якому просив скасувати постанову в справі про порушення митних правил №1482/30500/20 від 03 листопада 2020 року, якою його було визнано винним у вчиненні порушень митних правил, передбачених ст.485 Митного Кодексу України. Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 01 квітня 2021 року позов задоволено. Постанову заступника начальника Закарпатської митниці Держмитслужби Балан Ігоря Вячеславовича в справі про порушення митних правил №1482/30500/20 від 03 листопада 2020 року скасовано. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню, покликаючись на те, що матеріалами справи та прийнятим рішенням митниці про притягнення позивача до відповідальності доведено, що позивач є резидентом, проживає на території України, однак останній як громадянин Угорщини за угорським паспортом, ввіз на митну територію України транспортний засіб при цьому маючи статус «резидента», чим вчинив протиправні дії спрямовані на ухилення від сплати митних платежів. Вважає, що оскаржуваною постановою гр-на України ОСОБА_1 було правомірно притягнуто до адміністративної відповідальності. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Позивач скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що для притягнення до відповідальності за ст. 485 МК України необхідно довести факт заявлення в митній декларації, в даному випадку, неправдивих відомостей та/або надання документів, що містять неправдиві відомості та наявність прямого умислу, з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів. Приймаючи оскаржувану постанову відповідач виходив з того, що позивач у митній декларації заявив недостовірні відомості щодо свого громадянства та постійного місця проживання на території Угорщини, які впливають на його обов`язок зі сплаті митних платежів. Однак ст. 485 МК України не містить вимоги про включення до митної декларації відомостей про альтернативне громадянство та альтернативну країну місця проживання, а тому не зазначення їх, на його думку, не містить складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 485 МК України. Разом з тим, вказані ним при здійсненні митного контролю відомості про його громадянство Угорщини та Угорщини як країни постійного проживання, не можна вважати неправдивими. Вважає, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 485 МК України, оскільки відсутні докази подання ним недостовірних документів чи надання недостовірної інформації. Крім того, про день, час та місце розгляду справи про порушення митних правил, він повідомлений не був. З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції залишити без задоволення, а апеляційну скаргу без задоволення. У зв`язку з неявкою позивача у судове засідання 30 червня 2021 року, розгляд справи відкладено на 07 липня 2021 року о 11:00 год. та продовжено строки розгляду справи. Учасники справи у судове засідання 07 липня 2021 року не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, згідно з ч.3 ст.268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, тому колегія суддів вважає можливим проведення розгляду справи в їх відсутності за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що постановою заступника начальника Закарпатської митниці Держмитслужби Балан І. В. № 1482/30500/20 від 03 листопада 2020 року, на підставі протоколу про порушення митних правил №1482/30500/20 від 22 вересня 2020 року, ОСОБА_1 визнано винним в порушенні митних правил, передбачених статтею 485 МК України та накладено відносно нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів, що становить 251 427, 84 грн. Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що 06 травня 2020 року до управління запобігання та протидії контрабанді та порушенням митних правил Закарпатської митниці Держмитслужби надійшов лист управління забезпечення митного контролю та оформлення Закарпатської митниці Держмитслужби від 06 травня 2020 року № 7.7-18/15-392 "Про ознаки порушення митних правил при ввезенні транспортного засобу із р.н.з. НОМЕР_1 ». Проведеною перевіркою з використанням баз даних АСМО «Інспектор» та ЄАІС Державної митної служби України було встановлено, що протягом 2018 - 2020 років громадянин ОСОБА_1 ввозив на митну територію України автомобіль марки «Audi» моделі «A4», р. н. з. Угорщини НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 . Так, 13 липня 2020 року через митний пост «Лужанка» Закарпатської митниці Держмитслужби гр. ОСОБА_1 в черговий раз ввіз на митну територію України автомобіль марки «Audi» моделі «A4», р. н. з. Угорщини НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 в митному режимі "тимчасове ввезення до 1 року", подавши до митного контролю посадовим особам митниці паспорт громадянина Угорщини НОМЕР_3 , виданий на його ім`я, який свідчить про його статус "нерезидента", і який є підставою для несплати митних платежів при ввезенні транспортного засобу особистого користування, маючи при цьому статус "резидента", внаслідок чого останній уникнув обов`язку зі сплати митних платежів у розмірі 83 809,28 грн, чим порушив митні правила, передбачені статтею 485 МК України. Не погодившись із вказаною постановою про порушення митних правил, позивач звернувся в суд з цим позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що постанова заступника начальника Закарпатської митниці Держмитслужби Балан І. В. № 1482/30500/20 від 03 листопада 2020 року не містить доказів того, що у діях ОСОБА_1 наявний склад правопорушення (умисел), передбаченого статтею 485 МК України - заявлення у митній декларації з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру неправдивих відомостей чи надання органу доходів і зборів документів, що містять такі відомості. Будь-яких доказів на стердження протилежного відповідач суду не надав. Суд врахував, що відповідач стверджуючи, що ОСОБА_1 є резидентом, не надав суду доказів на підтвердження такого факту. Даючи правову оцінку вказаним висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить із наступного. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Як вбачається з положень п.1 ч.2 ст.2 КАС України, суди, перевіряючи рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, в першу чергу повинні з`ясувати, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Стаття 487 МК України передбачає, що провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення. Згідно з ч.1 ст.495 МК України доказами у справі про порушення митних правил є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність або відсутність порушення митних правил, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Такі дані встановлюються, зокрема, протоколом про порушення митних правил, протоколами процесуальних дій, додатками до зазначених протоколів, висновком експерта. Відповідно до пп.«в» п.33 ст.4 МК України нерезиденти - це фізичні особи: іноземці та особи без громадянства, громадяни України, які мають постійне місце проживання за межами України, у тому числі ті, які тимчасово перебувають на території України; пп.«в» п.50 ст.4 МК України резиденти - це фізичні особи: громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які мають постійне місце проживання в Україні, у тому числі ті, які тимчасово перебувають за кордоном. Відповідно до п.45 ст.4 МК України постійне місце проживання - це місце проживання на території будь-якої держави не менше одного року громадянина, який не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом будь-якого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цим громадянином службових обов`язків або зобов`язань за договором (контрактом). Згідно зі ст.29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них (ст.379 ЦК України). Крім того, згідно зі ст.3 Закону України №1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місцем проживання визнається житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини. Стаття 6 цього Закону передбачає обов`язок громадян України, а також іноземців чи осіб без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції. Згідно зі ст.3 цього Закону реєстрацією є внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку. Відомості про місце проживання вносяться до таких документів: паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист. Отже, в розумінні МК України, громадянин України, який перебуває на постійному консульському обліку у закордонній дипломатичній установі України, набуває статусу нерезидента після перебування на такому обліку та постійного проживання на території держави не менше одного року. Як вбачається з матеріалів справи, в ході проведення перевірки правомірності ввезення позивачем вказаного вище транспортного засобу, Закарпатською митницею Держмитслужби на адресу ГУ ДМС України в Закарпатській області направлений запит від 08 липня 2020 року №7.7-20-04/16/6042 щодо встановлення відомостей про реєстрацію місця проживання та паспортних даних гр-на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 29 липня 2020 року на запит митниці надійшов лист від ГУ ДМС України в Закарпатській області від 22 липня 2020 року №2101.3-5339/21.3-20, відповідно до якого громадянин ОСОБА_1 значиться зареєстрованим з 05 січня 2018 року за адресою: АДРЕСА_1 . Також, з матеріалів справи вбачається, що в результаті проведеної аналітичної роботи встановлено, що громадянин ОСОБА_1 протягом 2018 року неодноразово перетинав митний кордон України на різних транспортних засобах в якості пасажира на підставі паспорту громадянина України для виїзду закордон № НОМЕР_4 . Крім того, 11 вересня 2020 року митницею на запит від 25 серпня 2020 року №7-7-20-04/17/8023 отриманий лист виконавчого комітету Берегівської міської ради від 08 вересня 2020 року №1830/03-17, в якому зазначено, що згідно з картотекою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України: НОМЕР_5 , виданий 04 грудня 2017 року, орган що видав: 2112, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . З огляду на встановлені вище обставини, колегія суддів вважає, що, оскільки позивач мав та продовжує мати постійне місце проживання в Україні, тому на момент перетину кордону він належав до резидентів. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач не заперечує того факту, що він є громадянином України, у нього є паспорт громадянина України, а також паспорт громадянина Угорщини. П.1 ст.2 Закону України від 18 січня 2001 року № 2235-ІІІ «Про громадянство України» передбачає, що громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. За приписами Закону України від 21 січня 1994 року № 3857-ХІІ «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», п.17 Порядку централізованого оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2013 року № 185, а також п.5.3 Порядку розгляду в дипломатичних представництвах або консульських установах України за кордоном клопотань громадян України, які виїхали за її межі тимчасово, про залишення на постійне проживання за кордон, затвердженого наказом Міністерства закордонних справ України від 22 листопада 1999 року № 201 передбачено, що документом, який підтверджує постійне проживання громадянина України за кордоном, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон зі штампом «Постійне проживання» або таким написом (з відміткою про дату внесення та із зазначенням посади і прізвища особи, яка його внесла), який скріплюється підписом посадової особи та печаткою відповідного територіального підрозділу Міністерства закордонних справ України або дипломатичного представництва чи консульської установи України за кордон. Документом, що підтверджує постійне проживання громадянина України за кордоном, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон зі штампом «Постійне проживання» або таким написом, який скріплюється підписом посадової особи та печаткою відповідного територіального підрозділу Міністерства закордонних справ України або дипломатичного представництва чи консульської установи України за кордон. Так, як встановлено судом вище, згідно з інформацією, викладеною у листі Державної міграційної служби в Закарпатській області від 22 липня 2020 року №2101.3-5339/21.3-20, позивач зареєстрований з 05 січня 2018 року за адресою: АДРЕСА_1 . Також ОСОБА_1 користується паспортом громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_4 , який долучений відповідачем до матеріалів справи. При цьому, доказів того, що ОСОБА_1 звертався до УДМС України в Закарпатській області з питань виходу з громадянства України, матеріали справи не містять. Крім того, в листі виконавчого комітету Берегівської міської ради від 08 вересня 2020 року №1830/03-17 підтверджується, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України: НОМЕР_5 , виданий 04 грудня 2017 року, орган що видав: 2112, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Отже, колегія суддів вказує про те, що станом на 13 липня 2020 року у ОСОБА_1 був наявний як паспорт громадянина України, так і паспорт громадянина Угорщини, чого останній не заперечує, при цьому він мав постійне місце проживання на території України, отже він у правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України та має статус громадянина-резидента. У частині наявності в розглядуваних діях позивача складу порушення митних правил, передбаченого статтею 485 МК України, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ч.2 ст.380 МК України транспортні засоби особистого користування, що тимчасово ввозяться на митну територію України громадянами-нерезидентами, не підлягають письмовому декларуванню та звільняються від подання документів, що видаються державними органами, уповноваженими здійснювати види контролю, зазначені у статті 319 цього Кодексу. Пропуск таких транспортних засобів через митний кордон України здійснюється без застосування до них заходів гарантування, передбачених розділом X цього Кодексу. Згідно з ч.3 ст.380 МК України тимчасове ввезення громадянами-резидентами транспортних засобів особистого користування, що класифікуються за товарними позиціями 8702, 8703, 8704 (загальною масою до 3,5 т.), 8711 згідно з УКТ ЗЕД дозволяється на строк до одного року під письмове зобов`язання про їх зворотне вивезення за умови письмового декларування в порядку, передбаченому законодавством України для громадян, після сплати всіх митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів. Тимчасове ввезення громадянами-резидентами на митну територію України інших транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року під письмове зобов`язання про їх зворотне вивезення за умови письмового декларування в порядку, передбаченому законодавством України для громадян, та із застосуванням до них заходів гарантування, передбачених розділом X цього Кодексу. За змістом ч.1 ст.381 МК України громадянам дозволяється ввозити транспортні засоби особистого користування з метою транзиту через митну територію України за умови їх письмового декларування в порядку, передбаченому для громадян, та внесення на рахунок органу доходів і зборів, що здійснив пропуск таких транспортних засобів на митну територію України, грошової застави в розмірі митних платежів, що підлягають сплаті при ввезенні таких транспортних засобів на митну територію України з метою вільного обігу. Зазначені вимоги не поширюються на транспортні засоби, постійно зареєстровані у відповідних реєстраційних органах іноземної держави, що підтверджується відповідним документом. З огляду на викладене вище, у спірних правовідносинах позивач мав право ввезти транспортний засіб на митну територію України під зобов`язання про зворотне вивезення, але в разі сплати всіх митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів. Відповідно до п.7 розділу І Правил митного контролю та митного оформлення транспортних засобів, що переміщуються громадянами через митний кордон України, затверджених наказом №1118 від 17 листопада 2005 року, власник транспортного засобу або уповноважена особа, яка переміщує транспортний засіб через митний кордон України, пред`являє його митному органу для проведення митного огляду й подає оригінали та ксерокопії таких документів: що підтверджують право власності на ТЗ або користування ним (у тому числі з правом розпорядження); реєстраційних (технічних) документів на транспортний засіб (якщо він перебував на обліку в реєстраційному органі іноземної держави чи України) з відмітками про зняття транспортного засобу з обліку, якщо такі документи видаються реєстраційним органом; митної декларації - у разі потреби; ВМД (у разі транзиту ТЗ, нового або знятого з обліку в реєстраційному органі, через митну територію України); що підтверджують право на надання пільг в оподаткуванні (у разі митного оформлення ТЗ з наданням пільг в оподаткуванні); паспортних документів та інших документів, визначених законодавством України та міжнародними договорами України, що дають право на перетин державного кордону, та/або паспорта громадянина (посвідчення особи з відміткою про місце проживання); посвідки чи іншого документа про постійне (тимчасове) проживання в Україні або за кордоном тощо; довідки про ідентифікаційний номер громадянина (за наявності). Стаття 103 МК України передбачає, що тимчасове ввезення - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари, транспортні засоби комерційного призначення ввозяться для конкретних цілей на митну територію України з умовним повним або частковим звільненням від оподаткування митними платежами та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності і підлягають реекспорту до завершення встановленого строку без будь-яких змін, за винятком звичайного зносу в результаті їх використання. Відповідно до ст.30 Податкового кодексу України податкова пільга - це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та оплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі. Податкова пільга надається, зокрема, шляхом звільнення від сплати податку та збору. Стаття 292 МК України передбачає, що митні платежі не сплачуються при ввезенні товарів на митну територію України, якщо такі товари були поміщені у митний режим, який відповідно до положень цього Кодексу, Податкового кодексу України не передбачає сплату митних платежів, - на період дії цього режиму та при виконанні умов, що випливають з такого режиму. Згідно з п.3 ч.3 ст.293 МК України особами, на яких покладено обов`язок із сплати митних платежів, є: у разі недотримання положень цього Кодексу щодо користування та розпорядження товарами або виконання інших вимог і умов, установлених цим Кодексом для застосування митних режимів, що передбачають умовне повне або часткове звільнення від сплати митних платежів, - особи, відповідальні за дотримання митного режиму. Матеріалами справи стверджується, що 13 липня 2020 року громадянин України ОСОБА_1 , маючи статус громадянина-резидента, під час ввезення на митну територію України автомобіля марки «Audi» моделі «A4», р. н. з. Угорщини НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , у митному режимі тимчасове ввезення строком до 1 року надав посадовим особам Закарпатської митниці, як підставу для пропуску транспортного засобу, відповідно до частин першої та другої статті 380 МК України (без сплати митних платежів) паспорт громадянина Угорщини серії НОМЕР_6 та заявив адресу свого проживання на території Угорщини АДРЕСА_2 ), чим вчинив дії спрямовані на ухилення від сплати митних платежів. Стаття 485 МК України передбачає відповідальність за дії, спрямовані на неправомірне звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру, а також інші протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, в тому числі за заявлення в митній декларації з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру неправдивих відомостей щодо істотних умов зовнішньоекономічного договору (контракту), ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача товару, неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості, та/або надання з цією ж метою органу доходів і зборів документів, що містять такі відомості, або за несплату митних платежів у строк, встановлений законом, або за вчинення інших протиправних дій, спрямованих на ухилення від сплати митних платежів. Таким чином, під час судового розгляду знайшло своє підтвердження те, що громадянин України ОСОБА_1 , маючи статус «громадянина-резидента», вчинив дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів шляхом надання паспорту громадянина Угорщини для виїзду за кордон в якості підстави для ввезення на митну територію України вищевказаного автомобіля, в режимі «тимчасове ввезення» згідно з ч.2 ст.380 МК України, в порядку, передбаченому для «громадян-нерезидентів». Щодо покликань позивача на те, що він не був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи про порушення митних правил, то колегія суддів вказує на наступне. Згідно із ч.1 ст.498 МК України особи, які притягуються до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, та власники товарів, транспортних засобів, зазначених у пункті 3 статті 461 цього Кодексу (заінтересовані особи), під час розгляду справи про порушення митних правил у органі доходів і зборів або суді мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, одержувати копії рішень, постанов та інших документів, що є у справі, бути присутніми під час розгляду справи у органі доходів і зборів та брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у їх дослідженні, заявляти клопотання та відводи, під час розгляду справи користуватися юридичною допомогою захисника, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, давати усні і письмові пояснення, подавати свої доводи, міркування та заперечення, оскаржувати постанови органу доходів і зборів, суду (судді), а також користуватися іншими правами, наданими їм законом. Зазначені в цій статті особи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Ч.1,2 ст.526 МК України передбачає, що справа про порушення митних правил розглядається в присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності за це правопорушення, та/або її представника. Про час та місце розгляду справи про порушення митних правил органом доходів і зборів цей орган інформує особу, яка притягується до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, поштовим відправленням з повідомленням про вручення, якщо це не було зроблено під час вручення зазначеній особі копії протоколу про порушення митних правил. Відповідно до ст.531 МК України підставами для скасування постанови про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил або про припинення провадження у справі про порушення митних правил є: 1) відсутність у діях особи, яка притягується до відповідальності, ознак порушення митних правил; 2) необ`єктивність або неповнота провадження у справі або необ`єктивність її розгляду; 3) невідповідність викладених у постанові висновків фактичним обставинам справи; 4) винесення постанови неправомочною особою, безпідставне недопущення до участі в розгляді справи особи, притягнутої до відповідальності, або її представника, а також інше обмеження прав учасників провадження у справі про порушення митних правил та її розгляду; 5) неправильна або неповна кваліфікація вчиненого правопорушення; 6) накладення стягнення, не передбаченого цим Кодексом. Підставами для скасування чи зміни постанови про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил або про припинення провадження у справі про порушення митних правил можуть бути визнані й інші визначені законами обставини. Закріплюючи процесуальні гарантії прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у тому числі й на участь у розгляді її справи, положення МК України містять й певні застереження, націлені на забезпечення належної реалізації митними органами (їх посадовими особами) наданих їм повноважень, зокрема, передбачені щодо розгляду справи про порушення митних правил за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, лише у випадку наявності даних, що підтверджують належне повідомлення такої особи про місце і час розгляду справи. За загальним правилом процедурні порушення, допущені митним органом при розгляді справи про порушення митних правил не можуть бути обставиною, яка звільняє від відповідальності, у разі підтвердження факту правопорушення. Процедурні порушення не повинні сприйматися як безумовне свідчення протиправності прийнятого за наслідками розгляду справи про правопорушення рішення. Натомість, вчинені митним органом процедурні порушення підлягають оцінці з огляду на те, наскільки ці порушення вплинули на можливість порушника захистити свої права та чи призвели процедурні порушення на встановлення обставин порушення та на наслідки. Як встановлено під час судового розгляду, відповідачем вживалися належні заходи для виклику позивача і забезпечення його участі в розгляді справи про порушення митних правил. Зокрема, про час та місце розгляду справи ОСОБА_1 був повідомлений в протоколі про порушення митних правил, однак розгляд справи за клопотанням останнього переносився на іншу дату, на яку такий не з`явився. Таким чином, колегія суддів вважає, що митним органом із дотриманням вимог закону вживалися заходи для належного повідомлення позивача про час та місце розгляду справи, а тому, оцінюючи в їх сукупності наведені обставини, такі дії відповідача не можна кваліфікувати як безпідставне недопущення до участі в розгляді справи особи, притягнутої до відповідальності, або її представника, а також інше обмеження прав учасників провадження у справі про порушення митних правил та її розгляду. При цьому, навіть у випадку встановлення процедурних порушень прийняття акта суб`єктом владних повноважень, зазначене не може бути автоматичною підставою для скасування останнього у випадку встановлення останнім правопорушення, факт вчинення якого підтверджено у ході розгляду справи. Також з цього питання колегія суддів враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом по аналогічній категорії справ, зокрема, в постанові Касаційного адміністративного суду від 07 березня 2018 року у справі № 826/10898/14. Щодо строків подання позову, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такі пропущено з поважних причин, оскільки як вбачається із матеріалів справи, копію оскаржуваної постанови позивачем отримано лише 10 листопада 2020 року. Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваної постанови діяв у спосіб та в порядку визначеному законом, а тому підстави для скасування постанови відсутні. Разом з тим, суд першої інстанції не врахував усі наведені вище обставини, та, відповідно, не надав належної оцінки вказаним обставинам, що призвело до ухвалення помилкового рішення, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню. Доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає підставними та такими, що спростовують висновки суду першої інстанції з наведених вище мотивів. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. З врахуванням усіх вищенаведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, прийняв рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв`язку з чим відповідно до вимог ст.317 КАС України рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення. Керуючись ст. 229, 242, 243, 250, 268, 272, 286, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Закарпатської митниці Держмитслужби задовольнити. Рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 01 квітня 2021 року у справі № 297/2486/20 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя О. І. Мікула судді А. Р. Курилець М. П. Кушнерик Повне судове рішення складено 07 липня 2021 року.