Постанова Рівненський апеляційний суд № 559/1715/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 липня 2021 року м. Рівне Справа № 559/1715/20 Провадження № 22-ц/4815/753/21 Головуючий у Дубенському міськрайонному суді Рівненської області: суддя Ралець Р.В. Рішення суду першої інстанції ухвалено 17 березня 2021 року, (фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось). Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючий: суддя Хилевич С.В.; судді: Боймиструк С.В., Ковальчук Н.М. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк" на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 17 березня 2021 року в цивільній справі за позовом Акціонерного товариства "Альфа-Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в : У серпні 2020 року в суд звернулося Акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі АТ "Альфа-Банк" або банк) з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Мотивуючи свої вимоги, покликалося на укладену між сторонами 18 вересня 2009 року угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, шляхом акцептування останньою публічної пропозиції банку на комплексне банківське обслуговування фізичних осіб. Однак у зв`язку із порушенням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором утворилась заборгованість, яка станом на 17 липня 2020 року складалась з: тіло кредиту 156 021,58 гривень; прострочення по тілу 45 587,74 гривень; відсотки за кредитом 5 472,34 гривень. З наведених мотивів банк просив стягнути на свою користь з ОСОБА_1 заборгованість в сумі 212 507,82 гривень. Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 17 березня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ "Альфа-Банк" заборгованість за договором від 18 вересня 2019 року у розмірі 156 021,58 гривні та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 339,71 гривень. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Ухвалюючи своє рішення, суд попередньої інстанції виходив із того, що АТ "Альфа-Банк" не дотримався вимог ч.2 ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів" про повідомлення споживача щодо умов кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими. Суд вказав, що банком не підтверджено того, що саме долучена до позовної заяви редакція Публічної пропозиції АТ «"Альфа-Банк" розуміла відповідач, ознайомилася і погодилася з ними. На рішення суду позивачем подано апеляційну скаргу, де він покликався на його незаконність та необґрунтованість, які полягали в невідповідності висновків обставинам справи. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, банк посилався на залишення судом поза увагою того, що, окрім тіла кредиту в сумі 156 021,58 гривень, мала місце заборгованість й за простроченим тілом кредиту в сумі 45 587,74 гривень, яка фактично відноситься до тіла кредиту. На переконання банку, за відсутності відзиву зі сторони відповідача суд не мав правових підстав відмовляти у стягненні заборгованості за відсотками та неустойкою. Також суд не врахував, що укладений між сторонами договір є чинним. Стверджував, що при укладенні кредитного договору відповідач ознайомилася з усіма умовами кредитування в т.ч. і з розміром відсоткової ставки. Так, остання особисто підписала Оферту на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії і Паспорт споживчого кредиту, що підтверджує факт обізнаності про всі істотні умови договору, розмір процентної ставки та порядок повернення кредиту. Суд не дослідив, що саме у погодженому та особисто підписаному Паспорті споживчого кредиту зазначається про відповідальність позичальника у разі неналежного виконання ним зобов`язання по поверненню отриманих в кредит грошових коштів із детальним зазначенням у яких випадках та яка сума штрафних санкцій буде нарахована. З викладених спонукань просив частково скасувати оскаржуване рішення, а саме в частині відмовлених позовних вимоги, та прийняти нове, яким позов задовольнити в повному обсязі. Відзиву на апеляційну скаргу подано не було. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи АТ "Альфа-Банк", колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення. Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Отже, з огляду на те, що позивачем фактично оскаржується рішення суду в частині незадоволених позовних вимог, тому, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, апеляційний суд не перевіряє законність рішення в іншій частині, яка не оскаржується. Матеріалами справи з`ясовано, що між сторонами 18 вересня 2019 року укладено Угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, за якою банк зобов`язувався надати грошовий кредит у сумі 200 000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків на умовах та в строки визначених в умовах та правилах надання банківських послуг, а ОСОБА_1 погашати заборгованість за кредитом, зі сплатою відсотків, комісій, передбачених договором. Звертаючись до суду з позовом, як на підставу для його задоволення, банк посилався на те, що в порушення умов договору відповідач свої зобов`язання за договором не виконувала, тому станом на 17 липня 2020 року має заборгованість, яка складалась з: тіло кредиту 156 021,58 гривень; прострочка по тілу 45 587,74 гривень; відсотки за кредитом 5 472,34 гривень. На підтвердження узгодження умов договору АТ "Альфа-Банк" додано до позовної заяви роздруківку публічної пропозиції на укладення договору про банківське обслуговування фізичних осіб, копії підписаної сторонами оферти на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, акцепту, паспорта споживчого кредиту, анкети-заяви про акцепт публічної пропозиції, довідки про систему гарантування вкладів фізичних осіб, а також розрахунок заборгованості. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Крім того, згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Проте матеріали справи не містять доказів про те, що відповідач розуміла, ознайомилися та погодилася з Публічної пропозицією АТ "Альфа-Банк" на укладення договору про банківське обслуговування фізичних осіб, а також те, що вказані документи на момент отримання кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та неустойки саме у нарахованих банком порядку і розмірі. Не може бути взятим до уваги при вирішенні спірних правовідносин і доданий до позовної заяви паспорт споживчого кредиту, адже цей документ становить собою орієнтовну інформацію, яка надається споживачу до укладення кредитного договору, а тому є очевидним, що цей доказ не підтверджує факту погодження між сторонами умов кредитного договору. Відтак, як правильно зазначив суд попередньої інстанції, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем банк дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими позивач. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений. Витяг же із веб-сайту банку не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. У справах споживачів кредитних послуг держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну, рівність сторін у цивільно-правових відносинах шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Відсутність позову про визнання кредитного договору неукладеного як оспорюваного правочину чи заперечень щодо його умов не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Повно і правильно встановивши обставини справи, оцінивши наявні докази у їх сукупності та застосувавши при вирішенні спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у стягненні оспорюваних сум. Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Водночас кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Між тим, позивач не надав будь-якого первинного документа на підтвердження розміру заборгованості позичальника за простроченим тілом кредиту, відсотками та неустойкою. Наданий банком розрахунок заборгованості не є таким доказом, а тому не може беззаперечно свідчити про існування у позичальника заборгованості за вказаними складовими у визначеному АТ "Альфа-Банк" розмірі за відсутності інших допустимих доказів на підтвердження виконаних за день фінансових операцій чи руху грошових коштів за кредитним договором, одним із яких є виписка по рахунку. Хоча сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції до суду першої інстанції, а не зволікати, коли їм буде відмовлено в задоволенні позовних вимог за недоведеністю. Тому доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а відтак не можуть бути підставою для скасування рішення в оскаржуваній частині, позаяк зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд. Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", пункт 32). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення у справах Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні. Справедливість, добросовісність та розумність згідно із пунктом 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства. Судовий збір, що понесений позивачем при поданні апеляційної скарги, відповідно до ст. 141 ЦПК України необхідно віднести на його ж рахунок. Керуючись ст.ст. 374-375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк" залишити без задоволення, а рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 17 березня 2021 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий: С.В. Хилевич Судді: С.В. Боймиструк Н.М.Ковальчук