Постанова 4855 № 640/13297/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/13297/21 Головуючий у 1 інстанції: Катющенко В.П. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 липня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р. Суддів Сорочка Є.О. Чаку Є.В. За участю секретаря Борейка Д.Е. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання протиправним та скасування індивідуального акту, зобов`язати вчинити дії, - ВСТАНОВИЛА: Позивач - ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Апарату Верховної Ради України про визнання протиправним та скасування індивідуального акту, зобов`язати вчинити дії. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 червня 2021 року визнано неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з даним позовом. Позовну заяву ОСОБА_1 - повернуто позивачу. Не погодившись з ухвалою суду, позивач - ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. Зокрема, апелянт зазначає, що в ухвалі про повернення позовної заяви суд зазначає, що строк на звернення закінчився 23.02.2021 (тобто через місяць з дати прийняття на роботу), проте не надає оцінку доводам та доказам сторони позивача, що позивачка не знала, що її права на державне соціальне страхування були порушені в момент оформлення трудових правовідносин, не повинна була цього знати і не могла цього знати. 30 червня 2021 року електронною поштою Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшло клопотання, в якому просила розглядати справу без її участі, а за участі її представника. В судовому засіданні 01 липня 2021 року представником Апарату Верховної Ради України - Шумар Вікторії Юріївни заявлено клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги. Розгляд справи було відкладено. 02 липня 2021 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача - Апарату Верховної Ради України надійшов відзив на апеляційну скаргу разом з документами, яким підтримує позицію суду першої інстанції. Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. З даного приводу, колегія суддів зазначає наступне. Так, повертаючи позовну заяву позивачу, суд першої інстанції виходив з того, що вказані позивачем причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом є неповажними, відповідно, у суду відсутні підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду. В силу пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Матеріали справи свідчать, що ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2021 року позовну заяву залишено без руху. З позовної заяви та доданих до неї документів вбачається, що ОСОБА_1 зараховано за сумісництвом на посаду помічника-консультанта народного депутата України на підставі розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України №139-к від 23.01.2020 р. З даним позовом до суду ОСОБА_1 звернулась лише 14.05.2021 р. При цьому, представник позивача у позовній заяві визнає, що строк для оскарження дій роботодавця сплинув 23.02.2020. В обґрунтування ж поважності причин пропуску строку звернення до суду представник позивача зазначає, що остання не знала та не могла знати про порушення її прав, а дізналась про такі лише 12.05.2021 р., отримавши лист Голови комісії по соціальному страхуванню Апарату Верховної Ради України №2021/21 від 23.04.2021. Вказані підстави в обґрунтування строку звернення до суду ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2021 року визнано неповажними. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 червня 2021 року повернуто позовну заяву. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції, зокрема, вказав, що заява про усунення недоліків та додані до позовної заяви документи не містять доказів, які унеможливлювали б звернення позивача до суду з даним позовом у межах місячного строку, у тому числі, і після його спливу 23.02.2020 року. Згідно ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною 2 статті 286 КАС України передбачено, що позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови). З вищевказаного вбачається, що приписами КАС України встановлено спеціальний десятиденний строк для звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення. У відповідності до частини 1 статті 120 КАС України, перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Приписами ч.ч. 2-6 КАС України передбачено, що строк, що визначається роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року цього строку. Строк, що визначається місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця цього строку. Якщо закінчення строку, що визначається місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, то строк закінчується в останній день цього місяця. Останнім днем строку, який закінчується вказівкою на певний день, вважається цей день. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день. Як встановлено судом першої інстанції, а також, вбачається з позовної заяви та доданих до неї документів, на підставі розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України №139-к від 23 січня 2020 року ОСОБА_1 зараховано за сумісництвом на посаду помічника-консультанта народного депутата України. З даним позовом до суду ОСОБА_1 звернулася до суду лише 14 травня 2021 року. У позовній заяві ОСОБА_1 просила визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт - Розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України №139-к від 23.01.2020 року про зарахування ОСОБА_1 за сумісництвом на посаду помічника- консультанта народного депутата України та зобов`язати Апарат Верховної Ради України прийняти рішення про зарахування ОСОБА_1 з 30.01.2020 року за основним місцем роботи на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час виконання його депутатських повноважень (патронатна служба). Позивач вказувала, що оскаржуваним Розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України про призначення її на посаду помічника- консультанта народного депутата України за сумісництвом порушено її право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги, визначені в Законі України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» Як на підставу для поновлення строку звернення до суду, позивач вказувала, що про порушення своїх прав їй стало відомо лише з листа Голови комісії по соціальному страхуванню Апарату Верховної Ради України №2021/21 від 23.04.2021 року. Визнаючи неповажними причини пропуску позивачем строку звернення до суду з даним позовом та повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що предметом позову є саме скасування індивідуального акта про прийняття позивача на роботу, про існування якого ОСОБА_1 було відомо з дня її зарахування на посаду помічника-консультанта народного депутата України за сумісництвом. Колегія суддів погоджується з вищевказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до положень статті 102-1 КЗпП України, умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій визначаються Кабінетом Міністрів України. Так, такі умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій визначені у Положенні, затвердженому наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 червня 1993 року за №76. Пунктом 1 вищевказаного Положення передбачено, що сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом. Частиною 1 статті 253 передбачено, що КЗпП України, особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання або у фізичної особи, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню. Відповідно до частини 1 статті 30 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 року № 1105-XIV, матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності застрахованим особам, які працюють на умовах трудового договору (контракту), цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених законом, призначаються та надаються за основним місцем роботи (діяльності). Колегія суддів вважає, що подаючи заяву від 22 січня 2020 року про зарахування на посаду помічника-консультанта народного депутата України з 30 січня 2020 року за строковим трудовим договором на строк виконання депутатських повноважень саме за сумісництвом, ОСОБА_3 повинна була усвідомлювати та враховувати умови такої роботи, а також, передбачати наслідки. З огляду на зазначене, доводи апелянта щодо того, що позивач не знала про те, що її права на державне соціальне страхування були порушені в момент оформлення трудових правовідносин є необгрунтованими . На переконання колегії суддів, лист Голови Комісії по соціальному страхуванню Апарату Верховної Ради України № 2021/21 від 23.04.2021 року щодо розгляду вказаною Комісією листка непрацездатності позивача (серія АЛГ № 911780 від 22.01.2021 р.) не спростовує обставин обізнаності позивача про зарахування її на посаду помічника-консультанта народного депутата України з 30.01.2020 року за сумісництвом. Також, як вірно враховано судом першої інстанції, вказаним листом повідомлено позивача, що питання визнання/невизнання позивача сумісником (зокрема на момент настання страхового випадку), у зв`язку з повідомленням про відсутність основного місця роботи, перебуває за межами законодавчо визначених повноважень комісії. Таким чином, посилання позивача на відповідь Голови Комісії по соціальному страхуванню Апарату Верховної Ради України № 2021/21 від 23.04.2021 року не вказує на поважність причин пропуску строку звернення до суду з позовною вимогою про скасування розпорядження керівника Апарату Верховної Ради України № 139-к від 23.01.2020 року про зарахування ОСОБА_1 за сумісництвом на посаду помічника-консультанта народного депутата України, а тому, судом першої інстанції правомірно визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду. За приписами ч. 1 ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Оскільки, матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 зараховано за сумісництвом на посаду помічника-консультанта народного депутата України на підставі розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України №139-к від 23 січня 2020 року, водночас з позовом до суду ОСОБА_1 звернулася лише 14 травня 2021 року, вказане свідчить про порушення строків звернення до суду, передбачених КАС України. З-поміж іншого, колегія суддів наголошує на тому, що ні в уточненій позовній заяві, ні в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не вказала поважності причин пропуску строку звернення до суду та не надала будь-яких доказів на їх підтвердження. Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Практика Європейського суду з прав людини, також, свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому, числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс на інші проти Великобританії , справа Девеер проти Бельгії). Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. У рішенні "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії" Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33). Отже, за практикою Європейського суду з прав людини, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. Враховуючи вищезазначене, оскільки, позивачем не було виконано вимоги ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, зокрема, в частині обґрунтування причин пропуску строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно позовну заяву повернуто позивачу. Судом апеляційної інстанції враховується, що, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував положення чинного законодавства України при постановленні оскаржуваної ухвали із дотриманням норм процесуального права, а тому, підстав для її скасування не вбачається. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 250, 286, 310, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 червня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України. Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р. Судді Сорочко Є.О. Чаку Є.В. Повний текст постанови виготовлено 06.07.2021 р.