Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/9959/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/9959/20 Суддя (судді) першої інстанції: Аверкова В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 липня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Земляної Г. В. суддів Мєзєнцева Є.І., Файдюка В.В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2021 року у справі № 320/9959/20 (розглянуто у порядку спрощеному позовному провадженні) за позовом ОСОБА_1 до відповідача Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И Л А : У жовтні 2020 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі - позивач) з позовною заявою до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (надалі - відповідач), в якому просив суд: - зобов`язати відповідача виконати рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 25 травня 2011 року і виплатити позивачу згідно з рішенням, яке набрало законної сили 191,30 євро; - зобов`язати відповідача остаточно виконати ліквідаційну процедуру і подати документи для внесення запису про припинення ПАТ "КБ "Надра" до Єдиного державного реєстру юридичних осіб. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач протиправно відмовляє у виплаті коштів, ігноруючи рішення суду, яке набрало законної сили, про стягнення з банку на користь позивача суми вкладу. Також, позивач вважає, що через злочинні дії представників Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та банку, необхідно прискорити процес закінчення ліквідаційної процедури ПАТ "КБ "Надра". Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2021 року в задоволенні позовних вимог - відмовлено. Не погодившись з зазначеним судовим рішенням щодо відмови у задоволенні позовних вимог позивачем (надалі - апелянт ) подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2021 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції проігнорував положення статті 14 КАС України. Крім того, позивач зазначає, що протиправні дії відповідача по гальмуванню процедури повної ліквідації банку «Надра» порушують права позивача ти, що не дають можливості останньому законно застосовувати статтю 609 ЦК України та вивести майно, яке належить позивачу - заставну квартиру із заборони відчуження. Відповідача заперечує проти задоволення апеляційної скарги в повному обсязі та просив залишити рішення суду першої інстанції в силі, з підстав викладених в письмовому відзиві та додаткових поясненнях. На адресу суду апеляційної інстанції від позивача надійшла відповідь на відзив, в якому позивач зазначає, що за не виконання рішення суду передбачена кримінальна відповідальність та на протязі 6 (шести) років відповідачем не вчинено ліквідацію Банку. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю. Враховуючи, що до суду апеляційної інстанції не надходило клопотань про розгляд справи в судовому засіданні, колегія суддів вважає, що наявні підстави для розгляду апеляційної справи та матеріалів справи в письмовому провадженні. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду слід залишити без змін, з наступних підстав. Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно зі статтями 315, 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 25 травня 2011 року у справі № 2-604/11, яке відповідно до відмітки на рішенні набрало законної сили 10 серпня 2011 року, стягнуто з ВАТ КБ "Надра" на користь ОСОБА_1 відсотки за договором строкового банківського вкладу у розмірі 191,30 євро. ОСОБА_1 звернувся до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з заявою від 09 серпня 2020 року щодо виплати присуджених рішенням суду коштів, у відповідь на яке позивачу було відмовлено у виплаті коштів, оскільки вимоги позивача задоволені в порядку, передбачено нормами спеціального законодавства. Вважаючи дії відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом за захистом свого порушеного права. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено реального дійсного (фактичного) порушення відповідачем його прав, свобод та інтересів щодо завершення ліквідаційної процедури банку, а лише зазначено, що можливі порушення з боку відповідачів можуть призвести до збитків державного бюджету, а також зазначається про порушення кримінальних проваджень щодо посадових осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Тобто, позивачем не наводяться у позовній заяві та не підтверджується належними та допустимими доказами конкретні порушення його прав, свобод та інтересів, а зазначається лише про потенційне порушення, яке може вплинути не невизначене коло суб`єктів, у зв`язку з чим ці вимоги не підлягають задоволенню. Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (надалі - Закон № 4452-VI), Цивільним кодексом України (надалі - ЦК України). Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23.02.2012 № 4452-VI (далі - Закон № 4452-VI). Відповідно до статті 2 Закону №4452-VI вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти. Вкладник - фізична особа (у тому числі фізична особа-підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката. Згідно частини першої статті 1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Відповідно до частин першою, другою статті 1060 Цивільного кодексу України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Положеннями статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. Разом з тим згідно з частиною першою статті 1074 Цивільного кодексу України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом. З аналізу вищезазначених норм права, колегія суддів доходить висновку, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, які знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені у спеціальному законі. Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 05.02.15 № 83 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Надра" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05.02.15 № 26 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Комерційний Банк "Надра", згідно з яким з 06.02.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Комерційний Банк "Надра". Так, метою Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону № 4452-VI тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до пункту 6 статті 2 Закону № 4452-VI ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. При цьому регулювання процедури тимчасової адміністрації передбачено Розділом VIІ "Тимчасова адміністрація", а ліквідації банку - Розділом VIІІ вказаного Закону. Статтею 36 Закону №4452-VI врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації. Зокрема, згідно з пунктами 1, 2 частини п`ятої цієї статті під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку. Згідно з пунктом 1 частини шостої статті 36 Закону №4452-VI обмеження, встановлене пунктом 1 частини п`ятої цієї статті, не поширюється на зобов`язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до цієї статті. Тобто передбачені частиною п`ятою статті 36 Закону №4452-VI обмеження не поширюються на зобов`язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, однак лише у період тимчасової адміністрації. Згідно з частиною п`ятою статті 45 Закону №4452-VI протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються. У разі призначення уповноваженої особи Фонду, якій делеговано Фондом повноваження щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, кредитори заявляють про свої вимоги до банку такій уповноваженій особі Фонду. Пунктами 1-3 частини другої та абзацом першим частини третьої статті 46 Закону № 4452-VI, якою врегульовано наслідки початку процедури ліквідації банку, визначено, що з дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв`язку з ліквідацією банку; банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; строк виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) вважається таким, що настав. Під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. Наведеною статтею Закону не передбачено, що встановлені нею обмеження не поширюються на зобов`язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, як це має місце під час тимчасової адміністрації. Згідно з частиною першою статті 52 Закону №4452-VI кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у певній черговості, зокрема до четвертої черги віднесені грошові вимоги вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов`язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом. У спорах, пов`язаних з виконанням банком (в якому запроваджена тимчасова адміністрація та/або розпочата процедура ліквідації) зобов`язань перед кредиторами, норми Закону №4452-VI є спеціальними; цей Закон є пріоритетним щодо інших нормативних актів України у цих правовідносинах. У постанові від 30 травня 2018 року у справі №757/2216/15 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що після початку процедури ліквідації банку та введення тимчасової адміністрації стягнення коштів за зобов`язаннями цього банку можливе лише у спосіб, передбачений Законом № 4452-VI. При цьому банк, який перебуває на стадії ліквідації, діє через Фонд гарантування вкладів фізичних осіб або уповноважену особу Фонду та не може поза процедурою, визначеною вказаним Законом, відповідати за зобов`язаннями за договорами банківського вкладу. На підставі пункту 2 частини п`ятої статті 12, частини першої статті 35, частини п`ятої статті 44, частини третьої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виконавча дирекція Фонду гарантування прийняла рішення від 28 квітня 2016 р. № 616 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «КБ «НАДРА» строком на два роки до 04 червня 2018 включно. Так, відповідно до зазначеного рішення продовжено повноваження ліквідатора ПАТ «КБ «НАДРА», визначені Законом, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 52-1, 53 Закону, в тому числі з підписання всіх договорів, пов`язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, Стрюкової І.О. строком на два роки до 04 червня 2018 включно. На підставі пункту 2 частини п`ятої статті 12, частини першої статті 35, частини п`ятої статті 44, частини третьої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виконавча дирекція Фонду гарантування прийняла рішення від 03 листопада 2016 р. № 2342 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «КБ «НАДРА» строком на два роки до 03 червня 2020 року включно. Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №1179 від 22 червня 2020 року «Про деякі питання здійснення ліквідації ПАТ «КБ «НАДРА». Відповідно до зазначеного рішення строк управління майном (активами) ПАТ «КБ «НАДРА» та задоволення вимог його кредиторів продовжено на час існування обставин, що унеможливлюють здійснення продажу майна (активів) банку та задоволення вимог кредиторів. Крім того, рішенням продовжено визначені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» повноваження ліквідатора ПАТ «КБ «НАДРА», делеговані провідному професіоналу з питань ліквідації банків відділу організації процедур ліквідації банків департаменту ліквідації банків Білій Ірині Володимирівні, на час існування обставин, що унеможливлюють здійснення продажу майна (активів) банку та задоволення вимог кредиторів. Рішення №1179 від 22 червня 2020 року прийняте з метою виконання всіх заходів, пов`язаних з ліквідацією ПАТ «КБ «НАДРА», передбачених Законом, та на підставі пункту 2 частини п`ятої статті 12, частини першої статті 35, частини п`ятої статті 44, статті 48 Закону, підпункту 2 пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 13 травня 2020 року №590-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності». Повноваження ліквідатора ПАТ «КБ «НАДРА», визначені Законом, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 521, 53 Закону, в тому числі з підписання всіх договорів, пов`язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, окрім повноважень щодо звернення до пов`язаної з банком особи з вимогою про відшкодування шкоди та звернення з такою вимогою до суду, а також з вимогою до небанківської фінансової установи, якою від фізичних осіб залучені як позики або вклади кошти, що згідно з Законом прирівнюються до вкладів, та повноважень в частині організації реалізації активів банку. Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 28 вересня 2020 року №1764 відкликано повноваження ліквідатора ПАТ «КБ «НАДРА», делеговані Білій Ірині Володимирівні рішенням виконавчої дирекції Фонду від 22 червня 2020 року № 1179 «Про деякі питання здійснення ліквідації ПАТ «КБ «НАДРА». Визначені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» повноваження під час здійснення ліквідації ПАТ «КБ «НАДРА» здійснюються Фондом безпосередньо до моменту внесення запису про державну реєстрацію припинення ПАТ «КБ «НАДРА» до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Колегією суддів досліджено матеріали справи та встановлено, що станом на серпень 2020 року Фонду гарантування вкладів фізичних осіб вже було розпочато процедуру ліквідації, то стягнення коштів, в тому числі за рішеннями судів, які набрали законної сили, про стягнення з банку коштів, в будь-який інший спосіб, аніж це визначено Законом № 4452-VI, є неможливим. Порядок задоволення визнаних ліквідатором вимог кредиторів під час ліквідації банку не передбачає можливості задоволення вимог конкретного кредитора поза процедурою, встановленою Законом № 4452-VI. Початок процедури ліквідації банку як юридичної особи зумовило настання для позивача певних правових наслідків, зокрема необхідність застосування спеціальної процедури пред`явлення майнових вимог до банку та їх задоволення у передбачених Законом № 4452-VI порядку та черговості. Відповідач зазначає, а позивач не спростовує, що в реєстрі акцептованих вимог кредиторів ПАТ "КБ "НАДРА" обліковуються кредиторські вимоги ОСОБА_1 на суму 2203,78 гривень, які віднесені до сьомої черги реєстру кредиторів. З аналізу матеріалів справи та норм права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача задоволені в порядку передбаченому вимогами Закону № 4452-VI. Також, судом першої інстанції правомірно не взято до уваги посилання позивача на статтю 26 Закону № 4452-VI, оскільки дана норма регулює порядок гарантованого відшкодування коштів за вкладами, тоді як зазначена норма не регулює порядок погашення кредиторської заборгованості відповідного банку, а тому у діях Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відсутні ознаки протиправності щодо порушення порядку виплати позивачу коштів за рішенням суду. Щодо завершення ліквідаційної процедури ПАТ "КБ "НАДРА", колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Завданням адміністративного судочинства, як визначено у частині першій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті. Отже, з системного аналізу наведених вище правових норм слідує, що обов`язковою умовою звернення до суду є наявність порушеного права. Так, Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21.12.2010 у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України"). Дослідивши матеріали справи та норми права, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно звернуто увагу позивача, що за завданнями адміністративного судочинства суд здійснює захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, а не від ймовірної загрози зазначених порушень. Таким чином, захистові адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи у публічно-правових відносинах із суб`єктом владних повноважень при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій. Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Таким чином, хоча на суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, водночас на кожну зі сторін покладено обов`язок щодо доведення обставин на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. З аналізу матеріалів справи та норм права, колегія суддів доходить висновку, що позивачем не доведено реального дійсного (фактичного) порушення відповідачем його прав, свобод та інтересів щодо завершення ліквідаційної процедури банку, а лише зазначено, що можливі порушення з боку відповідачів можуть призвести до збитків державного бюджету, а також зазначається про порушення кримінальних проваджень щодо посадових осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не обґрунтовано та не підтверджується належними та допустимими доказами конкретні порушення його прав, свобод та інтересів, а зазначається лише про потенційне порушення, яке може вплинути не невизначене коло суб`єктів, у зв`язку з чим ці вимоги не підлягають задоволенню. Щодо посилання апелянта на порушення відповідачем вимог статті 382 Кримінального кодексу України, колегія суддів звертає увагу, що дане питання підлягає розгляду в порядку кримінального судочинства, а не в порядку адміністративного судочинства. Також, колегія суддів звертає увагу, що позивачем реалізував своє право щодо визнання протиправних дій зі сторони відповідача подачею заяв про злочини до Державного бюро розслідувань та поліції в порядку кримінального судочинства. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що зміст апеляційної скарги є ідентичним позовній заяві, а отже, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження під час розгляду апеляційної скарги. При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 34, 242, 243, 246, 308, 311, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно з підстав, зазначених у п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Г.В. Земляна Судді: Є.І. Мєзєнцев В.В. Файдюк