Постанова 4874 № 4/42-Б (906/798/20)

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2021 року Справа № 4/42-Б (906/798/20) Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Головуючий суддя Тимошенко О.М., суддя Савченко Г.І. , суддя Юрчук М.І. секретар судового засідання Цвіркун О.О. за участю представників: позивача: Борейко А.М. відповідача: ОСОБА_1. розглядаючи у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області, ухвалене 10.03.2021 суддею Макаревичем В.А. у м. Житомир (повний текст рішення складено 19.03.2021) у справі № 4/42-Б (906/798/20) за позовом Житомирського орендного підприємства теплових мереж "Житомиртеплокомуненерго" в особі ліквідатора Борейка Андрія Михайловича до ОСОБА_1 про стягнення 113552, 86 грн. у межах справи № 4/42-Б за заявою Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Житомирського орендного підприємства теплових мереж "Житомиртеплокомуненерго" про визнання банкрутом ВСТАНОВИВ: У провадженні Господарського суду Житомирської області перебуває справа № 4/42-Б про банкрутство Житомирського орендного підприємства теплових мереж "Житомиртеплокомуненерго". 06.07.2020 Житомирське орендне підприємство теплових мереж "Житомиртеплокомуненерго" в особі ліквідатора Борейка А.М. звернулося до Господарського суду Житомирської області із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення 113552, 86 грн. у межах справи про банкрутство Житомирського орендного підприємства теплових мереж "Житомиртеплокомуненерго". Рішенням Господарського суду Житомирської області від 10.03.2021 у справі № 4/42-Б (906/798/20) позовну заяву задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Житомирського орендного підприємства теплових мереж "Житомиртеплокомуненерго" 113552, 86 грн. та 2197 грн. витрат по сплаті судового збору. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить останнє скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Сплачену суму судового збору відповідачем за розгляд апеляційної скарги стягнути з позивача. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги відповідач вказує про те, що матеріали справи № 4/42-6 про визнання банкрутом Житомирського орендного підприємства теплових мереж "Житомиртеплокомуненерго" містять усі докази виконання останнім ч. 7 ст. 115 Закону про банкрутство (у відповідній редакції), зокрема, звіти ліквідатора про нарахування та виплату основної грошової винагороди та докази їх розгляду комітетом кредиторів за період з 08.07.2014 по 31.01.2017, а тому доводи суду про їх відсутність є помилковими. Також вважає, що ліквідатор Борейко А.М. не був позбавлений можливості знайомитись з матеріалами справи № 4/42-6 в суді, а тому мав би звернути увагу на докази, що надані до суду 05.04.2017 відповідачем про нараховану і виплачену основну винагороду ліквідатора за період з 08.07.2014 по 31.01.2017, у результаті чого в останнього виникає питання щодо підставності подання даного позову. У свою чергу суд першої інстанції обмежився при розгляді окремого провадження 906/798/20 у справі № 4/42-6 лише періодом виконання повноважень ліквідатора позивача з 08.07.2014 по 18.04.2016, не аналізуючи докази, подані відповідачем у 2017 році, тобто, судом не повно і не всебічно встановлено обставини, які мали значення для правильного вирішення спору або неправильно визначені обставини правовідносин. Суд першої інстанції також не встановив наявності в матеріалах справи № 4/42-6 звітів відповідача (звіту від 30.01.2017), не прийняв або відхилив факти з посиланням на норми процесуального права, а навпаки, прийняв рішення про визнання поважними причин пропуску позовної давності позивачем у справі, пославшись на недобросовісність відповідача. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.05.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 10.03.2021 у справі № 4/42-Б (906/798/20); призначено скаргу до розгляду в судовому засіданні. Від ліквідатора Житомирського орендного підприємства теплових мереж "Житомиртеплокомуненерго" Борейка А.М. на адресу суду надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення. У судовому засіданні ОСОБА_1 вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, просив останню задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати. Ліквідатор боржника Борейко А.М. вимоги апеляційної скарги заперечив та просив останню залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та відзив на неї, заслухавши учасників спору, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського судів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Враховуючи, що період з 08.07.2014 по 18.04.2016 нарахування та виплати з ліквідаційного рахунку банкрута основної грошової винагороди на суму 113552, 86 грн. колишньому ліквідатору у справі ОСОБА_1 , справа розглядається з урахуванням норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції Закону від 22.12.2011 № 4212-VI (далі - Закон про банкрутство). З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до місцевого господарського суду із даним позовом пославшись на те, що ухвалою Господарського суду Житомирської області від 20.12.2016 та Вищим господарським судом України у постанові від 27.06.2017 було встановлено, що ліквідатором ОСОБА_1 під час виконання обов`язків ліквідатора Житомирського орендного підприємства теплових мереж "Житомиртеплокомуненерго" у справі № 4/42-Б про банкрутство останнього, систематично порушувались вимоги абз. 1 ч. 7 ст. 115 Закону про банкрутство. Зокрема було встановлено, що у фінансовому звіті ліквідатора банкрута ОСОБА_1 від 18.04.2016 про нарахування та виплату основної грошової винагороди за період з 08.07.2014 по 18.04.2016 на суму 113552, 86 грн. міститься інформація про виплату з ліквідаційного рахунку банкрута грошової винагороди в сумі 113552, 86 грн., які було проведено з порушенням чинного законодавства. Поряд з цим, позивач звернувся до суду з відповідною письмовою заявою та усним клопотанням визнати поважними причини пропуску строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушених прав боржника, повідомивши, що він не міг знати про порушення прав як самого боржника, так і його кредиторів раніше 07.11.2017 - дати призначення його ліквідатором у справі № 4/42-Б. Судами встановлено, що постановою Господарського суду Житомирської області від 08.07.2014 у справі № 4/42-Б, зокрема, визнано банкрутом Житомирське орендне підприємство теплових мереж "Житомиртеплокомуненерго"; відкрито ліквідаційну процедуру банкрута; ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого ОСОБА_1 В силу ч. 1 ст. 41 Закону про банкрутство, ліквідатор - фізична особа, яка відповідно до судового рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення вимог кредиторів у встановленому цим Законом порядку. Згідно ч. 3 ст. 98 Закону про банкрутство, під час реалізації своїх прав та обов`язків арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) зобов`язаний діяти добросовісно, розсудливо, з метою, з якою ці права та обов`язки надано (покладено), обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на підставі, у межах та спосіб, що передбачені Конституцією та законодавством України про банкрутство. Як вбачається з матеріалів справи № 4/42-Б, ухвалою від 20.12.2016 судом було усунуто арбітражного керуючого ОСОБА_1 від виконання обов`язків ліквідатора боржника та покладено на нього тимчасове виконання обов`язків ліквідатора до призначення нового ліквідатора у визначеному Законом порядку. Судом у вищезазначеній ухвалі зроблено висновок про неналежне виконання арбітражним керуючим ОСОБА_1. обов`язків ліквідатора банкрута, що призвело до значного перевищення допустимих строків здійснення ліквідаційної процедури та завдання збитків як кредиторам так і банкруту у вигляді зайвих витрат на здійснення ліквідаційної процедури, зокрема, з оплати грошової винагороди арбітражного керуючого. Крім того, судом встановлено відсутність у матеріалах справи доказів звітування ліквідатором банкрута щомісяця перед комітетом кредиторів про нарахування та виплату грошової винагороди. Зазначено, що звіт арбітражного керуючого про нарахування та виплату грошової винагороди до суду також не подавався упродовж ліквідаційної процедури банкрута, а тому ліквідатором банкрута систематично порушувалися вимоги абз. 1 ст. 115 Закону про банкрутство. Вищим господарським судом України у постанові від 27.06.2017 у даній справі було встановлено, що у фінансовому звіті ліквідатора банкрута ОСОБА_1 від 18.04.2016 про нарахування та виплату основної грошової винагороди за період з 08.07.2014 по 18.04.2016 на суму 113552, 86 грн. міститься інформація про виплату з ліквідаційного рахунку банкрута грошової винагороди в сумі 113552, 86 грн., які було проведено з порушенням чинного законодавства. В силу абз. 4 ч. 3 ст. 115 Закону про банкрутство, право вимоги основної грошової винагороди виникає в арбітражного керуючого в останній день кожного календарного місяця виконання ним повноважень керуючого санацією, ліквідатора. Відповідно до ч. 7 ст. 115 Закону про банкрутство, розпорядник майна звітує про нарахування та виплату грошової винагороди арбітражного керуючого, здійснення та відшкодування його витрат на першому засіданні комітету кредиторів, а також за результатами процедури розпорядження майном боржника. Керуючий санацією не рідше одного разу на три місяці, а ліквідатор - щомісяця звітують перед комітетом кредиторів про нарахування та виплату основної та додаткової грошових винагород арбітражного керуючого, здійснення та відшкодування витрат. Звіт арбітражного керуючого про нарахування і виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат доводиться кредиторам до відома та повинен бути схвалений або погоджений комітетом кредиторів. Колегія суддів Вищого господарського суду України вказала про те, що виходячи із вимог ч. 7 ст. 115 Закону про банкрутство, право вимоги основної грошової винагороди виникає в арбітражного керуючого в останній день кожного календарного місяця виконання ним повноважень ліквідатора за умови звітування щомісяця перед комітетом кредиторів про нарахування та виплату грошової винагороди. Судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі від 20.12.2016 встановлено відсутність у матеріалах справи жодних доказів звітування ліквідатором банкрута щомісяця перед комітетом кредиторів про нарахування та виплату грошової винагороди. Статтею 75 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Факти, встановлені в ухвалі Господарського суду Житомирської області від 20.12.2016 та постанові Вищого господарського суду України від 27.06.2017 у справі № 4/42-Б про визнання банкрутом Житомирського орендного підприємства теплових мереж "Житомиртеплокомуненерго", за участі того ж самого учасника провадження - ОСОБА_1 . Відтак, обставини встановлені в ухвалі Господарського суду Житомирської області від 20.12.2016 та постанові Вищого господарського суду України від 27.06.2017 у справі № 4/42-Б про визнання банкрутом Житомирського орендного підприємства теплових мереж "Житомиртеплокомуненерго", які набрали законної сили, повторного доведення не потребують. Поряд з цим, у матеріалах справи наявні банківські виписки, які підтверджують зняття арбітражним керуючим ОСОБА_1. коштів в рахунок оплати послуг. Судами встановлено, що ліквідатор Борейко А.М. неодноразово звертався до ОСОБА_1 з метою отримання додаткових доказів звітування останнім щомісяця перед комітетом кредиторів про нарахування та виплату грошової винагороди у зазначений період. Однак, ОСОБА_1 зазначені додаткові докази до справи надані не були, а матеріали справи № 4/42-Б про визнання банкрутом Житомирського орендного підприємства теплових мереж "Житомиртеплокомуненерго" не містять інших доказів виконання ліквідатором ОСОБА_1. ч. 7 ст. 115 Закону про банкрутство, зокрема, звітів ліквідатора про нарахування та виплату основної грошової винагороди та доказів їх розгляду комітетом кредиторів за період з 08.07.2014 по 18.04.2016. Поряд з цим, у справі відсутні докази повернення колишнім ліквідатором ОСОБА_1 суми 113552, 86 грн. на ліквідаційний рахунок боржника. В апеляційній скарзі відповідач наводить положення ч. 1 ст. 41 Закону про банкрутство щодо повноважень ліквідатора, який відповідно до судового рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення вимог кредиторів у встановленому цим Законом порядку. Проте, як зазначено вище, 20.12.2016 своєю ухвалою Господарський суд Житомирської області усунув арбітражного керуючого ОСОБА_1 від виконання обов`язків ліквідатора боржника у справі № 4/42-Б та поклав на арбітражного керуючого ОСОБА_1 тимчасове виконання обов`язків ліквідатора до призначення нового ліквідатора у визначеному Законом про банкрутство порядку. З підстав в сукупності викладених в ухвалі від 20.12.2016 року суд дійшов висновку про те, що при виконанні повноважень ліквідатора банкрута, діяльність останнього не відповідає ознакам добросовісності та сумлінності і здійснювалась без урахування інтересів боржника та кредиторів. В мотивуючій частині вказаного рішення суд вважав за необхідне зазначити, що з метою забезпечення збереження майна, документації, печаток та штампів боржника тимчасове виконання обов`язків ліквідатора боржника до призначення у визначеному Законом про банкрутство порядку ліквідатора банкрута покласти на арбітражного керуючого ОСОБА_1 Колегією Вищого господарського суду України у постанові від 27.06.2017 зазначено про те, що місцевий господарський суд в ухвалі від 20.12.2016 року, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що ліквідатором банкрута систематично порушувались вимоги абз. 1 ч. 7 ст. 115 Закону про банкрутство. Встановлено, що у фінансовому звіті ліквідатора банкрута ОСОБА_1 від 18.04.2016 про нарахування та виплату основної грошової винагороди за період з 08.07.2014 по 18.04.2016 в загальній сумі 113552, 86 грн., міститься інформація про виплату з ліквідаційного рахунку банкрута грошової винагороди в сумі 113 552, 86 грн., які було проведено з порушенням чинного законодавства. Ухвалою від 20.12.2016 місцевим господарським судом було встановлено, що право вимоги основної грошової винагороди виникає у арбітражного керуючого в останній день кожного календарного місяця виконання ним повноважень ліквідатора за умови звітування щомісяця перед комітетом кредиторів про нарахування та виплату грошової винагороди. Судом встановлено відсутність у матеріалах справи доказів звітування ліквідатором банкрута щомісяця перед комітетом кредиторів про нарахування та виплату грошової винагороди. Ухвалою зазначено, що звіт арбітражного керуючого про нарахування та виплату грошової винагороди до суду також не подавався упродовж ліквідаційної процедури банкрута. Таким чином, ліквідатором банкрута систематично порушувалися вимоги абз. 1 ч. 7 ст. 115 Закону про банкрутство. Систематичність порушення відповідачем вимог абз. 1 ч. 7 ст. 115 Закону про банкрутство встановлена судами місцевим, апеляційним та колегією Вищого господарського суду України, невідповідність дій арбітражного керуючого ОСОБА_1 ознакам добросовісності та сумлінності і здійснювалась без урахування інтересів боржника та кредиторів призвела не тільки до значного перевищення максимально допустимих строків здійснення ліквідаційної процедури, а також призводить до завдання збитків як кредиторам, так і банкруту, у вигляді зайвих витрат на здійснення ліквідаційної процедури, зокрема з оплати грошової винагороди арбітражного керуючого. Колегія суддів також не приймає до уваги доводи скаржника про те, що останнім дотримано законодавчих норм щодо доведення до відома комітету кредиторів і суду щомісяця звітів про нарахування та виплату грошової винагороди з огляду на те, що матеріали судової справи № 4/42-Б не містять жодних доказів погодження чи схвалення комітетом кредиторів щомісячних завітів ліквідатора боржника ОСОБА_1 , як вимагається імперативною нормою ч. 7 ст. 115 Закону про банкрутство. Порушення відповідачем вимог ч. 2 ст. 2 ГПК України щодо обов`язку керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі призвело до порушення прав і законних інтересів учасників судового процесу, наслідком чого і стала необізнаність як членів комітету кредиторів так і інших учасників провадження у справі про суми нарахованої та виплаченої грошової винагороди ліквідатору. Разом з тим, згідно ч. 3 ст. 2 ГПК України одними, з основних засад (принципів) господарського судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами, а відсутність поданих ОСОБА_1 доказів звітування ліквідатором банкрута щомісяця перед комітетом кредиторів про нарахування та виплату грошової винагороди суперечить принципу добросовісності, а саме стандарту поведінки, що характеризується відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що отримання коштів колишнім ліквідатором ОСОБА_1 на суму 113552, 86 грн. є безпідставним та здійсненим з порушенням чинного законодавства. Судовою колегією відмічається, що додані апелянтом до скарги докази: заява від 05.04.2017 № 36/126 про приєднання до матеріалів справи № 4/42-Б письмових доказів, зокрема проміжного звіту ліквідатора від 30.01.2017 та протоколу № 10 засідання комітету кредиторів від 30.01.2017, не були предметом розгляду в суді першої інстанції і додані скаржником лише в суд апеляційної інстанції. За правилами ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Оскільки апелянтом жодним чином не доведено суду неможливості подання вищевказаних доказів суду першої інстанції, останні до уваги не приймаються. Крім того, як зазначено вище, позивачем було подано до місцевого господарського суду письмову заяву та заявлено усне клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушених прав боржника, повідомивши, що він не міг знати про порушення прав як самого боржника, так і його кредиторів раніше 07.11.2017 - дати призначення його ліквідатором у справі № 4/42-Б. Згідно ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. В силу ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. ч. 3 та 4 ст. 267 ЦК України). Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак, її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного. При цьому, оцінка такої заяви (форми, змісту), реалізації та наявності права на звернення з цією заявою здійснюється судом, яким розглядаються заявлені вимоги. Судами встановлено, що відповідачем ОСОБА_1 у відзиві від 31.07.2020 № 36/58 та доповненнях до нього № 36/60 від 24.09.2020 подано заяву про застосування позовної давності. Відтак, зазначена заява подана у належній формі стороною у справі - відповідачем, що відповідає вимогам ГПК України. Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз понять "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. В силу ч. 1 ст. 261 ЦК України, у визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об`єктивно могла дізнатися про порушення цього права або про особу, яка його порушила. Обов`язок позивача довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, також випливає із загального правила, встановленого ст. 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. І в разі пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою початок перебігу позовної давності визначається з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Відтак, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення арбітражного керуючого (ліквідатора) до суду із заявою про захист інтересів боржника. Тому при визначенні початку перебігу позовної давності у спорі за вимогами боржника/арбітражного керуючого не допускається врахування як обставин (дати) порушення провадження у справі про банкрутство та дати призначення (заміни кандидатури) арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), оскільки ні Закон про банкрутство (положення якого втратили чинність), ні чинний Кодекс України з процедур банкрутства не встановлюють спеціальних норм про позовну давність. Отже, до цих правовідносин застосовуються загальні норми позовної давності. У спірних правовідносинах суб`єктом прав є саме боржник, а не арбітражний керуючий (ліквідатор), а тому, визначаючи початок перебігу позовної давності у цій справі, слід враховувати, коли про порушене право дізнався або міг дізнатись боржник в особі уповноваженого органу. Отже, при дослідженні питання пропуску позовної давності в спорі слід з`ясовувати, коли про порушення своїх прав довідався або міг довідатися боржник в особі уповноваженого органу. Відтак, при тлумаченні вимог щодо початку перебігу позовної давності слід керуватися тим, що перебіг позовної давності починається від дня, коли про відповідні обставини, тобто про порушення права, дізналася або могла довідатися особа, що є носієм права, а не інша особа, у тому числі й та, якій за законом надано повноваження із захисту цього права. У справах про банкрутство цією особою є арбітражний керуючий, на якого за законом на підставі рішення суду покладаються обов`язки та надаються повноваження розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора. При цьому і в разі пред`явлення у межах справи про банкрутство позову самою особою, право якої порушене (боржником), і у разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, якою може бути арбітражний керуючий, перебіг позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Іншого правила щодо визначення початку перебігу позовної давності не містять ні частина перша статті 261 ЦК України, ні норми спеціального закону, що регулюють порядок вирішення спорів у справі про банкрутство. Згідно ст. 92 ЦК України, дії органу або особи, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, у відносинах із третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи. Як зазначено вище, ухвалою від 20.12.2016 місцевим господарським судом було встановлено, що у фінансовому звіті ліквідатора банкрута ОСОБА_1 від 18.04.2016 про нарахування та виплату основної грошової винагороди за період з 08.07.2014 по 18.04.2016 на суму 113552, 86 грн. міститься інформація про виплату з ліквідаційного рахунку банкрута грошової винагороди в сумі 113552, 86 грн., які було проведено з порушенням чинного законодавства. Зазначені обставини, встановлені господарським судом, стали відомі (могли бути відомі) Житомирському орендному підприємству теплових мереж "Житомиртеплокомуненерго". З огляду на це, як підставно зазначено судом першої інстанції, для юридичної особи - Житомирського орендного підприємства теплових мереж "Житомиртеплокомуненерго" днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день, коли Житомирське орендне підприємство теплових мереж "Житомиртеплокомуненерго" довідалося або могло довідатися про порушення свого права, тобто - 20.12.2016; відповідно строк позовної давності сплив - 20.12.2019. Згідно до ч. ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Враховуючи те, що клопотання № 02-14/13Д-07 від 24.11.2020 про визнання поважними причини пропуску строку позовної давності до суду подано позивачем - ліквідатором Житомирського орендного підприємства теплових мереж "Житомиртеплокомуненерго", судом першої інстанції вірно відмічено, що до суду звернувся належний суб`єкт звернення. Поряд з цим, позивач - ліквідатор Борейко А.М., після призначення ліквідатором та отримання 20.01.2018 за актом приймання - передачі від колишнього ліквідатора банкрута ОСОБА_1 документації банкрута, проаналізувавши матеріали справи та отримані документи боржника, виявив безпідставне отримання коштів ОСОБА_1 та неодноразово звертався до останнього, зокрема, з вимогами № 02-14/05-07 від 24.07.2019, № 02-14/06-07 від 15.11.2019 про повернення на ліквідаційний рахунок банкрута безпідставно отриманих грошових коштів та з метою отримання додаткових доказів звітування ОСОБА_1 щомісяця перед комітетом кредиторів про нарахування та виплату грошової винагороди у відповідний період, що свідчить про добросовісну поведінку позивача. Натомість, після встановлення в ухвалі Господарського суду Житомирської області від 20.12.2016 та постанові Вищого господарського суду України від 27.06.2017, які набрали законної сили, у справі № 4/42-Б про визнання банкрутом Житомирського орендного підприємства теплових мереж "Житомиртеплокомуненерго" за участі того ж самого учасника провадження - ОСОБА_1 безпідставного отримання коштів на суму 113552, 86 грн., зазначені кошти на ліквідаційний рахунок банкрута не повернуто, що свідчить про недобросовісну поведінку відповідача. Місцевим господарським судом обґрунтовано враховано доводи ліквідатора Борейка А.М. про те, що останній не знав і не міг знати про порушення прав як самого боржника, так і його кредиторів раніше 07.11.2017 - дати його призначення ліквідатором у даній справі, а також дати передачі попереднім органом управління документації банкрута (акт приймання-передачі від 20.01.2018); невжиття ОСОБА_1 тривалий час дій для повернення коштів на рахунок банкрута; усунення судом попереднього арбітражного керуючого та призначення його виконуючим обов`язки ліквідатора у справі з 20.12.2016 по 07.11.2017; неналежне виконання ОСОБА_1 своїх обов`язків. Вказані причини вплинули на пропуск позовної давності для звернення арбітражного керуючого - ліквідатора Борейка А.М. до суду за захистом порушених прав боржника, відтак, колегія суддів повністю погоджується із висновком суду першої інстанції про поважність причин пропуску позовної давності позивачем у справі. В силу п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Частиною 1 статті 276 ГПК України визначено підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, так у вказаній статті зазначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи те, що скаржником не доведено у апеляційній скарзі наявності підстав, передбачених ст. 277 ГПК України для скасування оскаржуваного рішення суду та не спростовано те, що рішення Господарського суду Житомирської області від 10.03.2021 у даній справі ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги. Згідно ст. 129 ГПК України, понесені скаржником судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на нього. Керуючись ст. ст. 129, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Житомирської області від 10 березня 2021 року у справі № 4/42-Б (906/798/20) залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України. Справу № 4/42-Б (906/798/20) повернути до Господарського суду Житомирської області. Повний текст постанови складено "05" липня 2021 року. Головуючий суддя Тимошенко О.М. Суддя Савченко Г.І. Суддя Юрчук М.І.