Постанова 4813 № 947/22307/19

Номер провадження: 22-ц/813/6243/21 Номер справи місцевого суду: 947/22307/19 Головуючий у першій інстанції Огренич І. В. Доповідач Заїкін А. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17.06.2021 року м. Одеса Єдиний унікальний номер судової справи 947/22307/19 Номер провадження: 22-ц/813/6243/21 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: - головуючого судді Заїкіна А.П.(суддя доповідач), - суддів: - Князюка О.В., Таварткіладзе О.М., за участю секретаря судового засідання Рибачук О.І. учасники справи: - позивач - Акціонерне товариство «Альфа Банк», яке є правонаступником АТ «Укрсобанк», - відповідачі ОСОБА_1 , яка також діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 та малолітньої ОСОБА_3 , - треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору 1) Служба у справах дітей Одеської обласної державної адміністрації, 2) Київська районна адміністрація Одеської міської ради, як орган опіки та піклування, розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства «Альфа Банк», яке є правонаступником Акціонерного товариства «Укрсоцбанк», до ОСОБА_1 , яка також діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 та малолітньої ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Одеської обласної державної адміністрації, Київська районна адміністрація Одеської міської ради, як орган опіки та піклування, про виселення з житлового приміщення, зняття з реєстраційного обліку та звільнення квартири від особистих речей, за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства «Альфа-Банк» - адвоката Байрамова Олександра Володимировича на рішення Київського районного суду міста Одеси, ухвалене у складі судді Огренич І. В. 17 листопада 2020 року, повний текст рішення складний 20 листопада 2020 року, встановив: 2.

Описова частина 2.1 Короткий зміст позовних вимог У вересні 2019 року Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі Банк) звернулось до Київського районного суду міста Одеси з вищезазначеним позовом, в якому просить: 1) зняти з реєстрації ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з двокімнатної квартири, яка знаходиться з адресою - АДРЕСА_1 ; 2) виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_2 ; 3) зобов`язати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звільнити квартиру АДРЕСА_2 від особистих речей. Протокольною ухвалою від 12.12.2019 року АТ «Альфа-Банк» було залучено як правонаступника в спірних правовідносинах АТ «Укрсоцбанк» (далі Банк) (а. с. 71). Банк обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що відповідно до положень ст. 37 Закону України «Про іпотеку» Банк набув право власності на спірну квартиру. Згідно зі ст. 317 ЦК України саме власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Позивач звертався до відповідачів з вимогою у добровільному порядку знятися з реєстраційного обліку та звільнити квартиру. Однак, на час звернення до суду відповідачі залишаються зареєстрованими у квартирі, проживають у ній, порушуючи права законного власника. Банк позбавлений можливості вільно, на власний розсуд розпоряджатися житловим приміщенням, а тому вимушений звернутись до суду з даним позовом (а. с. 2 - 3). 2.2 Позиція відповідача в суді першої інстанції У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 просить відмовити у задоволенні позовної заяви Банку, посилаючись на те, що: 1) Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземні валюті» перебачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті; 2) на момент звернення до суду з зазначеним позовом, разом із ОСОБА_1 проживають неповнолітні діти; 3) відсутні підстави для виселення осіб із житла, яке було придбане не за рахунок отриманих кредитних коштів, без надання їм іншого постійного житла; 4) у провадженні Київського районного суду м. Одеси знаходиться цивільна справа №505/1838/19 за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора КП «Агенція державної реєстрації» Кушнерова Р.В. про визнання неправомірними та скасування рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень (а. с. 39 - 43). 2.3 Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 17 листопада 2020 року відмовлено у задоволенні вищевказаних позовних вимог Акціонерного товариства «Альфа Банк», яке є правонаступниками АТ «Укрсобанк», до ОСОБА_1 , яка також діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 та малолітньої ОСОБА_3 , треті особи - Служба у справах дітей Одеської обласної державної адміністрації, Київська райадміністрація Одеської міської ради, як орган опіки та піклування, про виселення з житлового приміщення, зняття з реєстраційного обліку та звільнення від особистих речей. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірна квартира була придбана ОСОБА_4 згідно договору купівлі-продажу від 26.01.2001 року (реєстр №403), що підтверджується копією договору купівлі-продажу від 26.01.2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юрченко І.П.. Тобто, до укладення кредитного договору №2006/13-2.06/691, виконання зобов`язання за яким було забезпечено договором іпотеки б/н від 07.08.2006 року. Позивач заявив вимогу про виселення відповідачів без надання їм іншого жилого приміщення, що суперечить вимогам ст. 109 ЖК України. Банком не надано належних та допустимих доказів на підтвердження права власності на квартиру АДРЕСА_2 . Тому, суд вважав, що позовні вимоги АТ «Альфа-банка» про зняття з реєстрації та звільнення квартири АДРЕСА_2 , від особистих речей, також задоволенню не підлягають (а. с. 169 - 170). 2.4 Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі адвокат Байрамов Олександр Володимирович, діючий від імені Акціонерного товариства «Альфа-Банк», просить рішення суду першої інстанції скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Банку. 2.5 Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права. Апелянт вказує на те, що: 1) оскільки власником двокімнатної квартири є Банк, в силу ст. 317 ЦК України відповідачі, втративши право власності на квартиру, одночасно втратили право і користування нею; 2) суд першої інстанції помилково дійшов висновку про відсутність іншого майна у відповідачів, так як до відзиву було надано кредитний договір, в якому вказано предмет кредитування; 3) відповідачі жодним чином не підтвердили та навмисно не надали докази, що безпосередньо стосуються справи. Тому, для підтвердження відсутності іншого майна необхідно здійснити запит до державного реєстру речових прав за усіма відповідачами; 4) відмова відповідачів добровільно звільнити помешкання перешкоджає власнику користуватись та розпоряджатись нерухомим майном на свій розсуд. Внаслідок чого порушуються законні права та інтереси Банку; 5) помилковими є твердженнями суду що АТ «Альфа-Банк» не має процесуальної дієздатності на пред`явлення позову (а. с. 172 - 176). 2.6 Узагальнені доводи відповідачки в апеляційному суді У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу банку залишити без задоволення, посилаючись на те, що відсутні підстави для виселення осіб із житла, яке було придбане не за рахунок отриманих кредитних коштів, без надання їм іншого постійного житла. 2.7. Рух справи в суді апеляційної інстанції Ухвалою Одеського апеляційного суду від 28.01.2021 року апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Альфа-Банк» - адвоката Байрамова Олександра Володимировича на рішення Київського районного суду міста Одеси від 17 листопада 2020 року залишено без руху (а. с. 186). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 25.02.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства «Альфа-Банк» - адвоката Байрамова Олександра Володимировича на рішення Київського районного суду міста Одеси від 17 листопада 2020 року (а. с. 194). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 25.02.2021 року призначено розгляд справи у приміщенні Одеського апеляційного суду (а. с. 195). 20.04.2021 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу. У судовому засіданні адвокат Байрамов О.В., діючий від імені Акціонерного товариства «Альфа-Банк», апеляційну скаргу підтримав. Просив її задовольнити. У судовому засіданні ОСОБА_1 та адвокат Поляков О.О. просили апеляційну скаргу залишити без задоволення. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, думку учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, про можливість розгляду справи за відсутності її інших учасників, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників. 3.

Мотивувальна частина 3.1 Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга адвоката Байрамова Олександра Володимировича, діючого від імені Акціонерного товариства «Альфа-Банк», не підлягає задоволенню. 3.2 Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин Відповідно до свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_1 від 08.04.2017 року, ОСОБА_5 змінила прізвище на ОСОБА_6 . Спірна квартира була придбана ОСОБА_4 згідно договору купівлі-продажу від 26.01.2001 року (реєстр №403), що підтверджується копією договору купівлі-продажу від 26.01.2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юрченко І.П.. 07.08.2006 року ОСОБА_7 з АКІБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» було укладено кредитний договір №2006/13-2.06/691, виконання зобов`язання за яким було забезпечено договором іпотеки б/н від 07.08.2006 року. За вказаним договором предметом іпотеки є - квартира АДРЕСА_2 , в якій зареєстровані та проживають відповідачі. 13 травня 2019 року за АТ «Укрсоцбанк», згідно ст. 37 Закону України «Про іпотеку», було оформлено право власності на квартиру АДРЕСА_2 , яка належала ОСОБА_5 .. Підставою для реєстрації права власності є - застереження в п.п. 4.5 Договору іпотеки від 07.08.2006 року, яким передбачено передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17.05.2019 р. № 166925287 було зареєстровано право власності за АТ «Укрсоцбанк», а саме на - квартиру, загальною площею - 41,2 кв. м., жилою площею - 27 кв. м., яка знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 . Таким чином, наразі власником нерухомого майна за адресою - АДРЕСА_1 є - Банк. Відповідно до довідки з місця проживання про склад сім`ї та реєстрації №933 від 03.07.2019 року, ОСОБА_1 постійно проживає та зареєстрована за адресою - АДРЕСА_1 , на вказаній площі проживають та зареєстровані 3 особи - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Згідно рішення №5/2019 єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк» від 15.10.2019 року було затверджено Передавальний акт та визначено, що правонаступництво щодо всього майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк» які зазначені у передавальному акті, виникає у АТ «Альфа-Банк» з дати визначеної у Передавальному акті, а саме з 15.10.2019 року. Протоколом №4/2019 позачергових загальних зборів акціонерів АТ «Альфа-Банк» від 15.10.2019 року було вирішено затвердити Передавальний акт. Таким чином, 15 жовтня 2019 року відповідно до пп «г» пункту 22 ч. 4 ст. 1 Закону України «Про спрощення процедур реорганізації та капіталізації банків», пунктів 3.1, 5.3 Постанови Правління НБУ №189 від 27.06.2008 року «Про затвердження положення про особливості реорганізації банку за рішенням його власників», було затверджено Передавальний акт, у відповідності до якого АТ «Альфа-Банк» у порядку правонаступництва набуває всіх прав за переданими йому актами (включаючи права за договорами забезпечення, у тому числі поруки), а також набув обов`язків боржника за вимогами кредиторів (вкладників) за переданими зобов`язаннями без необхідності внесення змін до відповідних договорів. Між сторонами виник спір про виселення з житлового приміщення, на яке в позасудовому порядку було звернуто стягнення, який регулюється положеннями ст. 40 Закону України «Про іпотеку», ст. 109 ЖК України. 3.3 Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів. Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно із статтею 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року", Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (статті 316, 317, 319, 321 ЦК України). Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до ст.109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу. Відсутність жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання або відмова у їх наданні з підстав, встановлених статтею 132-2 цього Кодексу, не тягне припинення виселення громадянина з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, у порядку, встановленому частиною третьою цієї статті. Підстави виселення громадян без надання іншого житлового приміщення передбачені ст.116 ЖК України. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції. 3.4 Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі та прийняття аргументів відзиву на апеляційну скаргу Доводи апелянта, що власником двокімнатної квартири є АТ «Укрсоцбанк» в силу ст. 317 ЦК України. Відповідачі, втративши право власності на квартиру, одночасно втратили право користування нею колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне. Як же було встановлено спірна квартира була придбана ОСОБА_4 згідно договору купівлі-продажу від 26.01.2001 року (реєстр №403), що підтверджується копією договору купівлі-продажу від 26.01.2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юрченко І.П. 07.08.2006 року ОСОБА_7 з АКІБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» було укладено кредитний договір №2006/13-2.06/691, виконання зобов`язання за яким було забезпечено договором іпотеки б/н від 07.08.2006 року. За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду. Статтею 317 ЦК України встановлено, що власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Статтею 9 ЖК Української РСР передбачено, що ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права. Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування. Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу. Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції. Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання пропорційним законній меті. У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)). Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Таким чином, ОСОБА_4 придбала вказану квартиру до укладення кредитного договору №2006/13-2.06/691, виконання зобов`язання за яким було забезпечено договором іпотеки б/н від 07.08.2006 року, тобто за власні кошти. Отже з наведеного вбачається, що квартира АДРЕСА_2 , в якій зареєстровані та проживають відповідачі, початково не мала статусу іпотечного майна. Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 753/72/17, дійшов висновку, що колишні власники та особи, що проживають у житлі, яке придбане за їхні кошти та передане в іпотеку, навіть після звернення іпотекодержателем стягнення на таке майно, у силу положень ст. 109 ЖК Української РСР мають право на користування таким житлом до моменту виселення із наданням їм іншого постійного житла. Частиною 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, на підставі вищевикладеного, також не заслуговують на увагу доводи апелянта, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про відсутність іншого майна у відповідачів. Щодо доводів апелянта про помилковість тверджень суду про те, що АТ «Альфа-Банк» не має процесуальної дієздатності на пред`явлення позову. Колегія суддів зазначає наступне. У відповідності до ч.1 ст.104 ЦК Україниу разі злиття, приєднання, поділу, перетворення юридичної особи майно, права та обов`язки переходятьдо її правонаступників. Вищевказані доводи апелянта не мають наслідком скасування рішення суду першої інстанції, зводяться виключно до необхідності переоцінки доказів. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується апеляційний суд. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів. 3.5 Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги адвоката Байрамова Олександра Володимировича, діючого від імені Акціонерного товариства «Альфа-Банк», є безпідставними, а тому її треба залишити без задоволення. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права. За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги адвоката Байрамова Олександра Володимировича, діючого від імені Акціонерного товариства «Альфа-Банк», відсутні. 3.6 Порядок та строк касаційного оскарження Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України. Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389,390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, постановив: Апеляційну скаргу адвоката Байрамова Олександра Володимировича, діючого від імені Акціонерного товариства «Альфа-Банк», залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду міста Одеси від 17 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складений 02 липня 2021 року. Головуючий суддя: А. П. Заїкін Судді: О. В. Князюк О. М. Таварткіладзе