Постанова Полтавський апеляційний суд № 526/1013/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 526/1013/20 Номер провадження 22-ц/814/1516/21Головуючий у 1-й інстанції Киричок С. А. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2021 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Пилипчук Л.І., судді Абрамов П.С., Бондаревська С.М., розглянувши у м.Полтаві в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 06 квітня 2021 року, постановлене суддею Киричка С.А. (повний текст складено 15 квітня 2021 року), по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: 19.06.2020 ОСОБА_2 звернувся в суд із указаним позовом. В обґрунтування вимог позову зазначає, що 01.12.2017 позичив ОСОБА_3 1 200,00 дол. США, що підтверджується розпискою, написаною власноручно позичальником та переданою позивачу. За умовами вказаного зобов`язання позичальник зобов`язався повернути йому в строк до 31.12.2017 кошти в розмірі 1 300,00 дол. США, зі сплатою відсотків у разі порушення умов позики із розрахунку 5% від суми позики за місяць. Після настання дати повернення позики (31.12.2017) відповідач своїх зобов`язань за розпискою не виконав, вимоги повернути кошти ігнорує, від вирішення спору в досудовому порядку ухиляється. Із наведених підстав просить стягнути з відповідача основну суму боргу за розпискою у розмірі 1 200,00 дол. США, що за курсом НБУ станом на 15.06.2020 становить 32 280,00 грн., та нараховані відсотки в розмірі 48 420,00 грн. Також просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу та проїзд до місця знаходження суду, а також судовий збір. Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 06.04.2021 позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за розпискою від 01.12.2017 в загальному розмірі 80 700,00 грн., із яких: 32 800,00 грн. основна сума боргу, 48 420,00 грн. нараховані відсотки та витрати на правову допомогу в розмірі 5 000,00 грн. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 840,80 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Рішення районного суду вмотивовано тим, що позивачем доведено належними доказами наявність між сторонами правовідносин позики відповідно до умов розписки, на підставі якої позивач передав, а відповідач отримав у борг грошові кошти, зобов`язавшись їх повернути у визначений строк. Доказів на підтвердження отримання відповідачем позики в іншій валюті, ніж долари США, відповідачем не надано та не доведено належність виконання ним зобов`язання, а також не спростовано розмір заборгованості, заявленої позивачем до стягнення. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, районний суд керувався положеннями ст.141 ЦПК України, постановивши до стягнення з відповідача на користь позивача понесені ним витрати зі сплати судового збору та 5 000,00 грн. витрат на правничу допомогу, розмір якої обґрунтовано належними та допустимими доказами. Витрати по відшкодуванню проїзду до місце знаходження суду задоволенню не підлягають, як недоведені. Із рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи та неповне з`ясування обставин, просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначає, що відповідно до положень ст.ст.1046, 1047, 1049 ЦК України розписка, як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити дату та умови отримання позичальником коштів у борг із зобов`язанням їх повернення та, відповідно до позиції Верховного Суду по справі№6-1967цс15 від 11.11.2015, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач має підтвердити своє право вимоги від відповідача виконання ним такого боргового зобов`язання. Вважає, що у спірних правовідносинах надана позивачем розписка не містить точної суми, яка надається в борг, а також умов повернення коштів, що відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 10.12.2018 №319/1669/16, від 08.07.2019 №524/4946/16, від 12.09.2019 №604/1038/16, від 08.07.2019 №524/4946/16-ц, виключає підстави стягнення боргу. Зазначає, що в розписці не вказано валюту позики долар США, а також не зазначено, що позика повинна повертатися в його гривневому еквіваленті, а тому відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц, належним мало б бути виконання зобов`язання саме в іноземній валюті. Заперечує факт укладення із позивачем договору позики. Наполягає, що не дійшовши згоди щодо валюти позики, жодних коштів від позивача не отримував. 17.06.2021 до апеляційного суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу, в якому з підстав, попередньо викладених у позові, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення районного суду без змін. Також просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 2 000,00 грн., що підтверджується доданими до скарги актом прийому-передачі послуг, квитанцією до прибуткового касового ордера від 11.06.2021 №11. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження (ч.1 ст.368 ЦПК України) без повідомлення учасників справи (ч.1 ст.369 ЦПК України). Заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків. Судом першої інстанції установлено, що 01.12.2017 ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 розписку, про те, що отримав від нього кошти у розмірі 1200,00 (одна тисяча двісті) доларів терміном до 31.12.2017 у розмірі 1300,00 (одна тисяча триста) доларів. У разі прострочення повернення грошових коштів у встановлений строк він зобов`язується сплатити ОСОБА_2 відсоток із розрахунку 5% від суми позики за місяць./а.с.7, 65/ ОСОБА_1 покладені на себе зобов`язання в установлений строк не виконав, суму позики не повернув. Згідно розрахунку, складеного позивачем, основна сума боргу - 1200,00 доларів США, що в еквіваленті при купівлі доларів в Україні станом на 15.06.2020 становить 32800,00 грн. (за розпискою від 01.12.2017); відсотки (5%) 48420,00 грн./а.с.2/ Задовольняючи вимоги позову та постановляючи до стягнення заборгованість за розпискою, включно із відсотками, районний суд виходив із того, що позивачем на підтвердження своїх вимог надано відповідну розписку, складену відповідачем, яка свідчить про те, що між сторонами було укладено договір позики, за яким позивач передав, а відповідач отримав в борг грошові кошти та зобов`язався їх повернути у визначений строк. Доказів на підтвердження отримання відповідачем позики в іншій валюті ніж долари США відповідачем не надано та не доведено належність виконання ним зобов`язання, не спростовано розмір заборгованості заявленої позивачем до стягнення. Судові витрати позивача в частині стягнення судового збору та 5 000,00 грн. витрат на правничу допомогу є доведеними та підлягають стягненню. Витрати по відшкодуванню позивачу проїзду до місце знаходження суду недоведені належними доказами, а тому задоволенню не підлягають. Апеляційний суд погоджується із такими висновками районного суду. Доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, зводяться до незгоди із судовим рішенням та переоцінки доказів на власну користь. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Наслідки порушення договору позичальником визначені статтею 1050 ЦК України, відповідно до частини першої якої, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625цього Кодексу. За змістом статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Зазначена правова позиція узгоджується із усталеною позицією Верховного Суду (справи №127/3120/16-ц, №752/19567/14-ц). Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми матеріального права, апеляційний суд визнає правильними висновку суду першої інстанції щодо правової природи спірних зобов`язання, а саме, укладення між сторонами договору позики, та виникнення у відповідача заборгованості за вказаним договором з підстав його неналежного виконання. Доводи апеляційної скарги правильність таких висновків не спростовують, оскільки зводяться до заперечень висновків суду, а також цитування позицій Верховного Суду, що за фактичними обставинами є відмінними від спірних правовідносин. Разом із цим у спірних правовідносинах позивачем, на підставі належних доказів, зокрема, оригіналу боргової розписки, доведено право вимоги від відповідача виконання ним боргового зобов`язання. У розписці, власноручно складеній позичальником, наявні усі істотні умови договору позики, зокрема, дата складання розписки (01.12.2017) та строку виконання зобов`язання (31.12.2017), розміру позики (1 200,00 доларів) та відповідальність за неналежне виконання умов зобов`язання 5% від суми позики, а також підпис позичальника, який погодив такі умови зобов`язання. Згідно статей 12, 13, 81 ЦПК України, обов`язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Заперечення відповідача щодо природи зобов`язання та факту отримання ним позики не ґрунтуються на доказах, а тому апеляційним судом відхиляються. Доказів, які б підтверджували належність виконання відповідачем боргового зобов`язання повністю або частково, ним не надано, а самі лише посилання не розбіжності в розписці, власноручно ним складеній, щодо розміру позики та валюти, є неспроможними, оскільки не спростовують факт отримання позичальником позики в сумі 1 200,00 доларів США та не звільняють його від обов`язку виконання боргового зобов`язання. З огляду на викладене, установивши, що між сторонами існують договірні правовідносини з позики, позичальником не виконані зобов`язання перед позикодавцем, а кошти, отримані у позику, не повернуті, враховуючи встановлену статтею 204 ЦК України презумпцію правомірності правочину, апеляційний суд визнає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у гривневому еквіваленті до валюти, визначеній договором. Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, у межах заявлених нею вимог. У спірних правовідносинах позивач визначив до стягнення саме гривневий еквівалент позики, що не суперечить положенням ст.192 ЦК України, якою встановлено, що законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Доводи апеляційної скарги щодо заперечення валюти позики долар США, не заслуговують на увагу та відхиляються апеляційним судом, оскільки позиція відповідача є суперечливою та він заперечує позику, як таку, незалежно від валюти позики. Тоді як наведена ним позиція Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц, містить висновок, що як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству, що не обмежує позивачу, як позичальника, у праві заявити вимоги про стягнення гривневого еквіваленту позики. Інші доводи апеляційної скарги є ідентичними підставам, викладеним у відзиві на позов, не ґрунтуються на доказах та законі, а тому є припущеннями відповідача, на яких не може ґрунтуватися рішення суду. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Вирішуючи питання розподілу судових витрат, а саме стягнення із відповідача витрат на правничу допомогу, понесених ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать в тому числі і витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до частин 2, 3 статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до частини четвертої наведеної норми, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг за виконання робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом справи. До відзиву на апеляційну скаргу позивач додав акт прийому-передачі послуг від 11.06.2021, складений на підтвердження того, що виконавець АО «Едвайс» надав, а замовник ОСОБА_2 прийняв послуги, надані у червні 2020 року в обсязі та на умовах, визначених договором, а саме, предмет послуг:

1. Отримання рішення суду. Моніторинг відкриття апеляційного провадження. Підготовка письмового відзиву на апеляційну скаргу. Моніторинг розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Вартість послуг 2 000,00 грн., оплачена згідно квитанції до прибудинкового касового ордеру №11 від 11.06.2021. Колегія суддів визнає зазначений розрахунок недостатньо обґрунтованим та пропорційним до предмета спору. Враховуючи фактичні обставини справи, сталу позицію позивача щодо заявлених ним вимог позову та її обґрунтування, колегія суддів, виходячи з вимог розумності та справедливості, вважає відсутніми підстави для стягнення правничих витрат в розмірі, заявленому до стягнення, за отримання судового рішення та моніторинг розгляду справи. З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 06 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 30.06.2021. Головуючий суддя Л.І.Пилипчук Судді П.С. Абрамов С.М. Бондаревська