Постанова 4807 № 334/1007/19

Дата документу 01.07.2021 Справа № 334/1007/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 334/1007/19 Провадження №22-ц/807/1936/21 Головуючий в 1-й інстанції Козлова Н.Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2021 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В., суддів:Крилової О.В., Полякова О.З., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника адвоката Плецької Юлії Вікторівни на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02 березня 2021 року, ухвалене у м. Запоріжжя (повний текст рішення складено 02 березня 2021 року) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з позики,- В С Т А Н О В И В: У лютому 2019 року позивач звернувся до суду з позовом в якому зазначив, що 01 листопада 2017 року між ним та ОСОБА_1 було укладено договір позики, шляхом перерахування на її банківську картку 10 000,00 гривень, що складається з 10 000,00 гривень та 375,00 гривень банківські послуги за перерахунок на карту ОСОБА_1 .. Факт отримання позики підтверджується, розпискою ОСОБА_1 про отримання коштів в сумі 10 000,00 гривень. ОСОБА_1 зобов`язалася повернути отримані кошти та затрати - банківські послуги в сумі 375,00 гривень протягом року, тобто до 01.11.2018 року. Однак, у зазначений строк кошти відповідачка не повернула, в зв`язку з вищевикладеним позивач просив суд стягнути з відповідача борг у розмірі 10000,00 гривень, три проценти річних від суми боргу у розмірі 88,00 гривень та інфляційні витрати у розмірі 229,41 гривень, а також стягнути 375,00 гривень банківські послуги за перерахунок на карту ОСОБА_1 .. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02 березня 2021 року, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з позики задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 , зареєстрований: АДРЕСА_3 , суму боргу за договором позики у розмірі 10692 (Десять тисяч шістсот дев`яносто дві) гривні 41 коп., яка складається з наступного: основний борг 10000,00 гривень, три проценти річних від суми боргу у розмірі 88,00 гривень, інфляційні витрати у розмірі 229,41 гривень, а також 375,00 гривень банківські послуги за перерахунок коштів на карту ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 , зареєстрований: АДРЕСА_3 судові витрати у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 коп. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 в особі представника адвоката Плецької Юлії Вікторівни подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що спірна розписка має ряд суттєвих недоліків, а саме відсутнє зазначення про місце вчинення правочину, не вказано дату складання розписки, частина розписки виконана іншим почерком. Вимоги щодо стягнення коштів у розмірі 375,00 грн., як банківських послуг недоведені жодними доказами. Оригінал спірної розписки судом першої інстанції не було досліджено, що ставить під сумнів її наявність у позивача. Справа розглянута за відсутності відповідача та його представника, що є порушенням процесуальних норм. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника адвоката Ставного Г.І. зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційних скарг є безпідставними та необґрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що 01 листопада 2017 року ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_1 договір позики, шляхом перерахування на її банківську картку 10 000,00 гривень, що складається з 10 000,00 гривень та 375,00 гривень банківські послуги за перерахунок на карту ОСОБА_1 . Факт отримання позики підтверджується, розпискою ОСОБА_1 про отримання коштів в сумі 10 000,00 гривень. ОСОБА_1 зобов`язалася повернути отримані кошти та затрати - банківські послуги в сумі 375,00 гривень протягом року, тобто до 01.11.2018 року (а.с.8). У строк, вказаний в розписці, відповідач позику не повернув. Задовольняючи вимоги позову, суд першої інстанції зазначив, що позивач повністю обґрунтував свої вимоги та підтвердив їх належними доказами, тому відповідач зобов`язаний сплатити Позивачу суму боргу у розмірі 10000,00 гривень, три проценти річних від суми боргу у розмірі 88,00 гривень та інфляційні витрати у розмірі 229,41 гривень, а також 375,00 гривень банківські послуги за перерахунок коштів на карту ОСОБА_1 .. Загальна сума заборгованості становить 10692,41 гривень. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду виходячи з наступного. В силу ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. За правилами ст.6 ч.1 ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України). Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Статтею 1047 ЦК України визначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Згідно статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей. 01 листопада 2017 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було укладено договір позики на суму 10000 гривень. На підтвердження вищевказаної домовленості між сторонами, а саме укладення договору позики та отримання коштів відповідачем ОСОБА_1 була написана та власноручно підписана розписка. Доводи апеляційної скарги з приводу відсутності у розписці місця її складання не є підставою стверджувати про неукладеність договору позики. Дата складання розписки зазначена у нижній її частині під підписом, а доводи щодо підробки тексту розписки не підтверджені належними та допустимими доказами. Факт відсутності оригіналу розписку у відповідача підтверджує наявність боргу. Відповідно до тексту розписки, позичальник зобов`язався окрім суми основного боргу у розмірі 10000,00 грн. повернути затрати пов`язані з банківськими послугами, тобто сплатити додаткову суму за переказ коштів на банківську картку, і сума такого переказу заявлена до стягнення позивачем, відповідачем не спростована. Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Строк повернення боргу у розписці встановлено протягом року, тобто останнім днем повернення є 30 вересня 2017 року. На момент розгляду справи сума боргу позивачу не повернута. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Якщо зобов`язання не виконано або виконано неналежним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов`язки, у тому числі передбачені ст.625 ЦК України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідач свого обов`язку щодо повернення, отриманих від позивача грошових коштів не виконав. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, а тому не є суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст.ст. 367, 374, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Плецької Юлії Вікторівни залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02 березня 2021 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повна постанова складена 01 липня 2021 року. Головуючий, суддя-доповідач С.В. Кухар Судді: О.В. Крилова О.З. Поляков