Постанова Запорізький апеляційний суд № 320/4186/18

Дата документу 25.02.2020 Справа № 320/4186/18 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 320/4186/18 Провадження №22-ц/807/711/20 Головуючий в 1-й інстанції Бахаєв І.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 лютого 2020 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С. В., суддів:Крилової О.В., Полякова О.З. секретарБабенко Т.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «БІОЛ» на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 грудня 2019 року, ухвалене в м. Мелітополь (повний текст рішення складено 23 грудня 2019 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БІОЛ» про стягнення заборгованості за договором оренди,- В С Т А Н О В И В: У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Мелітопольського міськрайонного суду із позовом до ТОВ «БІОЛ» про стягнення заборгованості за договором оренди, розірвання договору та зобов`язання вчинити певні дії, який був уточнений в ході розгляду справи. У позові зазначав, що 28 грудня 2016 року між ним та ТОВ «БІОЛ» було укладено договір оренди № Д нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 АДРЕСА_5 , загальною площею 8044,65 кв.м, терміном дії договору 2 роки 11 місяців з 01.01.2017 року. За умовами п.п.2.1,2.2,2.5 договору, орендна плата становить 788373,70 грн. щомісячно, її оплата проводиться в безготівковій або готівковій формі за узгодженням сторін та за наявності грошових коштів у орендаря, за вирахуванням ПДФО та військового збору, починаючи з першого місяця оренди. Посилаючись на те, що з 31 грудня 2017 року орендар орендну плату не сплачує, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати за договором оренди нежитлових приміщень від 28.12.2016 року за період з 31.12.2017 року по 01.11.2019 року та 28 днів листопада 2019 року(тобто за 23 місяця і 28 днів) в сумі 18 868 458, 42 грн., а також в порядку ст. 625 ЦК України просив стягнути 912878,20 грн. інфляційних збитків та 539509,84 грн. суми 3% річних за користування грошовими коштами за період з 31.12.2017 року по 01.11.2019 року, у зв`язку з невиконанням відповідачем грошових зобов`язань за договором оренди. Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Біол» про стягнення заборгованості за договором оренди - задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Біол" (ЄДРПОУ 30086036) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) заборгованість за договором оренди №Д нежитлових приміщень від 28 грудня 2016 р. у розмірі 18 868 458, 42 грн. (вісімнадцять мільйонів вісімсот шістдесят вісім тисяч чотириста п`ятдесят вісім гривень), 42 коп. В задоволені іншої частини позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Біол" (ЄДРПОУ 30086036) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), судовий збір в розмірі 10 419 (десять тисяч чотириста дев`ятнадцять) грн., 60 коп. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 через представника - адвоката Котелевського Костянтина Володимировича подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення вірно встановлено наявність заборгованості по орендній платі у відповідача та обґрунтовано стягнуто її розмір, між тим встановивши прострочку виконання грошового зобов`язання, суд необґрунтовано відмовив у стягненні 3% річних та інфляційних витрат, оскільки підстава для їх нарахування та стягнення чітко передбачена положеннями ст. 625 ЦК України. Відповідно до відзиву на вказану апеляційну скаргу ТОВ «Біол» зазначає, що судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні вимог позивача щодо стягнення інфляційних витрат та 3% річних, а тому рішення у цій справі в частині відмови у задоволення позовних вимог ОСОБА_1 просить залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції Товариство з обмеженою відповідальністю «БІОЛ» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що узгоджена сторонами у справі орендна плата складає 153714,70 грн. Заборгованість з орендної плати, виходячи з такого узгодженого розміру, у відповідача перед позивачем відсутня, а тому судом першої інстанції необґрунтовано задоволено частково позовні вимоги. Договір оренди в якому узгоджено розмір орендної плати у розмірі 788375,70 грн. директором ТОВ «БІОЛ» не підписувався і його копія долучена до матеріалів справи є неналежним доказом, який не може бути підставою для задоволення позовних вимог. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок зроблено правильний висновок про задоволення позовних вимог частині стягнення орендної плати, а апеляційна скарга зводиться до переоцінки досліджених доказів та не містить нормативно-правового обґрунтування. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що 28 грудня 2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ «БІОЛ» було укладено письмовий договір оренди № Д нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 АДРЕСА_5 , загальною площею 8044,65 кв.м, терміном дії договору 2 роки 11 місяців з 01.01.2017 року. Договір написаний на трьох сторінках, підписаний ОСОБА_1 , як орендодавцем, та директором ТОВ «БІОЛ» ОСОБА_2 , підпис якого завірено печаткою товариства, як орендарем (а.с.56-58). Як зазначено у п.9.2 договору, останній складений у двох примірниках, які мають однакову юридичну силу, по одному із примірників для кожної із сторін. Додана позивачем до позовної заяви копія примірника договору оренди від 28 грудня 2016 року, що перебував у орендаря, має три сторінки і кожна з них, у тому числі і перша, на якій містився п.2.1 договору, була завірена підписом директора ТОВ ОСОБА_2 й печаткою товариства, що підтверджує відповідальність орендаря за достовірність змісту вказаного документа. При цьому зміст останнього, зокрема, п.2.1. щодо розміру орендної плати 788 375,70 грн. щомісячно, повністю співпадає зі змістом примірника оригіналу договору, який відповідно до п.9.2 був складений для орендодавця. Надана відповідачем ксерокопія примірника договору оренди від 28.12.2016 року, перший аркуш якого у п.2.1 містить розмір орендної плати 153714, 28 грн., а остання сторінка, що містить реквізити сторін, підписана ОСОБА_1 та директором ТОВ „БІОЛ Шостаком О.В. і скріплена печаткою товариства, суперечить змісту первісної копії зазначеного примірника, а тому підстав вважати її достовірним доказом суд не має. Доказів того, що перший аркуш оригіналу та підписаної відповідачем копії договору оренди від 28 грудня 2016 року із зазначенням у п.2.1 орендної плати у розмірі 788373,70 грн., є недопустимим, оскільки був підроблений позивачем, відповідач не надав, як не підтверджені належними доказами і його твердження про те, що печатка ТОВ „БІОЛА надавалася позивачу ОСОБА_1 , як засновнику підприємства, і який міг використати її при підробці першого аркушу договору. Отже згідно п.п.2.1,2.2 договору оренди від 28 грудня 2016 року, зміст яких відповідачем належним чином не спростований, орендна плата була визначена угодою сторін і становила 788 375,70 грн. щомісяця, оплата проводиться в безготівковій або готівковій формі за узгодженням сторін та за наявності грошових коштів у орендаря, за вирахуванням ПДФО та військового збору, починаючи з першого місяця оренди. За даними листа Управління ДФС у Запорізькій області від 11.05.2019 року(а.с.60) про виконання ТОВ „БІОЛ функцій податкового агента під час нарахування та сплати доходу від надання в оренду майна, згідно наданих податкових розрахунків у 2017 і 2018 роках ОСОБА_1 було нараховано дохід у сумі 709372,80 грн. та утримано податку в сумі 1277167, 18 грн., що підтверджує, що розрахунок відповідачем здійснювався із суми 788 375 грн. на місяць. Як вбачається з акту від 27.09.2019 року документальної позапланової перевірки з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору під час виплати орендної плати ОСОБА_1 , складного Головним управлінням ДПС у Запорізькій області (а.с.214-217), суми перерахованого податку на доходи фізичної особи ОСОБА_1 з орендної плати за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року, тобто за 24 місяці, складає 3405779,04 грн., тобто податки податковим агентом ТОВ „БІОЛ нараховувались у сумі 141907,46 грн., що складає 18% від суми саме 788 375 грн., що зазначена у наданому позивачем договорі оренди, платіжні доручення про щомісячне перерахування саме вказаної суми податку перелічені в акті. Аналогічна ситуація із нарахуванням та сплатою військового збору протягом 2017 та 2018 років, відповідач кожного місяця платіжним дорученням сплачував 11825,62 грн. військового збору, що складає 1,5% військового збору від орендної плати у розмірі 788 375 грн. Таким чином, з наданих позивачем та не спростованих відповідачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов`язання щодо передачі в користування приміщень виконав належним чином, а відповідач в порушення умов договору лише частково сплатив позивачу орендну плату у розмірі 788 375,70 грн. щомісячно за вирахуванням ПДФО та військового збору, у зв`язку з чим у ТОВ „БІОЛ виникла заборгованість зі сплати орендних платежів за період з 31.12.2017 року по 01.11.2019 року та 28 днів листопада 2019 року (тобто за 23 місяця і 28 днів) в сумі 18 868 458, 42 грн., що підтверджується наданим позивачем розрахунком, правильність якого посиланнями відповідача лише на те, що щомісячний розмір орендної плати зазначений позивачем не вірно, не спростовується. Враховуючи вищевикладене та на підставі зібраних доказів у справі, суд першої інстанції вважав вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 18 868 458, 42 грн. обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню. Вимоги позивача, щодо стягнення 912878,20 грн. інфляційних збитків та 539509,84 грн. суми 3% річних за користування грошовими коштами за період з 31.12.2017 року по 01.11.2019 року, суд першої інстанції вважав необґрунтованими, оскільки орендодавець і орендар замість конкретних строків внесення орендної плати передбачили в п.2.2 договору інші умови, зокрема, наявність грошових коштів у орендаря, що, на думку суду, унеможливлює застосування правил ст. 625 ЦК України у зв`язку з невизначеністю сторонами у договорі моменту прострочення виконання грошового зобов`язання. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду. Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Згідно ст.ст. 762, 782 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Відповідно до ч.1 ст. 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. За вимогами ч.2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Обов`язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін. Сторонами у справі не заперечується факт укладання 28.12.2016 року договору оренди № Д нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 АДРЕСА_5 , загальною площею 8044,65 кв.м, терміном дії договору 2 роки 11 місяців з 01.01.2017 року. Спір між сторонами виник з приводу суми щомісячної орендної плати за вказаним договором, оскільки позивачем у справі надано суду копію договору із зазначенням розміру орендної плати відповідно до п.2.1. 788375,70 грн., а відповідачем копію договору із зазначенням орендної плати відповідно до п. 2.1 153714,28 грн. В ході апеляційного розгляду ТОВ «БІОЛ» вже після відкриття апеляційного провадження було заявлено клопотання про проведення судової почеркознавчої та технічної експертизи договору оренди від 28 грудня 2016 року № Д нежитлових приміщень, однак в судовому засіданні 25 лютого 2019 року представники ТОВ не підтримали вказане клопотання з підстав відсутності оригіналу договору. Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Позовні вимоги в частині розрахунку розміру заборгованості по орендній платі виходячи орендної плати на місяць - 788375,70 грн., підтверджуються наступними доказами. Так, відповідно до розписки, яка надана ОСОБА_1 14.10.2017 року, ним отримано від ОСОБА_3 гроші за оренду його майна ТОВ «Біол» в сумі 5380000,00 грн. (т.1 а.с.206). Враховуючи початок дії договору з 01.01.2017 року, а також узгоджений порядок сплати орендної плати (в безготівковій або готівковій формі за узгодженням сторін та за наявності грошових коштів у Орендаря, відповідно до п.2.2 Договору), сума, що була отримана ОСОБА_1 за умови попереднього вирахування ПДФО та військового збору, починаючи з першого місяця оренди, збігається з розміром орендної плати, який підлягав сплаті за попередній період. За даними листа Управління ДФС у Запорізькій області від 11.05.2019 року (т.2 а.с.60) про виконання ТОВ „БІОЛ функцій податкового агента під час нарахування та сплати доходу від надання в оренду майна, згідно наданих податкових розрахунків у 2017 і 2018 роках ОСОБА_1 було нараховано дохід у сумі 709372,80 грн. та утримано податку в сумі 1277167, 18 грн., що підтверджує, що розрахунок відповідачем здійснювався із суми 788 375 грн. на місяць. Як вбачається з акту від 27.09.2019 року документальної позапланової перевірки з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору під час виплати орендної плати ОСОБА_1 , складного Головним управлінням ДПС у Запорізькій області (т. 2 а.с. 211-217), суми перерахованого податку на доходи фізичної особи ОСОБА_1 з орендної плати за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року, тобто за 24 місяці, складає 3405779,04 грн., тобто податки податковим агентом ТОВ „БІОЛ нараховувались у сумі 141907,46 грн., що складає 18% від суми саме 788 375 грн., що зазначена у наданому позивачем договорі оренди, платіжні доручення про щомісячне перерахування саме вказаної суми податку перелічені в акті. Аналогічна ситуація із нарахуванням та сплатою військового збору протягом 2017 та 2018 років, відповідач кожного місяця платіжним дорученням сплачував 11825,62 грн. військового збору, що складає 1,5% військового збору від орендної плати у розмірі 788 375 грн. (788 375,70/100=7883,75; 7883,75 Х 1,5%=11825,62). Виходячи із наданих ДПС у Запорізькій області документів, вже лише після звернення позивача із позовом про стягнення з ТОВ „БІОЛ заборгованості по орендній платі, відповідач 14.08.2019 року звернувся до податкової служби про внесення коригування до складеної ним раніше податкової звітності у частині у частині розміру сум нарахувань за квартал, подавши уточнюючі податкові розрахунки сум доходу та утриманих податків за 1 квартал 2017 року, за 2-4 квартал 2017 року та 1-4 квартал 2018 року, зазначивши, що розмір орендної плати у договорі від 26.12.2016 року становив 153714,28 грн. за місяць. Окрім цього, свій екземпляр договору оренди з визначеним розміром орендної плати 788 775,70 позивач надав суду першої інстанції (копії завірені суддею том 3 а.с. 54-58). Договір відповідачем з іншим розміром орендної плати суду першої інстанції в оригіналі не надавався (в матеріалах справи відсутній як оригінал так і копія завірена судом), ксерокопія надана суду містить копії підпису сторін за договором лише на третьому аркуші паперу, перший і другий аркуш паперу, на першому з яких і визначено в договорі розмір орендної плати сторонами не підписано і не завірено. Суду апеляційної інстанції відповідач оригінал договору також не надав посилаючись на вилучення органом досудового слідства оригіналу договору після ухвалення рішення судом першої інстанції в ході досудового розслідування порушеного за заявою самого ж відповідача. Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Враховуючи викладене колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача та вірні висновки суду першої інстанції, щодо стягнення з ТОВ «БІОЛ» заборгованості з орендної плати за договором оренди від 28.12.2016 року № Д у розмірі 18 868 458, 42 грн., виходячи із розміру орендної плати 788375,70 грн. на місяць. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Як вірно вказав суд першої інстанції, вимоги позивача, щодо стягнення 912878,20 грн. інфляційних збитків та 539509,84 грн. суми 3% річних за користування грошовими коштами за період з 31.12.2017 року по 01.11.2019 року, є необґрунтованими, оскільки орендодавець і орендар замість конкретних строків внесення орендної плати передбачили в п.2.2 договору інші умови, зокрема, наявність грошових коштів у орендаря, що унеможливлює визначення моменту прострочення виконання грошового зобов`язання, оскільки за таких умов договору орендар мав можливість сплатити суму орендної плати за весь період в останній день дії договору і це б відповідало його умовам. Таким чином, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково. Посилання у апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не проведено почеркознавчу експертизу щодо належності підписів на договорі директору ТОВ «БІОЛ» колегія суддів зауважує. Відповідно до ч. ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами. Враховуючи вказані і перелічені вище докази, а саме: -визнання сторонами як факту укладення договору оренди, його предмету та строків дії; -виплату за розпискою у жовтні 2017 року позивачеві заборгованості за договором за попередні місяці у сумі 5 380 000 грн., що за вирахуванням податків відповідає сумі орендної плати заявленою позивачем (т. 1 а.с. 206); -лист Управління ДФС у Запорізькій області від 11.05.2019 року (т. 2 а.с.60) про виконання ТОВ „БІОЛ функцій податкового агента під час нарахування та сплати доходу від надання в оренду майна, згідно наданих податкових розрахунків у 2017 і 2018 роках ОСОБА_1 було нараховано дохід у сумі 709372,80 грн. та утримано податку в сумі 1277167, 18 грн., що підтверджує, що розрахунок відповідачем здійснювався із суми 788 375 грн. на місяць; -акт від 27.09.2019 року документальної позапланової перевірки з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору під час виплати орендної плати ОСОБА_1 , складного Головним управлінням ДПС у Запорізькій області (т. 2 а.с. 211-217), суми перерахованого податку на доходи фізичної особи ОСОБА_1 з орендної плати за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року, тобто за 24 місяці, складає 3405779,04 грн., тобто податки податковим агентом ТОВ „БІОЛ нараховувались у сумі 141907,46 грн., що складає 18% від суми саме 788 375 грн., що зазначена у наданому позивачем договорі оренди, платіжні доручення про щомісячне перерахування саме вказаної суми податку перелічені в акті; -факт сплати відповідачем кожного місяця платіжним дорученням 11825,62 грн. військового збору, що складає 1,5% військового збору від орендної плати у розмірі 788 375 грн. (788 375,70/100=7883,75; 7883,75 Х 1,5%=11825,62), -факт корегування відповідачем вже в ході розгляду даної справи фінансової звітності щодо розміру орендної плати; в своїй сукупності беззаперечно підтверджують позицію позивача щодо розміру орендної плати і є достатніми, і тому будь-який висновок експерта щодо ідентичності підпису чи печатки ТОВ на договорі не міг як окремий доказ спростувати вказані докази. Тому доводи в цій частині представників відповідача є безпідставними, як і доводи щодо не ідентичності копій договорів наданий позивачем. Щодо сплати орендної плати в повному обсязі наперед за зазначеною вище розпискою, на що є посилання в апеляційній скарзі, то вказана розписка вказує лише про факт сплати коштів на момент її складання, в ній не зазначено що кошти сплачено наперед (т. 1 а.с. 206). Вона навпаки, як зазначено, підтверджує сплату заборгованості по орендній платі за попередні місяці у розмірі заявленому позивачем. Позивач у позові просив стягнути заборгованість з орендної плати яка виникла вже після отримання коштів за вказаною розпискою від відповідача. Пояснення представників щодо того, що перед податковою ТОВ «БІОЛ» звітувалось та сплачувало податки до подачі позову у цій справі з розміру орендної плати 788373,70 грн. саме через помилку бухгалтера ТОВ «БІОЛ» вказують в тому числі на намагання відповідача уникнути стягнення заборгованості і в свою чергу навпаки підтверджують доводи позивача щодо розміру орендної плати. Необґрунтованими є доводи відповідача і про те, що позивач змінював свої вимоги та не вимагає від відповідача повернення майна, оскільки це є правом позивача та такими обставинами які не впливають на дані правовідносини. Інші доводи, щодо неотримання судом витребуваних доказів, неповідомлення про судове засідання, невірний розмір судового збору, порушення судом принципу змагальності не спростовують висновків суду першої інстанції. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст.ст. 367, 374, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БІОЛ» залишити без задоволення. Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 грудня 2019 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повна постанова складена 28 лютого 2020 року. Судді: С. В. Кухар О. В. Крилова О. З. Поляков