Постанова 4814 № 543/1267/17

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 543/1267/17 Номер провадження 22-ц/814/1544/21Головуючий у 1-й інстанції Гришко О. Я. Доповідач ап. інст. Лобов О. А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2021 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Лобов О.А., судді: Дорош А.І., Триголов В.М, розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 22 квітня 2021 року (час ухвалення судового рішення з 16:36:50 год. до 16:44:54 год., дата виготовлення повного тексту судового рішення - 27 квітня 2021 року) у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, третя особа: ОСОБА_2 . Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд В С Т А Н О В И В: У грудні 2017 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулося до суду з вказаним позовом, просило стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь банку заборгованість у сумі 90 759 грн. 13 коп. за кредитним договором №б/н від 22.01.2007 року, а також судові витрати. Заявлені вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за укладеним кредитним договором. Рішенням Оржицького районного суду Полтавської області від 22 квітня 2021 року відмовлено в задоволенні позову АТ КБ «ПРИВАТБАНК» у зв`язку з пропуском строку давності. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПРИВАТБАНК», посилаючись на порушення судом норм процесуального і матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог банку в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначається, що суд першої інстанції при вирішенні спору не дав належної оцінки доказам, якими підтверджений факт узгодження між сторонами істотних умов договору. Суд помилково застосував позовну давність, оскільки картка, видана відповідачу, діє до останнього календарного дня вказаного місяця, тобто до травня 2015 року, що підтверджено наданою суду довідкою. Банк мав звернутися з позовом до травня 2018 року, а звернувся у грудні 2017 року у межах строку позовної давності. Звертається увага, що в анкеті-заяві, яка підписана відповідачем, зазначений кредитний ліміт і відсоткова ставка за користування кредитними коштами, в анкеті-заяві також міститься письмова згода боржника про те, вона ознайомлена у Умовами і Правилами назадня банківських послуг. Правом подачі відзиву відповідач не скористався. Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, приходить висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав: Відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З матеріалів справи вбачається, що 22.01.2007 року ОСОБА_1 підписала заяву, згідно якої просила відкрити рахунок і надати банківські послуги, а саме: надати кредитний ліміт у розмірі 1 030 грн, базова процентна ставка три проценти в місяць з розрахунку 360 днів на рік, строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії карти (т.1 а.с.8). Згідно довідки АТ КБ «ПРИВАТБАНК» у межах дії кредитного договору від 22.01.2007 року ОСОБА_1 видані такі кредитні картки (т.2 а.с.31): № НОМЕР_1 , дата видачі 24.01.2007 року, строк дії до 01/14; № НОМЕР_2 , дата видачі 01.07.2011 року, строк дії до 05/15. Відповідно довідки АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки ОСОБА_1 , старт карткового рахунку за спірним договором відбувся 24.01.2007 року, однак кредитний ліміт встановлено лише 12.03.2007 року у розмірі 1 030 грн. В подальшому кредитний ліміт змінювався так: 26.12.2007 року 2 000 грн, 26.09.2008 року 2 400 грн., 24.12.2008 року 2 100 грн, 16.06.2009 року 1 900 грн, 04.04.2011 року 2 100 грн, 11.07.2011 року 2 900 грн, 20.08.2011 року 3 300 грн, 25.03.2014 року 4 300 грн, 29.04.2014 року 5 300 грн, 30.05.2014 року 6 300 грн, 01.07.2014 року 7 300 грн, 08.08.2014 року 8 000 грн, 14.01.2020 року 0.00 грн (т.2 а.с.32). Згідно розрахунку, наданого АТ КБ «ПРИВАТБАНК», загальна сума заборгованості станом на 31.10.2017 року становить 90 759 грн 13 коп., з яких: 8 358 грн 95 коп. - заборгованість за кредитом; 74 485 грн 38 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3 116 грн 75 коп. - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до п. 8.6 умов та правил надання банківських послуг: 500 грн - штраф (фіксована частина); 4298 грн 05 коп. - штраф (процентна складова). (т.1 а.с.4-7). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК», суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку. Судом першої інстанції встановлено, що позивач пропустив строки позовної давності, оскільки останній платіж відповідачем здійснено 25 грудня 2012 року, а з позовом банк звернувся у грудні 2017 року. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з такого. Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц викладений правовий висновок про те, що перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес, за захистом якого звернувся позивач, дійсно порушені, але позовна давність сплила і про це зроблено заяву іншою стороною справи, суд відмовляє у позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Суд першої інстанції наведеного не врахував і зосередився виключно на питанні про дотримання строку давності. Усуваючи зазначений недолік рішення суду першої інстанції, апеляційний суд керується такими міркуваннями. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17 викладені такі правові висновки. «Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачкою та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 18 лютого 2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.» За змістом положень ст.12, ст.13, ст.89 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Кожна із сторін зобов`язана довести належними і допустимими доказами ті, обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень. Суд розглядає цивільні справи у межах заявлених вимог і на підставі доказів, наданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Суд не може збирати докази, що стосуються спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судоми у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійснені учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Зважаючи на те, що відповідач як споживач банківських послуг є більш слабкою (незахищеною) стороною у спірних правовідносинах, і заперечував факт ознайомлення з Умовами та правилами надання банківських послуг, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач не підтвердив свою згоду з Умовами і правилами надання банківських послуг, які долучені до справи, а Банк не довів зворотнє належними і допустимими доказами. Апеляційний суд виходить з того, що укладений між сторонами кредитний договір від 22.01.2007 року у виді заяви позичальника, підписаний сторонами, містить такі умови: розмір кредиту, процентна ставка 3% на місяць з розрахунку 360 днів на рік, і строк дії кредитного договору, який збігається із терміном дії кредитної картки. Отже, згідно зазначених умов укладеної угоди банк вправі вимагати стягнення з відповідача неповернутих коштів із фактично отриманих, а також нараховані відсотки за ставкою 3% на місяць за користування кредитними коштами. Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію оперативної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України №75 від 04 липня 2018 року. У справі наявна виписка по рахунку відповідача (т.1 а.с.115-153, 200-205), якою підтверджується видача коштів і повернення коштів за укладеним договором. Достовірність відомостей, зазначених у виписці по рахунку, відповідачем не заперечується. Дослідивши дані, що містяться у виписці по рахунку, апеляційний суд встановив, що за період з 06 травня 2007 року по 31 жовтня 2017 року ОСОБА_1 використано 18 488,59 грн кредитних коштів і повернуто на картковий рахунок 16 479,52 грн. Отже, враховуючи сукупний розмір витрачених відповідачем коштів 18 488,59 грн, і сукупний розмір сплачених відповідачем коштів за весь період користування коштами у розмірі 16 479,52 грн., апеляційний суд приходить до висновку, що сума заборгованості за тілом кредита становить 2 009 грн 07 коп. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року по справі № 545/2248/17. У заяві позичальника ОСОБА_1 від 22.01.2007 року процентна ставка визначена в розмірі 3% на місяць (36% річних) (т.1 а.с.8). Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість за процентами за користування кредитними коштами, а також пеню та комісію, штрафи. Банк, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 22.01.2007 року, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід`ємну частину кредитного договору. Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку,що наданий позивачем на підтвердження позовних вимог, визначено, в тому числі: права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, порядок нарахування і оплати процентів, зокрема, проценти за підвищеною процентною ставкою у випадку несвоєчасного виконання боргових зобов`язань (п.п. 5.5.1 Правил), та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву позичальника про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному у цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами за підвищеною процентною ставкою у випадку несвоєчасного виконання боргових зобов`язань, комісії, а також неустойку у вигляді пені та штрафів. Таким чином, не є обґрунтованими вимоги стягнення з відповідача на користь Банку процентів за користування кредитом, нарахованих за підвищеною процентною ставкою понад 3% на місяць (36% річних), комісії та неустойки (пені, штрафів). З розрахунку заборгованості (т.1 а.с.4-7) вбачається, що нарахування процентів за користування кредитними коштами за ставкою не вище 36% річних проведено з 12 березня 2007 року по 31 березня 2015 року і сума несплачених процентів становить 2 360,91 грн, у подальшому нарахування процентів проведено за ставкою 43,2 % річних. Отже, банк має право на стягнення з позичальника 2 360,91 грн процентів, нарахованих за ставкою 36% річних, що відповідає умовам укладеної кредитної угоди. Щодо строків давності. У постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року (справа №569/13606/17) викладений такий правовий висновок: «За змістом пунктів 2.3., 2.4., 3.3 Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Національного банку України від 30 квітня 2010 року № 223 (у редакції, що діяла станом на 26 березня 2011 року - дату видачі картки № НОМЕР_3 ), спеціальний платіжний засіб є власністю емітента і може передаватись у власність або надаватися в користування клієнту відповідно до умов договору, на підставі якого надається та використовується спеціальний платіжний засіб (далі - договір). Договір укладається в письмовій формі. Умови договору мають бути викладені державною мовою. Укладення договору іншою мовою здійснюється за домовленістю емітента та клієнта відповідно до законодавства України. Один примірник договору зберігається в емітента, а другий примірник договору емітент зобов`язаний надати клієнту під підпис. Емітент зобов`язаний під час видачі спеціального платіжного засобу надати клієнту договір, правила використання спеціального платіжного засобу і тарифи банку. Кредитна схема передбачає здійснення користувачем платіжних операцій з використанням спеціального платіжного засобу за рахунок коштів, наданих йому банком у кредит або в межах кредитної лінії. Кредитна лінія під операції зі спеціальними платіжними засобами відкривається банком на визначений термін і в межах установленого договором ліміту заборгованості або граничної суми кредитування. Строк дії кредитної лінії, яка відкривається під спеціальні платіжні засоби, установлюється договором. Банк зобов`язаний після виконання взаємних зобов`язань або в разі розірвання чи закінчення терміну дії договору на вимогу користувача видати йому довідку про повернення спеціального платіжного засобу, крім випадків передавання його користувачу у власність, кредиту та процентів за користування ним. Таким чином, у разі закінчення строку дії кредитної лінії для продовження кредитних відносин між банком та клієнтом, що виникли внаслідок видачі попередньої кредитної картки, має переукладатися кредитний договір на таких самих умовах, на яких він був укладений, з видачею нової платіжної картки під підпис позичальника про її отримання.» У постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року (справа № 308/2313/15) викладений такий правовий висновок. «При цьому, автоматичне неодноразове продовження дії картки, на яке посилався позивач обґрунтовуючи підстави позову, не змінює терміну виконання кредитного зобов`язання, отже продовження дії картки для настання кінцевого терміну повернення заборгованості значення немає. Подальше продовження дії картки є способом виконання зобов`язання щодо повернення простроченого кредиту, процентів і неустойки. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 22 жовтня 2014 року у справі № 6-127цс14.» У цій справі суд першої інстанції, дослідивши виписку по рахунку, встановив, що ОСОБА_1 здійснила останній платіж з поповнення кредитної картки (повернення частини кредитних коштів) 25 грудня 2012 року, а тому з цього часу починається перебіг строку давності. В апеляційній скарзі Банк стверджує, що першого липня 2011 року відповідачу у межах дії кредитного договору видана кредитна картка № НОМЕР_4 , строк дії якої до травня 2015 року, а тому банк звернувся до суду з позовом у межах трирічного строку. У підтвердження видачі нової кредитної картки суду надана лише довідка самого банку (т.1 а.с.241), яка відповідно до наведених вище висновків касаційного суду не є належним, допустимим і достатнім доказом для доведення факту видачі нової кредитної картки з новим строком дії. Окрім того, як убачається з виписки по рахунку з 12 березня 2007 року по 11 липня 2011 року операції здійснювалися за картковим рахунком № НОМЕР_5 (картка видана 24 січня 2007 року із терміном дії по січень 2014 року); з 22 липня 2011 року по 31 жовтня 2017 року операції здійснювалися за обома картковими рахунками: № НОМЕР_4 і № НОМЕР_5 . Останнє поповнення на картковий рахунок № НОМЕР_4 здійснено відповідачем 27 червня 2014 року. Наведене підтверджує обґрунтованість висновку суду першої інстанції про те, що банк звернувся до суду з пропуском трирічного строку давності. В апеляційній скарзі відсутні посилання на нові істотні обставини та відповідні докази, з якими процесуальне законодавство пов`язує можливість скасування чи зміни судового рішення. Апеляційний суд звертає увагу на те, що ця цивільна справа згідно п. 2 ч.6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, оскільки ціна позову (90 759,13 грн) не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на момент подачі позову до суду. Відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків встановлених цією ж нормою. Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.371, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» залишити без задоволення. Рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 22 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України. Повний текст постанови виготовлено 30 червня 2021 року. Головуючий суддя О. А.Лобов Судді А.І.Дорош В.М. Триголов