Постанова Вінницький апеляційний суд № 133/2696/20

Справа № 133/2696/20 Провадження № 22-ц/801/1428/2021 Категорія: 76 Головуючий у суді 1-ї інстанції Кучерук І. М. Доповідач:Шемета Т. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2021 рокуСправа № 133/2696/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої судді Шемети Т. М. (суддя доповідач), суддів Берегового О.Ю., Панасюка О. С., секретар судового засідання Ліннік Я. С. учасники справи: позивач (особа яка подала апеляційну скаргу) ОСОБА_1 , відповідач Козятинське міжрегіональне вище професійне училище залізничного транспорту; третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 4 цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 27 квітня 2021 року, постановлене у складі судді Кучерук І. М. в м. Козятин, повне судове рішення складено 30 квітня 2021 року,- в с т а н о в и в: 25 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Козятинського міжрегіонального вищого професійного училища залізничного транспорту (надалі Козятинське МВПУЗТ,Училище), третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 про визнання недійсним наказу про прийняття на роботу в частині визначення строку, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, та відмовившись від частини позовних вимог (а.с.118, 120), висувала вимоги: - визнати недійсним наказ №136-К від 27.08.2019 «Про прийняття ОСОБА_1 на посаду чергової гуртожитку за строковим трудовим договором строком на один рік з 29.08.2019 по 28.08.2020» у частині визначення строку; - визнати незаконним та скасувати наказ №117-К від 04.08.2020 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади чергової гуртожитку з 28.08.2020 по закінченню строкового трудового договору відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України»; - поновити ОСОБА_1 на попередній роботі у ДПТНЗ Козятинське МВПУЗТ на посаді чергової гуртожитку; - стягнути з відповідача середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу по день постановлення рішення суду; - стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 25 000 грн.; - стягнути судові витрати, пов`язані з розглядом справи, допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць. Обґрунтовуючи позов, зазначила що маючи певні життєві обставини, вона змушена була працевлаштуватися на роботу в Козятинське МВПУЗТ. Подаючи 27.08.2019 заяву про прийняття на роботу за строком трудовим договором на посаду чергової гуртожитку вона писала її під диктовку начальника відділу кадрів, хоча насправді не мала на меті строкове влаштування на роботі. В той же день Училищем видано відповідний наказ №136-к від 27.08.2019 про прийняття на роботу. У червні 2020 Училище вручило їй повідомлення за № 214 від 25.06.2020 про відмову в продовженні строкового договору та про ознайомлення з наказом. Витяг з наказу №117-к від 04.08.2020 «Про звільнення чергової гуртожитку по закінченню строкового трудового договору відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України» вона отримала у відділі кадрів після закінчення щорічної основної відпустки. Позивач вважає звільнення з роботи незаконним, оскільки строковий трудовий договір укладений всупереч статті 23 КЗпП України, виконувана нею робота не має ознак сезонної і відсутні жодні обставини, які б вказували на строковість трудових відносин, а тому такий договір вважається укладеним на невизначений строк і не може бути припинений у зв`язку із його закінченням. Крім того, ОСОБА_1 посилалася на частину п`яту статті 241-1 КЗпП України та зазначала, що в оскаржуваному наказі не правильно визначено останній день роботи, який, з урахуванням вимог вказаної норми, має закінчуватися не 28.08.2020, а 31.08.2020. В обґрунтування моральної шкоди позивач зазначала, що незаконним звільненням їй спричинено важку моральну травму, погіршився стан здоров`я, підвищився тиск, порушився сон, частково втратились життєві зв`язки і на їх відновлення потрібні додаткові зусилля, витрачається час на отримання належної юридичної допомоги. Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 27 квітня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між сторонами діяв строковий трудовий договір, який був укладений за заявою та згодою в тому числі і самої ОСОБА_1 , термін його дії був визначений конкретними датами, а тому немає підстав вважати накази про прийняття на роботу та про звільнення з роботи незаконними. Окрім того, суд зазначив, що позивач, оскаржуючи наказ про прийняття на роботу в частині визначення строку трудового договору, пропустила строки, передбачені статтею 233 КЗпП України, для звернення до суду. Також суд зробив висновок, що оскільки не підлягають до задоволення вимоги позивача про визнання незаконним наказу про прийняття на роботі в частині встановлення строку, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, то відсутні підстави і для стягнення моральної шкоди, оскільки ця вимога є похідною. З таким рішенням не погодилася позивач ОСОБА_1 , 28 травня 2021 року подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Основні доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що з нею було правомірно укладено строковий трудовий договір, не застосував практику Верховного Суду з цього питання, зокрема Постанови ВС від 13.09.2017 року у справі № 6-254цс17, адже укладений з нею договір не відповідає вимогам ст. 23 КЗпП України, а тому його слід визнати недійсним та вважати, що договір укладений на невизначений строк. Зауважує, що строк оскарження наказу № 136-К від 27.08.2019 року нею не пропущений, оскільки вона не була ознайомлена з цим наказом. Також зазначає, що трудовий договір було укладено на один рік з 29.08.2019 року, а тому закінчуватися він мав би 29.08.2020 року, а оскільки це був вихідний день, то днем звільнення мало би бути 31 серпня 2020 року, що також невірно оцінив суд першої інстанції. 14.06.2021 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від відповідача, в якому він зазначає про вірність висновків суду першої інстанції, правильну оцінку судом обставин справи, наголошує на тому, що з ОСОБА_1 було укладено строковий трудовий договір, строк якого був погоджений між працівником та роботодавцем, доводи апеляційної скарги є безпідставними, просить відмовити в її задоволенні, оскаржуване судове рішення залишити без змін. В судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримали з викладених у ній підстав. Представник Козятинського міжрегіонального вищого професійного училища залізничного транспорту та третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилися, від їхнього представника адвоката Шлапака В. С. надійшло клопотання, у якому він просить відкласти розгляд справи у зв`язку із перебуванням у відпустці. Суд відхилив клопотання представника відповідача та третьої особи адвоката Шлапака про відкладення розгляду справи як безпідставне. Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 27.04.2021 року без змін, виходячи з такого. По справі встановлено наступні обставини, що не оспорюються: -27.08.2019 року ОСОБА_1 подала на ім`я директора Козятинського МВПУЗТ заяву, в якій просила прийняти її на роботу на посаду чергової гуртожитку за строковим трудовим договором на один рік з 29.08.2019 по 28.08.2020 (а.с. 32); - на підставі цієї заяви директором ДПТНЗ «Козятинське міжрегіональне вище професійне училище залізничного транспорту» 27.08.2019 року видано наказ №136-К, яким ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду чергової гуртожитку за строковим трудовим договором на один рік з 29.08.2019 по 28.08.2020 (а.с. 33); - 27.08.2019 року між ДПТНЗ «Козятинське міжрегіональне вище професійне училище залізничного транспорту» в особі директора ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено строковий трудовий договір, , відповідно до пункту 1.5 якого він набуває чинності з 29.08.2019 на підставі наказу та діє по 28.08.2020 (а.с. 34 - 35); - 29.08.2019 року ОСОБА_1 ознайомлено під підпис з посадовою інструкцією чергової гуртожитку (а.с. 36), а також проінформовано з питань охорони праці, пожежної безпеки та безпеки життєдіяльності (а.с. 32); - листом від 25.06.2020 № 214, з яким ОСОБА_1 ознайомлена 02.07.2020, останню повідомлено про те, що строковий трудовий договір від 27.08.2019, укладений з нею на один рік з 29.08.2019 по 28.08.2020, буде припинено по його закінченню, про що буде винесено відповідний наказ (а.с. 37); - наказом ДПТНЗ «Козятинського міжрегіонального вищого професійного училища залізничного транспорту» № 42-В від 08.07.2020 ОСОБА_1 надано щорічну основну відпустку за відпрацьований період з 29.08.2019 по 28.08.2020 тривалістю 24 календарних дні з 03.08.2020 по 27.08.2020, на підставі поданої нею заяви (а.с. 39); -наказом ДПТНЗ «Козятинського міжрегіонального вищого професійного училища залізничного транспорту» № 117-К від 04.08.2020 ОСОБА_1 , чергову гуртожитку, 28.08.2020 звільнено по закінченню строкового трудового договору відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України (а.с. 41). Факт прийняття на роботу позивача в ДПТНЗ «Козятинське міжрегіональне вище професійне училище залізничного транспорту» та її звільнення за строковим трудовим договором також підтверджується записами у трудовій книжці (а.с. 7, 8). Між сторонами виник спір стосовно правомірності укладення строкового трудового договору, законності наказу про звільнення з роботи з підстав закінчення строку трудового договору, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди. Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Відповідно до положень статті 21 КЗпП трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Пунктом 2 частини другої статті 23 КЗпП визначено, що трудовий договір може укладатись на визначений строк, встановлений за погодженням сторін. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Згідно зі статтею 24 КЗпП укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу. Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу. В справі що розглядається, строковий трудовий договір було укладено на вимогу працівника ОСОБА_1 , що підтверджується змістом написаної нею 27.08.2019 року власноручно заяви про прийняття на роботу: «Прошу Вас прийняти мене на посаду чергової гуртожитку, за строковим трудовим договором на один рік. З 29.08.2019 р. по 28.08.20202 року» (а.с.32). Закон не вимагає, щоб працівник наводив аргументи чому він бажає укласти саме строковий трудовий договір, адже це може розцінюватися як втручання в особисте життя (стаття 32 Конституції України). Верховний Суд України у постанові від 13.09.2017 року у справі № 6-254цс17 вказав, що укладення трудового договору на визначений строк при відсутності умов, зазначених у частині другій статті 23 КЗпП України, є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку. Такі договори вважатимуться укладеними на невизначений строк від часу їх укладення. Проте в справі що розглядається, строк укладення трудового договору був зафіксований не лише в заяві ОСОБА_1 про прийняття на роботу, але й в наказі про прийняття на роботу № 136-К від 27.08.2019 року, виданого на підставі поданої нею заяви (а.с.33), в тексті самого строкового трудового договору від 27.08.2019 року (а.с. 34-35), вона була фактично допущена до роботи та 29.08.2019 року була ознайомлена з Інструкцією з охорони праці, пожежної безпеки та безпеки життєдіяльності, про що свідчить її особистий підпис (а.с.32) Факт прийняття на роботу позивача в ДПТНЗ «Козятинське міжрегіональне вище професійне училище залізничного транспорту» та її звільнення за строковим трудовим договором також підтверджується записами у трудовій книжці (а.с. 7,8). Все це в сукупності, з огляду на положення статей 23, 24 КЗпП України, свідчить про правомірність укладення зі ОСОБА_1 строкового трудового договору і висновок суду першої інстанції з цього питання є вірним, а доводи апеляційної скарги про те, що суд невірно оцінив обставини справи та невірно застосував судову практику, - не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду. Суд першої інстанції, правильно зазначив, що позивач не довела ту обставину, що вона писала заяву про прийняття на роботу під примусом. Окрім того, апеляційний суд акцентує увагу на тому, що після написання заяви про укладення трудового договору на визначений строк, позивач підписала власне сам строковий трудовий договір, в якому теж чітко зазначено термін його дії, який відповідає терміну, зазначеному у написаній ОСОБА_1 заяві про прийняття на роботу, що в своїй сукупності є ще одним аргументом на підтвердження того, що її волевиявлення на укладення саме строкового трудового договору було вільним. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції невірно обрахував один рік, на який було укладено трудовий договір, не знайшли свого підтвердження, оскільки при укладенні строковою трудового договору сторонами було погоджено початок дії трудового договору: 29.08.2019 року та дату закінчення його дії: 28.08.2020 року, а не зазначено, що договір укладено на строк один рік. Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не була ознайомлена під підпис з наказом про прийняття на роботу, а тому не пропустила строк звернення до суду, закріплений в статті 233 КЗпП України, слід зазначити наступне: відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. Як уже зазначалося вище, ОСОБА_1 самостійно писала заяву про укладення строкового трудового договору, підписувала строковий трудовий договір, де в пункті 1.5 зазначено, що цей договорі набирає чинності з 29.08.2019 року на підставі наказу по Підприємству та діє до 28.08.2020 року. Відтак вона, виконуючи трудові обов`язки, не могла не знати, що з приводу прийняття її на роботу видано відповідний наказ по підприємству, позивач не зазначає про наявність перешкод отримати копію наказу про прийняття на роботу чи ознайомлення з його змістом. Разом з тим, апеляційний суд акцентує увагу на тому, що суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову в частині визнання наказу про прийняття на роботу не з підстав пропуску строку звернення до суду, а в зв`язку з тим, що судом не було встановлено невідповідність виданого наказу нормам законодавства, строковий трудовий договір було укладено з дотриманням вимог статті 23 КЗпП України. За пунктами 2, 9 частини першої статті 36 цього Кодексу трудовий договір може бути припинений у зв`язку із закінченням строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення або з підстав, передбачених іншими законами. В справі що розглядається, сторонами було погоджено дату закінчення строкового трудового договору, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що Училищем правомірно було видано № 117-К від 04.08.2020 року про звільнення 28.08.2020 року ОСОБА_1 по закінченню строкового трудового договору на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України. Доводи апеляційної скарги не спростовують такого висновку суду. З огляду на відсутність підстав для задоволення позову про визнання наказу про прийняття на роботу в частині визначення строку , визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відсутні підстави для задоволення позову про стягнення моральної шкоди, яку позивач обґрунтовувала саме порушенням її трудових прав при звільненні з роботи. Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав стверджувати, що суд першої інстанції невірно встановив фактичні обставини справи, дав неправильну оцінку доказам по справі чи допустив порушення процесуального закону, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відтак апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення суду без змін (п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України) як такого що постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 375 ЦПК України). Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції слід зазначити, що, подаючи апеляційну скаргу, ОСОБА_1 сплатила 2 522, 40 грн судового збору (а. с. 157), проте оскільки апеляційна скарга не підлягає до задоволення, понесені судові витрати слід залишити за позивачем. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, ст. 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 27 квітня 2021 року залишити без змін. Судові витрати, понесені ОСОБА_1 в апеляційній інстанції, залишити за нею. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Т. М. Шемета Судді: О. Ю. Береговий О. С. Панасюк