LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4818621/920/21

від 01.07.2021 ·

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 1 липня 2021 року м. Харків справа № 621/920/21 провадження № 22ц/818/3763/21 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Тичкової О.Ю., суддів Бурлака І.В., Яцина В.Б., сторони справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика», розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Зміївського районного суду Харківської області від 16 квітня 2021 року, постановлену у складі судді Філіп`євої В.В., у с т а н о в и в: Шостого квітня 2020 року ОСОБА_2 , діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним договір № 200778/КС-001 від 23.12.2020, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (надалі ТОВ). Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 16 квітня 2021 року позовну заяву представника ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачу. Ухвала суду мотивована тим, що позивачем не усунуті недоліки, про які вказано в ухвалі суду від 7 квітня 2021 року про залишення позовної заяви без руху, у зв`язку з чим на підставі частини 3 статті 185 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) позовна заява повертається. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , діючи в інтересах ОСОБА_1 , просить ухвалу суду скасувати, справу направити до Зміївського районного суду Харківської області для продовження розгляду. Посилається на порушення судом норм матеріального і процесуального права. А саме, пославшись при застосуванні Закону України «Про захист прав споживачів» на постанову Верховного Суду України від 02.12.2015 № 6-1341цс15 в частині відсутності підстав для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору, суд першої інстанції не врахував правовий висновок, викладений у рішенні Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10.11.2011. Згідно з указаним висновком положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ з наступними змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. У дійсній справі ОСОБА_1 оспорює дійсність укладеного з ТОВ кредитного договору з підстав порушення її прав як споживача під час виконання кредитного договору, оскільки його умови не відповідають статтям 2, 11 Закону України «Про захист прав споживачів». ОСОБА_1 отримала послуги щодо надання кредиту для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Тому мала право на звільнення від сплати судового збору за подачу позовної заяви на підставі ч.3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів». Суд також не врахував позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 21.03.2018 у справі № 761/24881/16-ц. Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору, суд першої інстанції помилково вказав, що звільнення від сплати судового збору може мати місце за наявності виключних обставин та є правом, а не обов`язком суду щодо відстрочки, розстрочки або звільнення від сплати судового збору. ОСОБА_1 є одинокою матір`ю, яка має двох неповнолітніх дітей. Докази вказаних обставин були надані представником позивача суду першої інстанції, тому в силу вимог Закону України «Про судовий збір» позивач мала право на задоволення клопотання про звільнення її від сплати судового збору. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого. Відповідно до п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Як убачається з матеріалів справи, 06.04.2021 ОСОБА_2 , діючи в інтересах ОСОБА_1 , подав до суду позовну заяву, у якій просив визнати недійсним договір № 200778/КС-001 від 23.12.2020, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ. Позов обґрунтований тим, що 23.12.2020 ОСОБА_1 уклала з ТОВ договір № 200778/КС-001 про надання кредиту, за умовами якого ОСОБА_1 отримала 12 000 грн кредиту, які зобов`язалася повернути, сплативши проценти за користування коштами. Указаним договором була встановлена фіксована процентна ставка 1,12929167 на день, а річна процентна ставка склала 425,71036605 процентів. Укладений з ТОВ договір є недійсним, оскільки встановлена в ньому процентна ставка (425,71036605 процентів річних) більше ніж у чотири рази перевищує суму наданого позичальнику кредиту. Такими положеннями порушені вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» щодо недопущення несправедливих умов договору та істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на шкоду позивача (а.с. 1-10). В позовній заяві представник ОСОБА_1 заявив клопотання про звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору з двох підстав: 1) її позов пов`язаний з захистом прав споживача кредитних коштів; 2) позивач є одинокою матір`ю, яка має дитину до чотирнадцяти років. Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 07.04.2021 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовлено, позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху для сплати нею судового збору за подачу позовної заяви. Суд виходив з того, що звільнення від сплати судового збору можливе лише за виключних обставин та є правом, а не обов`язком суду. І ОСОБА_1 не довела наявності підстав для звільнення її від сплати судового збору (а.с. 31). Шістнадцятого квітня 2021 року представник ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про усунення недоліків, у якій наполягав на звільненні ОСОБА_1 від сплати судового збору в силу вимог закону (а.с. 33-36). Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 16 квітня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачу у зв`язку з несплатою судового збору, тобто не виконанням ухвали суду від 06.04.2021 (а.с. 39). За змістом частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року в справі № 761/24881/16-ц (провадження № № 14-57цс18) зазначила, що споживач звільняється від сплати судового збору як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права. Статтею 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, проте системний аналіз зазначеного Закону та статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, встановленому у статті 5 цього Закону, не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів. Стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред`явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову зазначив, що вони звільняються з метою захисту своїх порушених прав (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів»). При прийнятті Закону України «Про судовий збір» законодавець передбачив можливість застосування Закону України «Про захист прав споживачів» при визначенні пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору. Аналіз наведених норми закону дає підстави для висновку, що від сплати судового збору за подання позовів, апеляційної (касаційної) скарги у спорах, що виникають із кредитних правовідносин, споживачі звільнені лише у разі, якщо вони виступають у процесуальному статусі позивачів, а не відповідачів. Споживачі звільняються від сплати судового збору лише у справах за їх позовами за умови, що ці позови стосуються порушення їх прав як споживачів. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за наявності прямої вказівки закону на звільнення особи від сплати судового збору при подачі визначеної категорії позовних заяв, звільнення від сплати такого судового збору є правом, а не обов`язком сторони. Так, частина третья статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» прямо вказує на те, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав. Позов ОСОБА_1 до ТОВ про визнання договору недійсним викликаний тим, що ТОВ включило до кредитного договору несправедливі умови про нарахування процентів за завищеною ставкою, чим порушило вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» та право позивача як споживача на справедливі умови кредитного договору. Оскільки позов ОСОБА_1 стосується захисту її прав споживача, вона в силу вимог Закону України «Про захист прав споживача» звільнена від сплати судового збору. І в суду першої інстанції не було підстав залишати її позовну заяву без руху для сплати судового збору. Щодо підстав для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору на підставі підпункту в п.2 ч.1 ст. 8 Закону України № 3674-VI від 08.07.2011 «Про судовий збір», то відповідно до ч.1 ст.8 указаного закону враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 14 січня 2021 року у справі № 0940/2276/18 (провадження № 11-336апп20) роз`яснила, що умови, визначені у пунктах 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до фізичних осіб, що мають певний соціальний статус, підтверджений державою, - є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена. При цьому конструкція частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» дозволяє зробити висновок, що навіть при вирішенні питання про звільнення від сплати судового збору особи з певним соціальним статусом (наприклад, одинокої матері, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю), суд має враховувати її майновий стан. На підтвердження свого статусу одинокої матері, яка має дитину віком до чотирнадцяти років, яка перебуває у скрутному фінансовому становищі, ОСОБА_1 надала суду першої інстанції: копію паспорта громадянина України ОСОБА_1 , у якому вказано, що ОСОБА_1 має дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 11-15), копії свідоцтв про народження дітей (а.с. 19, 20), копію довідки про те, що у 2020 році ОСОБА_1 отримувала соціальну допомогу на двох дітей одиноким матерям в загальному розмірі за рік 28 999 грн 84 коп. (а.с. 25). Колегія суддів уважає, що враховуючи доведеність соціального статусу ОСОБА_1 як одинокої матері, яка має двох дітей віком до чотирнадцяти років, єдиним доходом якої є соціальна допомога, суд першої інстанції помилково не звільнив позивача від сплати судового збору з цієї підстави. Оскільки суд першої інстанції постановив оскаржувану ухвалу від 16.04.2021 з порушенням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а ухвала суду - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст.367,368, 374,379, 381-384 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити. Ухвалу Зміївського районного суду Харківської області від 16 квітня 2021 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 1 липня 2021 року. Головуючий О.Ю. Тичкова Судді І.В. Бурлака В.Б. Яцина

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»