Постанова 4855 № 580/491/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/491/21 Суддя (судді) першої інстанції: В.П. Тимошенко ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Лічевецького І.О., Мельничука В.П., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Черкаській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулась до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Черкаській області, в якому просила: 1) визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 31.07.2020 із застосуванням статті 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік»; 2) зобов`язати відповідача провести перерахунок суддівської винагороди позивачу за період з 18.04.2020 по 31.07.2020 на підставі статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та виплатити недоотриману частину; 3) звернути рішення до негайного виконання в частині присудження виплати суддівської винагороди в межах стягнення суми за один місяць. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що починаючи з 18.04.2020 вона отримує суддівську винагороду меншу ніж встановлено спеціальним Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, втім вказане суперечить нормам Конституції України. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 до 31.07.2020 із застосуванням обмеження, встановленого статті 29 Закону України від 14.11.2019 № 294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 18.04.2020 до 31.07.2020 (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до вимог статей 130 та 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов`язкових податків і зборів. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено. В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. На обґрунтування своїх доводів апелянт зазначає, що виплата суддівської винагороди у період з 18.04.2020 здійснювалась з урахуванням встановлених обмежень згідно Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-IX. При цьому, оскільки рішення Конституційного Суду країни від 28.08.2020 №10-рп/2020 набрало законної сили лише 28.08.2020, відтак, на думку апелянта, на час спірних правовідносин права позивача жодним чином порушені не були. Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Зважаючи на вказане, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 працює на посаді судді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області відповідно до Указу Президента України від 24.09.2016 № 410/2016 «Про призначення суддів». Разом з тим, суддівська винагорода позивача за період з 18.04.2020 по 31.07.2020 виплачувалася з урахуванням обмеження відповідно до статті 29 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Не погоджуючись з рішенням про виплату суддівської винагороди з 18.04.2020 по 31.07.2020, що свідчить про порушення вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів», позивач звернулась з цим позовом до суду за захистом своїх порушених прав. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що, в свою чергу, виключає можливість до правовідносин стосовно суддівської винагороди застосовувати інші Закони, тому позивачка має право на отримання суддівської винагороди за період з 18.04.2020 до 31.07.2020 у розмірі, передбаченому статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Однак, оскільки позовні вимоги про звернення рішення до негайного виконання в частині присудження виплати суддівської винагороди в межах стягнення суми за один місяць суд задоволенню не підлягають, так як суд не стягує суму суддівської винагороди. Колегія суддів не погоджується у повній мірі з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (надалі - Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд. За частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. За частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону №1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року Разом з тим, 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон № 553-IX, згідно з пунктом 10 розділу І якого Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту (тут - в редакції, яка діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року): «установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша). Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга). Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті; частина третя). З огляду на вказані норми, у спірний період (з 18.04.2020 по 31.07.2020) позивачу була виплачена суддівська винагорода у розмірі, з урахуванням обмежень, встановлених Законом № 553-IX. Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно частин першої-четвертої статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України. Отже, адміністративний суд при вирішенні спору повинен застосувати правовий акт, який має вищу юридичну силу, яким у спірних правовідносинах є Конституція України, а саме частина друга статті 130 останньої. Слід звернути увагу на те, що рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-ІХ. Зокрема, у зазначеному рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 зазначено, що вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007). Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини). Ураховуючи викладене, Конституційний Суд України наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України. Крім того, у рішенні Конституційного суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 також констатовано, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абзац п`ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020). Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (частини перша, третя статті 29 Закону № 294), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права. Згідно з частиною першою статті 113 Конституції України, частиною першою статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Тобто, оспорюваними положеннями статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади. У контексті наведених норм колегія суддів приходить до висновку, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не є Законом про судоустрій, виключно яким відповідно до частини другої статті 130 Конституції України може встановлюватися розмір винагороди судді. Відтак, застосування його положень при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди позивача з нормами Конституції України як нормами прямої дії не узгоджувалося. Отже, набрання з 18.04.2020 чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 року № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, не змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, а тому у відповідача були відсутні передбачені Конституцією України чи Законом України «Про судоустрій і статус суддів» підстави для обмеження розміру суддівської винагороди. Таким чином, колегія суддів зазначає, що обмеження виплати позивачу суддівської винагороди, починаючи з 18.04.2020 по 31.07.2020, суддівської винагороди розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів на підставі статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 року № 553-IX, було неправомірним. Вказана позиція була підтримана і Верховним Судом у постанові від 03.03.2021 року у справі № 340/1916/20. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 до 31.07.2020 із застосуванням обмеження, встановленого статті 29 Закону України від 14.11.2019 № 294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача провести перерахунок суддівської винагороди позивачу за період з 18.04.2020 по 31.07.2020 на підставі статті 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та виплатити недоотриману частину, колегія суддів зазначає наступне. У статті 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», визначено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Відповідно до частин першої та третьої ст.151 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Державна судова адміністрація України має територіальні управління. Рішення про утворення територіальних управлінь та визначення їх кількості приймається Державною судовою адміністрацією України за погодженням з Вищою радою правосуддя. Аналогічну норму також містить п. 3 Положення про Державну судову адміністрацію України, яке затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 року №141/0/15-19 (далі - Положення №141/0/15-19). Статтею 154 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що територіальними органами Державної судової адміністрації України є територіальні управління Державної судової адміністрації України. Крім того, відповідно до п. 5 Положення №141/0/15-19 основними завданнями ДСА України є, зокрема, організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом; забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом. З аналізу вищевказаних норм вбачається, що Територіальне управління Державної судової адміністрації в Черкаській області є територіальним органом Державної судової адміністрації України, на який покладено обов`язки щодо організаційного та фінансового забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом та забезпечення належних умов діяльності судів, у тому числі щодо виплати суддівської винагороди суддям місцевих судів. У той же час, відповідач є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, а відтак його діяльність у сфері бюджетних відносин регулюється, зокрема, Бюджетним кодексом України. Так, згідно частини першої статті 22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Частиною другою статті 23 Бюджетного кодексу України передбачено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у співставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, вбачається, що виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України. Відповідач як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі (на 2020 рік). При цьому, абзацом 2 пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок № 845) передбачено, що у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою. Згідно з додатком № 3 «Розподіл видатків Державного бюджету України на 2020 рік» до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Державній судовій адміністрації України за кодом програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» передбачено кошти для виконання рішень судів ухвалених на користь суддів. Таким чином, колегія суддів приходить висновку, що нараховувати та виплачувати позивачу суддівську винагороду за період з 18.04.2020 до 31.07.2020 (за винятком днів відпустки) на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» слід за рахунок бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, в порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників». Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги відповідача частково спростовують висновки суду першої інстанції. Відповідно до статті 317 КАС України підставами для, зокрема, зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Частиною четвертою вказаної статті закріплено, що зміна судового рішення може полягати у доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, тому колегія суддів приходить до висновку про необхідність зміни судового рішення в резолютивній частині, виклавши абзац третій резолютивної частини в редакції з урахуванням вищенаведених висновків суду. Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області - задовольнити частково. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року - змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини в наступній редакції: «Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 18.04.2020 по 31.07.2020 (за винятком днів відпустки) на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, та виплатити недоотриману частину суддівської винагороди за рахунок бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, в порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників». В іншій частині - рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України. Головуючий суддя О.М. Оксененко Судді І.О. Лічевецький В.П. Мельничук