Постанова 4855 № 640/15921/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/15921/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Катющенко В.П., Суддя-доповідач Кобаль М.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Кобаля М.І., суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О., при секретарі Хмарській К.І. за участю: представників позивача: Дубенкової Н.В., представника відповідача: Кульги О.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Слобідка» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 лютого 2021 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Слобідка» до Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В: Товариство з обмеженою відповідальністю «Нова Слобідка» (далі - Позивач, ТОВ «Нова Слобідка») звернулося до суду із адміністративним позовом до Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Відповідач, Департамент) у якому просило (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог): - визнати протиправним та скасувати припис Департаменту від 10.01.2020 року №139/П, що винесений ТОВ «Нова Слобідка» щодо об`єкту «Будівництво житлових будинків з приміщеннями соціально-громадського призначення та підземним паркінгом на вул. Микільсько-Слобідській, 7-9, у Дніпровському районі міста Києва»; - визнати протиправною та скасувати постанову Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства України у сфері охорони культурної спадщини від 22.01.2020 № 01-20 про накладення фінансових санкцій на загальну суму 170 000,00 грн., що винесена ТОВ «Нова Слобідка» щодо об`єкту «Будівництво житлових будинків з приміщеннями соціально-громадського призначення та підземним паркінгом на вул. Микільсько-Слобідській, 7-9, у Дніпровському районі міста Києва»; - заборонити Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) зупиняти будь-які роботи на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:66:178:0086 за адресою на АДРЕСА_1 та виносити приписи на підставі та у спосіб визначений пунктом 14 частини першої статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини». Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 лютого 2021 року зазначений позову задоволено частково. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу. Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку. Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов`язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про продовження строку розгляду апеляційної скарги ТОВ «Нова Слобідка» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 лютого 2021 року на розумний строк. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, які з`явилися у призначене судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а оскаржуване рішення скасувати в частині, виходячи з наступного. Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 24.10.2007 року серії КВ № 142071 та згідно договору купівлі-продажу земельної ділянку від 02.11.2010 року ТОВ «Нова Слобідка» є власником земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:66:178:0086, площею 1,4892 га, що розташована на АДРЕСА_1 (Т.1 а.с.18-21). 17.04.2012 року Головним управлінням містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) видано містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки, що розташована на АДРЕСА_1 (Т. 1 а.с.22-25). 26.08.2014 року Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано ТОВ «Нова Слобідка» дозвіл № ІУ 115142380364 на будівництво об`єкта: «Будівництво житлових будинків з приміщеннями соціально-громадського призначення та підземним паркінгом на вул. Микільсько-Слобідській, 7-9 у Дніпровському районі м. Києва» (а.с.28). Згідно експертного звіту ТОВ «Укрбудекспертиза» від 16.12.2016 року № 3-120-16-ЕП/КО погоджено проектну документацію «Будівництво житлових будинків з приміщеннями соціально-громадського призначення та підземним паркінгом на вул. Микільсько-Слобідській, 7-9 у Дніпровському районі м. Києва» (Т.1 а.с. 26-27). Актом огляду від 09.01.2020 року, складеним головним спеціалістом Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) Лучкіною Ю.В., зафіксовано, що на земельній ділянці по АДРЕСА_1 розташований будівельний майданчик, огороджений парканом, на будівельному майданчику частково виконані земляні роботи, розчищено територію, шляхом зняття родючого шпару ґрунту, також виконуються роботи по влаштуванню паль (працює буро набивна техніка). 10.01.2020 року головним спеціалістом Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) Лучкіною Ю.В. складено припис № 139/П, яким зобов`язано ТОВ «Нова Слобідка» (далі по тексту - оскаржуваний припис): - з дня отримання припису припинити будь-які роботи за вказаною адресою; - в п`ятиденний термін з дня отримання припису надати до Департаменту на розгляд у встановленому порядку науково-проектну та дозвільну документацію на виконання зазначених робіт на вказаній пам`ятці (її частині); - у місячний термін з дня отримання припису укласти з Департаментом охоронний договір на відповідну частину пам`ятки. 17.01.2020 року головним спеціалістом Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) Лучкіною Ю.В. складено акт № 01-20 про вчинення правопорушення, яким встановлено ознаки порушення ТОВ «Нова Слобідка» частини 1 статті 22, частини 1 статті 23, частини 4 статті 32 та абзацу 1 частини 1 статті 35 Закону України «Про охорону культурної спадщини». На підставі акта огляду від 09.01.2020, припису від 10.01.2020 № 139/П та акта про вчинення правопорушення від 17.01.2020 № 01-20 Департаментом, на підставі абзацу 2 частини першої статті 44 Закону України «Про охорону культурної спадщини» прийнято постанову від 22.01.2020 року № 01-20, якою вирішено за недодержання ТОВ «Нова Слобідка» вимог щодо захисту, збереження, утримання та використання пам`ятки накласти на останнього фінансові санкції у розмірі 170 000,00 грн. (далі по тексту - оскаржувана постанова). Не погодившись з оскаржуваними приписом та постановою, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів. Суд першої інстанції, приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, дійшов висновку, що відповідачем лише 18.12.2019 року затверджено межі і режими використання зон охорони пам`ятки ландшафту, історії місцевого значення «Історичний ландшафт Київських гір та долини р. Дніпро», а містобудівна документація позивача не містила жодних обмежень у використанні земельної ділянки, з огляду на вказане, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність вини у діях позивача при здійсненні будівельних робіт на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:66:178:0086, відповідно і про протиправність оскаржуваної постанови. У зазначеній частині задоволених позовних вимог рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржується. В частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування оскаржуваного припису, судом першої інстанції встановлено, що обов`язок власника пам`ятки укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір та отримати дозвіл для виконання будівельних робіт на підставі погодженої науково-проектної документації має імперативний характер, відповідно вимога відповідача в оскаржуваному приписі є обґрунтованою. При цьому, судом першої інстанції звернуто увагу позивача, що обов`язок власника пам`ятки, яка перебуває під охороною закону, отримати дозвільні документи не є перешкоджанням у розпоряджанні приватною власністю, має на меті виключно збереження культурної спадщини, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь. Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він не знайшов свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції надає оцінку спірним правовідносинам в частині позовних вимог, які не задоволені судом першої інстанції, а саме щодо: - визнання протиправним та скасування оскаржуваного припису Департаменту від 10.01.2020 року №139/П; - заборонити Департаменту зупиняти будь-які роботи на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:66:178:0086 за адресою на АДРЕСА_1 та виносити приписи на підставі та у спосіб визначений пунктом 14 частини першої статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини». Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законами України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», «Про охорону культурної спадщини», та іншими нормативно-правовими актами (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Статтею 54 Конституції України встановлено, що культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами. Преамбулою Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» визначено, що цей Закон визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю). За визначенням статті 1 вказаного Закону державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища. Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» дія цього Закону поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Таким чином, норми Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» підлягають застосуванню до правовідносин, що виникають у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням суб`єктами господарської діяльності вимог законодавства у відповідній сфері; предметом регулювання цього закону є повноваження органів державного нагляду (контролю) та їх посадових осіб, межі та порядок реалізації цих повноважень. Згідно з преамбулою Закону України «Про охорону культурної спадщини» цей Закон регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь. Об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування. За визначенням статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини»: охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини; предмет охорони об`єкта культурної спадщини - характерна властивість об`єкта культурної спадщини, що становить його історико-культурну цінність, на підставі якої цей об`єкт визнається пам`яткою. Враховуючи наведені положення законодавства, під час здійснення охорони культурної спадщини уповноважені органи державної влади повинні керуватися у своїй діяльності приписами спеціального закону, а саме Закону України «Про охорону культурної спадщини», зокрема, якщо предметом охоронних заходів є забезпечення збереження характерних властивостей об`єкта культурної спадщини. Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 826/12524/18, від 28.11.2019 у справі № 826/2440/18. Абзацами другим, третім, четвертим ст. 2 Закону «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» визначено вичерпний перелік органів, на які дія цього Закону не поширюється, серед яких органи уповноважені здійснювати контроль за дотриманням законодавства про охорону культурної спадщини - відсутні. Статтями 5 та 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» встановлено порядок проведення планових та позапланових перевірок у сфері господарської діяльності. Абзацами 5-6 частини 2 ст.5 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» визначено, що залежно від ступеня ризику органом державного нагляду (контролю) визначається періодичність проведення планових заходів державного нагляду (контролю). Критерії, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності та визначається періодичність проведення планових заходів державного нагляду (контролю), затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням органу державного нагляду (контролю). Відповідно до частини 10 статті 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» огляд територій або приміщень, які використовуються для провадження господарської діяльності, а також будь-яких документів чи предметів, є формою здійснення державного нагляду (контролю). Згідно з вимогами частини 6 статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт, який повинен містити такі відомості: дату складення акта; тип заходу (плановий або позаплановий); форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо); предмет державного нагляду (контролю); найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім`я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід; найменування юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід. Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що актом огляду від 09.01.2020 року, складеним головним спеціалістом Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) Лучкіною Ю.В., зафіксовано, що на земельній ділянці по вул. Микільсько-Слобідській, 7-9 у Дніпровському районі м. Києва розташований будівельний майданчик, огороджений парканом, на будівельному майданчику частково виконані земляні роботи, розчищено територію, шляхом зняття родючого шпару ґрунту, також виконуються роботи по влаштуванню паль (працює буро набивна техніка). Тобто, дії посадової особи відповідача є заходами контролю, у розумінні Закону України «Про охорону культурної спадщини», і такі дії повинні вчинятися у встановленому Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» порядку. Відповідно до частини 4 ст. 5 Закону «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» органи державного нагляду (контролю) здійснюють планові заходи з державного нагляду (контролю) за умови письмового повідомлення суб`єкта господарювання про проведення планового заходу не пізніш як за десять днів до дня здійснення цього заходу. Повідомлення надсилається рекомендованим листом та/або за допомогою електронного поштового зв`язку або вручається особисто під розписку керівнику чи уповноваженій особі суб`єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі-підприємцю або уповноваженій ним особі. Суб`єкт господарювання має право не допускати посадову особу органу державного нагляду (контролю) до здійснення планового заходу в разі неодержання повідомлення про здійснення планового заходу. Стаття 6 вказаного Закону встановлює підстави до проведення позапланових заходів контролю, серед яких звернення фізичної особи (фізичних осіб) про порушення, що спричинило шкоду її (їхнім) правам, законним інтересам, життю чи здоров`ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, з додаванням документів чи їх копій, що підтверджують такі порушення (за наявності). Позаплановий захід у такому разі здійснюється виключно за погодженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу. У такому разі перед початком здійснення позапланового заходу державного нагляду (контролю) посадові особи органів державного нагляду (контролю) зобов`язані пред`явити керівнику чи уповноваженій особі суб`єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі, крім документів, передбачених цим Законом, додатково копію погодження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу на проведення такої перевірки. Суб`єкти господарювання мають право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходів державного нагляду (контролю), якщо вони не пред`явили документи, передбачені цим абзацом; Згідно з вимогами частини 11 статті 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» плановий чи позаплановий захід щодо суб`єкта господарювання - юридичної особи має здійснюватися у присутності керівника або особи, уповноваженої керівником. Плановий чи позаплановий захід щодо фізичної особи - підприємця має здійснюватися за його присутності або за присутності уповноваженої ним особи. Судом апеляційної інстанції встановлено, що акт огляду від 09.01.2020 року, складений уповноваженою особою відповідача не містять інформації, про те чи є такий захід плановим, або позаплановим та на підставу його проведення. Зазначене є порушенням вищезазначених правових норм, адже заходи контролю, у розумінні Закону України «Про охорону культурної спадщини», повинні вчинятися у встановленому Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» порядку. Натомість, оскаржуваний припис взагалі не містять інформації про те на підставі якого саме заходу планового або позапланового, визначеного Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», його прийнято. Так, під час винесення оскаржуваного припису, посадовими особами зазначено, що його прийнято відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини». Правовими положеннями п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить, зокрема: видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам`яток місцевого значення, припинення робіт на пам`ятках, їхніх територіях та в зонах охорони, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом дозволів або з відхиленням від них. Зазначені правові норми визначають право органу охорони культурної спадщини - Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам`яток місцевого значення, припинення робіт на пам`ятках, їхніх територіях та в зонах охорони. Натомість, вказані правові положення мають бути реалізовані контролюючим органом лише у випадку законних та послідовних дій відповідача за результатами проведеного заходу контролю - планового або позапланового, визначеного Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Відповідно до ч. 15 ст. 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» при здійсненні заходів державного нагляду (контролю) посадові особи органів державного нагляду (контролю) зобов`язані використовувати виключно уніфіковані форми актів. Разом з тим, за результатами вказаних дій, відповідач виніс припис, яким позивачу фактично заборонено виконувати будь-які роботи, що є безпосереднім втручанням в господарську діяльність позивача та обумовлює понесення останнім фінансових витрат. Застосування відповідних заходів реагування, в даному випадку - прийняття оскаржуваного припису, може здійснюватися лише на підставі результатів перевірки, яка визначена законодавчими нормами, і яку відповідачем проведено не було. Предмет охорони об`єкта культурної спадщини - характерна властивість об`єкта культурної спадщини, що становить його історико-культурну цінність, на підставі якої цей об`єкт визнається пам`яткою (статті 1 вказаного Закону). Так, землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби, належать до земель історико-культурного призначення та включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації. Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону України «Про охорону культурної спадщини», режими використання пам`яток місцевого значення встановлює: - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини щодо пам`яток національного значення; - орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації щодо пам`яток місцевого значення. Відповідно до ч. 4 ст. 111 Земельного кодексу України, обмеження у використанні земель (крім обмежень, безпосередньо встановлених законом та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами) підлягають державній реєстрації в Державному земельному кадастрі у порядку, встановленому законом, і є чинними з моменту державної реєстрації. Так, за приписами ст. 111 Земельного кодексу України, ст. 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» та ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини», відомості про такі обмеження в обов`язковому порядку вносяться до Державного земельного кадастру. За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного земельного кадастру будь-які обмеження у використанні земельних ділянок по вул. Микільсько-Слобідській, 7-9 у Дніпровському р-ні м. Києва, кадастровий номер 8000000000:66:178:0086, відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини» відсутні. З огляду на зазначене, висновки суду першої інстанції щодо про те, що Департамент при прийнятті оскаржуваних рішень фактично не здійснював заходів державного контролю, оскільки не перебував на території будівництва, не здійснював перевірку суб`єкта містобудівної діяльності, а лише вживав охоронних заходів шляхом проведення візуального огляду, а тому положення Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» не можуть бути застосовані до спірних правовідносин є помилковими. Колегія суддів апеляційної інстанції вважає обґрунтованими доводи апелянта про порушення відповідачем прав останнього щодо участі в проведенні перевірки, права на недопущення до перевірки, а також права отримати акт перевірки та висловити свої зауваження до нього, що зумовлені недотриманням відповідачем норм Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Крім того, судом першої інстанції надано правову оцінку вимогам оскаржуваного припису тільки в частині, яка стосується укладення охоронного договору між ТОВ «Нова Слобідка» та Департаментом на відповідну частину пам`ятки, та імперативного обов`язку позивача вчинити вказані дії. Між тим, судом першої інстанції не досліджено правомірність оскаржуваного припису в частині припинення будь-які робіт за вказаною адресою та надання, в п`ятиденний термін з дня отримання припису, до Департаменту на розгляд у встановленому порядку науково-проектної та дозвільної документації на виконання зазначених робіт на вказаній пам`ятці (її частині). Так, обґрунтованими є висновки суду першої інстанції, що обов`язок власника укласти охоронний договір не порушує право ТОВ «Нова Слобідка» на користування і розпорядження приватною власністю. Разом з тим, судом першої інстанції помилково не надано оцінку, що вказані вимоги (про укладення договору) не є самостійними та містяться у приписі, який зобов`язує позивача виконати в обов`язковому порядку 3 вимоги, які в свою чергу чинять перешкоди ТОВ «Нова Слобідка» у користуванні і розпорядженні приватною власністю, порушують законні права та охоронювані інтереси скаржника. Колегія суддів апеляційної інстанції наголошує, що судом першої інстанції помилково не надано правової оцінки оскаржуваному припису з урахуванням 3 обов`язкових вимог визначених Департаментом. Отже, в даному випадку, Департаментом порушено порядок проведення заходу контролю, визначеного Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та не доведено правомірність видачі оскаржуваного припису № 139/п від 10.01.2020 року, що є самостійною підставою для його скасування як протиправного. З огляду на зазначене та з урахуванням вищезазначених висновків суду, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасувати припису Департаменту від 10.01.2020 року №139/П, що винесений ТОВ «Нова Слобідка» щодо об`єкту «Будівництво житлових будинків з приміщеннями соціально-громадського призначення та підземним паркінгом на вул. Микільсько-Слобідській, 7-9, у Дніпровському районі міста Києва» є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Щодо позовних вимог в частині заборонити Департаменту зупиняти будь-які роботи на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:66:178:0086 за адресою на вул. Микільсько-Слобідській, 7-9 у Дніпровському районі м. Києва та виносити приписи на підставі та у спосіб визначений пунктом 14 частини першої статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини», колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист (ч.1 ст. 5 КАС України). Не підлягають задоволенню вимоги, щодо зобов`язання суб`єкта владних повноважень утримуватися від винесення рішень у майбутньому у зв`язку із вірогідним настанням певних наслідків, оскільки судом оцінюються певні обставини, підтверджені зібраними доказами. Таким чином висновки суду стосуються лише конкретних рішень (дій) суб`єкта владних повноважень і не можуть розповсюджуватися на невизначене коло таких рішень (дій). «Ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату, винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі. Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, колегія суддів вважає, що в задоволенні позовних вимог в частині заборонити Департаменту зупиняти будь-які роботи на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:66:178:0086 за адресою на АДРЕСА_1 та виносити приписи на підставі та у спосіб визначений пунктом 14 частини першої статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини», слід відмовити, як передчасних. Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України. Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року). Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає частковому задоволенню. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що судом першої інстанції рішення прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нову постанову, якою частково задовольнити адміністративний позов, а в іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.02.2021 року залишити без змін. Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Слобідка» - задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 лютого 2021 року скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог. Ухвалити нову в цій частині нову постанову, якою адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Слобідка» до Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати припис № 139/П Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.01.2020 року. В іншій частині позовних вимог відмовити. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Головуючий суддя: М.І. Кобаль Судді: Н.П. Бужак Л.О. Костюк Повний текст виготовлено 30.06.2021 року