Постанова 4855 № 640/1349/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/1349/20 Суддя (судді) першої інстанції: Клименчук Н.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 березня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Земляної Г. В. суддів Парінова А. Б., Собківа Я. М. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги: Громадської організації "Микільська Слобідка", Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2020 року про забезпечення позову у справі №640/1349/20 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Слобідка" до відповідача Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) про зупинення дії припису В С Т А Н О В И Л А : До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова Слобідка" (надалі - ТОВ "Нова Слобідка", позивач) до часу подання позовної заяви із заявою про забезпечення позову до Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) (надалі - відповідач), у якій просить суд зупинити дію припису №139/П від 10.01.2020 року, що винесений відносно ТОВ "Нова Слобідка" щодо об`єкту "Будівництво житлових будинків з приміщеннями соціально-громадського призначення та підземним паркінгом на вул. Микільсько-Слобідській, 7-9 у Дніпровському районі м. Києва". В обґрунтування даної заяви зазначено про очевидну протиправність оскаржуваного рішення, оскільки всупереч вимогам статті 6 Закону України "Про основні заходи державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" відповідачем не повідомлено позивача про здійснення позапланового заходу державного нагляду та контролю, не повідомлено про підстави здійснення позапланового заходу державного нагляду та контролю, не надано передбачених даним Законом документів, не повідомлено про дату, час та місце складання акта про перевірку, не надано можливості викласти свої зауваження в акті перевірки. Позивачем зазначено, що, на його думку, дії відповідача щодо складання припису №139/П від 10.01.2020 є протиправним та незаконними. Зазначаючи про очевидну протиправність припису №139/П від 10.01.2020 позивачем зазначено про те, що аналогічний припис Департаменту охорони культурної спадщини від 26.04.2016 №311/п скасовано у судовому порядку у справі №826/7218/16, в якій судами встановлено, що будь-які обмеження у використанні земельних ділянок по і вул. Микільсько-Слобідській, 7-9 у Дніпровському р-ні м. Києва, кадастровий номер 8000000000:66:178:0142, 8000000000:66:178:0143, 8000000000:66:178:0086, відповідно до Закону України "Про охорону культурної спадщини" відсутні. Відповідно, межі вищевказаних земельних ділянок кадастрові номери 8000000000:66:178:0142, 8000000000:66:178:0143 не входять до пам`ятки місцевого значення "Історичний ландшафт Київських гір і долини річки Дніпро". Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2020 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Слобідка" про забезпечення позову задоволено. Зупинено до набрання законної сили рішенням у даній справі дію припису Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) №139/П від 10.01.2020 року, що винесений TOB "Нова Слобідка" щодо об`єкту "Будівництво житлових будинків з приміщеннями соціально-громадського призначення та підземним паркінгом на вул. Микільсько-Слобідській, 7-9 у Дніпровському районі м. Києва, з підстав очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача. Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, Громадською організацією "Микільська Слобідка" (надалі - апелянт 1) подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2020 року, а у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити у повному обсязі. Апелянт 1 зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права та не взято до уваги ту обставину, що питання виключення земельних ділянок зі складу територій ландшафтної пам`ятки місцевого значення «Історичний ландшафт Київських гір і долини річки Дніпра» вирішувалося у судовій справі №826/331/16, а заходи забезпечення позову не є адекватними з огляду на ті обставини, що позивач не має права приступити до використання земельної ділянки 8000000000:66:178:0086. Крім того, не погодившись із ухвалою суду першої інстанції відповідачем (надалі - апелянт 2) подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2020 року, а у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт 2 зазначає, що спірною ухвалою було зупинено дію спірного припису неправомірно, без врахування інтересів громадськості та суспільства в цілому. Крім того, апелянт 2 зазначає, що спірний припис винесено правомірно, з метою збереження охоронної зони на підставі огляду земельної ділянки, який здійснено з метою збереження пам`ятки, захисту традиційного характеру середовища в інтересах суспільства, а не в порядку здійснення контролю (нагляду) у сфері господарської діяльності позивача. Представники апелянтів, позивач та відповідач у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи були належним чином повідомлені, про причини неявки суду не повідомили. За таких обставин колегія суддів, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Частиною 4 статті 229 КАС України встановлено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Крім того, апелянтом 1 подано до суду апеляційної інстанції заяву про продовження процесуальних строків щодо розгляду даної апеляційної скарги, колегією суддів досліджено заяву та матеріали справи, вважає заяву обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, а процесуальні строки продовжено на чотирнадцять днів. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, а ухвалу суду слід скасувати, з наступних підстав. Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова Слобідка" є суб`єктом господарювання, що здійснює господарську діяльність у сфері містобудування та є Замовником будівництва об`єкту "Будівництво житлових будинків з приміщеннями соціально-громадського призначення та підземним паркінгом на вул. Микільсько-Слобідській, 7-9 у Дніпровському районі м. Києва". Згідно дозволу на виконання будівельних робіт № ІУ 115142380364 від 26.08.2014 року ТОВ «Нова Слобідка» має фінансові зобов`язання перед Генеральним підрядником будівництва Товариством з обмеженою відповідальністю "Дортбуд" та залученими для виконання будівельних робіт підрядними організаціями. Департаментом охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) винесено припис №139/П від 10 січня 2020 року, який вимагає: - з дня отримання припису припинити будь-які роботи (ТОВ "Нова Слобідка") за адресою: місто Київ, земельній ділянці вул. Микільсько-Слобідській, 7-9 у Дніпровському районі м. Києва"; - в п`ятиденний термін з дня отримання цього припису надати Департаменту на розгляд у встановленому порядку науково-проектну та дозвільну документацію на виконання зазначених робіт на вказаній пам`ятці (її частині); - у місячний термін з дня отримання цього припису укласти з Департаментом охоронний договір на відповідну частину пам`ятки. Звертаючись до суду першої інстанції з заявою про забезпечення позову позивач зазначив про наявність очевидної небезпеки припису №139/П від 10 січня 2020 року, оскільки аналогічний припис Департаменту охорони культурної спадщини від 26.04.2016 №311/п скасовано у судовому порядку у справі №826/7218/16, в якому судом встановлено, що будь-які обмеження у використанні земельних ділянок по вул. Микільсько-Слобідській, 7-9 у Дніпровському р-ні м. Києва, (кадастровий номер 8000000000:66:178:0142, 8000000000:66:178:0143, 8000000000:66:178:0086), відповідно до Закону України "Про охорону культурної спадщини" відсутні. Відповідно, межі вищевказаних земельних ділянок не входять до пам`ятки місцевого значення "Історичний ландшафт Київських гір і долини річки Дніпро". Крім того, позивач зазначає, що зупинення будівництва призведе до порушення стану будинку, який знаходиться поруч з майданчиком на якому ведеться будівництво. Відповідно до частини 1, 2 та 4 статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову. З огляду на частини 1, 2 та 4 статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено:1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Згідно з частинами першою, четвертою, п`ятою та шостою статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Отже, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом, зокрема, зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта. За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за заявою позивача. Із наведеного випливає, що вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову. Як встановлено в судом першої інстанції та не заперечується сторонами, що приписом №139/П від 10 січня 2020 року відповідач вимагає від ТОВ "Нова Слобідка": - з дня отримання даного припису припинити будь-які роботи за вказаною адресою; - в п`ятиденний термін з дня отримання цього припису надати до Департаменту на розгляд у встановленому порядку науково-проектну та дозвільну документацію на виконання зазначених робіт на вказаній пам`ятці (її частині); - у місячний термін з дня отримання цього припису укласти з Департаментом охоронний договір на відповідну частину пам`ятки. Суд першої інстанції під час прийняття спірної ухвали, виходив з того, що виконання даного припису до набрання законної сили судовим рішенням за результатом розгляду позову про визнання протиправним та скасування припису №139/П від 10 січня 2020 року, може призвести до необґрунтованого зупинення робіт на об`єкті "Будівництво житлових будинків з приміщеннями соціально-громадського призначення та підземним паркінгом на вул. Микільсько-Слобідській, 7-9 у Дніпровському районі м. Києва", що в подальшому призведе до значних фінансових та матеріальних втрат з боку ТОВ "Нова Слобідка". При цьому останнім може бути заявлено вимоги щодо відшкодування завданих збитків за рахунок відповідача, що спричинить витрати місцевого бюджету. Колегія суддів звертає увагу, що правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України «Про охорону культурної спадщини» від 08 червня 2000 року № 1805-III (надалі - Закон №1805-ІІІ). За визначенням понять, які містяться у статті 1 Закон №1805-ІІІ об`єкт культурної спадщини - це визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність; охорона культурної спадщини - це система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини; предмет охорони об`єкта культурної спадщини - це характерна властивість об`єкта культурної спадщини, що становить його історико-культурну цінність, на підставі якої цей об`єкт визнається пам`яткою; зони охорони пам`ятки (далі - зони охорони) - це встановлювані навколо пам`ятки охоронна зона, зона регулювання забудови, зона охоронюваного ландшафту, зона охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання. Згідно статті 30 Закон №1805-ІІІ органи охорони культурної спадщини зобов`язані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам`ятці або порушує законодавство, державні стандарти, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини. Приписи органів охорони культурної спадщини є обов`язковими для виконання всіма юридичними та фізичними особами. Відповідно до статті 37 Закону України "Про охорону культурної спадщини" будівельні, меліоративні, шляхові та інші роботи, що можуть призвести до руйнування, знищення чи пошкодження об`єктів культурної спадщини, проводяться тільки після повного дослідження цих об`єктів за рахунок коштів замовників зазначених робіт. Роботи на щойно виявлених об`єктах культурної спадщини здійснюються за наявності письмового дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини на підставі погодженої з ним науково-проектної документації. Наведені правові норми вказують на те, що будівельні роботи у зоні історико-культурного значення можуть здійснюватися суб`єктами господарської діяльності тільки на підставі проектної документації, погодженої з органом охорони культурної спадщини, і відповідного дозволу такого органу. З аналізу вищезазначених норм вбачається, що органи охорони культурної спадщини є контролюючими органами і уповноважені здійснювати контроль за дотриманням суб`єктами господарювання вимог законодавства в галузі охорони культурної спадщини, зокрема шляхом проведення перевірок та оглядів. На відміну від господарської діяльності позивача органом охорони культурної спадщини покликаний забезпечити додержання вимог спеціального законодавства, а, враховуючи потенційну небезпеку та наслідки, які можуть виникнути у зв`язку з недотриманням вимог законодавства і які можуть нести пошкодження об`єктів культурної спадщини, вжиття заходів контролю не може ставитись у залежність від можливості здійснювати позивачем його господарської діяльності. До того ж, прийняття оскаржуваного рішення і мало за мету зупинення діяльності позивача з метою недопущення подальшого порушення законодавства. Щодо висновку суду першої інстанції про ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту чи поновлення порушених прав та інтересів, колегія суддів звертає увагу, що підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше. Відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. У разі оскарження відповідного акту суб`єкта владних повноважень, особа має право разом з іншими позовними вимогами заявити вимоги про відшкодування спричиненої таким актом шкоди. Відповідно, відсутність особливого порядку відшкодування шкоди внаслідок необґрунтованого діями відповідача, на що посилався суд, не може бути підставою вжиття заходів забезпечення позову. Крім того, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте колегія суддів звертає увагу, що відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі. Застосовуючи заходи забезпечення позову з підстав, які законом не передбачені, суд втрутився у компетенцію суб`єкта владних повноважень, зупинив будівництва на об`єкті, який віднесено до культурної спадщини та фактично надав можливість позивачу, як замовнику будівництва, продовжувати здійснювати будівництво. Суд фактично погодився із збереженням стану триваючого порушення (на думку відповідача) вимог законодавства у сфері культурної спадщини, які виявлені відповідачем.». Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшли хибного висновку про те, що виконання оскаржуваного рішення відповідача до ухвалення рішення в адміністративній справі, створює очевидну небезпеку та може істотно ускладнити чи взагалі унеможливити виконання рішення суду, що відповідно, позбавить позивача (в даному випадку заявника) ефективного захисту (поновлення) порушених чи оспорюваних прав та інтересів, за захистом яких останній може звернутися до суду. Щодо твердження на обґрунтування задоволення заяви про забезпечення позову з підстави очевидності ознак протиправності рішення суб`єкта владних повноважень, колегія суддів зазначає наступне. Колегія суддів звертає увагу, що позивач, як на підставу про вжиття заходів забезпечення позову, покликався на протиправність дій відповіла під час прийняття спірного рішення. Вирішуючи заяву, суд повинен проаналізувати та оцінити ці доводи заявника щодо «очевидності» ознак протиправності рішення та порушення прав позивача, при цьому, пропри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх «якість»: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом. Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках. Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте колегія суддів звертає увагу, що відповідно до статті 150 КАС зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі. Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року (справа №826/16509/18). Так, судом першої інстанції зазначено, що відповідачем повторно винесено припис та на підтвердження даних обставин посилається на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2018 року по справі №826/7218/16, оскільки, як вбачається з рішення суду, перевірка проведена на підставі листа Слідчого СВ Дніпровського УП ГУНП у м. Києві Мєшкового К.О. від 10.02.2016 з вих. № 1534/СВ/125/50-2016 в рамках кримінальної справи. Колегія суддів критично ставиться до посилання суду першої інстанції на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2018 року по справі №826/7218/16, оскільки саме під час розгляду справи по суті, суд може надати оцінку повторності застосування суб`єктом владних повноважень до позивача санкції. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що оскаржуваний припис винесено у відповідності до Закону України «Про охорону культурної спадщини», яким передбачено право відповідача здійснювати відвідування та за результатом таких відвідувань складати припис. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не навів обґрунтування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, шляхом зупинення будівництва на підставі оскарженню припису. Щодо доводів апелянта 1 на те, що рішенням суду по справі №826/331/16 встановлено, що позивач не має право на використання земельних ділянок по вул . Микільсько -Слобідській, 7-9 у Дніпровському р -ні м. Києва, (кадастровий номер 8000000000:66:178:0142, 8000000000:66:178:0143, 8000000000:66:178:0086, колегія суддів не вбачає підстав для надання даним обставинам оцінку, оскільки наявність права власності чи користування даними земельними ділянками у позивача підлягає розгляду під час справи по суті. З огляду на викладене, забезпечуючи позов шляхом зупинення дії припису Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) №139/П від 10.01.2020 року до набрання законної сили рішенням у справі, суд першої інстанції внаслідок неправильного застосування норм процесуального права дійшов помилкового висновку про необхідність застосування цього заходу. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Приписи пункту 1 частин 1, 2 статті 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. Колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга апелянтів підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції підлягає скасування та прийняття нової про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову. Керуючись ст.ст. 242, 246, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційні скарги Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) та Громадської організації "Микільська Слобідка" - задовольнити. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2020 року про забезпечення позову - скасувати та у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Слобідка" про забезпечення позову - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції у порядку ст. ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя: Г. В. Земляна Судді: А. Б. Парінов Я. М. Собків