Постанова 4850 № 200/12863/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 грудня 2021 року справа №200/12863/21 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Казначеєва Е.Г., суддів: Геращенко І.В., Гаврищук Т.Г., секретаря судового засідання Мирошниченко О.Л., за участю позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2021 р. у справі № 200/12863/21 (головуючий І інстанції Циганенко А.І.) за позовом ОСОБА_1 до Білозерської міської ради, третя особа Комунальна організація (установа, заклад) дошкільний навчальний заклад комбінованого типу № 20 Оленка Білозерської міської ради, Відділ освіти Білозерської міської ради про забезпечення позову,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Білозерської міської ради, третя особа Комунальна організація (установа, заклад) дошкільний навчальний заклад комбінованого типу № 20 Оленка Білозерської міської ради, Відділ освіти Білозерської міської ради, в якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення Білозерської міської ради від 09 вересня 2021 року; визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає в не відновленні діяльності Комунальної організації (установа, заклад) дошкільний навчальний заклад комбінованого типу №20 «Оленка» Білозерської міської ради, ДНЗ №20 «Оленка» м. Білозерське; зобов`язання відповідача вчинити дії, спрямовані на відновлення діяльності закладу, а саме організувати прийом вивільнених працівників, відновити прийом дітей до закладу. Позивачем одночасно з поданням позовної заяви подано заяву про забезпечення позову, в якій просить забезпечити позов шляхом: заборони Білозерській міській раді та її уповноваженим особам вчиняти дії щодо надання відповідних документів державному реєстратору для внесення до Єдиного державного реєстру рішення про припинення Дошкільного закладу комбінованого типу № 20 Оленка на підставі рішення Білозерської міської ради від 09 вересня 2021 року до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі. Заява вмотивована тим, що наявні очевидні ознаки протиправності оскаржуваного рішення, а невжиття заходів забезпечення позову унеможливить ефективний захист порушених прав, оскільки у разі внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про ліквідацію закладу позивач буде позбавлений можливості відновити порушене право на освіту, а саме розраховувати на відновлення діяльності закладу. Також, очевидними ознаками протиправності оскаржуваного рішення, на думку позивача, є ігнорування відповідачем положень п. 12 Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 року №996, та висновків суду, які викладені в рішенні Донецького окружного адміністративного суду від 04 серпня 2021 року по справі №200/6919/21: не проведення відповідачем обговорень проекту рішення про ліквідацію навчальних закладів, прийняття такого рішення без урахування думки батьків учнів з цього приводу призводить до того, що таке рішення не відповідає згаданим вище критеріям, визначеним частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2021 року відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову. Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції якою відмовлено в задоволені клопотання про застосування заходів забезпечення позову, подав апеляційну скаргу. Апеляційна скарга мотивована тим, що як вбачається з тексту оскаржуваного рішення, справу розглядав суддя Зінченко О.В.,однак підписав рішення суддя Циганенко А.І. Апелянт зазначає, що в даному випадку, позивач посилається на відсутність певної обставини, а саме на не проведення консультацій з громадськістю, то очевидним доказом не проведення консультацій є відсутність будь-яких відомостей які б свідчили про їх проведення. Вважаємо, що саме відсутність будь-яких відомостей про їх проведення підтверджують обставину не проведення консультацій з громадськістю. Апелянт вважає помилковим посилання суду на постанову Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9, оскільки дана постанова стосується цивільного процесу, натомість в адміністративному процесі тягар доказування розподіляється інакше, так відповідно до ч2 ст.77 КАС України: в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Апелянт наголошує, що право на освіту не складається виключно із наявності відповідних закладів освіти, його важливими елементами є також територіальна доступність, рівень послуг які надає заклад (менше садків більше дітей в групах, час який приділяється кожній дитині зменшується), та інші. У постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року (справа №720/1536/16-а), в аналогічній справі, встановлено, що оскаржувані рішення впливають на таке важливе конституційне право позивачів (їх дітей), як право на освіту, що є безумовною підставою для врахування думки територіальної громади при прийнятті таких рішень. Позивач в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав. Представник відповідача у судове засідання не з`явися, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що дає суду право провести апеляційний перегляд справи у його відсутність. Суд, заслухавши суддю-доповідача, позивача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначає наступне. Відмовляючи в забезпечені позову, суд виходив з того, що заборона Білозерській міській раді та її уповноваженим особам вчиняти дії щодо надання відповідних документів державному реєстратору для внесення до Єдиного державного реєстру рішення про припинення Дошкільного закладу комбінованого типу №20 Оленка на підставі рішення Білозерської міської ради від 09 вересня 2021 року до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі ніяк не забезпечує можливість відновлення порушеного оскаржуваним рішенням права на освіту, а саме розраховувати на відновлення діяльності закладу, оскільки цей заклад вже перебуває в стані припинення. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача. Відповідно до ч.1, 2 та 4 статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову. За ч.1 статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. За ч. 2 та 4 статті 151 КАС України, cуд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. Заходи забезпечення позову, які застосовує суд, не можуть зупиняти, унеможливлювати або в інший спосіб порушувати безперервність процесу призначення, підготовки і проведення виборів. Відповідно до ч.3 ст.152 КАС України, у заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів. Також, згідно з абз. 2 п. 17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 N 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Пленум Верховного Суду України у постанові № 9 від 22.12.2006 р. "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" визначає, що особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у разі, якщо сам позов або пов`язані з матеріально-правовими обмеженнями заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими. При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта. Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі. Верховний Суд у постанові від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17 дійшов висновку щодо застосування зазначених підстав забезпечення позову у адміністративній справі про таке: «Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Крім того, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.». Отже, суд при вирішенні питання про забезпечення позову у кожному випадку, повинен виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 826/10936/18, від 30.09.2019 у справі № 826/10936/18, від 22.11.2019 у справі № 640/18007/18. Тобто, заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог. Позивач, як підставу для задоволення заяви зазначає, що має місце очевидна протиправність оскаржуваного рішення, а наслідком дії вказаного рішення може істотно ускладнити і унеможливити виконання судового рішення та ефективний захисту його прав та інтересів. Щодо посилання позивача на очевидну протиправність оскаржуваного рішення, суд зазначає наступне. Верховний Суд, в своїй постанові від 10.04.2019 №826/16509/18 зазначив, що вирішуючи заяву, суд повинен був проаналізувати та оцінити ці доводи заявника. Щодо "очевидності" ознак протиправності наказу та порушення прав позивача, то пропри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх "якість": вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом. Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими ч.2 ст.2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Твердження про "очевидність" порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках. Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на позивача. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до ст. 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі. Позивач обґрунтовує очевидну протиправність рішення відповідача порушенням відповідачем вимог законодавства щодо процедури його прийняття, а саме відсутність будь-яких відомостей які б свідчили про проведення консультацій відповідно до п. 12 Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 року №996. В обґрунтування очевидної протиправності позивач посилається на власну оцінку положенням законодавства їх застосування до спірних правовідносин та доказам наданим до суду. Суд зазначає, що наявність або відсутність таких доказів на яких ґрунтується оскаржуване рішення відповідача підлягає дослідженню судом під час розгляду справи по суті. Крім того, як вірно зазначено судом першої інстанції, доводи позивача щодо очевидної протиправності відповідають обґрунтуванням позову. Отже, позиція заявника, покладена в основу мотивації заяви про забезпечення позову, ґрунтувалась на припущеннях й не була підтверджена жодними доказами. Суду зазначає, що посилання на подані заявником докази наявності ознак протиправності оскаржуваного наказу та порушення вимог законодавства, є передчасними, та не можуть вважатись підставою для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки вони підлягають оцінці під час судового розгляду справи по суті вимог. Щодо посилання апелянта на ст. 77 КАС України, як на обґрунтування апеляційної скарги, а саме, що в адміністративному процесі тягар доказування покладається на відповідача, суд зазначає наступне. За ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.(ч.1 ст.72 КАС України). Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч.2, 3 ст.154 КАС України, суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк. Суд згідно ч. 1 ст. 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд зазначає, що положення ст. 77 КАС України встановлює обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності під час розгляду справи. Отже факт наявності чи відсутності порушеного права позивача щодо оскаржуваного у спірних правовідносинах рішення повинен бути доведений відповідними засобами доказування за наслідками розгляду справи та встановлений судом під час прийняття рішення. У той же час КАС України не покладає обов`язку на суд встановлювати доведеність такого факту на час відкриття провадження у справі, розгляду заяви зацікавленої особи про вжиття заходів забезпечення позову, як і не пов`язує доведення таких обставини для визначення підстав, передбачених ч.2 ст.150 КАС України, за яких такі заходи вживаються. Отже, позивач не навів жодних обставин, які свідчать про очевидність протиправності оскарженого рішення. Щодо посилання позивача на те, що рішення може істотно ускладнити і унеможливити виконання судового рішення та ефективний захисту його прав та інтересів, суд зазначає, що позивачем не доведені та документально не підтверджені обставини, які б вказували на те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся. Не наведено заявником й відомостей про конкретні негативні наслідки невідворотного характеру, які можуть спричинити порушення прав позивача в такий мірі, що для їх відновлення необхідно було б докласти значних зусиль, або захист цих прав був би неможливий без вжиття судом заходів забезпечення позову. Позиція заявника, покладена в основу мотивації заяв про забезпечення позову, ґрунтувалась на припущеннях й не була підтверджена жодними доказами, Крім того, на теперішній час в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесені відомості про те, що Комунальна організація (установа, заклад) дошкільний навчальний заклад комбінованого типу №20 «Оленка» Білозерської міської ради (ДНЗ №20 «Оленка» м. Білозерське) перебуває в стані припинення, 28.05.2021, 1002601100003001644, рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її ліквідації. Отже, заборона Білозерській міській раді та її уповноваженим особам вчиняти дії щодо надання відповідних документів державному реєстратору для внесення до Єдиного державного реєстру рішення про припинення діяльності ДНЗ №20 «Оленка» на підставі рішення Білозерської міської ради від 09.09.2021 до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі, не забезпечує можливість відновлення порушеного оскаржуваним рішенням права на освіту, а саме розраховувати на відновлення діяльності закладу, оскільки даний заклад вже перебуває в стані припинення. Також, як вірно зазначено судом першої інстанції, право дітей позивача на освіту може бути реалізовано в іншому закладі. Таким чином, позивачем не зазначено, які саме його права будуть порушені і їх неможливо буде поновити (необхідно буде докласти значних зусиль та витрат для захисту цих прав) в разі невжиття заходів забезпечення позову, адже положеннями частини 2 статті 150 КАС України передбачено забезпечення позову не у випадку наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, а у випадку необхідності докладання значних зусиль та витрат для виконання рішення суду або в поновленні порушених прав, або якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. При цьому, суд, як вже зазначалось, звертає увагу на те, що рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, можуть завдавати їм шкоди і мати інші негативні наслідки. Проте, наявність таких обставин, саме по собі, не є підставами, у розумінні ст. 150 КАС України, застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі. Таким чином, з наведених позивачем обставин не вбачається очевидної протиправності дій відповідача, що є одним із критеріїв забезпечення позову в силу положень ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України, а правомірність його дій підлягає дослідженню під час судового розгляду справи по суті заявлених позовних вимог. Викладене свідчить про непропорційність та не співмірність застосованих заходів забезпечення позову, що свідчить про відсутність існування підстав для задоволення заяви про забезпечення позову. Щодо посилання апелянта на те, що справу розглядав суддя Зінченко О.В.,однак підписав рішення суддя Циганенко А.І., тобто розглянута неповажним судом, суд зазначає, що відповідно до протоколу передачі судової справи за наслідками автоматичного розподілу справу передано на розгляд судді Циганенко А.І. Як встанвоелно судом апеляційної інстанції, ухвалою Донецького окружного суду від 11 жовтня 2021 року справа № 200/12863/21 про виправлення описки, внесено виправлення у вступну частину ухвали про відмову в забезпеченні позову від 01 жовтня 2021 року, вказавши прізвище та ініціали судді, який розглянув заяву про забезпечення позову, ОСОБА_2 . Отже, у даному випадку наявна очевидна описка, яка була усунута судом. Суд зазначає, що описка не можу бути підставою для скасування обґрунтованого рішення суду. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 316 КАС України, обумовлює для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін. Керуючись ст. 308, 310, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2021 р. у справі № 200/12863/21 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дати проголошення. Повне судове рішення складено та підписано 13 грудня 2021 року Колегія суддів Е.Г. Казначеєв Т.Г. Гаврищук І.В. Геращенко