Постанова 4855 № 620/1788/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/1788/21 Суддя (судді) першої інстанції: Клопот С.Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Лічевецького І.О., Мельничука В.П., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної казначейської служби України, в якому просив: - визнати протиправними дії Державної казначейської служби України щодо невиконання вимог статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» провести нарахування і виплату ОСОБА_1 компенсації за несвоєчасне виконання рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 17.5.2019 і виконавчого листа № 750/3659/19 від 25.09.2019; - визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання вимог статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» провести нарахування і виплату ОСОБА_1 компенсації за несвоєчасне виконання рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 17.5.2019 і виконавчого листа № 750/3659/19 від 25.09.2019 з огляду на висновки постанови Верховного Суду від 08 травня 2018 року справа №825/370/17, постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 року справа №620/351/19; - визнати, що відмова Державної казначейської служби України виконати вимоги статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», а також свідоме і відверте ігнорування висновків постанови Верховного Суду від 8 травня 2018 року справа №825/370/17, постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.5.2019 справа № 620/351/19 становить порушення статті 13 Конвенції з прав людини і основоположних свобод (відсутність ефективного засобу правового захисту у національній правовій системі), а також порушення статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на мирне володіння своїм майном); - стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , суму у розмірі 1508 (одна тисяча п`ятсот вісім) гривень 22 коп., на підставі статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» - три відсотки річних від своєчасно несплаченої суми за порушення тримісячного строку перерахування коштів у сумі 50000 грн. на виконання рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 17.5.2019 і виконавчого листа № 750/3659/19 за період з 30.12.2019 по 30.12.2020 включно шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку. Позов обґрунтовано тим, що з 30.12.2019 на виконанні у Державної казначейської служби України перебував виконавчий лист № 750/3659/19 від 25.09.2019, виданий на виконання рішення Деснянського районного суду міста Чернігова про стягнення на його користь 50000 грн. на відшкодування моральної шкоди за рахунок Державного бюджету України, та вказана сума була перерахована на рахунок позивача лише 30.12.2020. З огляду на вказане, позивач вважає, що відповідач порушив приписи статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» в частині строку виконання рішення суду. Рішенням Чернігіського окружного адміністративного суду від 05 травня 2021 року у задоволенні позовних вимог - відмовлено. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що враховуючи практику Європейського Союзу, норми Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та тривалий термін виконання рішення у справі № 750/3659/19 він має право на компенсацію за несвоєчасне виконання судового рішення. Крім того, апелянт звертає увагу на те, що суд першої інстанції не повно з`ясував обставини справи, враховуючи, що відповідачем свідомо порушуються норми Конституції України та обов`язкові постанови Верховного Суду. Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 25.10.2019 по справі №750/3659/19, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто на користь позивача за рахунок Державного бюджету України у відшкодування моральної шкоди 50 000 грн шляхом безспірного списання ДКСУ коштів з єдиного казначейського рахунку. У подальшому, Деснянським районним судом м. Чернігова видано виконавчий лист у справі № 750/3659/19. Як наслідок, у Казначействі за бюджетною програмою КПКВК 3504030 «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб» (далі - КПКВК 3504030 або бюджетна програма) обліковувалось рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 25.10.2019 по справі №750/3659/19 про погашення заборгованості на користь ОСОБА_1 . На виконання рішення суду по справі №750/3659/19, Казначейством, в межах бюджетних призначень та в порядку черговості, 30.12.2020 перераховано кошти в сумі 50 000 грн. на користь позивача. Не погоджуючись з такими діями відповідача з огляду на затримку виконання рішення у справі № 750/3659/19 та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки законодавство, яке визначає механізм відшкодування за рахунок державного бюджету шкоди, не передбачає виконання судових рішень про відшкодування шкоди з Державного бюджету України саме в тримісячний строк, то у суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про нарахування та виплату компенсації в розмірі 3% річних за несвоєчасне виконання рішення. Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. У відповідності до частини другої статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Нормативно-правовим актом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження». Згідно з частиною другою статті 6 цього Закону рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Особливості виконання судових рішень центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, визначені Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Згідно з частиною першою статті 3 цього Закону виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. За змістом частини четвертої тієї ж статті перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження необхідних для цього документів та відомостей. У той же час, за змістом частини другої статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» дія цього Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності. Таким чином, дія вказаного Закону про гарантії не поширюється на рішення суду про відшкодування шкоди завданої особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державних органів, що здійснюється за рахунок Державного бюджету України. З матеріалів справи вбачається, що виконавчий лист у справі №750/3659/19 був виданий на підставі рішення суду, у відповідності до вимог статті 56 Конституції України, статтей 1173, 1174 Цивільного кодексу України згідно з якими кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень незалежно від вини цих органів чи посадових осіб. Статтею 56 Конституції України передбачено, що матеріальна та моральна шкода, завдана незаконним рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок Держави. У свою чергу, державні органи, як юридичні особи, несуть юридичну відповідальність лише за своїми договірними зобов`язаннями. Держава не відповідає по зобов`язаннях державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають по зобов`язаннях держави. Обов`язок держави відшкодувати шкоду виникає з правовідносин, суть яких можна охарактеризувати як деліктні, а вид юридичної відповідальності - цивільно-правовий. У цих правовідносинах боржником є держава, яка реалізує свій обов`язок щодо відшкодування шкоди (на підставі судового рішення) через Казначейство, тоді як гарантії держави щодо виконання судових рішень і виконавчих документів, боржником за якими є, зокрема, державний орган, а також участь Казначейства у цьому процесі мають інше призначення та завдання. В останньому випадку виконання судових рішень, щодо стягнення коштів, покладено на органи Казначейства як на органи, які здійснюють казначейське обслуговування рахунків відповідного державного органу. Боржником в такому випадку є державний орган, який несе зобов`язання перш за все своїм коштом в межах асигнувань з державного бюджету, що і зумовлює участь Казначейства у виконанні таких судових рішень. З огляду на вказані норми, у даному випадку, виконуючи рішення у справі №750/3659/19, Казначейство здійснювало виплату позивачу коштів саме за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок державного органу. У свою чергу, механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок № 845). Так, процедура безспірного списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам передбачена пунктами 35-40 Порядку №845. Згідно пункту 36 Порядку №845 у разі здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку стягувачі подають документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду. Орган Казначейства повідомляє зазначеному органу протягом п`яти робочих днів після надходження документів про їх надходження. У відповідності до пункту 38 Порядку №845 для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету. З аналізу вказаних норм, вбачається, що безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством лише в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань. У той же час, вказаним Порядком не передбачено строку для виконання рішень суду про стягнення відшкодування шкоди з державного бюджету за бюджетною програмою КПКВК 3504030, що свідчить про необгрунтованість посилання позивача на порушення відповідачем строку перерахування коштів. У даному випадку судом апеляційної інстанції враховується, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення п. 48 Порядку №845, оскільки вказаним пунктом регулюються правовідносини, що виникли з підстав списання бюджетних коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, в той час виконавчий лист №750/3659/19 перебував на виконанні за бюджетною програмою КПКВК 3504030 «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна, стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб». Вказана позиція узгоджується з поцією Верховного Суду, викладену в постанові від 30.04.2020 у справі №804/2076/17. Колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем не підтверджено факт того, що спірний виконавчий лист перебував на виконанні у Державній казначейській службі саме за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, що є необхідною підставою для застосування, зокрема, п.п. 47-49 Порядку №845. Враховуючи, що законодавство, яке визначає механізм відшкодування за рахунок державного бюджету шкоди, не передбачає виконання судових рішень про відшкодування шкоди з Державного бюджету України саме в тримісячний строк, відтак у суду відсутні правові підстави для нарахування та виплати компенсації в розмірі 3% річних за несвоєчасне виконання рішення. З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 травня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України. Головуючий суддя О.М. Оксененко Судді І.О. Лічевецький В.П. Мельничук