Постанова КЦС ВС № 337/3281/20

Постанова Іменем України 30 червня 2021 року м. Київ справа № 337/3281/20 провадження № 61-4637св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Коротенка Є. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району, розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 17 грудня 2020 року у складі судді Гнатик Г. Є. та постанову Запорізького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Дашковської А. В., Кримської О. М., Кочеткової І. В., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання малолітнього сина у розмірі 8 000,00 грн щомісяця починаючи з дня пред`явлення позову і до досягнення дитиною повноліття, стягнути з відповідача на її користь судовий збір у розмірі 840,80 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 1 500,00 грн. На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначала, що з 07 квітня 2006 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , який розірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01 жовтня 2015 року. У шлюбі народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З жовтня 2017 року відповідач життям дитини не цікавиться, з нею не спілкується, ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не піклується про фізичний та духовний розвиток дитини. Відповідач добровільно перераховує аліменти на утримання сина в розмірі 3 000,00 грн, однак вона не має впевненості в тому, що він і надалі буде добровільно сплачувати аліменти. Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила позов задовольнити. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Хортицький районний суд м. Запоріжжя рішенням від 17 грудня 2020 року позов задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 2 395,00 грн щомісяця до досягнення дитиною повноліття. В решті позову відмовив. Стягнув з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 840,80 грн. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 8 200,00 грн. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позов про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 є необґрунтованим, таким, що не відповідає інтересам дитини. Визначаючи розмір аліментів, які підлягають стягненню на користь позивача, суд врахував вік дитини, матеріальне становище сторін у справі. Короткий зміст рішення апеляційного суду Запорізький апеляційний суд постановою від 23 лютого 2021 року рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 17 грудня 2020 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 2 395,00 грн, щомісяця до досягнення дитиною повноліття. В решті позову відмовив. Стягнув з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 251,71 грн. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 4 000,00 грн. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 заявлені вимоги про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тому ця справа не може розглядатися в спрощеному позовному провадженні, а має бути розглянута лише за правилами загального позовного провадження, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення. Позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого у цій справі позивач не довела. Враховуючи наявність у батьків рівного обов`язку утримувати дитину, розмір аліментів, який підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , слід встановити в сумі 2 395,00 грн. Позивач не позбавлена права на стягнення з відповідача додаткових витрат на утримання дитини, пов`язаних з її розвитком та станом здоров`я. Виходячи із складності справи і обсягу виконаних робіт, ціни позову, принципів співмірності та розумності заявлених вимог та участі адвоката у наданні послуг з правничої допомоги, вважає за необхідне зменшити суму коштів на відшкодування витрат ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу з 8 020,00 грн до 4 000,00 грн. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її узагальнені аргументи У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 18 березня 2021 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 17 грудня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19, від 29 листопада 2019 року у справі № 127/23281/18, від 05 вересня 2019 року у справі № 760/4569/18-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 810/4749/15, від 09 червня 2020 року у справі № 466/9758/16-ц, від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18; суди не надали оцінки доказам, поданим відповідачем, відповідно до яких він не заперечував проти позбавлення його батьківських прав, та не обґрунтували мотиви неврахування витребуваних від податкового органу відомостей про отримані відповідачем доходи від підприємницької діяльності, чим порушили вимоги статті 182 СК України, частини третьої статті 89 ЦПК України; суд першої інстанції розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; суди проігнорували клопотання позивача про необхідність виклику до суду дитини задля заслухання її думки щодо необхідності позбавлення відповідача батьківських прав. На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 зазначає про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Суди не забезпечили принцип якнайкращих інтересів дитини як в частині стягнення аліментів, так і в частині позбавлення батьківських прав відповідача, проігнорували докази, що підтверджують згоду батька на позбавлення батьківських прав. Сама дитина у своєму спілкуванні з представникам органу опіки та піклування стверджувала про те, що батько не приділяє їй уваги, нехтує своїми обов`язками, за три роки батько спілкувався лише тричі та за допомогою «смс». Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правничу допомогу і ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд вважав доведеними та обґрунтованими витрати на правничу допомогу, що поніс відповідач під час розгляду справи. При частковому задоволенні судом позову, покладення на позивача судових витрат суперечить захисту інтересів дитини. Наявний у матеріалах справи договір про надання правничої допомоги та інший доданий документ, не містять детального опису виконаних робіт, заявник не зазначив обсягу часу і робіт, що були виконані адвокатом, а отже, відповідач не довів співмірність заявленого розміру судових витрат із затраченим часом на їх надання. 16 квітня 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу, який мотивований тим, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції. 07 квітня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду. Фактичні обставини справи, встановлені судами ОСОБА_1 з 07 червня 2006 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , який розірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01 жовтня 2015 року. ІНФОРМАЦІЯ_2 у шлюбі в сторін народився син ОСОБА_3 . ОСОБА_2 добровільно перераховує позивачу кошти в сумі 3 000,00 грн на утримання дитини. Згідно з висновком районної адміністрації по Хортицькому району Запорізької міської ради від 19 листопада 2020 року № 2101/01-22-1091 орган опіки та піклування не вважає доцільним позбавляти ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Починаючи з ІІ кварталу 2020 року валовий дохід фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 становив 39 946,00 грн, і відповідач отримав заробітну плату, яка за період з січня 2020 року до серпня 2020 року становила 8 418,28 грн. Відповідно до довідки про заробітну плату та інші доходи ОСОБА_1 за період з 01 березня 2020 року до 31 серпня 2020 року заробітна плата, фактично отримана позивачем (без податків та зборів), становить 86 022,50 грн. Витрати на професійну правничу допомогу ОСОБА_1 в розмірі 1 500,00 грн підтверджено договором про надання правничої допомоги від 11 червня 2020 року № 03-06/20, додатковою угодою № 1 до договору про надання правничої допомоги від 11 червня 2020 року № 03-06/20, рахунком-фактурою від 04 серпня 2020 року № 03-06/20, квитанцією від 06 серпня 2020 року № 0.0.1792178173.1 на суму 1 500,00 грн, актом приймання-передачі наданих послуг від 06 серпня 2020 року. Під час розгляду справи ОСОБА_2 заявив вимоги про компенсацію його витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 9 700,00 грн, на підтвердження витрат ОСОБА_2 надав: детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, від 10 грудня 2020 року, договір про надання правової допомоги від 18 вересня 2020 року, рахунок від 21 вересня 2020 року № 15, рахунок від 20 жовтня 2020 року № 18, рахунок від 09 грудня 2020 року № 22, квитанції на загальну суму 9 700 грн. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Зважаючи на те що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) наголошував, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінки. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58). Частиною першою статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Ураховуючи викладене, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведена. Встановивши відсутність свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав, щомісяця добровільно сплачував аліменти на утримання сина, суд правильно відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині позбавлення батьківських прав. Аргументи касаційної скарги не спростовують висновку апеляційного суду в цій частині, зводяться до незгоди з ним та необхідності здійснення переоцінки доказів, що знаходиться поза повноваженнями Верховного Суду. Стосовно аліментів на утримання дитини Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття(стаття 180 СК України). Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. Частина перша статті 182 СК України визначає, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Згідно з частинами другою та третьою статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» встановлено прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років: з 01 січня 2020 року - 2 218,00 грн, з 01 липня - 2 318,00 грн, з 01 грудня - 2 395,00 грн. Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років: з 01 січня - 2 395,00 грн, з 01 липня - 2 510,00 грн, з 01 грудня - 2 618 грн. Суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі (частина перша статті 184 СК України). Встановивши фактичні обставини справи, а також виходячи з обов`язку кожного із батьків утримувати дитину, апеляційний суд, оцінивши докази у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення аліментів у розмірі 2 395,00 грн. Встановлюючи такий розмір аліментів, апеляційний суд врахував вимоги частини другої статті 182 СК України, якими передбачено, що мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Доводи касаційної скарги в цій частині не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються незгоди з визначеним судом розміром аліментів. Висновки судів не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19, від 29 листопада 2019 року у справі № 127/23281/18, від 05 вересня 2019 року у справі № 760/4569/18-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 810/4749/15, від 09 червня 2020 року у справі № 466/9758/16-ц, від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18. Відповідно до частини першої, пунктів 1, 2 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи . Згідно з частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України). 15 грудня 2020 року ОСОБА_1 подала до суду заперечення на заяву відповідача про розподіл судових витрат. Виходячи із складності справи і обсягу виконаних робіт, ціни позову, принципів співмірності і розумності заявлених вимог та участі адвоката відповідача у наданні послуг з правничої допомоги, апеляційний суд дійшов правильного висновку про зменшення витрат ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу з 8 020,00 грн до 4 000,00 грн. Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження апеляційним судом і додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом апеляційної інстанції були дотримані норми матеріального і процесуального права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованого та правильного висновку апеляційного суду. Оскільки суд першої інстанції розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження, яка має бути розглянута лише за правилами загального позовного провадження, апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції і ухвалив нове рішення, що спростовує твердження позивача про порушення її прав розглядом справи в спрощеному позовному провадженні. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Запорізького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді А. Ю. Зайцев В. С. Жданова Є. В. Коротенко