LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Північно-західний апеляційний господарський суд918/31/21

від 30.06.2021НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД
Резолютивна:Апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енерногенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" державного підприємства Національна атомна енер…

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2021 року Справа № 918/31/21 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Василишин А.Р. , суддя Грязнов В.В. розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду Рівненської області від 08.04.2021 у справі №918/31/21 (суддя Горплюк А.М.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецхолод" до відповідача Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення заборгованості в сумі 186895,12 грн. ВСТАНОВИВ: Рішенням Господарського суду Господарського суду Рівненської області від 08.04.2021 у справі № 918/31/21 позов задоволено частково. Провадження в частині стягнення 50000,00 грн. боргу - закрито. Стягнуто з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецхолод" борг в розмірі 127472 грн., 3460,81 грн. 3% річних, 5962,31 грн. інфляційних втрат, 1097,39 грн. судового збору та 3000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 08.04.2021 у справі № 918/31/21 та прийняти нове рішення, яким скасувати рішення в частині стягнення 3460,81 грн. 3% річних, 5962,31 грн. інфляційних втрат. Вважає, що даному випадку ТОВ "Спецхолод" вимоги про оплату інфляційних втрат в розмірі 5 962,31 грн. та 3 % річних в розмірі 3 460,81 грн. не заявляло до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція", тому у відповідача не виникло зобов`язання щодо оплати вказаних сум. Тобто Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" не могло порушити зобов`язання, якого не існувало, що є підставою для відмови у позові. Щодо стягнення 3000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу звертає увагу суду, що дана справа взагалі не є складною, що підтверджується розглядом даної справи в порядку спрощеного позовного провадження, оскільки стягнення заборгованості за поставлену продукцію, складання позову про стягнення боргу, 3% річних та інфляційних втрат не потребує додаткових експертиз, додаткового аналізу судової практики, складності при формуванні правової позиції, судова практика у цих справах є сталою. Підготовка до розгляду справи не потребувала аналізу великої кількості норм чинного законодавства, значних затрат часу та зусиль, не вимагала великого обсягу аналітичної та технічної роботи, оскільки предметом спору в даній справі була відсутність оплати за поставлений товар, а також враховуючи обсяг виконаних робіт (наданих послуг), стягнутий розмір витрат на оплату послуг адвоката в сумі 3 000,00 грн. є неспівмірним із складністю справи та виконаною адвокатом роботою (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та виконаними роботами із предметом позову, тому апелянт вважає, що стягнутий розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката в цьому випадку не відповідає критеріям розумності, співмірності, справедливості. Разом з тим, судом не було взято до уваги клопотання відповідача про зменшення зазначеного розміру витрат на професійну правничу допомогу. При вирішенні даної справи суд першої інстанції повинен був з`ясувати чи наявні у сторін відповідні права та обов`язки і чи були права позивача порушені на час його звернення до суду. Відповідно до ухвали Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.05.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду Рівненської області від 08.04.2021 у справі №918/31/21; запропоновано позивачу - у строк до 03.06.2021 надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст.263 ГПК України та докази надсилання копії відзиву та доданих до нього документів позивачу. Також роз`яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. Матеріалами справи стверджується, що ухвалу суду від 17.05.2021 у справі №918/31/21 було отримано сторонами у справі, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень /а.с. 210, 217-218/. 31.05.2021 на виконання вимог ухвали суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецхолод" подало відзив на апеляційну скаргу, в якому з підстав викладених у ньому просить суд залишити рішення Господарського суду Рівненської області від 08.04.2021 у справі №918/31/21 без змін, а апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" залишити без задоволення. Стягнути з відповідача на користь позивача додатково понесені судові витрати на професійну правничу допомогу, а саме на підготовку відзиву на апеляційну скаргу по справі у сумі 2 500,00 грн. 10.06.2021 Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" подало суду заперечення на відзив на апеляційну скаргу, в якому просить зменшити розмір необґрунтовано завищених витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до ст. ст. 269, 270 ГПК України апеляційна інстанція переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги та заперечення до неї, стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку. Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено наступне. 02 березня 2020 року між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (замовник/відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецхолод" (постачальник/позивач) укладено Договір поставки №53-122-01-20-09289 (Договір), за умовами якого постачальник зобов`язується поставити і передати у власність замовника певну продукцію, а замовник в свою чергу, зобов`язується оплатити продукцію за кількістю та за цінами, що передбачені у Специфікації № 1 (додаток №1 до Договору). Відповідно до п. 1.2 предметом поставки по даному Договору є 42120000-6 запасні частини до компресорів, які передбачені специфікацією №1. Пунктами 2.1, 2.2 Договору, встановлено, що ціна продукції, що поставляється складає 189 560 грн. 00 коп., крім того ПДВ - 37 912 грн. 00 коп. Загальна сума Договору складає 227 472 грн. 00 коп. За п. 3.1. Договору сторонами погоджено, що продукція поставляється протягом 60 календарних днів з дати оприлюднення даного договору на веб порталі уповноваженого органу згідно Закону України "Про публічні закупівлі". Продукція поставляється на умовах DDP згідно "Інкотермс - 2010". Місце поставки та вантажоодержувач 34400, м. Вараш, склад Рівненського відділення ВП "Складське господарство" ДП "НАЕК "Енергоатом". Пунктом 6.1 Договору визначено, що оплата за поставлену якісну продукцію здійснюється замовником за умови реєстрації податкової накладної у ЄРПН, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 45 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію згідно СОУ НАЕК 038:2017 "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для АЕС". Розділом 9 Договору погоджено відповідальність сторін. Згідно з п. 11.1 Договір вважається укладеним з моменту його підписання Сторонами та скріплення печатками. Строк дії Договору 30.12.2020, а в частині виконання гарантійних зобов`язань постачальника, передбачені даним договором - до спливу гарантійних строків. Договір підписаний уповноваженими представниками сторін, скріплений відтисками їх печаток, не розірваний, в судовому порядку недійсним не визнавався /а.с. 11-13/. На виконання умов Договору ДП "НАЕК "Енергоатом" від імені якого діє ВП "Рівненська атомна електрична станція" було відвантажено товар на загальну суму 227 472,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №10 від 23.04.2020 /а.с. 16/. Відповідач листом №6696/041 від 05.05.2020 "Про оформлення ярлика на придатну продукцію" повідомив позивача, що продукція, отримана згідно видаткової накладної №10 від 23.04.2020 пройшла вхідний контроль, виготовлено ярлик на придатну продукцію №1-6-218 від 29.04.2020. Таким чином, на підставі п. 6.1 Договору у відповідача виник обов`язок оплатити поставлену продукцію до 13.06.2020 включно в розмірі 227 472,00 грн. Проте, відповідач за поставлений товар здійснив оплату частково, в сумі 50 000, 00 грн., що підтверджується банківською випискою в якій міститься посилання на платіжне дорученням №9533 від 23.10.2020. У зв`язку із неналежним виконанням зобов`язання за Договором №53-122-01-20-09289 від 02.03.2020, Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецхолод" звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовом про стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" 177 472,00 грн. боргу, 3 460,81 грн. 3 % річних та 5 962,31 грн. інфляційних втрат. Під час розгляду справи місцевим господарським судом, відповідач здійснив часткову оплату боргу в розмірі 50 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням№1939 від 19.02.2021 /а.с. 87/. Місцевий господарський суд частково задоволив позов. Закрив провадження у справі в частині стягнення 50 000,00 грн. боргу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, оскільки відсутній предмет спору (сплачено 50 000,00 грн. боргу відповідно до платіжного доручення №1939 від 19.02.2021 /а.с. 87/). Ухвалив стягнути з відповідача на користь позивача 127 472,00 грн. боргу. В цих частинах рішення суду не оскаржується тому, не переглядається судом апеляційної інстанції відповідно до ст. 269 ГПК України. Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" оскаржує рішення суду першої інстанції в частині стягнення 3460,81 грн. 3% річних, 5962,31 грн. інфляційних втрат та 3000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Таким чином, відповідно до ст. 269 ГПК України колегія суддів перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положеннями статей 627, 628 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. У відповідності до ст. 174 ГК України, однією з підстав виникнення господарських зобов`язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать. Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ст. 509 ЦК України). Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно з ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно з ст. 655 ЦК України, за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. За приписами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Матеріалами справи підтверджено, а також не заперечується сторонами у справі, що на підставі Договору №53-122-01-20-09289 від 02.03.2020 у Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" виник обов`язок оплатити поставлений Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецхолод" товар. Однак, відповідач в порушення умов Договору №53-122-01-20-09289 від 02.03.2020 не виконав повністю свого зобов`язання у строк, встановлений п. 6.1 договору. У відповідності до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми. Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. У зв`язку із неналежним виконанням умов договору в частині оплати за поставлений товар, Господарський суд Рівненської області вирішив стягнути з відповідача 3 460 грн. 81 коп. 3% річних та 5 962 грн. 31 коп. інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України. В апеляційній скарзі, відповідач доводить, що ТОВ "Спецхолод" вимоги про оплату інфляційних втрат та 3 % річних не заявляло, тому у відповідача не виникло зобов`язання щодо оплати вказаних сум. Колегія суддів відхиляє такі доводи апеляційної скарги, оскільки вимоги ч. 2 ст. 625 ЦК України виникають в силу закону та мають імперативний характер. Право сторін у договорі забороняти та не застосовувати вимоги закону, встановлені ч. 2 ст. 625 ЦК України, вказаною правовою нормою не передбачено. Колегія суддів зазначає також, що незалежно від того, заявляло чи не заявляло ТОВ "Спецхолод" вимоги про оплату інфляційних втрат та 3 % річних у відповідача виникло зобов`язання щодо оплати вказаних сум в силу закону. Враховано також, що коли в договорі не зазначено розміру процентів, цивільно-правова відповідальність за порушення грошового зобов`язання настає на підставі вимог закону, а саме ст. 625 ЦК. Так, формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Колегією суддів перевірено правильність здійснення позивачем розрахунку, здійснено оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується та суд дійшов висновку про його обґрунтованість у заявленому розмірі 3 460 грн. 81 коп. 3% річних і 5 962 грн. 31 коп. інфляційних втрат. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. Щодо витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з частиною першою статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, відповідно до пункту 1 частини третьої зазначеної статті, належать витрати на професійну правничу допомогу. Частинами першою, другою статті 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Відповідно до частини третьої статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. На обґрунтування поданої заяви про розподіл судових витрат позивач разом із позовною заявою подав суду першої інстанції договір про надання правової допомоги від 13.01.2021; копію ордеру про надання правничої (правової) допомоги серія АР №1033534 від 13.01.2021; копію рахунку на оплату №11 від 14.01.2021 на суму 3 000 грн.; копію акту від 15.01.2021 про прийняття послуг з надання правової допомоги; копію платіжного доручення №18 від 15.01.2021 про сплату адвокату Пузію О.В. 3 000 грн., призначення: оплата за підготовку позовної заяви /а.с. 26-28/. Також позивач подав суду апеляційної інстанції Додаткову угоду №1 від 24.05.2021 до договору про надання правової допомоги від 13.01.2021; копію ордеру про надання правничої (правової) допомоги серія АР №1048354 від 24.05.2021; копію рахунку на оплату №121 від 24.05.2021 на суму 2 500 грн.; копію платіжного доручення №519 від 24.05.2021 про сплату адвокату Пузію О.В. 2 500 грн., призначення платежу: оплата за підготовку відзиву на апеляційну скаргу по даній справі, згідно рахунку № 121 /а.с. 225-227/. Як передбачено частиною четвертою статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання наведених вимог суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 126 ГПК України). Відповідач подав суду першої та апеляційної інстанції клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, понесених у зв`язку із розглядом справи судом першої інстанції та переглядом справи судом апеляційної інстанції /а.с. 99, 235/. Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №903/390/18. З огляду на зазначене, колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку, що надані позивачем докази є достатніми, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги та розмір понесених позивачем витрат на правову допомогу у суді першої та апеляційної інстанції. Колегією суддів не встановлено неспівмірності заявлених вимог зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт, тому заперечення відповідача щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу відхиляються. З огляду на зазначене, враховуючи норми ст.126, ст.129 ГПК України, оцінивши докази, що підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, розмір понесених позивачем витрат на правову допомогу у суді першої та апеляційної інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що заявлені позивачем до відшкодування витрати відповідно у сумі 3 000,00 грн. і 2 500, 00 грн. підлягають стягненню. Доводи апеляційної скарги та заперечення щодо стягнення вказаних витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів відхиляє з урахуванням вищевикладеного. Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року). У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. За таких обставин, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними та документально необґрунтованими. Суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді скарги судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі судового рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду. На підставі ст.129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на апелянта. Керуючись ст. ст. 126, 129, 269, 270, 273, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енерногенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду Рівненської області від 08.04.2021 у справі №918/31/21 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

2. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" (34400, Рівненська область, м. Вараш, код ЄДРПОУ 05425046) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецхолод" (72309, Запорізька обл., м. Мелітополь, вул. Шмідта, 17, код ЄДРПОУ 40058192) 2 500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу понесених під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

4. Справу повернути до Господарського суду Рівненської області. Головуючий суддя Розізнана І.В. Суддя Василишин А.Р. Суддя Грязнов В.В.

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»