Постанова 4804 № 234/19942/18

Єдиний унікальний номер 234/19942/18 Номер провадження 22-ц/804/1599/21 Єдиний унікальний номер 234/19942/18 Головуючий у 1 інстанції Заборський В.О. Номер провадження 22-ц/804/1599/21 Доповідач Агєєв О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2021 року м. Бахмут Донецький апеляційний суд у складі: головуючого судді Агєєва О.В., суддів Канурної О.Д., Мальованого Ю.М., за участю секретаря судового засідання Гуляєва М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмут Донецької області цивільну справу № 234/19942/18 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна за представництвом Донецької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, третя особа без самостійних вимог ОСОБА_2 , про стягнення моральної шкоди, з апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Стуліков Артур Вікторович, на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 02 квітня 2021 року у складі судді Заборського В.О., - ВСТАНОВИВ: У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна, за представництвом Донецької обласної прокуратури (раніше Прокуратура Донецької області), Державної казначейської служби України про стягнення з Держави Україна за рахунок Державного бюджету України, шляхом списання грошових коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь моральної шкоди у розмірі 134028,00 грн., яка спричинена протиправною бездіяльністю щодо невнесення відомостей до ЄРДР при досудовому розслідуванні кримінального провадження №12014050390002670 від 06.12.2014 року. Свій позов ОСОБА_1 обґрунтував тим, що 29.05.2018 року його представник ОСОБА_3 звернувся до процесуального керівника по кримінальному провадженню №12014050390002670 від 06.12.2014 року прокурора Краматорської місцевої прокуратури Василенка О.В. із заявою-повідомленням №4 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.366 КК України, та притягнення до кримінальної відповідальності в.о. генерального директора ТОВ «Украгропромстрой» ОСОБА_4 та директора ТОВ «Партнер М» ОСОБА_5 за службове підроблення під час оформлення у 2016 році у нотаріуса заяв ТОВ «Украгропромстрой» та ТОВ «Партнер М» про закінчення розрахунків по договорам купівлі-продажу нерухомого майна ТОВ «Украгропромстрой» від 07.07.2011 року та 27.07.2011 року, що спричинило тяжкі наслідки внаслідок недоплати ТОВ «Партнер М» на користь ТОВ «Украгропромстрой» за продане майно 269855,00 грн.. Крім того, 29.05.2018 року представник позивача - адвокат Стуліков А.В. звернувся до процесуального керівника по кримінальному провадженню №12014050390002670 від 06.12.2014 року прокурора Краматорської місцевої прокуратури Василенка О.В. із заявою-повідомленням №5 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.191 КК України, та притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_6 за співучасть у шахрайстві разом із генеральним директором ТОВ «Украгропромстрой» ОСОБА_7 при підготовці заволодіння майном ТОВ «Украгропромстрой» в особливо великих розмірах шляхом внесення в текст Статуту ТОВ «Украгропромстрой» в редакції 2005 року неоднозначних формулювань стосовно прав ОСОБА_7 як генерального директора продати все майно ТОВ «Украгропромстрой» на свій розсуд та при наданні суду хибних та неправдивих аргументів з метою спромогтися отримати незаконне рішення суду по справі №905/3056/16 на користь ОСОБА_7 .. Крім того, 29.05.2018 року представник позивача - адвокат Стуліков А.В. звернувся до процесуального керівника по кримінальному провадженню №12014050390002670 від 06.12.2014 року прокурора Краматорської місцевої прокуратури Василенка О.В. із заявою-повідомленням №6 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.191 КК України, та притягнення до кримінальної відповідальності генерального директора ТОВ «Украгропромстрой» ОСОБА_7 за розтрату в липні 2011 року належного ТОВ «Украгропромстрой» майна в особливо великих розмірах обладнання Товариства на суму 483324,40 грн., шляхом фактично безоплатної передачі його ТОВ «Партнер М». Крім того, 29.05.2018 року представник позивача - адвокат Стуліков А.В. звернувся до процесуального керівника по кримінальному провадженню №12014050390002670 від 06.12.2014 року прокурора Краматорської місцевої прокуратури Василенка О.В. із заявою-повідомленням №8 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.191 КК України, та притягнення до кримінальної відповідальності генерального директора ТОВ «Украгропромстрой» ОСОБА_7 за розтрату в липні 2011 року 656779,20 грн. в рахунок погашення боргових зобов`язань перед ТОВ «Партнер М» за договорами уступки права вимоги між ОСОБА_7 та ТОВ «Партнер М» №1-11-3 від 06.07.2011 року на суму 1142055,20 грн., №2-11-3 від 06.07.2011 року на суму 126675,00 грн., №3-11-3 від 06.07.2011 року на суму 4535,00 грн., а всього 1273265,20 грн., шляхом перерахування на рахунки ТОВ «Партнер М» з рахунку ТОВ «Украгропромстрой» в банку АТ «БМ Банк» 1495044,00 грн. та з рахунку ТОВ «Украгропромстрой» в АТ «Укрсиббанк» в сумі 435000,грн., а всього 1930044,40 грн.. Прокурором Краматорської місцевої прокуратури Василенко О.В. на протязі 24 год., після отримання заяв-повідомлень №4,5,6,8 від 29.05.2018 року ОСОБА_3 про вчинені кримінальні правопорушення, відповідні відомості до ЄРДР не внесені, розслідування обставин викладених в заявах-повідомленнях не розпочато, витяг з ЄРДР заявнику ОСОБА_3 не надано, чим останній порушив присягу прокурора в частині прийнятого на себе зобов`язання неухильно додержуватися Конституції та законів України; сумлінним виконанням своїх службових обов`язків сприяти утвердженню верховенства права, законності та правопорядку; захищати права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства і держави. Зазначені обставини підтверджуються ухвалами слідчих суддів Краматорського міського суду Донецької області по справі №234/7931/18 від 05.06.2018 року, №234/7960/18 від 04.06.2018 року, №234/7958/18 від 05.06.2018 року, №234/7954/18 від 04.06.2018 року. Держава Україна за представництвом Прокуратури Донецької області в особі прокурора Краматорської місцевої прокуратури Василенко О.В. порушила право ОСОБА_1 гарантоване ст. 40 Конституції України, що його звернення до державного органу будуть розглянуті, йому буде надано обґрунтовану відповідь у встановлений статтею 214 КПК України строк, а також тими ж діяннями Держава Україна порушила право ОСОБА_1 , гарантоване ст. 3 Конституції України та статтями 1, 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (РИМ, 4.Х1.1950) на ефективний засіб юридичного, правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Спричинена позивачу ОСОБА_1 бездіяльністю відповідача моральна шкода полягає у глибоких душевних стражданнях, яких він, як фізична особа, зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього та у зв`язку з порушенням його прав людини, гарантованих Конституцією України та чинними міжнародними договорами, що викликало у нього сильні негативні почуття обурення, невпевненості в майбутньому, відчаю та гніву. Протиправною, незаконною, неправомірною є бездіяльність прокуратури Донецької області, яка полягала у невиконанні обов`язку відповідних прокурорів внести відомості до ЄРДР по заявам-повідомленням від 29.05.2018 року. Ухвалою суду від 17.04.2019 року цивільні справи за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна за представництвом прокуратури Донецької області, Державної казначейської служби України, третя особа ОСОБА_2 №234/19942/18, №234/19929/18, 234/19939/18 та №234/19932/18 об`єднані в одне провадження. Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 02 квітня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна за представництвом Донецької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди - відмовлено у повному обсязі. Не погодившись із вказаним рішенням ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Стуліков Артур Вікторович, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду з підстав порушення норм процесуального права і неправильного застосування норм матеріального права та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не тільки не захистив порушених прав позивача, але взагалі не встановив ані факту порушення прав позивача, зазначених в позовній заяві, ані встановив факту, що права позивача не були порушені. Зазначає, що під час ухвалення рішення суд не застосував до спірних правовідносин норми, на які він посилався в обґрунтування позовних вимог, а саме: ст.ст. 1, 20, 36 Закону України «Про прокуратуру», ст. 23 ЦК України. Вказує, що суд першої інстанції не дослідив належним чином надані позивачем докази. Вважає, що суд першої інстанції порушив норми ч. 4 ст. 265 ЦПК України. Суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, а саме факт спричинення позивачу моральної шкоди, шляхом порушення його права отримати обґрунтовану відповідь від прокурора як представника ОСОБА_8 , якою є витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, що наданий протягом 24 годин після внесення відомостей по заявам повідомленням від 29.05.2018 року № 4,5,6,8 та права позивача на ефективний правовий засіб захисту права власності, оскільки позивач намагався притягнути до відповідальності осіб, що вчинили викрадення його майна. Зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував таку обставину, що має значення для справи, стосовно того чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних страждань та в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду, та з чого позивач при цьому виходить. Також, на думку позивача, суд не з`ясував наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача прокурора Василенка О.В., оскільки суд не встановив факт протиправної поведінки прокурора Василенка О.В., та не встановив факт порушення прав позивача протиправною поведінкою прокурора Василенка О.В. Суд першої інстанції не встановив наявність вини прокурора Василенка О.В. в порушенні прав позивача та в заподіянні йому моральної шкоди. Ця обставина, на думку позивача, обумовила неправильне застосування судом першої інстанції норми матеріального права статті 20 ЗУ «Про прокуратуру». Вважає, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції відмовив позивачу у праві на справедливий судовий розгляд неупередженим судом відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року та статті 55 Конституції України. Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Представник позивача адвокат Стуліков Артур Вікторович в судовому засіданні апеляційного суджу, що проводилось в режимі відео-конференції зі Слов`янським міськрайонним судом Донецької області, підтримав доводи апеляційної скарги просив її задовольнити. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку. Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до частини 2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що 29.05.2018 року адвокат Стуліков А.В., який діяв в інтересах позивача ОСОБА_1 , звернувся до прокурора Краматорської місцевої прокуратури Василенка О.В., який здійснював процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №12014050390002670 від 06.12.2014 року із заявами-повідомленнями про притягнення до кримінальної відповідальності в.о. генерального директора ТОВ «Украгропромстрой» Трушкіна В.І., директора ТОВ «Партнер М» Слащова М.В., ОСОБА_6 , генерального директора ТОВ «Украгропромстрой» Мєшкова А.Г.. 30.05.2018 року прокурором ОСОБА_2 надано ОСОБА_3 відповідь, що за наведеними в його заявах обставинам підстав для внесення відомостей до ЄРДР не вбачається, а самі заяви-повідомлення спрямував слідчому Прокоф`євій О.В. для долучення до матеріалів кримінального провадження №12014050390002670 та вжиття заходів щодо перевірки доводів заяв-повідомлень ОСОБА_3 .. Ухвалами слідчих суддів Краматорського міського суду Донецької області від 04.06.2018 року та 05.06.2018 року скарги ОСОБА_3 на бездіяльність щодо невнесення відомостей до ЄРДР задоволені та зобов`язано прокурора Краматорської місцевої прокуратури Василенко О.В. внести відомості за заявамиповідомленнями ОСОБА_3 до ЄРДР. На виконання ухвал слідчих суддів Краматорського міського суду від 04.06.2018 року та 05.06.2018 року внесені відомості до ЄРДР за заявами-повідомленнями ОСОБА_3 за № 4, 5, 6, 8 від 29.05.2018 року про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.366, ч.4 ст.191 КК України. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, враховуючи наступне. Обставини справи свідчать про те, що оскарження представником позивача адвокатом Стуліковим А.В. бездіяльності посадових осіб щодо невнесення відомостей про кримінальні правопорушення до ЄРДР на підставі його заяв-повідомлень № 4, 5, 6, 8 від 29.05.2018 року свідчить про реалізацію позивачем свого права оскаржувати процесуальну діяльність прокурора та слідчого і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у розумінні статті 1176 ЦПК України. Окрім того, сам факт зобов`язання ухвалою суду внести відповідні відомості до ЄРДР не свідчить про протиправність дій прокуратури та завдання моральної шкоди позивачу. Таким чином, лише незгода позивача з прийнятим прокурором Василенко О.В. процесуальним рішенням, яке було оскаржено в передбаченому КПК України порядку, не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування позивачу ОСОБА_1 моральної шкоди в межах відповідного кримінального провадження. Суд першої інстанції додатково зазначив, що оскільки під час судового розгляду не встановлено як протиправності дій відповідача, так і спричинення позивачу моральної шкоди, наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями заподіювача та шкодою, на яку посилається позивач, виключається. Таким чином, судом першої інстанції не встановлено дій з боку держави Україна, які давали б правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування йому моральної шкоди на підставі статей 1173, 1174, 1176 ЦК України. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану фізичній особі органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою у повному обсязі лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Відповідно до статті 1174 ЦК України, на підставі якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається на державу Україна (постанова Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 6-440цс16). В силу ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Так, під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за ст.ст. 1167, 1174 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Аналогічні положення закріплені у частині першій статті 81 ЦПК України. Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи. За змістом ст.ст.77, 78 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди. Оскільки позивач ОСОБА_1 не надав належних доказів заподіяння йому моральної шкоди, не довів та не підтвердив негативні явища, які сталися, на думку позивача, внаслідок незаконної бездіяльності прокурора, а також наявності причинного - наслідкового зв`язку між діями, бездіяльністю заподіювача та спричиненою шкодою, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду і фактично зводяться до незгоди з правовим висновком, який зробив суд першої інстанції на підставі фактично встановлених в судовому засіданні обставин справи. Так, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не встановив факту порушення прав позивача, чи факту, що права позивача не були порушені; не встановив факту порушення права позивача отримати обґрунтовану відповідь від прокурора, враховуючи наступне. Статтею ст.214 КПК України (ч.1) слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Відповідно до абз.2 ч.1 ст.45 Закону України «Про прокуратуру» рішення, дії чи бездіяльність прокурора в межах кримінального процесу можуть бути оскаржені виключно в порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України. Якщо за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність прокурора в межах кримінального процесу встановлено факти порушення прокурором прав осіб або вимог закону, таке рішення може бути підставою для дисциплінарного провадження. Звернутись до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів із скаргою про вчинення прокурором дисциплінарного проступку має кожен, кому відомі такі факти (частина друга статті 45 Закону України «Про прокуратуру»). Вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого та прокурора, що можуть бути оскаржені слідчому судді на етапі досудового провадження, визначений у частині першій статті 303 КПК України, серед яких в пункті 1 зазначено, що на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора: бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення. Закони України не передбачають право особи звертатися з окремим позовом до прокурора про визнання протиправними його рішень, дій чи бездіяльності, вчинених як учасником судового процесу у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування. Тобто, під час досудового розслідування прокурор виконує процесуальні функції, для оскарження його рішень, дій чи бездіяльності визначений спеціальний порядок, чим скористався позивач, звертаючись з відповідними скаргами в порядку КПК України 04 та 05 червня 2018 року. Крім того, згідно ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 30.01.2019 року у справі № 199/1478/17, сам факт встановлення судом протиправності бездіяльності посадової особи органу прокуратури не свідчить про протиправність дій прокуратури та завдання моральної шкоди позивачу, враховуючи, що права та інтереси позивача були поновлені, при цьому навіть до постановлення судом апеляційної інстанції остаточного рішення за скаргою. Лише незгода позивача з бездіяльністю працівника прокуратури, яка була ним оскаржена в передбаченому КПК України порядку, не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування йому моральної шкоди. Згідно правової позиції Верховного Суду висловленої у Постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19 визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Відносно доводів апеляційної скарги про неправильне застосування судом норм матеріального права статті 20 ЗУ «Про прокуратуру», статті 23 ЦК України, колегія суддів виходить з такого. Стаття 20 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» передбачає, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю прокурора, відшкодовується державою незалежно від його вини в порядку, визначеному законом. Тобто відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається на державу. Сам порядок відшкодування шкоди норма не визначає, спірні правовідносини регулюються статтями 1173, 1174 ЦК України, які і були застосовані судом першої інстанції під час ухвалення рішення. Стаття 23 ЦК України є загальною нормою яка визначає право кожного на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Проте право на відшкодування виникає у разі завдання особі шкоди та при наявності підстав для її відшкодування. Як зазначив Пленум Верховного Суду України в п.3 своєї постанови від 31 березня 2005 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. При вирішенні спору про відшкодування моральної ( немайнової) шкоди обов`язковому з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями ( бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керувався, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Згідно до вимог ч.6 ст.1176 ЦК України «Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього ( досудового слідства), прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.» Фактичною підставою для застосування відповідальності на підставі статті 1167 ЦК України є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених ст.1176 ЦК України є шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода наслідком. І як вже зазначалось вище, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та наявність причинного зв`язку, а також наявність вини відповідача. Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано виходив з недоведеності позивачем (як того вимагає ст.ст.12, 81 ЦПК України) заподіяння йому моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача (в особі прокуратури Донецької області) та шкодою. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, відмовив позивачу у праві на справедливий судовий розгляд відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статті 55 Конституції України, також не впливають на правильність оскаржуваного рішення, виходячи з наступного. Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно з частиною 2 вказаної вище статті, у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Частиною 5 вказаної вище статті передбачено, що жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку. Як вбачається із частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Відмова позивачу у задоволенні його позовних вимог не свідчить про позбавлення позивача доступу до правосуддя. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatismutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» ("Pronina v. Ukraine") від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23). Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Краматорського міського суду Донецької області від 02 квітня 2021 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до статті 382 ЦПК України, в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги позивача без задоволення, а рішення суду - без змін, підстави для зміни розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, відсутні. Від сплати судового збору позивач ОСОБА_1 звільнений на підставі пункту 13 частини 2 статті 3 Закону України «Про судовий збір». Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги позивача без задоволення, та враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати за подання апеляційної скарги необхідно віднести на рахунок держави. Відомості про інші судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, сторонами не надані. Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Стуліков Артур Вікторович, на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 02 квітня 2021 року залишити без задоволення. Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 02 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: Повне судове рішення складено 30 червня 2021 року. Головуючий суддя О.В. Агєєв