Постанова 4807 № 335/9254/20

Дата документу 23.06.2021 Справа № 335/9254/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №335/9254/20 Головуючий у 1 інстанції Рибалко Н.І. Провадження № 22-ц/807/2017/21 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 червня 2021 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Бєлки В.Ю., Кухаря С.В. за участю секретаря судового засідання Книш С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про стягнення спадщини у вигляді недоотриманої пенсії,- В С Т А Н О В И Л А: У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про стягнення спадщини у вигляді недоотриманої пенсії. В обґрунтування позову зазначено, що він є спадкоємцем за законом ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої увійшла недоотримана пенсія. 04.02.2020 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гончаренко Т.А. було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, яке складається з грошових коштів у вигляді недоотриманої пенсії в загальній сумі 127 590,52 грн. На адвокатський запит від 05.08.2019 року, відповідачем було повідомлено, що сума недоотриманої пенсії за період з 01.03.2016 до 31.08.2019 становить 158 590,07 грн., після чого, позивач звернувся до відповідача з метою оформлення та отримання вказаної грошової суми. Однак, відповідачем виплачена сума у розмірі 124 900,51 грн., тобто відповідач неправомірно не виплатив грошову суму у розмірі 33 698,56 грн. На повторний адвокатський запит від 15.06.2020 року позивач отримав від відповідача лист, в якому йдеться посилання на норми ст.46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» щодо обов`язку УПФ виплатити недоотриману пенсію за минулий час, але не більш ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. Вважає такі дії відповідача неправомірними та такими, що порушують права ОСОБА_1 як спадкоємиця. Просив суд стягнути з ГУПФУ в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 залишок недоотриманої пенсії у розмірі 33 698,56 грн., з яких 30 999,55 грн. не було включено до спадщини, але нараховано відповідачем та сума у розмірі 2 690,01 грн. яка увійшла до складу спадщини після смерті ОСОБА_3 . Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 березня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 грошові кошти, набуті ним в порядку спадкування за законом у вигляді недоотриманої пенсії за життя ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 2 690,01 грн. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 67,14 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, суду ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати, та постановити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. УПФУ в Запорізькій області надало суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції у цій справі залишити без змін. Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам. Встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Макіївці Донецької області померла ОСОБА_3 . Спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_3 є її син ОСОБА_1 . Спадщина, на яку видано свідоцтво, складається з грошових коштів у вигляді недоотриманої пенсії в сумі 127 590,52 грн. Згідно відповіді Пологівського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 05.08.2019 року, наданої на адвокатський запит представнику позивача, недоотримана за життя пенсія ОСОБА_3 з дати останньої виплати по місяць смерті складає 158 590,07 грн. (за період з 01.03.2016 по 31.08.2019). Недооотримана пенсія померлої ОСОБА_3 виплачена позивачу згідно свідоцтва про право на спадщину за законом №337 та заяви від 13.02.2020 за період з 12.02.2017 по 31.07.2017 в сумі 124 900,51 грн. Сума недоотриманої пенсії була зменшена згідно ч.1 ст.46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Судом першої інстанції вірно вставлено, що спірні правовідносини регулюються положеннями статей 328, 1216, 1218, 1227 ЦК України. За приписами ч.1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Згідно ст.52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у ч.2 ст.36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті суми пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі незвернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини. Вирішуючи спірні правовідносини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі без будь-яких часових обмежень. Норми ч.1 ст.46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину. Аналогічний висновок зроблено в постанові Верховного Суду від 06 липня 2020 року у справі № 750/8819/19. Таким чином, судом зроблено вірний та обґрунтований висновок наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів, набуті ним в порядку спадкування за законом у вигляді недоотриманої пенсії, яка належала за життя його матері ОСОБА_3 , та які не були виплачені позивачу згідно виданого свідоцтва про право на спадщину за законом в повному обсязі, а саме недоплачена сума становить 2 690,01 грн. (із розрахунку: 127 590,52 грн. належних до виплати спадкоємцю згідно свідоцтва про право на спадщину 124 900,51 грн. фактично виплачених спадкоємцеві = 2 690,01 грн.). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо стягнення суми, яка перевищує несплачену недоотриману пенсію згідно свідоцтва про право на спадщину, суд першої інстанції вірно виходив з того, що пред`являючи до стягнення суму, що є більшою від різниці між розміром спадкового майна, визначеного свідоцтвом про право на спадщину за законом, та виплаченою відповідачем недоотриманою пенсією, позивач фактично вимагає визнання за ним права власності у порядку спадкування на недоодержану пенсію померлої матері у сумі 30 999,55 грн. (158 590,07 грн. загалом нарахованої ОСОБА_3 пенсії 127 590,52 грн. успадкованої пенсії згідно із свідоцтвом про право на спадщину = 30 999,55 грн.) та стягнення цієї суми з відповідача. Положеннями ч.1 ст.1296 ЦК України визначено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину, яке згідно з положеннями частини 1 статті 1298 ЦК України видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини. Згідно п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 №7 «Про судову практику у справах про спадкування», за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Тобто, зверненню до суду із вимогами про визнання права власності у порядку спадкування має передувати відмова нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину. Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач як спадкоємець за законом після смерті ОСОБА_3 звернувся до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину та отримав свідоцтво про право на спадщину, до складу якої входить недоотримана пенсія у сумі 127 590,52 грн. Згідно з наданими суду відомостями відповідача в свідоцтві про право на спадщину зазначено суму, яка є меншою від дійсного розміру недоотриманої пенсії, в той час як постанови про відмову нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину на зазначену недоотриману пенсію (у більшому розмірі) матеріали справи не містять. Свідоцтво про право на спадщину за законом від 04 лютого 2020 року неоспорене та є чинним, докази визнання його недійсним в цілому чи певних його частинах, чи внесення змін у нього у матеріалах справи відсутні. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у позивача відсутні перешкоди для оформлення своїх спадкових прав у нотаріальному порядку. З огляду на зазначене, вимога про стягнення неохопленої свідоцтвом про право на спадщину суми недоотриманої пенсії є такою, що задоволенню не підлягає. Вирішуючи спір між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03). Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник. Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Докази та обставини, ні які посилаються скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права. На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону. На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 березня 2021 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 30 червня 2021 року. Головуючий Судді: