Постанова 4807 № 333/6728/15-ц

Дата документу 21.10.2021 Справа № 333/6728/15-ц ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №333/6728/15 Головуючий у 1 інстанції Дмитрієва М.М. Провадження № 22-ц/807/2103/21 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 жовтня 2021 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Бєлки В.Ю., Крилової О.В. за участю секретаря судового засідання Бєловій А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 грудня 2020 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- В С Т А Н О В И Л А: У вересні 2015 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позову зазначено, що 02 листопада 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» (правонаступником якого є AT «ОТП Банк») та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір CNL № CNL-205/001/2007 на підставі якого відповідач отримав 19 000 дол. США. Відповідно до п. 1.1 Частини № 2 кредитного договору банк надає позичальнику кредит, визначений у частині № 1 цього договору, а позичальник приймає кредит, зобов`язується належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату за користування кредитом та виконати всі інші зобов`язання, як це вказано у цьому договорі. Згідно із п. 3 частини № 1 кредитного договору було встановлено плаваючу процентну ставку, яка складається з фіксованого відсотку в розмірі 5,99% та FIDR (процентної ставки по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору. Однак, всупереч умовам кредитного договору, вищевказані зобов`язання позичальником щодо повернення Кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами не виконуються, через що станом на 27 лютого 2015 року розмір заборгованості складає: 16 634,18 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 27 лютого 2015 року складає 499 194,65 грн. - сума заборгованості за тілом кредиту; 1 822 060, 57 грн. - пеня, нарахована на суми заборгованості в розмірі 1% на кожний день прострочення сплати кредиту. Загальна заборгованість за тілом кредиту, відсотками та пенею станом на 28 травня 2013 становить 2 321 255.22 грн. Посилаючись на викладене, просило суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № CNL-205/001/2007 від 02 листопада 2007 року в розмірі 2 321 255, 22 грн. та судовий збір у розмірі 3654, 00 грн. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 грудня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ТОВ «ОТП Факторинг Україна» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. ОСОБА_1 надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги. Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять відомостей щодо відправлення позивачем на адресу відповідача вимоги про дострокове виконання ним боргових зобов`язань. Таким чином, у позивача відповідно не виникло право на звернення до суду із вимогою про дострокове повернення кредиту, через що у задоволенні позову необхідно відмовити. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Встановлено, що 02 листопада 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» між ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № CNL-205/001/2007, відповідно п. 1 якого договір складається із двох частин, які нероздільно пов`язані між собою. Договір вважається укладеним за умови підписання сторонами обох частин договору, включаючи всі додатки до нього. Відповідно до п. 2 договору, кредит надано у розмірі 19 000 дол. США на споживчі цілі з річною базою нарахування процентів 360 календарних днів у році, із датою остаточного повернення кредиту 02 листопада 2022 року. За умовами п.3 договору, сторони домовилися, що для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватися плаваюча процентна ставка. Відповідно до п. 4 кредитного договору, сума кредиту та нарахованих процентів щомісяця погашається рівними частинами протягом всього строку дії кредитного договору. Щомісячне погашення кредиту відбувається рівними частинами з нарахуванням процентів на залишок заборгованості по кредиту. Згідно п.5 договору, графік платежів підписується сторонами та є невід`ємною частиною договору. Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідно до пункту 1.9. Частини 2 кредитного договору CNL-205/001/2007 від 02 листопада 2007 року банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником та/або поручителем, та/або майновим поручителем своїх боргових та інших зобов`язань за цим договором (в тому числі, але не виключно встановлених пунктами 2.3.7. та ст. 3 цього договору) та/або умов договору іпотеки, та/або умов договору поруки. При цьому, зобов`язання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобов`язань в цілому настає з дати відправлення банком на адресу позичальника відповідної вимоги та повинно бути проведено позичальником протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги. Відповідно до застережень № 2 до п. 1.9. кредитного договору вказано, що вимога вважається надісланою, а відкликання здійсненим, в день їх направлення на адресу Позичальника, що зазначена у договорі, за допомогою поштового зв`язку. До направлення вимоги чи відкликання на адресу Позичальника поштою прирівнюється також і їх вручення Позичальнику чи його представникам (в тому числі особам, що мешкають разом із позичальником) під розписку. ТОВ «ОТП Факторинг Україно» надано розрахунок заборгованості по ОСОБА_1 до кредитного договору, в якому вказано дата видачі кредиту 02 листопада 2007 року, сума виданого кредиту 19 000 дол. США., дата останнього погашення кредиту 22 лютого 2012 року. За період з 27 лютого 2014 року по 27 лютого 2015 року за сумою простроченого тіла кредиту у 16 634, 18 дол. США наявна сума пені у 60 714, 76 дол. США, що за курсом НБУ станом на 27 лютого 2015 року у 30.010175 становить 1 822 060, 57 грн. 26 листопада 2010 року між ТОВ «Факторинг Україна» та ПАТ «ОТП БАНК» був укладений договір купівлі продажу кредитного портфелю, відповідно до п. 3.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, продавець продає (переступає) покупцю права на кредитний портфель, який включає в себе кредитні договори (перелік яких міститься у додатку 1 до договору), а покупець приймає такий кредитний портфель та зобов`язується сплатити на користь продавця винагороду. У додатку до договору купівлі продажу кредитного портфелю від 26 листопада 2010 року під № 66 зазначено ОСОБА_1 по договору CNL-205/001/2007 від 02 листопада 2007 року. Судом першої інстанції при вирішенні спірних правовідносин вірно застосовані положення статей 526, 610, 612, 1048, 1050, 1054 ЦК України та враховано висновки Великої Палати Верховного Суду відповідно до яких, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказані висновки узгоджуються з правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18). Доводи апеляційної скарги є безпідставними, оскільки звернувшись із вимогою про дострокове виконання основного зобов`язання, строк виконання основного зобов`язання за кредитним договором відповідно до вимоги про дострокове погашення заборгованості змінюється, що надає банку право на реалізацію положень умов договору в частині дострокового виконання умов кредитного договору позичальником. Згідно з вимогами кредитного договору за наявності прострочення виконання основного зобов`язання в обумовлений сторонами строк кредитор використав право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку за рахунок переданого в іпотеку майна. Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Таким чином, у випадку пред`явлення кредитором вимоги про дострокове повернення кредиту на підставі частини другої статті 1050 ЦК України, такими діями кредитор на власний розсуд змінює умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Судом першої інстанції вірно встановлено, що матеріали справи не містять даних про те, що кредитор відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України скористався своїм правом вимоги щодо дострокового повернення кредиту, а тому строк дії основного зобов`язання на час розгляду справи не сплив. Крім того, матеріали справи не містять графіка погашення кредиту, що позбавляє суд визначитися з обов`язками відповідача щодо порядку повернення кредиту. З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на законі та зводяться до незгоди з судовим рішенням, оскільки судом першої інстанції було вірно встановлено, що звертаючись до суду з позовом, позивач не надано доказів щодо відправлення на адресу відповідача вимоги про дострокове виконання ним боргових зобов`язань. Такі ж відомості не надані скаржником й при зверненні до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою. З огляду на вищевикладене, судом першої інстанції вірно встановлено, що у позивача не виникло право на звернення до суду із вимогою про дострокове повернення кредиту, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03). Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник. Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права. На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржниками норм процесуального закону. На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» залишити без задоволення. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 грудня 2020 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 27 жовтня 2021 року. Головуючий Судді: