Постанова 4804 № 229/1352/20

Єдиний унікальний номер 229/1352/20 Номер провадження 22-ц/804/1348/21 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 червня 2021 року м. Бахмут Донецький апеляційний суд у складі: судді - доповідача Кішкіної І.В., суддів Азевича В.Б., Халаджи О.В., за участю секретаря Кіпрік Х.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті цивільну справу №229/1352/20 за позовом ОСОБА_1 до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «КАМОС» про розірвання договору оренди земельної ділянки, стягнення заборгованості по орендній платі за апеляційною скаргою сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «КАМОС» на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 22 грудня 2020 року (суддя Лебеженко В.О., повний текст рішення складений 28 грудня 2020 року), в с т а н о в и в : 19 березня 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «КАМОС» про розірвання договору оренди земельної ділянки, стягнення заборгованості по орендній платі, посилаючись на те, що у його власності відповідно до Державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 107755, виданого 20 червня 2007 року знаходиться земельна ділянка площею 5,43 га, кадастровий номер 14255833100:02:000:0303, яка розташована на території Новобахмутівської сільської ради Ясинуватського району Донецької області. Використовуючи своє право на розпорядження земельною ділянкою, 01 листопада 2007 року він уклав договір оренди землі зі СТОВ «ім. С.М. Кірова», правонаступником якого є СТОВ «КАМОС». Умовами договору встановлена орендна плата в сумі 498,48 грн., яка повинна сплачуватись до кінця кожного поточного року. Однак відповідач в порушення зазначених вимог договору жодного разу не виплачував йому оренду плату, що є підставою для розірвання договору. Крім того, йому заподіяно шкоду, яка представляє собою реальні збитки та упущену вигоду, тому він має право на стягнення невиплаченої йому орендної плати за весь час прострочення, за період з 2008 по 2019 роки, в сумі 5981,76 грн. Просив суд розірвати договір оренди землі від 01 листопада 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та СТОВ «ім.С.М.Кірова», та з урахуванням положень статті 257 ЦК України, якою встановлено загальний строк позовної давності тривалістю в три роки, стягнути з відповідача на його користь заборгованість по орендній платі в сумі 1495,44 грн. Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 22 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «КАМОС» про розірвання договору оренди земельної ділянки, стягнення заборгованості по орендній платі задоволено. Розірвано договір оренди землі від 01 листопада 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «імені С.М. Кірова» (нині - сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «КАМОС»), який зареєстрований у Ясинуватському районному відділі Донецької регіональної філії Державного підприємства «Центр державного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 19 серпня 2009 року за № 04.09.170.00045. Стягнуто зі сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «імені С.М. Кірова» на користь ОСОБА_1 заборгованість по орендній платі в сумі 1495,44 грн.; судовий збір у сумі 1681,60 грн. З вказаним рішенням не погодився відповідач СТОВ «КАМОС» та оскаржив його в апеляційному порядку, в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що всупереч існуючих договірних відносин за договором оренди землі від 01 листопада 2007 року, ОСОБА_1 30 квітня 2014 року з ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1425583100:02:000:0303, загальною площею 5,43 га, строком на 20 років. Право користування за цим договором зареєстровано 24 червня 2014 року. Фактично з квітня 2014 року до теперішнього часу відповідач втратив доступ до спірної земельної ділянки з вини позивача. Зазначений договір визнаний недійсним рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 18 лютого 2020 року. Оскільки відповідач не користувався з вини позивача орендованою земельною ділянкою з квітня 2014 року, то не мав підстав для сплати орендної плати. Представник відповідача СТОВ «КАМОС» Цимбалюк В.Г., який діє на підставі довіреності, в судовому засіданні апеляційного суду просив апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення суду, ухваливши нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Позивач ОСОБА_1 в судове засідання апеляційного суду не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Представник позивача ОСОБА_3 , який діє на підставі довіреності, в судовому засідання апеляційного суду просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін. Відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та як вбачається з матеріалів цивільної справи, що відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯГ №107755 позивач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, яка розташована на території Новобахмутівської сільської ради, площею 5,43 га., кадастровий номер №1425583100-02-000-0303 (а.с.8). 01 листопада 2007 року між позивачем ОСОБА_1 та СТОВ ім. С.М.Кірова був укладений договір оренди б/н, правонаступником якого є СТОВ «КАМОС» (а.с.9, 24-25). Відповідно до п. 1 наведеного договору, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Новобахмутівської сільської ради. Згідно із п. 2 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 5,43 га., у тому числі пашня 5,43 га. Пунктом 8 договору визначено, що договір укладено на 15 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (а.с.9). Згідно з п. 9 укладеного між сторонами договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі або натуроплатою (за бажанням орендодавця) та розмірі 498,48 грн. Пунктом 10 договору встановлено, що обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється без урахування індексів інфляції. Пунктом 13 договору розмір орендної плати переглядається кожні три роки. Відповідно до п. 11 договору орендна плата вноситься до кінця поточного року. Пунктом 39 договору визначено, що за невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до Закону та цього договору (а.с.9). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки орендар не сплачував орендну плату, внаслідок чого утворилась заборгованість, що є підставою для розірвання договору оренди. Позивач має право на отримання орендної плати в зазначеному в договорі розмірі. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції. Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору (пункт 1 частини першої статті 611 ЦК України). Відповідно до частин першої та другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Частиною першою статті 2 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, іншими нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Відповідно до статті 14 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на дату укладення договору оренди земельної ділянки) істотними умовами договору оренди земельної ділянки є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); термін договору оренди; орендна плата (розмір, індексація, форми платежу, терміни та порядок внесення і перегляду); цільове призначення, умови використання і збереження якості землі; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження і обтяження щодо використання земельної ділянки; сторона орендодавець чи орендар), яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін. Частинами першою-третьою статті 21 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Схожі за змістом положення були передбачені і статтею 19 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на дату укладення договору оренди земельної ділянки. Згідно з частиною другою статті 23 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін. Відповідно до частини першої статті 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України. У пункті д частини першої статті 141 ЗК України передбачено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, систематична несплата земельного податку або орендної плати. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17 (провадження № 12-201гс18) міститься висновок, що: «враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України. Відповідна правова позиція була викладена Верховним Судом України також у постанові від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1449цс17 і підстав для відступу від неї, як і від висновку у справі № 910/16306/13, Велика Палата Верховного Суду не вбачає. Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність». У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18) зазначено, що: «у пункті «д» частини першої статті 141 ЗК України визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати. Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться». Тлумачення пункту д частини першої статті 141 ЗК України, частини другої статті 651 ЦК України свідчить, що «несплата орендної плати» охоплює випадки як невиплати орендної плати у цілому, так і її виплата у розмірі меншому, ніж визначеному договором (без урахування індексації, індексу інфляції тощо). Установивши, що відповідач неналежно виконував свої зобов`язання за договором оренди від 01 листопада 2007 року, не здійснював виплату орендної плати у грошовій формі, що свідчить про систематичність порушення ним умов договору, дійшов правильного висновку про наявність підстав для розірвання цього договору та стягнення заборгованості зі сплати орендної плати у сумі 1495,44 грн. у межах позовної давності, передбаченої статтею 257 ЦК України. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що виплата орендної плати є істотною умовою договору оренди, систематичне невиконання якої є підставою для його розірвання, оскільки судом першої інстанції встановлено у даній справі неналежне виконання умов договору оренди, яке є порушенням та дає право орендодавцю вимагати розірвання такого договору. Доводи апеляційної скарги про те, що з боку відповідача не було допущено систематичного невиконання умов договору в частині виплати орендної плати за договором оренди землі, не знайшли свого підтвердження та спростовується змістом пунктів 9, 11, 13 укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки. Оскільки орендар не виконав обов`язок по сплаті орендної плати, тобто допустив істотне порушення умов договору, то суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про розірвання договору оренди земельної ділянки дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову. Зазначений висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеного у постановах від 06 квітня 2020 року у справі № 179/277/18 (провадження № 61-12548св19), від 29 грудня 2020 року у справі № 179/126/18 (провадження № 61-14900св19). Доводи апеляційної скарги та представника відповідача про наявність орендної плати позивачеві та неможливість користування спірною земельною ділянкою з 2014 року і відповідно з вказаного часу відсутність підстав виплат за оренду землі, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки вказані доводи представником відповідача на запит суду не підтверджені документально, крім того, з рішення суду від 18 лютого 2020 року (а.с.69-73) вбачається, що відповідачеві про наявність іншого договору оренди стало відомо 24 травня 2019 року. Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах, які безпосередньо стосуються правильності застосування місцевим судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку з чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, що були належним чином досліджені судом першої інстанції та яким надана відповідна правова оцінка. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Суд першої інстанції всебічно і повно з`ясував обставини справи, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Судом постановлено обґрунтоване рішення з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, тому підстав для його скасування немає. Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись статтями 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «КАМОС» залишити без задоволення. Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 22 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 29 червня 2021 року. Судді І.В. Кішкіна В.Б. Азевич О.В. Халаджи