Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 400/741/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 червня 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/741/20 Місце ухвалення рішення суду 1 інстанції: м. Миколаїв; Дата складання повного тексту рішення суду 1 інстанції: 18.01.2021 року; Головуючий в 1 інстанції: Устинов І. А. П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: Головуючого судді Єщенка О.В. суддів Димерлія О.О. Танасогло Т.М. За участю: секретаря Іщенка В.О. представника апелянта Фадєєва О.П. представника відповідача Черно К.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року по справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- В С Т А Н О В И В: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Миколаївській області від 01.11.2019 року №00001613306; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Миколаївській області від 01.11.2019 року №00001653306; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Миколаївській області від 01.11.2019 року №00001593306. В обґрунтування позову зазначено, що позивачем дотримано вимоги п. 181.1 ст. 181 Податкового кодексу України та, перебуваючи у другій групі платника єдиного податку, з серпня 2017 року перейшов на загальну систему оподаткування. Виходячи з правил податкового законодавства, у зв`язку із перевищенням обсягу операцій з постачання товарів/послуг більш ніж на 1 000 000 грн. у жовтні 2017 року, донарахування податку на додану вартість повинно здійснюватись з листопада 2017 року. Разом з цим, позивач посилається на необгрунтованість висновків контролюючого органу про розбіжність у сумі задекларованих платником витрат та зазначає про підтвердження витрат у спірному періоді належним чином оформленими первинними документами, виписками за банківськими рахунками та іншими належними бухгалтерськими матеріалами. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки позивачем не підтверджено у перевіряємому періоді суму валових витрат відповідними первинними, бухгалтерськими і розрахунковими документами, висновки контролюючого органу про заниження податку на доходи фізичних осіб та не виконання обов`язку щодо сплати військового збору у повному обсязі є обґрунтованими, донарахування податку і збору із застосуванням штрафних санкцій є правомірним. Не виконання позивачем у встановленому порядку та строки податкового обов`язку, передбаченого положення ст.ст. 181, 183, 187 Податкового кодексу України, свідчить і про обґрунтованість та правомірність донарахування грошового зобов`язання по податку на додану вартість і застосування санкцій у зв`язку із порушеннями у цій сфері. В апеляційній скарзі Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати судове рішення та прийняти нове про задоволення позову у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що судом першої інстанції проігноровано представлені позивачем додаткові докази в підтвердження правомірністі своїх дій під час податкового декларування. При цьому, апелянт зауважує, що для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері, іншій ніж право, без яких неможливо встановити нормативне і документальне підтвердження висновків контролюючого органу. Фактично, судом першої інстанції відхилено належні докази неправомірності дій відповідача, але норми податкового законодавства не обмежують період подання платником необхідних первинних документів лише часом проведення податкової перевірки. Положення ст. 44 Податкового кодексу України визначають лише статус показників податкової звітності, які не підтверджені необхідними документами під час перевірки, однак не обмежують право платника довести в судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки. Право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати докази на підтвердженя таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником нових доказів. Обов`язок суду оцінити відовідні докази за правилами ст. 86 КАС України є однією з гарантій установлення об`єктивної істини у справі та прийняття правильного рішення у відповідності з вимогами ст. 159 КАС України. В силу положень ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, податковий орган не повинен обмежуватись встановленням формальних умов застосування податкового законодавства та у випадку сумнівів у правомірності донарахування грошових зобов`язань повинен встановити, дослідити та оцінити усю сукупність обставин, що мають значення для оцінки поведінки платника у сфері оподаткування. У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління ДПС у Миколаївській області посилається на необґрунтованість доводів апелянта, правильність висновків суду першої інстанції та відсутність обставин для скасування судового рішення. У письмових поясненнях Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , підтримуючи свою правову позицію, додатково посилається на не дотримання контролюючим органом порядку проведення перевірки та оформлення результатів перевірки. З посиланням на відсутність в акті доказовості виявлених порушень, просить прийняти до розгляду висновок судово-економічної експертизи, проведеної в межах цієї справи. У письмових поясненнях Головне управління ДПС у Миколаївській області додатково підтримує свою правову позицію, у тому числі зазначаючи про не спростування висновків перевірки експертним висновком, представленим позивачем. Судом першої інстанції з`ясовано та як встановлено під час апеляційного розгляду, у період з 09.09.2019 року по 20.09.2019 року Головним управлінням ДПС у Миколаївській області проведено документальну планову виїзну перевірку платника податків ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками за період з 01.01.2016 року по 31.12.2018 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 року по 31.12.2018 року, за результатами якого складено акт від 04.10.2019 року №68/14-29-33-06-11/ НОМЕР_1 . Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем, у тому числі: п.п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 177.1, п. 177.2, п.п. 177.4.5 п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 793564,38 грн., а саме за 2017 рік у сумі 723050,46 грн., за 2018 рік 70513,92 грн.; п. 2 ч. 2 ст. 6, п. 2 ч. 1 ст. 7, ч. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», а саме порушено порядок нарахування, обчислення єдиного внеску із чистого оподатковуваного доходу, одержаного від здійснення підприємницької діяльності за 2011, 2012, 2017, 2018 роки, чим занизив єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму на 121231,3 грн., а саме за 2011 рік у сумі 4372,2 грн., за 2012 рік 4572,42 грн., за 2017 рік 26103 грн., за 2018 рік 86183,68 грн.; п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, в результаті чого занижено військовий збір з доходів від здійснення підприємницької діяльності, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 66130,37 грн., а саме: 2017 рік 60254.2 грн., 2018 рік 5876,16 грн.; п.п. 181.1 ст. 181, п. 183.4 ст. 183, ст. 187, ст. 188 Податкового кодексу України, а саме позивач не зареєструвався платником податку на додану вартість з 11.07.2017 року по 03.08.2018 року, в результаті чого встановлено заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету за період з 11.07.2017 року по 03.08.2018 року на загальну суму 861498 грн. Не погоджуючись із висноками акту перевірки, позивач разом із додатковими відновленими первинними документами подав на розгляд контролюючому органу заперечення на акт. За результатом розгляду заперечень та додатково представлених первинних документів Головним управлінням ДПС у Миколаївській області частково задоволено вимоги платника, висновки акту перевірки викладено в наступній редакції, у тому числі за перевіряє мий період визначено порушення позивачем: п. 177.1, п. 177.2, п.п. 177.4.5 п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 153724,1 грн., а саме за 2017 рік у сумі 153724,1 грн.; п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, в результаті чого занижено військовий збір з доходів від здійснення підприємницької діяльності, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 12810,34 грн., а саме: 2017 рік у сумі 12810,34 грн.; п.п. 181.1 ст. 181, п. 183.4 ст. 183, ст. 187, ст. 188 Податкового кодексу України, а саме позивач не зареєструвався платником податку на додану вартість з 11.07.2017 року по 03.08.2018 року, в результаті чого встановлено заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету за період з 11.07.2017 року по 03.08.2018 року на загальну суму 861498 грн. На підставі виявлених порушень відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 01.11.2019 року №00001653306, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб за основним платежем у розмірі 153 724,1 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 38 431,03 грн.; від 01.11.2019 року №00001593306, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання по військовому збору за основним платежем у розмірі 1 810,34 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 3 202,59 грн.; від 01.11.2019 року №00001613306, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання по податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 861 498 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 215 374,5 грн. Позивач скористався своїм правом адміністративного оскарження рішень відповідача, подавши скаргу до контролюючого органу вищого рівня, проте скарга була залишена без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін. Як свідчать матеріали перевірки, у тому числі складені за результатом адміністративного оскарження акту перевірки, підставою для висновків про заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб та військового збору, податку на додану вартість стало: не підтвердження платником документально задекларованих витрат під час здійснення господарської діяльності на суму 854 022,76 грн.; не надання реєстраційної заяви платника податку на додану вартість у зв`язку із перевищення обмеження щодо обсягів виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) у липні 2017 року. Не погоджуючись із висновками акту перевірки, посилаючись на їх необґрунтованість та недоведеність, позивач звернувся до суду із цим позовом, в якому ставиться питання про скасування рішень відповідача. Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є чистий оподаткований дохід, тобто різниця між загальним оподаткованим доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. Згідно із п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать: витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання рс , послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат; витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку, які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь - яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством; суми податків, зборів, які пов`язані з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на майно); суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, які пов`язані з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця; інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг. За правилами п.п. 177.4.5 п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) не включаються до складу витрат підприємця: витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою-підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати. Аналіз наведених норм показав, що до податкової декларації за звітний податковий період включаються тільки прямі витрати, що відповідають фактичній сумі отриманого в цьому періоді доходу та підтверджені документально (первинними та розрахуковими документами). Документальне підтвердження витрат здійснюється на підставі первинних документів, у тому числі створених в письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозвіл адміністрації (власника) на їхнє проведення (накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, акти виконаних робіт, акти наданих послуг, авансові звіти, прибуткові та видаткові касові ордери, тощо). Документально підтвердженими витратами вважаються оплачені витрати поточного звітного періоду, а також попередніх періодів, якщо вони відносяться до доходу, отриманого протягом звітного періоду. На обов`язковості підтвердження даних, визначених у податковій звітності на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, наголошується і у ст. 44 Податкового кодексу України. Так, відповідно до п.п. 44.1, 44.2 ст. 44 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Згідно із п.п. 44.3, 44.4 ст. 44 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності. Якщо документи, визначені у пункті 44.1 цієї статті, пов`язані з предметом перевірки, проведенням процедури адміністративного оскарження прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення або судового розгляду, такі документи повинні зберігатися до закінчення перевірки та передбаченого законом строку оскарження прийнятих за її результатами рішень та/або вирішення справи судом, але не менше строків, передбачених пунктом 44.3 цієї статті. За правилами п.п. 44.5, 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов`язаний у п`ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та контролюючий орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації. Платник податків зобов`язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу. У разі неможливості проведення перевірки платника податків у випадках, передбачених цим підпунктом, терміни проведення таких перевірок переносяться до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах визначених цим підпунктом строків. У разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення. Колегія суддів враховує, що документальна перевірка реалізується на аналізі первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку платника і пов`язані з нарахуванням та сплатою податків і зборів тощо. Відповідно, під час проведення контролюючих заходів платник податків зобов`язаний надати всі документи, що стосуються предмета її проведення, у визначені строк та порядок. Так, перевіркою правильності визначення вартості документально підтверджених витрат, пов`язаних із здійсненням діяльності за період з 01.01.2016 року по 30.09.2016 року та з 01.07.2017 року по 31.12.2018 року, відображених у додатку Ф2 до податкової декларації, з даними про суми витрат, встановлених в ході перевірки, встановлено, що за даними декларації про доходи за 2017 рік валові витрати за період з 01.07.2017 року по 31.12.2017 року склали 4149263 грн. За даними перевірки, згідно накладних, актів виконаних робіт, виписок з розрахункового рахунку, платіжних доручень, рахунків тощо, наданих до перевірки, валові витрати безпосередньо пов`язані з одержанням доходу та документально підтверджені за період з 01.07.2017 по 31.12.2017 становлять 3295240,24 грн. В тому числі: оплата оренди приміщення офісу (згідно договору) - 185000,00 грн., сплата ЄСВ - 2816,00 грн., послуги - 46855,00 грн., оплата за ТМЦ - 3060569,24 грн. Розбіжність в сумі витрат складає 854022,76 грн., яка виникла за рахунок документально не підтверджених витрат. ГУ ДПС у Миколаївській області надіслано письмові запити платнику податків (від 10.09.2019 року №21/10/14-29-33-05 та від 20.09.2019 року №387/10/14-29-33-06-08) щодо надання інформації стосовно господарської діяльності позивача та її документального підтвердження. Під час контролюючих заходів та оскарження висновків перевірки з урахуванням додатково представлених позивачем первинних документів, документально не підтвердженими витрати залишились на суму 854022,76 грн. Апеляційний суд враховує, що вказане правопорушення виявлено за період 2017 року, а тому є необгрунтованими доводи позивача про підтвердження цих витрат первинними матеріалами, доданими до позову та складених у 2018 році. Не є підтвердженням документально витрат у спірному періоді матеріали, що стосуються реалізації позивачем послуг, товару та опесередкові з одержанням прибутку. У тому числі, додані до позову матеріали містяться у переліку тих, що були враховані під час документальної перевірки. Висновки контролюючого органу не спростовані і експертним дослідженням, проведеним на замовлення позивача, з огляду на недостатність відповідних первинних та розрахункових матеріалів. Враховуючи викладене, оскільки висновки відповідача про порушення платником вимог п. 177.1, п. 177.2, п.п. 177.4.5 п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України є обгрунтованими та не спростовані позивачем, а донарахування військового збору відбулось у зв`язку із збільшенням зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що винесення податкових повідомлень-рішень від 01.11.2019 року №00001653306, №00001593306 відбулось правомірно та підстави для їх скасування відсутні. Також, в періоді з 01.01.2017 року по 30.06.2017 року позивач здійснював діяльність на спрощеній системі оподаткування. Згідно поданої декларації платника єдиного податку від 09.08.2017 року №1700056537 позивачем у вказаному періоді одержано дохід в сумі 1501231,34 грн. З 01.07.2017 року позивач перейшов на загальну систему оподаткування. Разом з цим, відповідно до п. 181.1 ст. 181 Податкового кодексу України разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп`ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1000000,00 грн. (без урахування ПДВ), така особа зобов`язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання), з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку першої - третьої групи. Згідно із п. 183.4 ст. 183 Податкового кодексу України у разі переходу осіб із спрощеної системи оподаткування, що не передбачає сплати податку, на сплату інших податків, встановлених цим Кодексом, у випадках, визначених главою 1 розділу XIV цього Кодексу, за умови, що такі особи відповідають вимогам, визначеним пунктом 181.1 статті 181 Кодексу, реєстраційна заява подається не пізніше 10 числа першого календарного місяця, в якому здійснено перехід на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом. За правилами п. 183.10 ст. 183 Податкового кодексу України будь-яка особа, яка підлягає обов`язковій реєстрації як платник податку, і у випадках та в порядку, передбачених цією статтею, не подала до контролюючого органу реєстраційну заяву, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування. Відповідно до положень п. 187.1 ст.187 Податкового кодексу датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання тов-_ів /послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Як свідчать обставини справи, позивач, перевищивши обмеження щодо обсягів виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) у липні 2017 року, не надав (не надіслав) реєстраційну заяву платника податку на додану вартість на адресу податкового органу. Таким чином, з переходом на загальну систему оподаткування та одержанням доходу, що перевищує 1 000 000 грн., у позивача виник обовязок з подання реєстраційної заяви не пізніше 10 числа першого місяця, в якому здійснено перехід на іншу систему оподаткування. У тому числі, як свідчать обставини справи, позивач не заперечує встановлене порушення в частині донарахування ПДВ з листопада 2017 по серпень 2018 року в сумі 509 538 грн). З огляду на те, що позивачем не було дотримано вимоги п.181.1 ст.181 та п. 183.4 ст. 183 Податкового кодексу України, фактично позивач зареєструвався платником податку на додану з 03.08.2018 року, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про обгрунтованість та правомірність податкового повідомлення-рішення від 01.11.2019 року №00001613306. Разом з цим, колегія суддів зазначає, що, звертаючись із цим позовом, позивачем не зазначалось про не дотримання відповідачем установленого порядку проведення перевірки та оформлення її результатів. Отже, додаткові аргументи в підтвердження обґрунтованості доводів скарги стосовно не дотримання контролюючим органом порядку проведення перевірки та оформлення результатів перевірки, фактично є новими підставами позову, що відповідно до вимог ч. 5 ст. 308 КАС України позбавляє апеляційний суд надати цим доводам правової оцінки. Враховуючи викладене, оскільки висновки суду відповідають нормам законодавства, що регулюють спірні правовідносини, та обставинам справи, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, колегія суддів вважає, що судове рішення відповідно до вимог ст. 316 КАС України підлягає залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 139, 308, 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено та підписано 29.06.2021 року. Головуючий-суддя: О.В. Єщенко Судді: О.О. Димерлій Т.М. Танасогло