LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4852340/171/21

від 29.06.2021 ·
Резолютивна:Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09 березня 2021 року у справі №340/171/21 без змін.

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 29 червня 2021 року м. Дніпросправа № 340/171/21 (суддя Сагун А.В., м. Кропивницький) Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач), суддів: Іванова С.М., Панченко О.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09 березня 2021 року у справі №340/171/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, третя особа - Таїровська селищна рада Овідіопольського району Одеської області про часткове скасування наказу,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 10 січня 2021 року звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області згідно з яким просить скасувати наказ від 16.12.2020 №81-ОТГ в частині передачі земельної ділянки з кадастровим номером 5123755800:01:003:5041 до комунальної власності. Позов обґрунтовано тим, що позивачу надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га з кадастровим номером 5123755800:01:003:5041 для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Таїровської селищної ради Овідіпольського району Одеської області, однак наказом від 16.12.2020 №81-ОТГ в тому числі і зазначену земельну ділянку передано до комунальної власності третій особі. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09 березня 2021 року у задоволенні позову відмовлено повністю. Рішення суду мотивовано тим, що оскаржуваний наказ від 16.12.2020 № 81-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» не порушує права позивача, оскільки не перешкоджає йому у реалізації права власності на земельну ділянку, шляхом звернення до відповідного суб`єкта щодо затвердження проекту землеустрою відведення земельної ділянки та надання її у власність. Також суд першої інстанції зробив висновок про те, що оскаржуваний наказ винесено відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України та підзаконними нормативними актами. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржив його до апеляційного суду. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити повністю. Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що відповідач не мав правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою, оскільки проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га з кадастровим номером 5123755800:01:003:5041 перевірявся фахівцями. Зазначає про те, що позивач не повинен оскаржувати всі очевидно незаконні відмови управління Держгеокадастру, в тому числі і наказ Головного управління Держгеокдастру в Одеській області від 04.12.2020 № 15-16985/13-20-СГ, яким відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою від 04.08.2019 року. За результатами розгляду вказаної заяви Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області листом від 08.05.2019 року № Г-4435/0-2811/0/37-19 надано відповідь про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яку позивачем оскаржено до суду. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14.08.2019 року у справі №420/3293/19 позов ОСОБА_1 задоволено, проте постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.12.2019 року скасоване рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.08.2019 року та позов ОСОБА_1 задоволено частково: - визнано протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру в Одеській області стосовно не розгляду у передбачений законодавством спосіб клопотання ОСОБА_1 від 08.04.2019 року про видачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів); - зобов`язано Головне управління Держгеокадастру в Одеській області у передбачений Земельним кодексом України строк розглянути клопотання ОСОБА_1 від 08.04.2019 року про видачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів). На виконання вищезазначеного рішення суду винесено наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 07.02.2020 року №15-1890/13-20-СГ, яким відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, який позивачем оскаржено до суду. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02.07.2020 року у справі №420/3099/20 позов ОСОБА_1 задоволено: - визнано протиправним та скасувано наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 07.02.2020 року №15-1890/13-20-СГ про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Таїровської селищної ради Овідіпольського району Одеської області (згідно графічного додатку); - зобов`язано Головне управління Держгеокадастру в Одеській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Таїровської селищної ради Овідіпольського району Одеської області (згідно графічного додатку) на підставі його клопотання від 08.04.2019 року. Вищезазначене судове рішення набрало законної сили 07.08.2020 року. Наказом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області №15-12724/13-20-СГ від 04.09.2020 року позивачу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Таїровської селищної ради Овідіпольського району Одеської області (а.с.25). Позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області із заявою про затвердження проекту землеустрою від 07.07.2020 року, яка зареєстрована Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області 26.08.2020 року за №Г-14983/36-20 (а.с.119-120). Наказом Головного управління Держгеокдастру в Одеській області від 16.09.2020 року №15-1337/13-20-СГ відмовлено у затвердженні проекту землеустрою через відсутність підстав для розробки документації із землеустрою). Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року у справі №340/3140/20 зокрема визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокдастру в Одеській області від 16.09.2020 року №15-1337/13-20-СГ "Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки" і зобов`язано Головне управління Держгеокдастру в Одеській області не пізніше двох тижнів з дня набрання цим рішенням суду законної сили повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (зареєстрована 26.08.2020 року за №Г-14983/0/36-20) та прийняти рішення з урахуванням висновків суду (а.с. 37-46). Вказане рішення суду набрало законної сили, позивачу видано виконавчий лист ( а.с.47-48). Позивач повторно звернувся до Головного управління Держгеокдастру в Одеській області із заявою від 23.10.2020 року (від 17.11.2020 вх. № Г-20138/0/36-20) про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передання безоплатно у власність земельну ділянку площею 1,7411 га з кадастровим номером 5123755800:01:003:5041 для ведення особистого селянського господарства па території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населеного пункту) ( а.с.122-125). Наказом Головного управління Держгеокдастру в Одеській області від 04.12.2020 № 15-16985/13-20-СГ, відмовлено позивачу у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки, з підстав не відповідності акта прийомки-передачі межових знаків на зберігання та кадастрового плану земельної ділянки вимогам чинного законодавства; в матеріалах поданих на розгляд документації із землеустрою, передбачений, але відсутній кадастровий номер земельної ділянки (а.с.126). Наказом Головного управління Держгеокдастру в Одеській області від 16.12.2020 № 81-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», Головним управлінням передано Таїровській селищній раді Одеського району Одеської області земельні ділянки загальною площею 11,1442 га, у комунальну власність ( а.с.22-23). Згідно із вказаним наказом передано до комунальної власності зокрема земельна ділянка з кадастровим номером 5123755800:01:003:504 ( а.с.24), яку позивач бажає отримати у власність. Законність та обгрунтованість вищезазначеного наказу в частині передачі земельної ділянки з кадастровим номером 5123755800:01:003:5041 до комунальної власності є предметом спору переданого на вирішення суду. Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення, виходить з наступного. У постанові від 17 жовтня 2018 року (№380/624/16-ц) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак, отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не являється правовстановлюючим актом. Тобто, надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не гарантує набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не являється правовстановлюючим актом. Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Положеннями частини першої статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені права, свободи або інтереси. Отже, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом, у публічно-правових відносинах. Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 у справі № 18-рп/2004 термін «порушене право», який вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». При цьому з приводу останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв`язку з прийняттям рішення, дією або бездіяльністю суб`єктом владних повноважень порушуються права позивача. Проте право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у статті 5 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов`язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі №687/1539/16-а та від 4 лютого 2020 року у справі №320/7969/17. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що обов`язковою ознакою дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб`єктів відповідних правовідносин і мають обов`язковий характер. Водночас, оскаржуваний позивачем наказ від 16.12.2020 №81-ОТГ не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для позивача, а тому права позивача в межах спірних відносин не порушено, як наслідок підстав для задоволення позову не має. При цьому, суд зауважує, що скаржуваний наказ від 16.12.2020 № 81-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» не перешкоджає позивачу у реалізації права власності на земельну ділянку, шляхом звернення до відповідного суб`єкта щодо затвердження проекту землеустрою відведення земельної ділянки та надання її у власність. Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову. При цьому, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити й те, що доводи апеляційної скарги відносно того, що відповідач не мав правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою, оскільки проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не спростовують правильність висновку суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, оскільки така відмова не є предметом спору у справі, що розглядається. Так, суд апеляційної інстанції звертає увагу скаржника на те, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Відповідно до п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 справа «Руїз Торіха проти Іспанії» суд наголошує на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Між тим, інші аргументи наведені позивачем в апеляційній скарзі фактично зводяться до загального, а саме протиправності відмови у затвердженні проекту землеустрою, проте враховуючи те, що судовим рішенням у цій справі надано необхідне та достатнє обґрунтування відсутності підстав для скасування наказу від 16.12.2020 №81-ОТГ, оскільки він не порушує прав позивача, при цьому суд дослідив усі основні питання віднесені на його розгляд, суд апеляційної інстанції вважає, що всі інші аргументи апеляційної скарги не є доречними і важливими аргументами, оскільки не спростовують висновки суду щодо відсутністі підстав для задоволення позову. На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09 березня 2021 року у справі №340/171/21 без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено 29 червня 2021 року. Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко суддя С.М. Іванов суддя О.М. Панченко

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»