Постанова 4852 № 160/14396/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 22 червня 2021 року м. Дніпросправа № 160/14396/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Шлай А.В. (доповідач), суддів: Прокопчук Т.С., Кругового О.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2021 р. (суддя Царікова О.В.) в адміністративній справі № 160/14396/20 за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Жилсервіс - 2 Дніпровської міської ради, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 січня 2021 р., задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , визнано протиправними дії Комунального підприємства «ЖИЛСЕРВІС-2» Дніпровської міської ради щодо надання відповіді на запит на доступ до публічної інформації від 12.06.2020, зобов`язано Комунальне підприємство «ЖИЛСЕРВІС-2» Дніпровської міської ради повторно розглянути запит на доступ до публічної інформації ОСОБА_1 від 12.06.2020 щодо загальної кількості та повного переліку працівників КП «ЖИЛСЕРВІС-2» із зазначенням їх прізвищ, ім`я, по-батькові та займаної посади та надати на нього відповідь згідно з національним законодавством. 29 березня 2021 р. ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку на адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду направлена заява про ухвалення додаткового судового рішення про розподіл судових витрат стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн. 09 квітня 2021 р. Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановив додаткове рішення у справі. ОСОБА_1 оскаржив додаткове рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. У поданій апеляційній скарзі скаржник вказує на численні порушення судом норм процесуального права. На думку скаржника, суд допустив надмірний формалізм, неправильно встановив обставини понесення судових витрат, не врахував правові висновки Верховного Суду. Скаржник просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції, постановити нове рішення, яким стягнути на його користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4500 грн. Письмовий відзив на апеляційну скаргу від відповідача до суду апеляційної інстанції не надходив. Справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до положень статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України. Здійснюючи перевірку оскарженого рішення суду першої інстанції, колегія суддів керується приписами статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Перевірка оскарженого рішення суду першої інстанції здійснюється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, як це передбачено статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України. Як вбачається зі змісту мотивувальної частини оскарженого додаткового рішення, суд першої дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви позивача про ухвалення додаткового рішення в адміністративній справі щодо відшкодування позивачу понесених судових витрат на правничу допомогу у розмірі 5000 грн. (а.с.57 звор. бік). Разом з цим, резолютивна частина оскарженого додаткового рішення не містить висновку суду про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення (а.с.57 звор.бік). Колегія суддів звертає увагу, що за приписами частини 4 статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу. Частиною першою цієї ж статті визначено, що суд, який ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Таким чином, якщо суд дійде висновку про відсутність підстав для ухвалення додаткового рішення, він постановляє ухвалу. Постановлення же додаткового рішення свідчить про позитивне вирішення одного із процесуальних питань, перелік яких наведено у пункті 1 частини 1 статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України. Додаткове рішення, яке оскаржено позивачем в апеляційному порядку, є наслідком порушення судом першої інстанції наведених вище норм процесуального права, оскільки його зміст не відповідає процесуальній формі. Відтак, оскаржене додаткове рішення підлягає безумовному скасуванню з підстав, визначених статтею 317 Кодексу адміністративного судочинства України. Щодо суті заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Колегія суддів дослідила наявні у справі матеріали та встановила, що у позовній заяві ОСОБА_1 повідомив суд першої інстанції про свій намір отримати відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, визначивши орієнтовний їх розмір у 5000 грн. (а.с.8). Зважаючи на те, що розгляд справи за позовом ОСОБА_1 здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, позивач не мав можливості до судових дебатів подати докази , що підтверджують розмір судових витрат. Частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Статтею 143 цього ж Кодексу передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частини 3 цієї статті). Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина 4 цієї статті). У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу (частини 5 цієї статті). Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду, яким позовні вимоги ОСОБА_1 вирішено по суті, датовано 12 січня 2021 р. (а.с.29). Проте, в матеріалах справи відсутні докази вручення його копії учасникам справи, у тому числі, позивачу. Заяву про ухвалення додаткового рішення подано ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто після спливу 75 днів з дня постановлення рішення, що не відповідає вимогам частини 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України. Однак, ОСОБА_1 вказує на те, що рішення суду від 12.01.2021 надійшло на його поштову адресу від системи «Електронний суд» 27.03.2021. Підтвердженням цієї обставини є скріншот сторінки системи «Електронний суд», на якій зафіксована дата і час підпису судді та направлення судом першої інстанції рішення до Єдиного державного реєстру судових рішень. Оскільки направлення рішення від 12 січня 2021 р. до Єдиного державного реєстру судових рішень здійснено судом 27 березня 2021 р., а в матеріалах справи відсутні докази отримання сторонами його копії у строк, визначений статтею 251 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про можливість прийняття від ОСОБА_1 документів, поданих поза межами строку, встановленого частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, колегія суддів керується приписами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Частинами 1-5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях у справі "Баришевський проти України", у справі "Гімайдуліна і інших проти України", у справі "Двойних проти України", у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. На підтвердження понесення судових витрат позивачем надано копії договору про надання правової допомоги № 01/11/2021 від 01 листопада 2021 р., укладеного між Адвокатським бюро «Трофімов Дмитро Юрійович» та ОСОБА_1 , акт приймання-передачі послуг від 05 листопада 2021 р., квитанція до прибуткового касового ордеру № 1 від 06 листопада 2021 р. (а.с.42-48). Колегія суддів звертає увагу, що зазначені документи датовані листопадом місяцем 2021 року. Скаржник в апеляційній скарзі зазначає про очевидність допущеної описки при визначенні року складення документів (2021 замість 2020), вказуючи на обов`язок суду уникати надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження. Колегія суддів зазначає, що: по-перше, акт приймання-передачі та прибутковий касовий ордер, у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є первинними документами, які містять відомості про господарську операцію. Помилки при складанні таких документів матиме наслідок неврахування їх в якості первинних, що унеможливлює формування на їх підставі бухгалтерського та податкового обліку; по-друге, адвокат ОСОБА_2 , який складав зазначені документи, в силу свого професійного статусу є обізнаним про вимоги до складання первинних документів та наслідків допущених в них помилок; по-третє, станом на час перегляду додаткового рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку недоліки документів, які подані позивачем на підтвердження понесення витрат на правничу правову допомогу, не усунуті; додаткові, належно оформлені документи, не подані. Визнання судом обставини складання документів з помилками жодним чином не легітимізують такі документи. Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (стаття 73 цього ж Кодексу). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 74 цього ж Кодексу). Надані позивачем документи в якості доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу не підтверджують обставину отримання позивачем такої допомоги у справі. Пунктом 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку про її часткове задоволення, скасування додаткового рішення суду першої інстанції та прийняттю нового судового рішення про відмову у стягненні судових витрат на правничу професійну допомогу. Керуючись статтями 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2021 р. в адміністративній справі № 160/14396/20 скасувати та ухвалити нове судове рішення. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних із розглядом справи №160/14396/20 Дніпропетровським окружним адміністративним судом відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 22 червня 2021 р. і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий - суддя А.В. Шлай суддя Т.С. Прокопчук суддя О.О. Круговий