Постанова КЦС ВС № 637/1024/18

Постанова Іменем України 22 червня 2021 року м. Київ справа № 637/1024/18 провадження № 61-15320св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Червинської М. Є., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідачі: Шевченківський районний суд Харківської області, Апеляційний суд Харківської області, Державна казначейська служба України, третя особа - Вища рада правосуддя, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2019 року у складі судді Городецького Д. І. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У серпні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Шевченківського районного суду Харківської області, Апеляційного суду Харківської області, Державної казначейської служби України, третя особа - Вища рада правосуддя, про визнання позивачів жертвами порушення Конвенції з прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та компенсації моральної шкоди, завданої порушенням прав. Уточнена позовна заява, подана у грудні 2018 року на виконання вимог ухвали Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2018 року, мотивована тим, що 17 березня 2004 року ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звернулись до Шевченківського районного суду Харківської області з позовною заявою до ОСОБА_4 про відшкодування майнової та моральної шкоди, спричиненої залиттям квартири. Ухвалою Шевченківського районного суду Харківської області від 19 березня 2004 року позовну заяву залишено без руху, а в подальшому, ухвалою цього ж суду від 07 травня 2004 року, - визнано неподаною та повернуто позивачам. Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 07 жовтня 2004 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Шевченківського районного суду Харківської області від 07 травня 2004 року скасовано, матеріали справи повернуто до суду першої інстанції для вирішення питання про прийняття позовної заяви. Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 24 травня 2007 року, як суду касаційної інстанції, касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 07 жовтня 2004 року відхилено, ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 07 жовтня 2004 року залишено без змін. Однак, після повернення до Шевченківського районного суду Харківської області справа знищена працівниками канцелярії і до цього часу не розглянута. У обліково-статистичній картці на цивільну справу результат розгляду справи зазначено - «закрито провадження у справі». Вказані обставини стали відомі позивачам лише у 2012 році з відповіді Вищої ради юстиції України. Позивачі вважають, що неправомірними діями відповідачів їм завдано душевних страждань у зв`язку з порушенням права на справедливий суд. Ураховуючи викладене, позивачі просили визнати факт порушення Шевченківським районним судом Харківської області та Апеляційним судом Харківської області права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист основних свобод та прав людини 1950 року, зобов`язати Державну казначейську службу України здійснити заходи до безспірного списання коштів з відповідного рахунку державного бюджету на відшкодування їм моральної шкоди у розмірі 4 000 000,00 грн кожному, завданої незаконними рішеннями, діями, бездіяльністю судових органів, та постановити окрему ухвалу про притягнення винних осіб до відповідальності. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2019 року провадження у справі закрито. Суд першої інстанції виходив із того, що є судові рішення, які набрали законної сили, ухвалені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишено без задоволення, ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2019 року залишено без змін. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про закриття провадження у справі на підставі статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Постановою Верховного Суду від 09 червня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 частково задоволено, постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Мотивуючи постанову, Верховний Суд зазначив, що ціна позову в цій цивільній справі становить 8 000 000,00 грн, оскільки у позовній заяві ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд, у тому числі, зобов`язати Державну казначейську службу України здійснити заходи до безспірного списання коштів з відповідного рахунку державного бюджету на відшкодування їм моральної шкоди у розмірі 4 000 000,00 грн кожному, отже, справа не є малозначною і не підлягала розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Враховуючи, що апеляційний суд розглянув справу, ціна позову якої перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, Верховний Суд дійшов висновку, що постанова апеляційного суду від 08 серпня 2019 року підлягає обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року, прийнятою за результатами нового розгляду, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишено без задоволення, а ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2019 року залишено без змін. Залишаючи без змін ухвалу про закриття провадження у справі, апеляційний суд дійшов висновку, що вимоги позивачів про стягнення сум на відшкодування моральної шкоди та встановлення факту порушення права на справедливий суд неодноразово були предметом судового розгляду, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про закриття провадження у справі відповідно до пункту 3 частини 1 статті 255 ЦПК України. Обґрунтовуючи свої висновки, Апеляційний суд вказав, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали позовну заяву з подібним складом сторін, предметом і підставами позову, в кожному із заявлених раніше позовів, які були предметом судового розгляду та закінчені постановлення судових рішень, позивачі просили зобов`язати Державне Казначейство здійснити заходи до безспірного списання коштів з відповідного рахунку державного бюджету на відшкодування моральної шкоди, при цьому змінена лише ціна позову і лексичне формулювання позовних вимог. Отже, існують такі, що набрали законної сили, рішення суду, які ухвалені стосовно спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Крім того, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що твердження осіб, які подали апеляційну скаргу, про зміну правової сутності підстави позову не може свідчити про нетотожність позовних вимог. Аргументи учасників справи Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу У жовтні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просили скасувати ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, а саме: статті 13, 15, 16, 23, 1176 ЦК України та статті 3, 7, 13, 19, 255, 259, 263, 367, 374, 375 ЦПК України. Також особи, які подали касаційну скаргу, посилаються на те, що апеляційним судом не було враховано правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 372/2230/17 та від 22 травня 2019 року у справі № 640/7778/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім цього, посилаються на пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, заявники просять передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У відзиві на касаційну скаргу в. о. завідувача представництва інтересів Вищої ради правосуддя в судах правового управління секретаріату Вищої ради правосуддя Цуцкірідзе І. Л. просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Посилаючись на Конституцію України, ЦПК України та Закон України «Про судоустрій і статус суддів», вказує на недопустимість неповаги до суду, а також впливу на суд або суддів, які діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 2 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 637/1024/18, витребувано справу з Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області. Фактичні обставини справи, встановлені судом Суд встановив, що 17 березня 2004 року ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звернулись до Шевченківського районного суду Харківської області з позовною заявою до ОСОБА_4 про відшкодування майнової та моральної шкоди, спричиненої залиттям квартири. Ухвалою Шевченківського районного суду Харківської області від 19 березня 2004 року позовну заяву залишено без руху, а в подальшому, ухвалою цього ж суду від 07 травня 2004 року, - визнано неподаною та повернуто позивачам. Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 07 жовтня 2004 року ухвалу суду першої інстанції скасовано у зв`язку з ненадісланням судового рішення позивачам та матеріали повернуто до суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви. Ухвалою Апеляційного суду Луганської області як суду касаційної інстанції ухвала апеляційного суду Харківської області від 07 жовтня 2004 року залишена без змін, а матеріали справи направлено до суду першої інстанції для розгляду справи по суті. Після звернення позивачів до Вищої ради юстиції у 2012 році зі скаргою на неправомірні дії Шевченківського районного суду Харківської області про надання судових рішень для ознайомлення з`ясувалось, що працівниками суду було складено обліково-статистичну картку та акт про знищення судових рішень у справі за цією позовною заявою за 2011 рік. У жовтні 2013 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до Чугуївського міського суду Харківської області з позовом до Шевченківського районного суду Харківської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди в розмірі, який позивачі неодноразово збільшували і остаточно визначили як 600 000,00 грн кожному (справа № 636/5302/13). Підставами позову у справі № 636/5302/13 було те, що 17 березня 2004 року позивачами до Шевченківського районного суду Харківської області було подано позовну заяву до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої залиттям належної їм квартири. Ухвалами Шевченківського районного суду Харківської області їх позовна заява була залишена без руху, а згодом повернута як неподана. Апеляційним судом Харківської області їх апеляційна скарга була задоволена, ухвала Шевченківського районного суду Харківської області про повернення позовної заяви як неподаної скасована, справа повернута до суду першої інстанції для вирішення питання про прийняття позовної заяви. Ухвалою апеляційного суду Луганської області, як суду касаційної інстанції, 24 травня 2007 року касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, ухвалу апеляційного суду Харківської області від 07 жовтня 2004 року залишено без змін. Після повернення до Шевченківського районного суду Харківської області справа була знищена працівниками канцелярії і до цього часу не розглянута. Вказані обставини стали відомі позивачам лише у 2012 році з відповіді Вищої Ради юстиції України. Такими неправомірними діями працівників Шевченківського райсуду Харківської області їм були спричинені суттєві душевні страждання та переживання у зв`язку з порушенням права на справедливий суд. Справа № 2-265/04 понад дев`ять років не розглянута судом, вони не отримали судовий захист їх прав перед відповідачем. Незаконними діями та бездіяльністю суду їм спричинено моральну шкоду. Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 20 лютого 2015 року у справі № 636/5302/13 у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до Шевченківського районного суду Харківської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди відмовлено. Рішенням апеляційного суду Харківської області від 28 жовтня 2015 року рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 20 лютого 2015 року скасовано, у позові відмовлено з інших підстав. Апеляційного суду Харківської області в рішенні від 28 жовтня 2015 року вказав, що за твердженням позивачів моральні страждання їм завдано неправомірними діями та бездіяльністю Шевченківського районного суду Харківської області, які полягають у тому, що справа за їх позовом до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди залишається нерозглянутою впродовж більш ніж 10 років, в результаті чого їх позбавлено доступу до правосуддя, справу знищено, обліково-статистичну картку та акт знищення сфальсифіковано судом. Між тим, суд встановив, що після касаційного розгляду справа за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди повернулась до Шевченківського районного суду Харківської області 30 жовтня 2007 року, доказів закриття Шевченківським районним судом Харківської області провадження у справі № 2-265/04 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди немає, своїм процесуальним правом звернутись до суду для вирішення питання про відновлення втраченого судового провадження ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 не скористались, що було неодноразово їм роз`яснено, а за відсутності обвинувального вироку суду неможна вважати доведеним факт фальсифікації документів посадовими особами суду. У грудні 2015 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до Октябрського районного суду м. Полтави з позовом до Шевченківського районного суду Харківської області, Апеляційного суду Харківської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди (справа 637/1195/15-ц). На обґрунтування позовних вимог у справі 637/1195/15-ц позивачі посилались на те, що 17 березня 2004 року вони звернулися до Шевченківського районного суду Харківської області з позовною заявою до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої залиттям належної їм квартири. Ухвалою Шевченківського районного суду Харківської області від 19 березня 2004 року їх позовна заява була залишена без руху, а в подальшому ухвалою цього ж суду від 07 травня 2004 року позовна заява була визнана неподаною та повернута позивачам. Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 07 жовтня 2004 року було задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасовано ухвалу Шевченківського районного суду Харківської області від 07 травня 2004 року, повернуто матеріали до суду першої інстанції для вирішення питання про прийняття позовної заяви. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області, як суду касаційної інстанції, від 24 травня 2007 року касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу апеляційного суду Харківської області від 07 жовтня 2004 року відхилено, ухвалу апеляційного суду Харківської області від 07 жовтня 2004 року залишено без змін. Після повернення до Шевченківського районного суду Харківської області справа була знищена працівниками канцелярії і до цього часу не розглянута. В обліково-статистичній картці на цивільну справу результат розгляду справи зазначено - закрито провадження у справі. Вказані обставини стали відомі позивачам лише у 2012 році з відповіді Вищої ради юстиції України. Позивачі вважають, що неправомірними діями відповідачів та у зв`язку з порушенням права на справедливий суд їм спричинено суттєві душевні страждання та переживання. Справа протягом 12 років не розглянута судами, вони не отримали судовий захист їх прав, їх позбавлено доступу до правосуддя, обліково-статистичну картку та акт знищення сфальсифіковано судом. Незаконними діями та бездіяльністю відповідачів їм спричинена моральна шкода. Посилаючись на вказані обставини, позивачі просили визнати факт порушення відповідачами, а саме: Шевченківським районним судом Харківської області та Апеляційним судом Харківської області права позивачів у цивільній справі № 2-265/04, передбаченого статтею 6 Конвенції. З урахуванням доповнень до позовної заяви, позивачі просили стягнути з Шевченківського районного суду Харківської області на їх користь в рахунок відшкодування моральної шкоди по 1 000 000,00 грн, а також з апеляційного суду Харківської області по 1 000 000,00 грн кожному в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої судами першої й апеляційної інстанцій та їх працівниками, зобов`язати Державну казначейську службу України здійснити заходи до безспірного списання коштів з відповідного рахунку державного бюджету на відшкодування позивачам моральної шкоди по 2 000 000,00 грн кожному. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 17 серпня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 03 жовтня 2016 року у справі 637/1195/15-ц, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 серпня 2016 року та ухвала апеляційного суду Полтавської області від 03 жовтня 2016 року у справі 637/1195/15-ц залишені без змін. В ухвалі від 12 липня 2017 року у справі 637/1195/15-ц Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшов висновку, що провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої залиттям належної їм квартири, судом не відкривалось та остаточне рішення у справі не ухвалювалось. Позивачі не позбавлені права звернутись до суду з відповідним позовом за захистом свого порушеного права про відшкодування шкоди, завданої їм відповідачем, порушивши питання про поновлення процесуального строку. Обставини, якими обґрунтовано позов до судових установ, позивача не доведено, не надано доказів на підтвердження завдання їм моральної шкоди. Зокрема, не наведено в чому саме полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачам, з яких міркувань вони виходили, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди. У серпні 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до Куп`янського міськрайонного суду Харківської області з позовом до Шевченківського районного суду Харківської області, Апеляційного суду Харківської області, Державної казначейської служби України, третя особа - Вища рада правосуддя, про встановлення факту порушення права на справедливий суд, відшкодування моральної шкоди (справа № 637/869/17). Позовна заява мотивована тим, що 17 березня 2004 року вони звернулись до Шевченківського районного суду Харківської області з позовною заявою до ОСОБА_4 про відшкодування майнової та моральної шкоди, спричиненої залиттям належної їм квартири. Ухвалою Шевченківського районного суду Харківської області від 19 березня 2004 року їх позовна заява була залишена без руху, а в подальшому ухвалою цього ж суду від 07 травня 2004 року позовна заява була визнана неподаною та повернута позивачам. Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 07 жовтня 2004 року було задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ухвалу Шевченківського районного суду Харківської області від 07 травня 2004 року скасовано, матеріали повернуто до суду першої інстанції для вирішення питання про прийняття позовної заяви. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області від 24 травня 2007 року, як судом касаційної інстанції, касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу апеляційного суду Харківської області від 07 жовтня 2004 року відхилено, ухвалу апеляційного суду Харківської області від 07 жовтня 2004 року залишено без змін. Після повернення до Шевченківського районного суду Харківської області справа була знищена працівниками канцелярії і до цього часу не розглянута. В обліково-статистичній картці на цивільну справу результат розгляду справи зазначено - закрито провадження у справі. Вказані обставини стали відомі позивачам лише у 2012 році з відповіді Вищої ради юстиції України. Позивачі вважають, що неправомірними діями відповідачів їм були спричинені суттєві душевні страждання та переживання, у зв`язку з порушенням права на справедливий суд. Посилаючись на викладене, позивачі просили визнати факт порушення відповідачами, саме: Шевченківським районним судом Харківської області та Апеляційним судом Харківської області, права, передбаченого статтею 6 Конвенції, та зобов`язати Казначейство здійснити заходи до безспірного списання коштів з відповідного рахунку державного бюджету на відшкодування їм моральної шкоди у розмірі 2 000 000,00 грн кожному. Ухвалою Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 19 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 06 грудня 2017 року, провадження у справі закрито. Судові рішення мотивовані тим, що є судове рішення, яке набрало законної сили, ухвалене стосовно спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Постановою Верховного Суду від 30 травня 2018 року вказані судові рішення залишено без змін. Залишаючи без змін судові рішення, прийняті судами попередніх інстанцій у справі № 637/869/17 без змін, Верховний Суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 обґрунтовували свої вимоги у раніше розглянутій справі тими ж самими обставинами, з посиланням на ті ж самі норми закону, що й у цій справі. Суб`єктний склад сторін у справі, предмет та підстави позовів є тотожними, а тому суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року. Звернувшись у серпні 2018 року з позовом у справі № 637/1024/18, судові рішення в якій переглядаються у цьому касаційному провадженні, до Шевченківського районного суду Харківської області, Апеляційного суду Харківської області, Державної казначейської служби України, третя особа - Вища рада правосуддя, про визнання позивачів жертвами порушення ї Конвенції та компенсації моральної шкоди, завданої порушенням прав, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд визнати факт порушення Шевченківським районним судом Харківської області та Апеляційним судом Харківської області права, передбаченого статтею 6 Конвенції, зобов`язати Державну казначейську службу України здійснити заходи до безспірного списання коштів з відповідного рахунку державного бюджету на відшкодування їм моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями, бездіяльністю судових органів, в розмірі 4 000 000,00 грн кожному та постановити окрему ухвалу про притягнення винних осіб до відповідальності. Позов мотивували тим, що 17 березня 2004 року вони звернулися до Шевченківського районного суду Харківської області з позовною заявою до ОСОБА_4 про відшкодування майнової та моральної шкоди, спричиненої залиттям належної їм квартири. Ухвалою Шевченківського районного суду Харківської області від 19 березня 2004 року подану ними позовну заяву залишено без руху, а в подальшому, ухвалою цього ж суду від 07 травня 2004 року, позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачам. Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 07 жовтня 2004 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасовано ухвалу Шевченківського районного суду Харківської області від 07 травня 2004 року, матеріали справи повернуто до суду першої інстанції для вирішення питання про прийняття позовної заяви. Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 24 травня 2007 року, який діяв як суд касаційної інстанції, касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 07 жовтня 2004 року відхилено, ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 07 жовтня 2004 року залишено без змін. Після повернення до Шевченківського районного суду Харківської області справа знищена працівниками канцелярії і до цього часу не розглянута. У обліково-статистичній картці на цивільну справу результат розгляду справи зазначено - «закрито провадження у справі». Вказані обставини стали відомі позивачам лише у 2012 році з відповіді Вищої ради юстиції України. Позивачі вважають, що неправомірними діями відповідачів їм завдано суттєвих душевних страждань у зв`язку з порушенням права на справедливий суд. Позивачі просили визнати факт порушення Шевченківським районним судом Харківської області та Апеляційним судом Харківської області права, передбаченого статтею 6 Конвенції, зобов`язати Державну казначейську службу України здійснити заходи до безспірного списання коштів з відповідного рахунку державного бюджету на відшкодування їм моральної шкоди в розмірі 4 000 000,00 грн кожному, завданої незаконними рішеннями, діями, бездіяльністю судових органів, та постановити окрему ухвалу про притягнення винних осіб до відповідальності. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Відповідно до статті 15 ЦК України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 4 ЦПК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Отже, законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Закриття провадження у справі у цьому разі можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів. Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права. Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також рішенням Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів. Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в позовній заяві, яка перебувала в провадженні Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області, не змінюють суб`єктний склад сторін, але змінюють ціну позову, формулювання, але предмет і підстави позову у цій справі є тотожними предмету і підставам позовів у справах, в яких є такі, що набрали законної сили, рішення суду, тому наявні підстави для закриття провадження у цій справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України. Доводи касаційної скарги про те, що у цьому позові вони змінили підставу позову, оскільки не вказали про відшкодування моральної шкоди саме з відповідачів Шевченківського районного суду Харківської області та Апеляційного суду Харківської області, не свідчать про нетотожність позовних вимог. Доводи касаційної скарг про те, що суди не врахували правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 372/2230/17 та від 22 травня 2019 року у справі № 640/7778/18 на увагу не заслуговують, оскільки ухвалені у цій справі рішення не суперечать цим висновкам. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у цій справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки такі судові рішення є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням вимог процесуального та матеріального закону, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. Щодо передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду Відповідно до частин третьої, четвертої, п`ятої та шостої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах. Згідно з частиною першою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Клопотання учасника справи про передачу справи на Велику Палату Верховного Суду повинно бути мотивованим, містити достатні та обґрунтовані підстави для передачі, визначені статтею 403 ЦПК України. Клопотання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, викладене у прохальній частині касаційної скарги, задоволенню не підлягає, оскільки заявники взагалі не навели обґрунтування такого клопотання. Щодо судових витрат Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. З огляду на те що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 401, 403, 404, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: У задоволенні клопотання про передачу справи № 637/1024/18 на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити. Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення. Ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев М. Є. Червинська