Постанова 4807 № 335/8515/20

Дата документу 17.06.2021 Справа № 335/8515/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №335/8515/20 Головуючий у 1 інстанції: Геєць Ю.В. Провадження № 22-ц/807/1833/21 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2021 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого: Полякова О.З., суддів: Крилової О.В., Кухаря С.В. при секретарі: Семенчук О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 09 березня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрпошта» про захист прав споживачів, визнання дій (бездіяльності) неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И Л А: У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, який в ході розгляду справи неодноразово уточнював, до АТ «Укрпошта» про захист прав споживачів, визнання дій (бездіяльності) неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії. В обґрунтування позову зазначав, що він постійно мешкає за адресою: АДРЕСА_1 та користується послугами поштового зв`язку, які надає відповідач. Він неодноразово звертався із усними та письмовими заявами до АТ «Укрпошта» та до Запорізької дирекції АТ «Укрпошта», яка є відокремленим підрозділом АТ «Укрпошта», з метою отримання інформації у відповідності до Закону України «Про звернення громадян» та зі скаргами на дії (бездіяльність) працівників. Так, 11 квітня 2020 року та 13 квітня 2020 року позивачем були направлені скарги на електронну адресу відповідача АТ «Укрпошта» з проханням надати ключі від домофону поштарю, оскільки при доставці кореспонденції, вона дзвонила у домофони першої-ліпшої квартири, чим доставляла незручності йому та сусідам. Згодом керівник Запорізької регіональної дирекцій АТ «Укрпошта» ОСОБА_2 забезпечила поштарів ключами від домофонів. Позивач зазначав, що його численні письмові звернення - через електронну пошту, письмові звернення залишені без відповіді або відповіді надходять з формальними відписками. Так, на електронний лист від 13 квітня 2020 року надійшла відповідь від відповідача АТ «Укрпошта», що позивач має сфотографувати своє письмове звернення з підписом і надіслати фото гарної якості для отримання відповіді, що не передбачено Законом України «Про звернення громадян». В контакт-центрі було прийнято звернення і було записано його на прийом без дати. Однак на прийом його не запросили. Згодом з офіційного сайту АТ «Укрпошта» ОСОБА_1 дізнався про те, що в період карантину особистий прийом громадян не провадиться. Позивач вважає, що його навмисно ввели в оману, записали на прийом, який не ведеться. У зв`язку із наведеним він подав усні звернення № 3327208, 3326699, 3326678 через контакт-центр, однак відповіді не отримав. 06 травня 2020 року позивач знов звернувся з письмовою заявою до відповідача АТ «Укрпошта», в якій просив надати відповіді на всі його заяви та притягнути до відповідальності осіб, винних в бездіяльності. Крім того, 10 червня 2020 року банк CREDIT AGRICOLE UKRAINE направив позивачу рекомендований лист, який 12 червня 2020 року прибув у Запорізьку дирекцію АТ «Укрпошта» до відділення № 5 по пр. Соборному, 133 в м. Запоріжжя. 14 липня 2020 року зазначений лист було повернуто без вручення за зворотною адресою. Причини невручення йому не відомі. Також, 04 вересня 2020 року Запорізьке державне підприємство «Радіоприбор» направив позивачу рекомендований лист, який 05 вересня 2020 року прибув у Запорізьку дирекцію АТ «Укрпошта» до відділення №

5. Проте, 05 жовтня 2020 року зазначений лист було повернуто без вручення за зворотною адресою. Причина повернення «за закінченням терміну зберігання». ОСОБА_1 зазначав, що ніяких повідомлень про находження вищезазначених рекомендованих листів йому не надходило, поштар листів до дому не приносив, від отримання кореспонденції він не відмовлявся. Посилаючись на наведені обставини, ОСОБА_1 просив суд: - визнати бездіяльність АТ «Укрпошта» щодо ненадання відповіді на усні звернення реєстраційні №№ 3326589, 3327208, 3326699, 3326678, на електронні звернення від 11 квітня 2020 року та від 13 квітня 2020 року та на письмове звернення від 06 травня 2020 року неправомірною; - визнати дії АТ «Укрпошта» щодо вимог оформлення письмового звернення, викладеного в листі відповідача від 05 травня 2020 року неправомірними; - визнати бездіяльність відповідача щодо невручення поштової кореспонденції з банку CREDIT AGRICOLE UKRAINE від 12 червня 2020 року та з Запорізького державного підприємства «Радіоприбор» від 04 вересня 2020 року неправомірною; - зобов`язати АТ «Укрпошта» надати відповідь по всіх пунктах, викладених в заяві ОСОБА_1 від 06 травня 2020 року та в заявах, що направлені на електронну пошту відповідача від 11 квітня 2020 року та 13 квітня 2020 року; - постановити окремі ухвали відносно осіб винних в бездіяльності та протиправних діях. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 09 березня 2021 року позов задоволено частково. Визнано бездіяльність АТ «Укрпошта» щодо ненадання відповіді на електронні звернення ОСОБА_1 від 11 квітня 2020 року та 13 квітня 2020 року - неправомірною. Визнано бездіяльність АТ «Укрпошта» щодо ненадання відповіді на письмове звернення ОСОБА_1 від 06 травня 2020 року - неправомірною. Визнано бездіяльність АТ «Укрпошта» щодо невручення ОСОБА_1 поштової кореспонденції з банку CREDIT AGRICOLE UKRAINE від 12 червня 2020 року та з Запорізького державного підприємства «Радіоприбор» від 04 вересня 2020 року - неправомірною. Зобов`язано АТ «Укрпошта» надати відповідь по всіх пунктах, викладених в заяві ОСОБА_1 від 06 травня 2020 року та в заявах, що направлені на електронну пошту відповідача від 11 квітня 2020 року та 13 квітня 2020 року. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на час розгляду справи в суді, ОСОБА_1 , в порушення ЗУ «Про звернення громадян» на відповіді на звернення від 11 квітня 2020 року, від 13 квітня 2020 року та від 06 травня 2020 року не отримав. АТ «Укрпошта» також не доводів ОСОБА_1 щодо невручення останньому рекомендованих листів банку CREDIT AGRICOLE UKRAINE від 12 червня 2020 року та Запорізького державного підприємства «Радіоприбор» від 04 вересня 2020 року, з поважної причини. Залишаючи без задоволення позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання неправомірною бездіяльності АТ «Укрпошта» щодо ненадання відповіді на його усні звернення ОСОБА_1 реєстраційні №№ 3326589, 3327208, 3326699, 3326678, суд виходив з недоведеності зазначених позивачем обставин, оскільки на сайті АТ «Укрпошта» розміщено повідомлення про те, що у зв`язку з оголошенням в Україні карантину, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 тимчасово зупиняється проведення особистого прийому громадян. Факт обізнаності з вказаним повідомленням позивачем не спростовано. Підстав передбачених ст. 262 ЦПК України для постановлення окремих ухвал по справі судом першої інстанції не встановлено. Суд також зазначив, що витрати, понесені позивачем на сканування документів під час підготовки позову до суду у сумі 72 грн. в силу вимог ст. 133 ЦПК України на відносяться до судових витрат, тому не підлягають стягненню на підставі ст. 141 ЦПК України за рахунок відповідача. Не погоджуючись із зазначеним рішенням в частині незадоволених вимог, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 09 березня 2021 року і ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що він просив суд визнати неправомірною бездіяльність АТ «Укрпошта» щодо ненадання відповіді на усні звернення реєстраційні №№ 3326589, 3327208, 3326699, 3326678 не з підстав необізнаності про відсутність скасування особистого прийому, а з підстав введення його в оману через те, що ОСОБА_1 записували на особистий прийом, який насправді не провадився. Відмову суду у постановлені окремих ухвал, ОСОБА_1 вважає неправомірною, оскільки його позов задоволено частково, і рішенням суду дії та бездіяльність відповідача визнано неправомірними, що свідчить про наявність підстав для постановлення окремої ухвали відповідно до ч. 1 ст. 262 ЦПК України. Також, ОСОБА_1 вважає, що суд помилково дійшов висновку про те, що витрати, понесені позивачем на сканування документів під час підготовки позову до суду у сумі 72 грн. в силу вимог ст. 133 ЦПК України на відносяться до судових витрат, а тому не підлягають стягненню на підставі ст. 141 ЦПК України за рахунок відповідача. Так, сканування документів до позову пов`язані саме із підготовкою справи до слухання, що передбачено ч. 4 ст.133 ЦПК України. У відзиві на апеляційну скаргу АТ «Укрпошта» просять залишити скаргу без задоволення, а рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 09 березня 2021 року - без змін. Вимоги позивача про визнання бездіяльності щодо запису його на прийом є безпідставними, оскільки, якби ОСОБА_1 дійсно було записано на прийом, то йому було б назначено дату та час. Заявляючи вимоги про постановлення окремих ухвал, ОСОБА_1 вимагає притягнути до відповідальності осіб в діях яких відсутні ознаки порушення законодавства, а отже, суд першої інстанції правомірно відмовив в цій частині позовних вимог. На думку відповідача, суд першої інстанції також дійшов вірного висновку, що витрати понесені Позивачем на сканування документів під час підготовки позову до суду у сумі 72 грн. в силу вимог ст. 133 ЦПК України не відносяться до судових витрат. Зазначають, що ними при підготовці відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 також було понесені витрати на зняття світлокопій та роздруківку доказів по цій справі, а також на направлення відзиву. ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити її з вищевказаних підстав. Представник АТ «Укрпошта» - Куліков Д.О. у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Так, у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 186/1743/15-ц зазначено, що у разі, якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Також, згідно приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. На виконання вищезазначених вимог, колегія суддів звертає увагу, що рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 09 березня 2021 року у цій справі переглядається в апеляційному порядку лише в частині незадоволених судом першої інстанції позовних вимог. Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 мешкає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 7). Учасниками справи також визнається, що ОСОБА_1 є користувачем послуг, які надає АТ «Укрпошта». АТ «Укрпошта» - єдиний національний оператор поштового зв`язку України. Діяльність АТ „Укрпошта регламентується Законом України «Про поштовий зв`язок», іншими Законами України. Згідно ст. 2 Закону України «Про поштовий зв`язок» відносини у сфері надання послуг поштового зв`язку регулюються Конституцією України, цим та іншими законами України і прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Звертаючись до суду з вимогами щодо визнання бездіяльності АТ «Укрпошта» щодо ненаданні відповідей на його усні звернення неправомірними, ОСОБА_1 зазначив, що в контакт-центрі АТ «Укрпошта» ( НОМЕР_1 ) було прийнято його усне звернення та записано на прийом (реєстраційний номер № 3326589) без дати. Однак, на прийом його не запросили. Згодом, ОСОБА_1 дізнався, що в період карантину особистий прийом громадян не ведеться. Вказані дії позивач розцінює як навмисне введення його в оману. У зв`язку з наведеними обставинами, ОСОБА_1 подано усні звернення №№ 3327208, 3326699, 3326678 через контакт-центр, відповіді на які ним отримано не було. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 не заявляв вимог про визнання неправомірними дій АТ «Укрпошта» щодо запису його на прийом під час введення карантинних обмежень, тобто у період, коли прийом особистих громадян не ведеться. В уточненій позовній заяві, ОСОБА_1 посилався саме на порушення АТ «Укрпошта» ч. 4 ст. 22 та ст. 20 ЗУ «Про звернення громадян», а саме ненадання йому відповіді на його усні звернення №№ 3327208, 3326699, 3326678 у визначений законодавством термін. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Згідно з положеннями статті 3 вказаного Закону під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. При цьому пропозицією (зауваженням) є звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства. Заява (клопотання) - це звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - це письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Скарга - це звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб. Згідно зі статтею 4 Закону України «Про звернення громадян» до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності. Приписами ст. 5 ЗУ «Про звернення громадян» звернення може бути усним чи письмовим. Усне звернення викладається громадянином на особистому прийомі або за допомогою засобів телефонного зв`язку через визначені контактні центри, телефонні "гарячі лінії" та записується (реєструється) посадовою особою. Звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань (частина перша статті 5 Закону України «Про звернення громадян». У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги (частина сьома статті 5 Закону України «Про звернення громадян». Розділом II ЗУ «Про звернення громадян» визначено порядок розгляду таких звернень. Зокрема, у статті 15 Закону зазначено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Статтею 20 ЗУ «Про звернення громадян» визначено терміни розгляду звернень громадян. Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Згідно вимог статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Стаття 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Положення зазначених статей узгоджуються із сталою практикою Європейського Суду, так у рішенні в справі "Бочаров проти України" від 17.03.2011 року (остаточне 17.06.2011 року), зазначено, що "Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів. Згідно з частиною першою статті 229 ЦПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Відповідно до наведених правових норм доказування - це діяльність, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторін. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає. Проте, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він звертався до контакт-центру АТ «Укрпошта», дати та зміст таких звернень. Перевірити їх відповідність вимогам статті 3 Закону України «Про звернення громадян» з огляду на зазначене, неможливо. Будь-яких клопотань про витребування доказів позивачем також заявлено не було. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо недоведеності вимог в цій частині. Також, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для постановлення окремої ухвали, про притягнення до відповідальності працівників АТ «Укрпошта». Згідно з частиною першою статті 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду. Також необґрунтованими є доводи ОСОБА_1 що витрати, понесені ним за виготовлення копії документів відносяться до витрат пов`язаних з розглядом справи в розумінні ч. 4 ст. 133 ЦПК України, та, відповідно, підлягають стягненню з відповідача на його користь. За приписами пункту 4 частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Таким чином, законодавцем визначено, що компенсації підлягають витрати, які пов`язані зі здійсненням процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Отже, оплата за виготовлення фотокопій та витрати пов`язані з поштовим відправленням в розумінні статті 133 ЦПК України не є витратами, які пов`язані з вчиненням процесуальних дій. Крім цього, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження цих витрат. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Таким чином, оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи скарги цього висновку не спростовують, тому відповідно до ст. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 09 березня 2021 року у цій справі - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 29 червня 2021 року. Головуючий: Судді: