Постанова 4824 № 753/14727/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 червня 2021 року м. Київ справа № провадження № 22-ц/824/8396/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кравець В.А., суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф. учасники справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» відповідач - ОСОБА_1 розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 жовтня 2021 року у складі судді Каліушка Ф.А. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В: У вересні 2020 року представник ТОВ «Євро-Реконструкція» - Перелигіна О.А. звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Євро-Реконструкція»заборгованість за послуги з постачання гарячої води та централізованого опалення у розмірі 77 292,69 грн; інфляційну складову боргу у сумі 8 533,08 грн; 3% річних у розмірі 4 405,88 грн та 2 102 грн судових витрат. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води в будинку АДРЕСА_1 здійснює ТОВ «Євро Реконструкція» на підставі ліцензії від 01 червня 2012 року. ОСОБА_1 є власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , а також споживачем наданих товариством послуг, починаючи з 2014 року. 23 липня 2014 року у газеті Хрещатик №103 (4503) позивачем розміщено повідомлення з пропозицією укладення договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води шляхом звернення споживачів до підрозділів теплопостачальної організації із зазначенням відповідної адреси, проте, на дату звернення до суду з позовом, договір між позивачем та відповідачем укладено не було. Уважала, що відповідач повинен оплатити товариству усі спожиті ним послуги, не дивлячись на те, що договору про надання таких послуг між сторонами укладено не було. У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 , починаючи з жовтня 2014 року не вносив плату за отримані послуги, у останнього утворилась заборгованість, яка станом на 01 січня 2020 року складає 77 292,69 грн та складається з: 18 424,91 грн - послуги з централізованого опалення; 58 867,78 грн - заборгованість за послуги з постачання гарячої води. Окрім того, вважала за необхідне стягнути з відповідача на користь ТОВ «Євро-Реконструкція» інфляційні втрати у розмірі 8 533,08 грн та 3% річних у сумі 4 405,88 грн. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 26 жовтня 2020 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Євро-Реконструкція»заборгованість в сумі 77 292,69 грн, інфляційну складову боргу у сумі 8 533,08 грн та 3% річних у розмірі 4 405,88 грн, а також 2 102 грн судових витрат. Не погоджуючись з указаним рішенням, 15 квітня 2021 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з неправильним встановленням обставин, що мають значення для справи. Звертає увагу колегії суддів на те, що судом першої інстанції не встановлено дійсного власника квартири АДРЕСА_1 , а відповідно і споживача житлово-комунальних послуг. Стверджує, що відповідач ніколи не був власником зазначеної квартири, про що свідчать відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Зауважує, що інформація з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна свідчить лише про факт реєстрації ОСОБА_1 у зазначеній квартирі, а не факт належності її останньому на праві власності. Зазначає, що власником даного нерухомого майна є ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 03 лютого 2005 року, а отже, є належним відповідачем у даній справі. Апелянт не є особою, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальні послуги, оскільки проживає в іншому місці. Позивач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направив. 24 травня 2021 року на адресу апеляційного суду надійшло клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи наступних документів: копія договору №450101/66 від 19 травня 2021 року про надання послуг з центрального опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 ; копія свідоцтва про право на спадщину за законом. Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача ґрунтуються на нормах закону, є доведеними, а обставини, що спростовують позовні вимоги, судом не встановлені. Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону. Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом установлено, що відповідач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , а також зареєстрований та є споживачем житлово-комунальних послуг за даною адресою. Надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води в будинку АДРЕСА_1 здійснюється ТОВ «Євро-Реконструкція» на підставі ліцензії № 198 від 01 червня 2012 року. 23 липня 2014 року у газеті «Хрещатик» (№103 (4503)) ТОВ «Євро-Реконструкція» розміщено відповідне повідомлення з пропозицією укласти договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води шляхом звернення споживачів до підрозділів теплопостачальної організації із зазначенням відповідної адреси. Проект договору про надання з централізованого опалення та постачання гарячої води опубліковано в офіційному віснику Київської міської ради - газеті «Хрещатик» від 06 серпня 2014 року (№111 (4511)). Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги». Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції чинній на час виникнення оспорюваних правовідносин (далі - Закон), законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг. Суб`єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень, будинків, споруд, житлових комплексів або комплексів будинків і споруд (стаття 1, частина друга статті 3, стаття 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»). Відповідно ч. 1 ст. 1 Закону, житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. Згідно з частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). У статті 19 Закону передбачено, що учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником. Відповідно до пункту 1 частини першої, пункту 5 частини третьої статті 20 Закону споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Укладення договору про надання житлово-комунальних послуг є обов`язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам частини третьої статті 6, статей 627, 630 ЦК України та статей 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Такий правовий висновок зробив Верховний Суд у постанові від 01 лютого 2018 року у справі № 661/3272/15-ц. Хоч у ч. 1 ст. 19 Закону й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15. Відповідно до п. п. 4, 17 Правил користування приміщеннями житлових будинків та прибудинковими територіями, затверджених постановою КМУ від 08 жовтня 1992 року №572, власник житла та наймач квартири зобов`язаний за рахунок власних коштів оплачувати всі витрати, пов`язані з утриманням житлового будинку і закріпленої прибудинкової території. Власники та наймачі квартир зобов`язані вносити на відповідний рахунок власника будинку плату за обслуговування і ремонт будинку. Статтею 322 ЦК України визначено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Таким чином, законодавством покладено обов`язок своєчасно вносити квартирну плату саме на наймачів (власників). Із зазначених положень випливає, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Отже, під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу, відповідачам), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги згідно з чинними тарифами. Статті 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначають обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг. Пунктом 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Пунктом 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630, передбачено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк. Статтею 66 Житлового кодексу України визначено, що плата за користування житлом (квартирна плата) обчислюється виходячи із загальної площі квартири (одноквартирного будинку). Норма загальної площі встановлюється у розмірі 21 квадратного метра на одну особу. Розмір плати за користування житлом (квартирної плати) встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ст. 67 ЖК України, плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги (ст. 68 ЖК України). Як убачається з матеріалів справи, відповідач неналежним чином сплачує за надані йому житлово-комунальні послуги у період з жовтня 2014 року, у зв`язку з чим, згідно з розрахунком позивача, за ним утворилась заборгованість, що станом на 01 жовтня 2020 року становить 77 292,69 грн, з яких: заборгованість за послуги з централізованого опалення - 18 424,91 грн, заборгованість за послуги з постачання гарячої води - 58 867,78 грн, а також інфляційна складова боргу - 8 533,08 грн, 3 % річних - 4 405,88 грн. Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. У відповідності до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ст. 610 ЦКУ порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. У відповідності до положень ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Таким чином, ураховуючи надані позивачем докази, зважаючи на те, що у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів» відповідач є споживачем комунальних послуг, проте неналежним чином виконував обов`язок по оплаті наданих ТОВ «Євро-Реконструкція» послуг, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, колегія погоджується з висновком місцевого суду про обґрунтованість позовних вимог та уважає його законним. Доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції неправильно встановлені обставини справи щодо належності на праві власності квартири за адресою: АДРЕСА_1 відповідачеві ОСОБА_1 , не заслуговують на увагу суду з огляду на наступне. З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , а отже у відповідності до вимог ст. 322 ЦК України останній зобов`язаний утримувати майно, що йому належить. Докази, долучені відповідачем до клопотання, яке надійшло до суду 24 травня 2021 року, суд не може брати до уваги при перегляді рішення суду першої інстанції, оскільки період, за який позивачем заявлено борг, є період з жовтня 2014 року по 01 жовтня 2020 року, а договір №450101/66 укладено ТОВ «Євро-Реконструкція» з ОСОБА_2 лише 19 травня 2021 року. Надана відповідачем копія свідоцтва про право на спадщину за законом, відповідно до якого ОСОБА_2 03 березня 2005 року отримала у спадщину вищевказану квартиру, не підтверджує та не спростовує того факту, що за період з жовтня 2014 року по 01 жовтня 2020 року власником квартири був саме відповідач. Таким чином, з боку відповідача не надано жодних доказів на спростування відомостей, зазначених в указаній Інформації. Також, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження невиконання товариством обов`язку про належне надання житлово-комунальних послуг. Отже, оскільки відповідачем не спростовано факт надання до належної його квартири житлово-комунальних послуг та не доведено відсутності його вини у виникненні заборгованості за вказані послуги, то наявні підстави для стягнення з нього цієї заборгованості. Таким чином, ураховуючи вищезазначене та дослідивши наданий позивачем розрахунок заборгованості, колегія уважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за спожиті житло-комунальні послуги у розмірі 77 292,69 грн, з яких: заборгованість за послуги з централізованого опалення - 18 424,91 грн, заборгованість за послуги з постачання гарячої води - 58 867,78 грн, а також інфляційна складова боргу - 8 533,08 грн, 3 % річних - 4 405,88 грн. Інші доводи апеляційної скарги є аналогічними доводам, викладеним у відзиві на позовну заяву, та не спростовують висновків суду першої інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішення, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновком суду першої інстанцій щодо їх оцінки. Отже, суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін як такого, що є законним та обґрунтованим. Керуючись статтями 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 жовтня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Головуючий В.А. Кравець Судді О.В. Желепа О.Ф. Мазурик