Постанова 4818 № 632/1228/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 632/1228/20 Головуючий суддя І інстанції Библів С. В. Провадження № 22-ц/818/3466/21 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: Справи у спорах, пов`язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів» П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2021 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Яцини В.Б., суддів колегії: Бурлака І.В., Котелевець А.В , за участю секретаря судового засідання Семикрас О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 07 грудня 2020 року, по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор Газорозподільної системи «Харківгаз» про визнання права на компенсацію витрат зі встановлення індивідуального приладу обліку природного газу за рахунок коштів відповідача та зобов`язання відповідача провести компенсацію, шляхом стягнення на користь позивача витрат зі встановлення, В С Т А Н О В И В : В липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Оператор Газорозподільної системи «Харківгаз» (далі АТ «Харківгаз») та просила визнати за нею право на компенсацію витрат зі встановлення індивідуального приладу обліку природного газу за рахунок коштів відповідача та зобов`язання відповідача провести компенсацію, шляхом стягнення на її користь витрат зі встановлення індивідуального приладу обліку природного газу. Вказує, що витрати полягають в розробці проектної документації 1242,83 грн.; придбання газового лічильника та супутніх матеріалів 1340,00 грн.; будівельно-монтажних робіт 2798,42 грн. та приймання в експлуатацію 648,40 грн., а всього на загальну суму 6029,65 грн. Позов мотивовано тим, що вона є власницею квартири АДРЕСА_1 і вказана квартира забезпечена комунальною послугою газопостачання з режимом використання природного газу для приготування їжі. Наприкінці 2016 року відповідачем без попередньої згоди зі споживачами на багатоквартирному будинку, в якому вона мешкає, було встановлено загально будинковий лічильник газу та розпочато проведення нарахування вартості газу відповідно до Постанови КМУ від 23.03.2016 року №

203. Через вказані дії відповідача вона щомісячно почала отримувати надмірно великі платіжки за спожитий газ. На початку липня 2018 року нею подано заяву на адресу відповідача про надання дозволу та виготовлення проекту реконструкції системи газопостачання в частині встановлення газового лічильника. Всього нею було сплачено 6029,65 грн, що підтверджено доданими квитанціями. Зауважує, що відповідно до ч.2 ст. 3 ЗУ «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» побутові споживачі природного газу - фізичні особи (населення) можуть самостійно забезпечити встановлення індивідуальних приладів обліку природного газу (індивідуальних лічильників) з подальшою компенсацією таких витрат за рахунок коштів, які ними сплачуються за тарифом на розподіл природного газу. Порядок і розміри компенсації витрат на придбання та встановлення індивідуальних приладів обліку природного газу для споживачів природного газу - фізичних осіб (населення) встановлюються Кабінетом Міністрів України. Для споживачів природного газу - фізичних осіб (населення), які встановлять лічильники протягом 2018 року, відповідна компенсація здійснюється протягом 12 місяців. 12.08.2019 вона письмово звернулася до керівника Акціонерного товариства «Оператор Газорозподільної системи «Харківгаз» щодо компенсації витрат на придбання та встановлення індивідуального квартирного лічильника газу, на що отримала відмову, як і на решту інших заяв. Вважає, що відмова відповідача встановити індивідуальний лічильник за власні кошти, а так само відмова в проведенні компенсації таких витрат у разі встановлення нею самою лічильника за власний рахунок, суперечить вимогам законодавства та порушує її права. Рішенням Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 07 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просить рішення скасувати, новим рішенням позов задовольнити в повному обсязі. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що відмова відповідача суперечить вимогам ч.2 ст.3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу». Вказує, що на відповідача покладено обов`язок встановлення лічильників газу, він повинен вживати заходів щодо залучення інших джерел фінансування цих робіт і покладання такого обов`язку на споживачів є неправомірним. Зауважує, що відповідач не вживав жодних заходів для фінансування таких робіт за рахунок будь-якого бюджету. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів заслухавши пояснення учасників справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі. Відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції виходив з того, що у позивача наявне право на компенсацію витрат зі встановлення індивідуального приладу обліку природного газу за рахунок коштів відповідача відповідно до ч.2 ст.3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» яке ні ким не оспорюється. Також рішення мотивовано тим, що вимога про проведенні компенсації, шляхом стягнення на користь позивача витрат зі встановлення індивідуального приладу обліку природного газу не підлягає задоволенню оскільки відсутній Порядок і розміри компенсації витрат на придбання та встановлення індивідуальних приладів обліку природного газу для споживачів природного газу -фізичних осіб (населення) встановлений Кабінетом Міністрів України і дана вимога є передчасною. Такі висновки суду не в повній мірі відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_1 відповідно до договору купівлі-продажу від 06.11.2009 року, Витягу з Державного реєстру правочинів та КП «Первомайське БТІ» про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.8-11). Вказана квартира забезпечена комунальною послугою газопостачання з режимом використання природного газу для приготування їжі. Наприкінці 2016 року відповідачем без попередньої згоди зі споживачами на багатоквартирному будинку, в якому мешкає позивачка, було встановлено загально будинковий лічильник газу та розпочато проведення нарахування вартості газу відповідно до Постанови КМУ від 23.03.2016 року № 203. 17.08.2018 року в квартирі позивачки за її рахунок працівниками Первомайського відділу Зміївської філії ПАТ «Харківгаз» було встановлено індивідуальний газовий лічильник. 12.08.2019 позивачка письмово звернулася до керівника Акціонерного товариства «Оператор Газорозподільної системи «Харківгаз» щодо компенсації витрат на придбання та встановлення індивідуального квартирного лічильника газу (а.с.37), на що отримала відмову (а.с.38), як і на решту інших заяв. Витрати складають саме з розробки проектної документації 1242,83 грн.; придбання газового лічильника та супутніх матеріалів 1340,00 грн.; будівельно-монтажних робіт 2798,42 грн. та приймання в експлуатацію 648,40 грн., а всього на загальну суму 6029,65 грн., що підтверджується квитанціями (а.с.32-36). Статтею З Закону передбачено, що побутові споживачі природного газу - фізичні особи (населення) можуть самостійно забезпечити встановлення індивідуальних приладів обліку природного газу (індивідуальних лічильників) з подальшою компенсацією таких витрат за рахунок коштів, які ними сплачуються за тарифом на розподіл природного газу. Порядок і розміри компенсації витрат на придбання та встановлення індивідуальних приладів обліку природного газу для споживачів природного газу - фізичних осіб (населення) встановлюються Кабінетом Міністрів України. Для споживачів природного газу - фізичних осіб (населення), які встановлять лічильники протягом 2018 року, відповідна компенсація здійснюється протягом 12 місяців. Одночасно з цим, п.3 ст.7 Закону прикінцевими положеннями визначено, що Кабінету Міністрів України: 1) у двомісячний термін розробити заходи щодо технічного та фінансового забезпечення виконання цього Закону; 2) у тримісячний термін: привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону. Спір між сторонами виник з приводу невідповідності дій відповідача положенням ст.6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», яка виражається у відмові компенсації витрат За самостійне забезпечення та встановлення позивачем, як побутовим споживачем індивідуального лічильника газу у квартирі АДРЕСА_1 . Згідно з вимогами ч.1ст.5 Закону України «Про захист прав споживачів», держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я і життєдіяльності. Як зазначено в преамбулі Закону України «Про житлово-комунальні послуги», цей Закон визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки. Відповідно до ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: - житлово-комунальні послуги результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; - виконавець суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; - засіб обліку прилад, технічний пристрій для обліку кількісних та/або якісних показників житлово-комунальної послуги, який має нормовані метрологічні характеристики; - комунальні послуги результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; - норми споживання, кількісні показники споживання житлово-комунальних послуг, затверджені згідно із законодавством відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; - споживач фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. Згідно зі ст.2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на таких принципах: забезпечення раціонального використання наявних ресурсів та сталого розвитку населених пунктів; регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, перелік яких визначено цим Законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку, місцеперебування та форми власності юридичних осіб тощо; забезпечення соціального захисту малозабезпечених громадян. Згідно зі ст.3 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг, суб`єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг. Згідно зі ч.1 ст.19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Відповідно до вимог ч.1, 2 ст.20 Закону України Про житлово-комунальні послуги», споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Згідно з п.1 ч.2 ст.21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», виконавець зобов`язаний забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору. Як зазначено у ч.1 ст.30 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», державне регулювання цін/тарифів базується на таких основних принципах доступності житлово-комунальних послуг для всіх споживачів та рівності правових гарантій. При цьому, правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу визначені Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу». Відповідно до гл.1 розд.1 Кодексу ГРС, Оператор ГРМ суб`єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління. Отже, АТ «Харківгаз» є Оператором ГРМ. Відповідно до ч.1ст.3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством. Згідно з положеннями ст.6 вказаного Закону та графіками оснащення квартир і приватних будинків лічильниками газу, розробленими відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.04.2012 № 259-р «Деякі питання забезпечення комерційного (приладового) обліку природного газу», газорозподільні підприємства зобов`язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується для підігріву води та приготування їжі (плита газова + газова колонка) - до 01 січня 2016 року, тільки для приготування їжі - до 01 січня 2018 року (відповідно до абз.4 пп. «а» п.2 ч.1 ст.6 зі змінами, внесеними згідно із Законом від 21.12.2017 «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», - тільки для приготування їжі - до 01.01.2021). Як встановлено, позивач є споживачем природного газу, а відповідач - Оператором ГРМ, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням. Судом першої інстанції встановлено, що позивач являється споживачем природного газу та щомісячно сплачує рахунки за спожитий природний газ. Відповідно до вимог ст.526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору. У ч.1ст.626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до вимог ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. За положеннями постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №150 від 28.12.2011 «Про встановлення тарифу на транспортування природного газу та про встановлення тарифу на послуги з розподілу природного газу» (з 2011 року по 31 травня 2017 року) до структури тарифу було включено вартість витрат на встановлення лічильників газу населенню за кожні поставлені (розподілені) 1000 куб. м природного газу. Згідно з додатком №1 до вказаної постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в структурі тарифу затверджено витрати на встановлення лічильників газу населенню за поставлені 1000 куб. м природного газу, які становили 6,96 грн., а згідно з додатком №1 до постанови №1625 від 27.09.2016, у структурі тарифу витрати на встановлення індивідуальних лічильників газу населенню за розподілені 1000 куб. м становлять 25,20 грн. Оскільки позивач сплачує за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, тому, на думку суду, відповідач зобов`язаний надавати послуги, які оплачені позивачем та відповідно до ч.1ст.6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі. Зважаючи на те, що позивач виконував обов`язок щодо сплати отриманих послуг, у тариф яких включено і вартість та роботи зі встановлення індивідуальних лічильників газу населенню, частково такі роботи відповідачем було здійснено, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимоги ст.6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» мають вищу юридичну силу, ніж рішення Національної комісії, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Ці вимоги зобов`язують відповідача забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, в яких газ використовується тільки для приготування їжі. Відмова відповідача АТ «Харківгаз» є такою, що суперечить вимогам ч.2 ст. 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу». Відмова відповідача встановити індивідуальний лічильник позивачу суперечить вимогам законодавства, порушує його права. З урахуванням вимог ст. 5 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» волевиявлення позивача на встановлення індивідуального лічильника газу не може бути порушеним. Так, за змістом ст. 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» вбачається обов`язок встановлення відповідними суб`єктами господарювання - газорозподільними організаціями лічильників для такої категорії споживачів природного газу, як населення у вигляді приладів обліку природного газу, що дозволяють визначати обсяги споживання газу кожним окремим споживачем. При цьому таких споживачів не зобов`язано відшукувати джерела фінансування вказаних приладів та робіт, оскільки відповідне фінансування уже закладено у тариф на оплату спожитого газу. Відповідно до ч.1ст.3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством. Згідно з положеннями ст.6 вказаного Закону та графіками оснащення квартир і приватних будинків лічильниками газу, розробленими відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.04.2012 № 259-р «Деякі питання забезпечення комерційного (приладового) обліку природного газу», газорозподільні підприємства зобов`язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується для підігріву води та приготування їжі (плита газова + газова колонка) - до 01 січня 2016 року, тільки для приготування їжі - до 01 січня 2018 року (відповідно до абз.4 пп. «а» п.2 ч.1 ст.6 зі змінами, внесеними згідно із Законом від 21.12.2017 «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», - тільки для приготування їжі - до 01.01.2021). Як встановлено судом, позивач є споживачем природного газу, а відповідач - Оператором ГРМ, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням. Саме на відповідача покладений обов`язок встановлення лічильників газу, лише він повинен вживати заходів щодо залучення інших джерел фінансування цих робіт і покладання такого обов`язку на споживачів є неправомірним. Судом встановлено, що позивач являється споживачем природного газу та щомісячно сплачує рахунки за спожитий природний газ. Відповідно до вимог ст.526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору. У ч.1ст.626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до вимогст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. За положеннями постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №150 від 28.12.2011 «Про встановлення тарифу на транспортування природного газу та про встановлення тарифу на послуги з розподілу природного газу» (з 2011 року по 31 травня 2017 року) до структури тарифу було включено вартість витрат на встановлення лічильників газу населенню за кожні поставлені (розподілені) 1000 куб. м природного газу. Згідно з додатком №1 до вказаної постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в структурі тарифу затверджено витрати на встановлення лічильників газу населенню за поставлені 1000 куб. м природного газу, які становили 6,96 грн., а згідно з додатком №1 до постанови №1625 від 27.09.2016, у структурі тарифу витрати на встановлення індивідуальних лічильників газу населенню за розподілені 1000 куб. м становлять 25,20 грн. Оскільки позивач сплачує за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, тому, на думку суду, відповідач зобов`язаний надавати послуги, які оплачені позивачем, та відповідно до ч.1ст.6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі. Зважаючи на те, що позивач виконував обов`язок щодо сплати отриманих послуг, у тариф яких включено і вартість та роботи зі встановлення індивідуальних лічильників газу населенню, частково такі роботи відповідачем було здійснено, суд вважає, що вимоги ст.6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» мають вищу юридичну силу, ніж рішення Національної комісії, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Ці вимоги зобов`язують відповідача забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, в яких газ використовується тільки для приготування їжі. Отже з врахуванням викладених обставин справи, колегія суддів вважає за можливе визнати за позивачем право на компенсацію витрат на самостійне забезпечення та встановлення індивідуального лічильника газу. Відмову відповідача АТ «Харківгаз» такою, що суперечить вимогам ч.2 ст. 3 ЗУ «Про забезпечення комерційного обліку природного газу». Відмова відповідача встановити індивідуальний лічильник позивачу суперечить вимогам законодавства, порушує його права. З урахуванням вимог статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.. 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» волевиявлення позивача на встановлення індивідуального лічильника газу не може бути порушеним. Так, за змістом статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» вбачається обов`язок встановлення відповідними суб`єктами господарювання - газорозподільними організаціями лічильників для такої категорії споживачів природного газу, як населення у вигляді приладів обліку природного газу, що дозволяють визначати обсяги споживання газу кожним окремим споживачем. При цьому таких споживачів не зобов`язано відшукувати джерела фінансування вказаних приладів та робіт, оскільки відповідне фінансування уже закладено у тариф на оплату спожитого газу. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що задоволення вимог позивача в цій частині буде відповідати зазначеній державній політиці у сфері житлово-комунальних послуг, забезпечить раціональне використання ресурсів та рівні можливості для позивача; встановлення позивачем індивідуального лічильника забезпечить оплату саме того об`єму газу, який ним спожитий, що буде відповідати такому завданню цивільного законодавства, як справедливість. Вирішуючи питання про те, за чий рахунок повинно проводитися фінансування робіт з оснащення лічильниками газу, суд вважає за необхідне керуватися частиною першою статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», згідно з якою фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством. Саме на відповідача покладений обов`язок встановлення лічильників газу, лише він повинен вживати заходів щодо залучення інших джерел фінансування цих робіт і покладання такого обов`язку на споживачів є неправомірним. Разом з тим, відповідач не вживав жодних заходів для фінансування таких робіт за рахунок будь-якого бюджету. Окрім того, суд вважає, що обраний позивачами спосіб захисту відповідає вимогам ст.16 ЦК України. Отже, враховуючи викладене суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідач зобов`язаний надавати послуги, які оплачені позивачем та відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі, позивачем по справі укладено договір постачання природного газу як побутовий споживач та самостійно встановлено лічильник газу за власні кошти суд вважає за можливе стягнути понесені витрати з відповідача АТ «Харківгаз» на користь позивачаДемченко МП. Підтвердженням того, що позивачем дійсно понесені витрати за встановлення лічильника є квитанція №2_5 від 16.08.2018 в сумі 2798,42 грн, квитанція №5_5 від 31.07.2018 року на суму 1242 грн 83 коп., товарний чек №113 від 01.08.2018 року на суму 1340 грн, квитанція 1_5 від 16.08.2018 року на суму 648,40. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до положень статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про доведеність доводів скарги та необхідність її задоволення та відповідно до п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України скасування оскарженого рішення суду із ухваленням нового рішення про задоволення позову Питання щодо розподілу судових витрат колегія суддів вирішує відповідно до вимог ст. 141ЦПК України. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. І ст.374, п.п.2,3,4ч. 1 ст.376, 381, 382-384, 389,390 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 07 грудня 2020 року скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор Газорозподільної системи «Харківгаз» про визнання права на компенсацію витрат зі встановлення індивідуального приладу обліку природного газу за рахунок коштів відповідача та зобов`язання відповідача провести компенсацію, шляхом стягнення на користь позивача витрат зі встановлення- задовольнити. Визнати право на компенсацію витрат за самостійне забезпечення та встановлення побутовим споживачем індивідуального лічильника газу за ОСОБА_1 , власником квартири, яка знаходиться за адресою: квартира АДРЕСА_1 . Стягнути з Акціонерного товариства «Оператор Газорозподільної системи «Харківгаз» на користь ОСОБА_1 розмір витрат на встановлення індивідуального приладу обліку природного газу в розмірі 6029 грн 65 коп. в якості компенсації витрат за самостійне забезпечення та встановлення побутовим споживачем індивідуального лічильника газу. Стягнути з Акціонерного товариства «Оператор Газорозподільної системи «Харківгаз» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня проголошення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 29 червня 2021 року Головуючий суддя В.Б.Яцина. Судді колегії І.В.Бурлака. А.В. Котелевець.