Постанова 4805 № 295/12789/19

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №295/12789/19 Головуючий у 1-й інст. Чішман Л. М. Категорія 82 Доповідач Шевчук А. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2021 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючої судді Шевчук А.М., суддів: Коломієць О.С., Галацевич О.М., за участі секретаря судового засідання Баліцької Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу №295/12789/19 за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживачів за апеляційною скаргою представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на заочне рішення Богунського районного суду м.Житомира від 26 березня 2020 року, яке ухвалене під головуванням судді Чішман Л.М. у м. Житомирі, в с т а н о в и в: У серпні 2019 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 . Просив визнати договір про надання послуг з пошуку актуальної інформації про роботу за кордоном №225ф-2019 від 04 квітня 2019 року недійсним та стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 18 360 грн. та у відшкодування моральної шкоди - 20 000 грн. Вимоги обґрунтовані тим, що 04 квітня 2019 року між ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 укладений договір про надання послуг з пошуку актуальної інформації про роботу за кордоном. Приймаючи до уваги додаток №1 до вищевказаного договору, відповідач здійснювала працевлаштування у 14 країн світу (Чехія, Словаччина, Фінляндія, Нідерланди, Франція, Естонія, Литва, Латвія, Швеція, Норвегія, Бельгія, Німеччина, Іспанія, Болгарія), хоча не мала на це ліцензії, чим порушила п.20 частини першої ст.7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», оскільки посередництво у працевлаштуванні за кордоном входить до переліку видів господарської діяльності, що підлягала ліцензуванню. Відповідно до Переліку суб`єктів, які мають ліцензію з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, розміщеному на сайті Міністерства соціальної політики України, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 згідно з наказом від 20 вересня 2017 року №1494 має безстрокову ліцензію з посередництва у працевлаштуванні у Польщі. ОСОБА_1 сплатив відповідачу грошові кошти в розмірі 18 360 грн. за «інформаційну послугу (перший етап оплати)». Разом із тим, умовами договору не передбачено конкретно встановлених термінів надання виконавцем звіту замовнику. Жодного звіту ОСОБА_1 не надходило, що свідчить про шахрайські дії з боку фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , які передбачені ч.1 ст.190 КК України. Вважає, що дії відповідача не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, які обумовлені договором, що є підставою визнати правочин недійсним відповідно до ст.ст.203,215 ЦК України. Діяльність відповідача ввела ОСОБА_1 в оману, а тому винна особа зобов`язана відшкодувати моральну шкоду, що відповідає положенням ст.227 ЦК України та є додатковою підставою для визнання оспорюваного правочину недійним. Позивач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо відповідач своєчасно не приступив до виконання зобов`язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим. Зазначає, що ОСОБА_1 є безробітним. Намагаючись влаштуватися на роботу, позичив грошові кошти у друзів, родичів та сусідів для оплати послуг відповідача. Наразі постійно відчуває матеріальну скруту та вимушений часто вдаватися до займу грошей, через що відчуває дискомфорт та моральне пригнічення. В обгрунтування підстав звільнення від сплати судового збору зазначено п.7 частини першої ст.5 Закону України «Про судовий збір», яким передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються громадяни, які у випадках, передбачених законом, звернулися із заявами до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб. Заочним рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 26 березня 2020 року договір про надання послуг з пошуку актуальної інформації про роботу за кордоном №225ф-2019, укладений 04 квітня 2019 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , визнано недійним та стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти в розмірі 18 360 грн. і у відшкодування моральної шкоди - 500 грн. Вирішено питання судового збору. Ухвалою Богунського районного суду м.Житомира від 15 грудня 2020 року заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення, яка подана через представника ОСОБА_3 , залишена без задоволення (а.с.135-136). Отже, із рішенням суду першої інстанції фізична особа-підприємець ОСОБА_2 не погоджується. Через адвоката Кочмарьову Т.С. подала апеляційну скаргу, в якій зазначається про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Порушено клопотання про скасування заочного рішення суду першої інстанції та постановлення нового судового рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги грунтуються на тому, що договір, який уклали сторони, не є договором працевлаштування, а є договором надання інформаційних послуг, що чітко прописано у самому договорі. Надання послуг з пошуку інформації за винагороду не потребує ліцензії. Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 послуги за договором були надані належним чином у відповідності до його умов. Оскільки ОСОБА_1 не надав своєї електронної адреси (поштовий ящик), то звіт про виконану роботу направлявся на Viber за номером позивача. Отримавши звіт, ОСОБА_1 промовчав, що розцінюється як погодження із звітом. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. У судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримала з підстав, зазначених у ній. Просить вирішити питання про розподіл витрат на правничу допомогу. Представник позивача до суду не з`явився. Про час та місце судового засідання повідомлений у спосіб, передбачений чинним законодавством. Спрямував до суду письмове клопотання про проведення судового засідання без його участі, яке приєднано до матеріалів справи. Зазначив, що проти задоволення апеляційної скарги та просить залишити рішення суду першої інстанції в силі. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав. Визнаючи договір про надання послуг із пошуку актуальної інформації про роботу за кордоном недійсним та стягуючи з відповідача на користь позивача кошти в розмірі 18 360 грн. та у відшкодування моральної шкоди 500 грн., суд першої інстанції виходив із того, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 будь-яких дій на виконання умов договору не вчинялося, про причини неможливості виконання договору ОСОБА_1 не повідомлялося, а сплачені кошти не повернуті. Відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» посередництво у працевлаштуванні на роботу за кордоном підлягає обов`язковому ліцензуванню. Згідно з п.п.11-13 Ліцензійних умов невід`ємним додатком до договору про надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном є завірена ліцензіатом копія погодженого проекту трудового договору з іноземним роботодавцем. Послуги з посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном фізична особа-підприємець ОСОБА_2 може надавати лише щодо працевлаштування у Польщі та при цьому в договорі відповідачем вказано про можливість виконавця надавати послуги з пошуку вільних робочих місць на території Польщі. Положення договору є несправедливими в розумінні ст.ст.18,19 Закону України «Про захист прав споживачів». Права та інтереси позивача порушені та підлягають захисту шляхом задоволення позовних вимог у повному обсязі. При наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом. Дії відповідача очікувань позивача у пошуку роботи не задовольнили та призвели до ще скрутнішого матеріального становища, оскільки обумовлених договором послуг належним чином не було надано, а внесену останнім суму не повернуто, а тому стягнув у відшкодування моральної шкоди 500 грн., фактично відмовивши у стягненні решти. Колегія суддів не може повністю погодитися із суперечливим висновком суду першої інстанції з наступний мотивів. Із матеріалів справи вбачається, що 04 квітня 2019 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , укладений договір про надання послуг з пошуку актуальної інформації про роботу за кордоном №225ф-2019, за умовами якого позивач сплачує, а відповідач надає послугу з пошуку актуальної інформації про наявність вільних робочих місць за погодженими критеріями і у встановлений термін (а.с.3-4). Позивач не оспорює договір з підстав його не підписання та у п.8.9 даного договору прописано, що сторони підписали цей договір діючи добровільно та розуміючи значення своїх дій. Відповідно до додатку №1 до договору сторонами погоджені наступні критерії підбору, за якими відповідач здійснює пошук вільних робочих місць: «країна»: Чехія, Словаччина, Фінляндія, Нідерланди, Франція, Естонія, Литва, Латвія, Швеція, Норвегія, Бельгія, Німеччина, Іспанія, Болгарія «зарплата», «робота». Жодного слова у договорі або додатку №1 до нього про країну Польща не прописано, а тому посилання суду першої інстанції на зазначення відповідачем у договорі про можливість надавати послуги з пошуку вільних робочих місць на території Польщі спростовується змістом самого правочину, який викладений у письмовому виді. Із змісту позову вбачається, що вимога про визнання вищевказаного договору недійсним (предмет) заявлена з тих підстав, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; що відповідач не мала права вчиняти правочин, оскільки не отримувала ліцензії на працевлаштування за кордоном, окрім Польщі; що відповідач вчиняла правочин без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином; що відповідач ввела позивача в оману. За загальним правилом, прописаним у частині першій ст.51 ЦК України, до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Відповідно до ст.227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов`язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином. Юридична особа вважається такою, що не має ліцензії, якщо: вона не отримала ліцензії; ліцензія відкликана відповідним органом; закінчився строк дії ліцензії. Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права. Під неправильним застосуванням норм матеріального права слід розуміти неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. При розгляді даного спору суд першої інстанції до спірних правовідносин помилково застосував норми Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», який на час виникнення спірних правовідносин (04 квітня 2019 року) вже втратив чинність (28 червня 2015 року). Положення п.20 частини першої ст.7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», який набрав чинності 28 червня 2015 року, передбачають, що ліцензуванню підлягає такий вид господарської діяльності, як посередництво у працевлаштуванні за кордоном. Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань фізична особа-підприємець ОСОБА_2 здійснює підприємницьку діяльність з 12 вересня 2014 року та має право займатися наступними видами діяльності: діяльність агентств працевлаштування (основний); діяльність агентств тимчасового працевлаштування; інша діяльність із забезпечення трудовими ресурсами; надання інших інформаційних послуг, н.в. і у.; консультування з питань комерційної діяльності й керування; інша професійна, наукова та технічна діяльність, н.в. і у.(а.с.70-71). У пункті 8.2. оспорюваного договору чітко та однозначно прописано, що цей договір не є договором працевлаштування, а є договором надання інформаційних послуг (а.с.3). Отже, відповідач має право надавати послуги з пошуку актуальної інформації про роботу за кордоном, оскільки зареєструвала здійснення такого виду діяльності, як надання інформаційних послуг, що є значно ширшим поняттям. У свою чергу ліцензуванню підлягає такий вид господарської діяльності, як посередництво у працевлаштуванні за кордоном. Отже, надання послуг із пошуку актуальної інформації про роботу за кордоном не потребує ліцензування на відміну від посередництва у працевлаштуванні за кордоном, а висновки суду першої інстанції з цього приводу є помилковими. За таких обставин, укладення сторонами договору про надання послуг з пошуку актуальної інформації про роботу за кордоном не потребувало наявності ліценції, оскільки такий вид діяльності як надання інформації про роботу за кордоном не є тотожним такому виду діяльності як працевлаштування за кордоном. Суд першої інстанції помилково ототожним поняття «пошук актуальної інформації про роботу за кордоном» із поняттям «працевлаштування за кордоном», а тому помилково дійшов висновку про те, що оспорюваний договір міг бути укладений лише за умови наявності ліцензії. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частиною третьою ст.203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Матеріали справи не містять доказів, що волевиявлення ОСОБА_1 не було вільним та не відповідало його внутрішній волі. Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним. Згідно з абзацом другим частини першої статті 230 ЦК України, обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Відповідно до положень статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману. Договір не містить зобов`язань чи обіцянок відповідача про те, що позивач буде працевлаштований за кордоном у одній із країн, які зазначені в додатку. Навпаки, у договорі чітко прописано, що він не є договором працевлаштування, а є лише договором про надання інформаційних послуг, зокрема, з пошуку та надання позивачу актуальної інформації про наявність певної роботи за кордоном, розміру оплати за виконання такої роботи у країнах, що зазначені у додатку №1. При цьому додаток №1 є невід`ємною частиною договору та він не існує окремо від договору, а тому п.8.2 розділу «заключні положення» договору поширює свій зміст й на додаток №1. Отже, словосполучення, яке використане у додатку №1 «виконавець здійснює пошук вільних робочих місць» сприймати відокремлено від загального контексту правочину не слід. Положення, які викладені у додатку №1, передбачають не працевлаштування, а надання актуальної інформації про вільні робочі місця у відповідних країнах при пошуку роботи, а перелік країн не має значення для розв`язання даного спору при тій обставині, що договір про працевлаштування за кордоном не укладений, а укладений договір про надання інформаційних послуг про роботу за кордоном і такий вид діяльності ліцензування не потребує. Отже, якщо позивач й помилився, то внаслідок лише власного недбальства, але позов про визнання договору недійсним з підстав вчинення під впливом помилки не заявлявся та такою підставою визнання договору недійсним не обґрунтовувалося. Помилковими є й посилання суду першої інстанції на положення ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо несправедливості договору, оскільки також із цих підстав позов про визнання договору недійсним не заявлявся. Умовами договору передбачений термін виконання, а саме: протягом 60 календарних днів у відповідності до п.1.3 договору, який передбачає, що фізична особа-підприємець ОСОБА_2 приступає до виконання своїх обов`язків за договором на наступний робочий день після отримання повної оплати. Товарним чеком №225ф-2019 підтверджується, що 04 квітня 2019 року ОСОБА_1 здійснено перший етап оплати та сплачено фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 18 360 грн. (а.с.5). Умови договору не передбачають односторонньої відмови від зобов`язання. За таких обставин, при дотриманні меж заявлених позовних вимог, не має правового значення інформація, яка міститься у листі відповідача за №102, що направлявся 16 квітня 2019 року на адресу позивача, відносно того, що ОСОБА_1 10 квітня 2019 року та 15 квітня 2019 року надавалася актуальна інформація про вільні робочі місця, але останній замість прийняття остаточного рішення та обрання робочого місця повідомляв про необхідність зміни критеріїв пошуку, а 15 квітня 2019 року в телефонному режимі взагалі зазначив, що співпрацювати не бажає. Своїм підписом на договорі та у додатку №1 до нього позивач підтвердив розуміння усіх умов договору та надав згоду на його укладення. З моменту підписання договору та до звернення із позовом до суду ОСОБА_1 не направляв на адресу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 вимог про розірвання договору та повернення грошових коштів. Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Відповідно до змісту норм ст.651 ЦК України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Посилання суду першої інстанції на те, що фізична особа-підприємець ОСОБА_2 будь-яких дій на виконання умов договору не вчиняла, про причини неможливості виконання договору ОСОБА_1 не повідомляла та сплачені кошти не повернула, як на підставу визнання договору недійсним та застосування правових наслідків недійсності правочину не узгоджується із тим, що вимоги про розірвання договору не заявлені. Невиконання ж стороною умов договору є підставою для розірвання такого договору, а не для визнання його недійсним, як помилково вважав суд першої інстанції. Обставини виконання сторонами умов договору мають правове значення при заявлені вимог про розірвання договору. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов`язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили. При цьому сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язаннями до моменту розірвання договору. Окрім того, відсутні докази доведення вини відповідача за частиною першою статті 190 КК України. Оскільки не доведені підстави для визнання оспорюваного договору недійсним з підстав, якими обґрунтована ця позовна вимога у даній справі, то договір не може бути визнаний недійсним. При відмові у визнанні недійсним договору не можуть бути застосовані правові наслідки недійсності правочину та у стягненні 18 360 грн. також слід відмовити. Вимога про стягнення певної суми у відшкодування моральної шкоди є похідною. Отже, встановлено не лише порушення норм матеріального права, а й не додержані норми процесуального права. Із огляду на вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовляється у повному обсязі. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. У апеляційній скарзі зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на правничу допомогу адвоката (написання апеляційної скарги), які скаржник поніс та очікує понести становить 1 500 грн. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. Сторона зобов`язана документально підтвердити, що нею понесено витрати на правову допомогу: надати договір на правову допомогу, детальний опис робіт (наданих послуг), акт приймання-передачі наданих послуг, розрахунок витрат та платіжні документи про оплату таких послуг. Між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та адвокатським бюро «Кочмарьової Тетяни» в особі керуючої бюро Кочмарьової Т.С. укладено договір про надання юридичних послуг від 02 січня 2019 року №020/01-19 та додаткову угоду від 24 грудня 2020 року №5 до договору №02/01-19 від 02 січня 2019 року, яка визначає порядок надання та оплату послуг у справі №295/12789/19 за позовом ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про захист прав споживачів. Згідно з умовами додаткової угоди від 24 грудня 2020 року №5 вартість послуг становить 3 500 грн. (підготовка та подання апеляційної скарги - 1 500 грн.; представництво в суді апеляційної інстанції - 2 000 грн.), які сплачено згідно з меморіальним ордером від 25 квітня 2020 року №@2PL103099. Послуги за додатковою угодою від 02 січня 2019 року №3 на суму 5 500 грн. не відповідають критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру, а тому стягнуті з позивача бути не можуть. За наведених обставин, колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість стягнення з позивача на користь відповідача 3 500 грн витрат на професійну правничу допомогу. Керуючись ст.ст.259,268,367- 368,374,376,381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити. Заочне рішення Богунського районного суду м.Житомира від 26 березня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживачів. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код: НОМЕР_2 ) 2 522 грн. 40 коп. судового збору та 3 500 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча Судді: Повний текст постанови складений 24 червня 2021 року.