Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 500/391/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2021 рокуЛьвівСправа № 500/391/21 пров. № А/857/8748/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Онишкевича Т.В., суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Тернопільської обласної прокуратури на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Тернопільської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення, визнання протиправним і скасування рішення кадрової комісії, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суддя(і) у І інстанції Баранюк А.З., час ухвалення рішення 11 год 51 хв, місце ухвалення рішення м. Тернопіль, дата складення повного тексту рішення 20 квітня 2021 року, ВСТАНОВИВ : 27 січня 2021 року до Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , у якій він просив: - визнати протиправним та скасувати наказ Тернопільської обласної прокуратури від 23 грудня 2020 року № 1012 к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Борщівського відділу Чортківської місцевої прокуратури Тернопільської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 31 грудня 2020 року; - визнати протиправним та скасувати рішення Четвертої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) № 109 від 24 листопада 2020 року «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора»; - поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Борщівського відділу Чортківської місцевої прокуратури Тернопільської області або на рівнозначній посаді в Тернопільській обласній прокуратурі з 31 грудня 2020 року; - стягнути з Тернопільської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, без утримання податків та інших обов`язкових платежів, починаючи з 31 грудня 2020 року по дату прийняття судом рішення про поновлення на роботі. 20 квітня 2021 року до суду першої інстанції надійшло клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі до вирішення в порядку конституційного провадження справи №1-4/2020 (116/20) за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-ІХ. Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2021 року у справі № 500/391/21 вказане клопотання було задоволено та зупинено провадження у даній справі до вирішення в порядку конституційного провадження справи №1-4/2020 (116/20) за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Констиутції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-ІХ (зі змінами) (далі Закон № 113-ІХ). При цьому суд першої інстанції виходив із того, що визначеності у питанні про те, чи відповідають окремі положення Закону № 113-ІХ Конституції України, та з метою забезпечення конституційних прав і свобод позивача, дану адміністративну справу неможливо розглянути до вирішення справи, яка перебуває на розгляді Конституційного Суду України, який перевіряє конституційність норм, які слугували безпосередньою підставою для звільнення позивача. Відповідач Тернопільська обласна прокуратура не погодилась із ухвалою від 20 квітня 2021 року та подав апеляційну скаргу, у якій просила її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі не обґрунтував наявності зв`язку між очікуваним рішенням Конституційного Суду України за наслідками розгляду вказаних конституційних подань і предметом цього спору, не конкретизував, у чому саме полягає об`єктивна неможливість розгляду цієї справи без попереднього вирішення органом конституційної юрисдикції зазначеного подання. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення суддею першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. У силу частин першої та другої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З огляду на приписи зазначеної норми процесуального закону, обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними, допустимими та достовірними доказами. Це означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України суд зупиняє провадження у справі, зокрема, у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі. Суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи слід розуміти те, що обставини, які розглядаються у такій іншій справі, не можуть бути встановлені адміністративним судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, певної черговості розгляду вимог тощо. Вирішуючи питання щодо зупинення провадження в адміністративній справі підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, суд повинен належним чином проаналізувати імовірні наслідки ухвалення Конституційним Судом України рішення за результатом розгляду справи, їх взаємозв`язок із спірними правовідносинами, що є предметом розгляду в адміністративній справі, підставами позову, та відобразити відповідні висновки у своїй ухвалі. При цьому згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. За правилами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» норми Конвенції та практика Європейського суду з прав людини є джерелами права для судів України. Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях вказував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика Європейського суду з прав людини із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність прави, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (§ 124 рішення у справі «Kudla v. Poland», § 30 рішення у справі «Vernillo v. France», § 43 рішення у справі «Frydlender v. France», § 43 рішення у справі «Wierciszewska v. Poland», § 23 рішення в справі «Capuano v. Italy» та ін.). Не вдаючись до детального аналізу практики Європейського суду з прав людини із питання, що розглядається, апеляційний суд нагадує про відображений у § 45 Рішення у справі Frydlender v. France (заява № 30979/96) висновок цього Суду, згідно з яким «Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов`язків (див. Caillot v. France, № 36932/97, § 27, 4 червня 1999 року). Далі Суд знову зазначає, що працівник, який вважає, що роботодавець неправомірно відсторонив чи звільнив його, має важливий особистий інтерес до забезпечення швидкого судового розгляду питання законності цього заходу, оскільки трудові спори за своєю природою вимагають оперативного вирішення, враховуючи значимість цього питання для зацікавленої особи, яка через звільнення втрачає засоби для існування (див. рішення Obermeier v. Austria від 28 червня 1990 року, § 72, та рішення Caleffi v. Italy від 24 травня 1991 року, § 17)». Отже, тривале зволікання судами з розглядом трудових спорів, різновидом яких є спори щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, ставить під загрозу дотримання з боку України пункту 1 статті 6 Конвенції. У справі, що розглядається, суд першої інстанції, зупиняючи провадження у справі, не обґрунтував належним чином наявності зв`язку між очікуваним рішенням Конституційного Суду України за наслідками розгляду згаданим вище конституційним поданням і предметом даного спору, в тому числі не конкретизував, у чому саме полягає об`єктивна неможливість розгляду даної справи без попереднього вирішення органом конституційної юрисдикції зазначеного подання. Подібні висновки щодо застосування згаданих норм процесуального права висловлені у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року в адміністративній справі № 826/25204/15, прийнятій у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду. Слід зазначити, що зупинення провадження у справі щодо проходження публічної служби покладає на обох сторін надмірний тягар правової невизначеності. Так, орган, з якого звільнено особу, не може прийняти на цю посаду іншу особу з огляду на можливість поновлення на цій посаді попереднього працівника, а особа, яку звільнено, не розуміє перспективи свого подальшого проходження публічної служби та потреби у працевлаштуванні. У зв`язку з цим, для цієї категорії справ законодавством встановлено стислі процесуальні строки з метою своєчасного та оперативного розгляду, а саме місячний строк для звернення до суду замість загального шестимісячного. Крім того, трудові спори пов`язані з можливістю поновлення особи на роботі. У такому випадку на користь особи підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу, який за рахунок надміру тривалого розгляду справи може сягнути величезних розмірів за відсутності у цьому вини органу. Таким чином апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення не відповідає визначеним Кодексом адміністративного судочинства України критеріям законності та обґрунтованості. Відтак, суд допустив порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення помилкової ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Відповідно до частини 1 статті 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Підсумовуючи викладене, на думку апеляційного суду, при зупиненні провадження у даній справі суд першої інстанції допустив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та невідповідність своїх висновків таким обставинам. Тому оскаржувану ухвалу від 20 квітня 2021 року слід скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 312, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : апеляційну скаргу Тернопільської обласної прокуратури задовольнити. Скасувати ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2021 року та направити справу № 500/391/21 до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко