Постанова Одеський апеляційний суд № 504/3354/16-ц

Номер провадження: 22-ц/813/2304/21 Номер справи місцевого суду: 504/3354/16-ц Головуючий у першій інстанції Вінська Н. В. Доповідач Заїкін А. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03.06.2021 року м. Одеса Єдиний унікальний номер судової справи: 504/3354/16 Номер апеляційного провадження: 22-ц/813/2304/21 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: - головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя-доповідач); - суддів Князюка О.В., Таварткіладзе О.М., за участю секретаря судового засідання Рибачук О.І. учасники справи: - позивачі 1) ОСОБА_1 , 2) ОСОБА_2 , 3) ОСОБА_3 , 4) ОСОБА_4 , - відповідачі 1) Одеська міська рада, 2) Фонтанська сільська рада Лиманського району Одеської області, розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Одеської міської ради, Фонтанської сільської ради Лиманського району Одеської області про визнання права власності, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області постановленого у складі судді Вінської Н.В. 23 вересня 2019 року, встановив: 2.

Описова частина 2.1 Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2016 року виконавчий комітет Одеської міської ради звернувся до Комінтернівського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Комінтернівський районний підрозділ ДМС України в Одеській області, про зняття з реєстрації місця проживання та виселення (Т. 1, а. с. 2 - 7). У грудні 2016 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до Комінтернівського районного суду Одеської області з вищезазначеним позовом, в якому просять визнати за ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 право власності у рівних долях по ј частині за кожним на нерухоме майно житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1 . ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 обґрунтовують свої вимоги, що рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради № 1065 від 02.12.1998 року на базі сім`ї ОСОБА_9 створений дитячий будинок сімейного типу. 20 травня 2000р. між ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та виконавчим комітетом Одеської міської ради, представництвом благодійної організації «Надія та житло для дітей в Україні», управлінням у справах сім`ї та молоді Одеської обласної державної адміністрації укладено угоду, відповідно до якої батькам-вихователям для розміщення дитячого будинку сімейного типу, наданий у службове користування на 20 років житловий будинок за адресою - АДРЕСА_1 . Пунктом 2.1.4 вказаної угоди передбачено, що після досягнення усіма вихованцями 18 років, за згодою сторін, вищезазначене житлове приміщення передається у спільну власність батьків та вихованців дитячого будинку сімейного типу. У зв`язку зі змінами, які відбувались у функціонуванні дитячого будинку сімейного типу, позивачі звертались до Одеської міської ради з листами щодо виконання умов, передбачених п. 2.1.4 угоди від 20.05.2000 р., та отримали відповідь, відповідно до якої розглядалось питання про передачу у дар зазначеного приміщення ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та вихованцям, в зв`язку з досягненням усіма вихованцями 18-тирічного віку. При цьому, єдиними застереженням були проблеми в оформленні права власності на земельну ділянку. У зазначеному будинку на теперішній час проживає окрім ОСОБА_10 , ОСОБА_2 ще 10 осіб, у тому числі вихованці дитячого будинку сімейного типу. Деякі з яких в теперішній час висловили бажання отримати у власність належну їм частину будинку шляхом звернення до суду з відповідним позовом (Т. 1, а. с. 70 - 73). У березні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 остаточно уточнили свої позовні вимоги та просять визнати за ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 право власності у рівних долях по ј частині за кожним на нерухоме майно - житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1 , який складається з: - житлового будинку літ. А, підвал - 684 кв.м., оглядової ями, вбиральні літ Б; цистерни літ І; брукування літ. ІІ; огорожі №1-4. Припинити право власності Одеської міської ради на зазначене нерухоме майно - житловий будинок. Визнати за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку за адресою - АДРЕСА_2 , а. с. 59 - 62). 29.12.2016 року ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області вирішено питання про об`єднання справ за вищевказаними позовами в одне провадження під номером 504/3354/16- ц (Т. 1, а.с.101) 05.02.2019 року ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області задоволено заяву виконавчого комітету Одеської міської ради про залишення без розгляду позову міської ради до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Комінтернівський районний підрозділ ДМС України в Одеській області про зняття з реєстрації місця проживання та виселення (Т. 2, а. с. 51). 2.2 Позиція відповідача в суді першої інстанції У відзиві на позовну заяву Фонтанська сільська рада Лиманського району Одеської області просила суд відмовити у задоволенні позову посилаючись на наступне. У Фонтанській сільській раді відсутні дані про прийняття рішення щодо передачі вказаної земельної ділянки у власність ОСОБА_11 (попередній власник житлового будинку) або іншій особі та набуття права власності на зазначену земельну ділянку будь-якими особами. Правовий статус земельної ділянки під житловим будинком не визначений. Дані щодо статусу земельної ділянки надійдуть до сільської ради після завершення робіт з інвентаризації земель в межах села. Інформаційна довідка, на яку посилаються позивачі, не може вважатись належним доказом на підтвердження права власності, оскільки вона свідчить про наявність облікових даних сільської ради. Інформація про право власності, або права користування потребують уточнення. Відповідно до ч. 4 ст. 120 Земельного кодексу України право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності житлового будинку, будівлі, споруди. Тому, вимоги позивачів про визнання права власності на земельну ділянку під будинком за однією особою - ОСОБА_2 , в той час коли право на будинок позивачі просять визнати пропорційно за кожним, не ґрунтуються на вимогах закону (Т. 2, а. с. 1 - 4). 2.3 Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області міста Одеси від 23.09.2019 року відмовлено у задоволенні вищевказаного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Одеської міської ради, Фонтанської сільської ради Лиманського району Одеської області. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що за умовами п. 2.1.4 договору від 20 травня 2000 року можливість передання дитячого будинку сімейного типу можлива за умови досягнення усіма вихованцями повноліття та наявності згоди сторін. Тобто, спільної згоди учасників правовідносин, у тому числі - Одеської міської ради. Судовим розглядом справи встановлено відсутність згоди (яка є обов`язковою за умовами п. 2.1.4. договору від 20 травня 2000 р.) власника будинку - Одеської міської ради на передачу будинку у спільну власність позивачів. Тому, відсутні підстави для задоволення позову (Т. 2, а. с. 79 - 81). 2.4 Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 просять скасувати рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 23 вересня 2019 року. Ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задовольнити. 2.5 Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справ, з порушенням норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права. Апелянти зазначають, що: 1) угодою від 20.05.2000 р. передбачено, що після досягнення усіма вихованцями 18 років, за згодою сторін, вищезазначене житлове приміщення передається у спільну власність батьків та вихованців дитячого будинку сімейного типу; 2) суд першої інстанції не надав належної оцінки, не врахував того, що Одеська міська рада проти задоволення позову фактично не заперечувала, відзиву на позов не надала; 3) відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції помилково послався лише на те, ще відсутня згода усіх сторін договору від 20.05.2000 р. на передачу будинку у власність батькам-вихователям та вихованцям; 4) суд першої інстанції не взяв до увагу ту обставину, що право власності у відповідача (Одеської міської ради) виникло за сумнівних обставин, фактично не підтверджено; 5) у випадку визнання права власності на житловий будинок, перешкоди для визнання права власності на земельну ділянку (за відсутності інших зареєстрованих власників) відсутні; 6) суд першої інстанції не дослідив низку доказів, які надано позивачами і стосуються утримання будинку на протязі 20-ти років, та відсутність належних доказів того, що відповідач (Одеська міська рада) добудовував будинок, вводив його в експлуатацію, утримував його тощо (Т. 2, а. с. 88 - 91).

3. Рух справи в суді апеляційної інстанції Ухвалою Одеського апеляційного суду від 27.02.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 23 вересня 2019 року (Т. 2, а. с. 100 - 101). Згідно Рішення Вищої ради правосуддя від 09 квітня 2020 року №914/0/15-20 суддю ОСОБА_12 звільнено з посади судді Одеського апеляційного суду у відставку. На підставі цього та керуючись Положенням про АСДС, було здійснено повторний автоматизований розподіл. Матеріали цивільної справи передано до Одеського апеляційного суду та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 квітня 2020 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Заїкін А.П., судді Дрішлюк А.І., Драгомерецький М.М.. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 04.05.2020 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Одеської міської ради, Фонтанської сільської ради Лиманського району Одеської області про визнання права власності, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 23 вересня 2019 року прийнято до свого провадження (Т. 2, а. с. 107 - 108). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 04.05.2020 року підготовка справи за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 23 вересня 2019 року закінчена та призначено справу до розгляду (Т. 2, а. с. 112). 01.02.2021 року від Крижанівської сільської ради Лиманського району Одеської області надійшла заява, в якій рада просить розглядати справи за відсутності її представника. При ухваленні рішення по суті справи сільська рада покладається на розсуд суду (Т. 2, а. с. 142). 03.02.2021 року від адвоката Дьогтєва Сергія Гелійовича, діючого від імені ОСОБА_1 , надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності за наявними матеріалами справи Просить апеляційну скаргу задовольнити (Т. 2, а. с. 143). 03.06.2021 року від Крижанівської сільської ради Лиманського району Одеської області надійшла заява, в якій рада просить розглядати справи за відсутності їх представника. Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників. 3.

Мотивувальна частина 3.1 Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не підлягає задоволенню. 3.2 Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин Рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради №1065 від 02.12.1998 року, з метою забезпечення пріоритетності та поширення форм сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, залишених без опіки батьків, створено дитячий будинок сімейного типу та затверджено кандидатури батьків-вихователів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (Т. 1, а. с.11). 20 травня 2000 року між представником благодійної організації «Надія та житло для дітей в Україні», Виконавчим комітетом Одеської міської ради, Управлінням у справах сім`ї та молоді і батьками-вихователями ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладено угоду про організаційне забезпечення функціонування дитячого будинку сімейного типу, предметом якого є - створення дитячого будинку сімейного типу з наданням батькам-вихователям у службове користування на 20 років житлового будинку за адресою - АДРЕСА_3 , а. с. 17). Пунктом 2.1.4 вищевказаної угоди передбачено, що після досягнення усіма вихованцями 18 років, за згодою сторін, вищезазначене житлове приміщення передається у спільну власність батьків та вихованців дитячого будинку сімейного типу. Відповідно до договору дарування від 28.08.2000 року № 227319 Одеська міська рада отримала в удар від ОСОБА_13 незакінчений будівництвом житловий будинок готовністю 64,0%, який знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 . Згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 житловий будинок за адресою - АДРЕСА_1 належить на праві комунальної власності Одеській міській раді (т. 1 а.с.16). Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 10 червня 2010 року виведено ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зі складу вихованців дитячого будинку сімейного типу родини ОСОБА_9 у зв`язку з досягненням повноліття та припиненням навчання з 11.06.2010 року. Переведено дитячий будинок сімейного типу родини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в статус прийомної сім`ї за адресою - АДРЕСА_1 . Переведено із дитячого будинку сімейного типу родини ОСОБА_9 в прийому сім`ю родини ОСОБА_9 неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 26 вересня 2013 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 виведено зі складу вихованців прийомної сім`ї на базі родини ОСОБА_9 у зв`язку з досягненням відповідного віку та припиненням навчання. Припинено діяльність прийомної сім`ї на базі родини ОСОБА_9 . Рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 10.06.2010 року №360 та Договір про влаштування дитини на виховання та спільне проживання у прийомній сім`ї від 10.06.2010 року визнано такими, що втратили чинність. Листом №31-н3323, 38-Ко-2076 від 05.12.2014 року виконавчим комітетом Одеської міської ради підтверджено намір передати у власність членам сім`ї ОСОБА_9 та вихованцям по 1/8 кожному житлового будинку, який розташований за адресою - АДРЕСА_3 , а. с. 43 - 44). Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 28.07.2016 року № 211 розірвано угоду про організаційне забезпечення функціонування дитячого будинку сімейного типу від 20 травня 2000 року. Прийнято рішення про виселення родини ОСОБА_5 та ОСОБА_2 з житлового будинку в АДРЕСА_1 . Встановлено місячний строк виконання рішення. Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 26 червня 2017 року по справі № 522/15356/16-а, задоволено позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до виконавчого комітету Одеської міської ради, треті особи - Представництво благодійної організації «Надія на житло для дітей» в Україні, Служба у справах дітей Одеської обласної державної адміністрації, про визнання протиправним та скасування рішення, визнано протиправною та скасовано рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 28.07.2016 року №211 «Про розірвання угоди про організаційне забезпечення функціонування дитячого будинку сімейного типу від 20 травня 2000 року». Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2017 року постанову Приморського районного суду м. Одеси від 26 червня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до виконавчого комітету Одеської міської ради, за участю третіх осіб Представництва благодійної організації Надія на житло для дітей в Україні, Служба у справах дітей Одеської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування рішення залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 11 липня 2018 року постанову Приморського районного суду міста Одеси від 26 червня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року залишено без змін. Відповідно до довідки Фонтанської сільської ради Лиманського району Одеської області №3382 від 10 листопада 2016 року ОСОБА_1 зареєстрована та мешкає з 2005 року за адресою - АДРЕСА_1 з наступним складом сім`ї: 1) ОСОБА_2 , 1962 р. н., чоловік - мешкає без реєстрації з 2005 року; 2) ОСОБА_15 , 1991 р. н., син - мешкає без реєстрації з 2005 року; 3) ОСОБА_7 , 1998 р. н., вихованець - мешкає та зареєстрований з 2005 року; 4) ОСОБА_16 , 2003 р. н., син - мешкає без реєстрації з 2005 року; 5) ОСОБА_17 , 2001 р. н., син - мешкає без реєстрації з 2005 року; 6) ОСОБА_8 , 1999 р. н., вихованка - мешкає без реєстрації з 2005 року; 7) ОСОБА_17 , 1989 р. н., син - мешкає без реєстрації з 2005 року; 8) ОСОБА_18 , 1988 р. н., донька - мешкає без реєстрації з 2014 року; 9) ОСОБА_19 , 2012 р. н., онук - мешкає без реєстрації з 2014 року; 10) ОСОБА_20 , 2010 р. н., онука - мешкає без реєстрації з 2014 року; 11) ОСОБА_21 , 2009 р. н., онук - мешкає без реєстрації з 2014 року; 12) ОСОБА_4 , 1989 р. н., колишній вихованець -зареєстрований з 2008 року, за вказаною адресою не мешкає; 13) ОСОБА_3 , 1992 р.н., колишній вихованець, мешкає та зареєстрований за вказаною адресою з 2009 року; 14) ОСОБА_22 , 2016 р. н. - зареєстрована з 27.10.2016 року (Т. 1, а. с. 88). 3.3 Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів. Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Зміст права власності, визначений нормами ст. 317 ЦК України, в ласникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Відповідно до ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно зі ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. У комунальній власності, відповідно до ст. 327 ЦК України, є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції. 3.4 Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі Доводи апеляційної скарги, що угодою від 20.05.2000р. передбачено, що після досягнення усіма вихованцями 18 років, за згодою сторін, вищезазначене житлове приміщення передається у спільну власність батьків та вихованців дитячого будинку сімейного типу, не заслуговують на увагу з огляду на наступне. 20 травня 2000 року між представником благодійної організації «Надія та житло для дітей в Україні», Виконавчим комітетом Одеської міської ради, Управлінням у справах сім`ї та молоді і батьками-вихователями ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладено угоду про організаційне забезпечення функціонування дитячого будинку сімейного типу, предметом якого є - створення дитячого будинку сімейного типу з наданням батьками- вихователям у службове користування на 20 років житлового будинку за адресою - АДРЕСА_1 . Дана угода містить 2 умови для можливості передання у власність вихователям та вихованцям дитячого будинку сімейного типу, а саме - досягнення усіма вихованцями повноліття та наявності згоди сторін. Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 26 вересня 2013 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 виведено зі складу вихованців прийомної сім`ї на базі родини ОСОБА_9 у зв`язку з досягненням відповідного віку та припиненням навчання. Припинено діяльність прийомної сім`ї на базі родини ОСОБА_9 . Рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 10.06.2010 року №360 та Договір про влаштування дитини на виховання та спільне проживання у прийомній сім`ї від 10.06.2010 року визнано такими, що втратили чинність. Отже, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є повнолітніми. Також, обов`язковою умовою передання дитячого будинку сімейного типу у власність, відповідно до п. 2.1.4 договору від 20 травня 2000 року, є - наявність спільної згоди учасників правовідносин, зокрема Одеської міської ради. Судом першої інстанції вірно встановлено відсутність згоди власника будинку - Одеської міської ради на передачу будинку у спільну власність позивачів. Щодо вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на земельну ділянку під житловим будинком за ОСОБА_2 , колегія суддів зазначає наступне. За змістом статті 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 12 Земельного кодексу України визначено повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких належить, зокрема, повноваження щодо розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, тощо. Частиною першою статті 116 зазначеного Кодексу встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Згідно статті 328 Цивільного кодексу України, на яку посилаються позивачі, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Згідно ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Важливо відмітити, що за частиною 4 статті 120 Земельного кодексу України, право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди. Судом першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що Одеська міська рада отримала в дар від ОСОБА_13 незакінчений будівництвом житловий будинок готовністю 64,0%, який знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 , відповідно до договору дарування від 28.08.2000 року № 227319 та отримало Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 . Предметом вказаного договору дарування був тільки незакінчений будівництвом житловий будинок готовністю 64,0%, який знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 . З договору дарування вбачається, що ОСОБА_23 є власником земельної ділянки, яка знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 на підставі державного акту на право приватної власності на землю Ш-ОД №069808, виданого Фонтанською сільською радою Комінтернівського району Одеської області 10.08.2000 року. Тому, вирішення питання щодо визнання права власності на земельну ділянку за ОСОБА_2 може вплинути на права, свободи, інтереси та обов`язки ОСОБА_23 .. Також, позивачами у позовній заяві не надано жодного обґрунтування підстав такої позовної вимоги. Вищевказані доводи апелянта не мають наслідком скасування рішення суду першої інстанції, зводяться виключно до необхідності переоцінки доказів. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується апеляційний суд. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів. 3.5 Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , є безпідставними, а тому її треба залишити без задоволення. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права. За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , відсутні. 3.6 Порядок та строк касаційного оскарження Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України. Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - залишити без задоволення. Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 23 вересня 2019 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складений 25 червня 2021 року. Головуючий суддя: А. П. Заїкін Судді: О. В. Князюк О. М. Таварткіладзе