Постанова Дніпровський апеляційний суд № 182/3781/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3562/21 Справа № 182/3781/20 Суддя у 1-й інстанції - Кобеляцька-Шаховал І. О. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2021 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Бондар Я.М., суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П., сторони позивач: ОСОБА_1 відповідач: ОСОБА_2 розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2020 року, яке постановлено суддею Кобеляцькою-Шаховал І.О. у м. Нікополі Дніпропетровської області, відомостей щодо дати складання повного тексту рішення суду матеріали справи не містять, - В С Т А Н О В И В: В липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення пені та інфляції за весь період заборгованості В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 25 червня 2015 року між ним та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір позики, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Петрушенко Т.І. та, відповідно до якого, відповідачка отримала в борг грошові кошти в сумі 20 000 грн. 00 коп. з кінцевим строком повернення до 25 липня 2015 року. Заочним рішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 21 січня 2016 року з ОСОБА_2 стягнуто заборгованість за договором позики від 25 червня 2015 року у загальному розмірі 20 193 грн. 97 коп. та 487 грн. 20 грн. судових витрат. На теперішній час рішення суду не виконано, виконавчий лист від 08 лютого 2016 року, постановою державного виконавця Нікопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 25 червня 2018 року повернуто стягувану, без виконання. Позивач вважає, що відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. У зв`язку з чим просив суд, стягнути з відповідача ОСОБА_2 на свою користь інфляційне збільшення боргу на загальну суму 9 532 грн. 49 коп.; 3 % річних на загальну суму 2 676 грн. 00 грн. пеню на загальну суму 27 524 грн. 65 коп. Заочним рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі позивач посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення по справі про задоволення позовних вимог, В мотивування доводів апеляційної скарги зазначив, що станом на дату звернення з позовними вимогами грошове зобов`язання відповідача, що виникає з договору позики від 25.06.2015 року, а також заочного рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21.01.2016 року не виконано. Відповідно до вимог ч.2 ст. 625 ЦК України позивач має право вимагати сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми та неустойки в вигляді пені. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено, що 25 червня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, який посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Петрушенко Т.І. та, відповідно до якого, відповідачка отримала в борг грошові кошти в сумі 20 000 грн. 00 коп. з кінцевим строком повернення до 25 липня 2015 року (а.с.5). Заочним рішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 21 січня 2016 року у справі № 336/8543/15-ц з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 було стягнуто заборгованість за договором позики від 25 червня 2015 року у загальному розмірі 20 193 грн. 97 коп. та 487 грн. 20 грн. судових витрат (а.с.6-7). Постановою державного виконавця Нікопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 25 червня 2018 року виконавчий лист № 2/336/470 від 08.02.2016 року, про стягнення боргу в розмірі 20 681, 17 грн. у зв`язку з відсутністю майна, на яке може бути звернено стягнення, повернуто стягувачу без виконання (а.с.9). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що до даних правовідносин не можливо застосувати ст.. 625 ЦК України, оскільки в договорі позики не передбачено обов`язку відповідача по сплаті пені, інфляції за весь період заборгованості та сплати 3% річних. Колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Згідно з частиною першою статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки зобов`язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог ст. ст. 526, 599 ЦК України. Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. За змістом зазначеної статті нарахування інфляційних втрат на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначене відповідає правовому висновку, наведеному у постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-1946цс15, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), у постановах Верховного Суду: від 22 листопада 2018 року у справі № 761/43507/16-ц (провадження № 61-26819св18), від 16 жовтня 2019 року у справі № 640/13352/15 (провадження № 61-15797св18). Як вбачається із матеріалів справи, рішенням суду заочним рішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 21 січня 2016 року у справі № 336/8543/15-ц з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 було стягнуто заборгованість за договором позики від 25 червня 2015 року у загальному розмірі 20 193 грн. 97 коп. та 487 грн. 20 грн. судових витрат (а.с.6-7). Постановою державного виконавця Нікопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 25 червня 2018 року виконавчий лист № 2/336/470 від 08.02.2016 року, про стягнення боргу в розмірі 20 681, 17 грн. у зв`язку з відсутністю майна, на яке може бути звернено стягнення, повернуто стягувачу без виконання (а.с.9). Позивач шляхом подання цього позову пред`явив відповідачу вимогу в порядку частини другої статті 625 ЦК України про сплату інфляційних втрат, трьох відсотків річних та за період прострочення грошового зобов`язання з моменту набрання чинності заочного рішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 21 січня 2016 року року до звернення з даними вимогами до суду. Колегія суддів в оцінці обґрунтованості вимог позивача виходить з того, що зволікання відповідача з виконанням рішення суду, що набрало законної сили, призвело до девальвації (знецінення) грошових коштів, стягнутих з нього судовим рішенням, та інших втрат, а отже, позивач вправі вимагати від відповідача сплати не тільки суми боргового зобов`язання, що набуло грошового виразу, а й з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних. З огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов`язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні вимог позивача щодо стягнення розміру грошового зобов`язання, за затримку виконання якого мають нараховуватися інфляційні втрати та три відсотки річних, Відповідно до наданого позивачем розрахунку, останній просив стягнути з відповідача інфляційні втрати в сумі 9532, 49 грн., три відсотки річних в сумі 2676 грн., пеню в сумі 27 524, 65 грн.,за порушення відповідачем виконання зобов`язання по сплаті грошових коштів за період з 02.02.2016 року по 02.07.2020 року. Колегія суддів, погоджується з визначеним позивачем періодом стягнення грошового зобов`язання за порушення виконання зобов`язання по сплаті грошових коштів, яким є період з 02.02.2016 року( з дати набрання законної сили рішенням суду від 21.01.2016 року) по 02.07.2020 року (звернення з позовними вимогами), однак не може повністю погодитись з проведеним позивачем розрахунком грошового зобов`язання. Три відсотки річних від прострочених сум за відповідний період, суд розраховує за формулою : [Сума боргу] Х (3% / 365 днів Х Кількість днів) = сума 3% річних за період. Таким чином сума 3 % річних складає: 20193,97 х (3%/365 днів х 1613 днів) = 2676 грн. При визначенні розміру інфляційних втрат та трьох відсотків річних, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, колегія суддів виходить з наступного. Інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (п. 2 Методологічних положень щодо організації статистичних спостережень за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, що затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року № 519). Показником, який характеризує рівень інфляції, є індекс споживчих цін. Індекс споживчих цін характеризує зміни у часі загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Він є показником зміни вартості фіксованого набору споживчих товарів та послуг у поточному періоді у порівнянні з базовим. Підраховуючи суми стягнень, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК, суди повинні враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції має розраховуватися на підставі індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був у певний період індекс інфляції менший одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Індекси інфляції розраховуються на підставі інформації, опублікованої центральним органом виконавчої влади з питань статистики в газеті «Урядовий кур`єр». При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що він розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з урахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з урахуванням цього місяця. Інфляційні збитки за відповідний період, суд розраховує за формулою :[Збитки від інфляції] = [Сума боргу] [Індекс інфляції - добуток щомісячних індексів за відповідний період] / 100% - [Сума боргу]. Таким чином інфляційні збитки, за відповідний період складають: 20 193 грн. (сума боргу) х 143.88 (сукупний індекс інфляції) : - 20193 грн.(сума боргу) = 8 860.69 грн. Доводи позивача щодо стягнення інфляційних витрат у розмірі 9532,49 грн. колегією суддів не приймаються, оскільки наведені позивачем розрахунки є помилковими, адже до загальної суми боргу, на яку нараховується інфляційні збитки щороку, ним було додано розмір інфляційних збитків, на які теж нараховано інфляційні збитки, що не передбачено нормами ст. 625 ЦК України, яка надає кредитору право виключно на стягнення інфляційних втрат від знецінення основного грошового зобов`язання. Отже, загальна сума інфляційних нарахувань на суму основного боргу за період з 02.02.2016 року по 02.07.2020 року складає 11 536, 69 грн. (8860,69 грн. (інфляційні втрати) + 2676 грн. (3% річних) = 11536,69 грн.) Щодо вирішення позовних вимог про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, апеляційний суд керується таким. Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника таких, що ґрунтуються на законі, невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу). Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За правилами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Частина 1 статті 546 ЦК України визначає види забезпечення виконання зобов`язання, а неустойку, поруку, гарантію, заставу, притримання, завдаток, право довірчої власності. Відповідно до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч.2 ст.549 ЦК). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК). Відповідно до 9 договору позики від 25.06.2015 року позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю суму позики в строк передбачений у п. 4 цього Договору. Згідно п. 4 позикодавець має право вимагати від позичальника остаточного повернення суми позики у строк, не раніше ніж передбачений у п. 2 цього договору. Таким чином, відповідно до договору позики укладеного та підписаного сторонами 25.06.2015 року розмір пені за порушення виконання зобов`язання сторонами не визначався. За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ у сумі 27524, 65 грн. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню згідно п.п. 3,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат в сумі 8860,69 грн., та 3% річних в сумі 2676 грн. В іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно до задоволення позовних вимог. На підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягають стягненню судові витрати, пропорційно від задоволених позовних вимог, по сплаті судового збору за подання позову до суду першої інстанції в розмірі 244, 13 грн. та за подання апеляційної скарги у розмірі 366,20 грн., що в сумі становить 610 грн. 33 коп. Відповідно до ухвали Дніпровського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року позивачу ОСОБА_3 відстрочено сплату судового збору за розгляд апеляційної скарги до ухвалення судового рішення. Згідно із статтею 3 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011р. №3674-VI судовий збір справляється за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України Згідно п.8 ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 150% ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Відповідно до ч.1, п.п. 1 п.1 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ( в редакції на час подання позову) за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною-особою підприємцем, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб на місяць на 01 січня 2020 року становив 2102 грн. тобто за подання позовної заяви з вимогами майнового характеру судовий збір не може бути меншим за 840,80 грн. та не більше 10 510 грн. Враховуючи наведене, з позивача ОСОБА_1 на користь держави підлягає сплаті судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 895 гривень (840,80 грн. - судовий збір, що підлягав сплаті при поданні позовної заяви за вимоги майнового характеру, виходячи з оспорюваної суми 39733,14 грн.) х150% - 366,20 грн. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2020 року скасувати та постановити нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені та інфляції за весь період заборгованості задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 за період з 02.02.2016 року по 02.07.2020 року інфляційні втрати в сумі 8860,69 грн. та 3% річних в сумі -2676 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави витрати по сплаті судового збору за подання позову до суду першої інстанції та за подання апеляційної скарги у розмірі 610 грн. 33 коп. Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 895 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 24 червня 2021 року. Головуючий: Судді: