Постанова Київський апеляційний суд № 757/45049/19-ц

Справа № 757/45049/19-ц № апеляційного провадження: 22-ц/824/631/2026 Головуючий у суді першої інстанції: Вовк С.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 січня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача Крижанівської Г.В., суддів Оніщука М.І., Шебуєвої В.А., при секретарі Шпирук Ю.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу адвоката Крижового Дениса Васильовича, подану в інтересах ОСОБА_1 , на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 березня 2020 року, ухвалене у м. Києві о 12 год. 35 хв. у складі судді Вовка С.В., повний текст якого складено 18 березня 2020 року у справі № 757/45049/19-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості,- ВСТАНОВИВ: У серпні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Зазначав, що 09 вересня 2014 року між ним та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 1, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала від нього у борг грошові кошти у розмірі 1 200 000, 00 грн. та зобов`язалася їх повернути до 09 вересня 2016 року. Станом на 21 серпня 2019 року борг не повернуто. З урахуванням викладеного, ОСОБА_2 просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь борг у розмірі 1 200 000,00 грн., три проценти річних з 10 вересня 2016 року по 20 серпня 2019 року в розмірі 105 929,00 грн., пеню в розмірі 1 103 967,15 грн. та інфляційну складову боргу в розмірі 458 260,76 грн. Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 березня 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 загальну суму боргу в розмірі 1 200 000,00 грн., три проценти річних в розмірі 105 929,00 грн., пеню у розмірі 1 103 967,15 грн., інфляційну складова боргу (втрати) у розмірі 458 260,76 грн., а також судові витрати у розмірі 9 605,00 грн. 04 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою по перегляд заочного рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 березня 2020 року. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2025 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду. Не погоджуючись із вищевказаним заочним рішенням суду, адвокат Крижовий Д.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу. Просив заочне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову відмовити в повному обсязі. Посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з`ясуванням обставини, що мають значення для справи. Зазначає, що ОСОБА_1 не була обізнана про розгляд даної справи, оскільки перебувала за кордоном, проте суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення суду. Звертає увагу на те, що суд першої інстанції ухвалив у справі заочне рішення, не вирішивши при цьому питання щодо постановлення ухвали про заочний розгляд справи, що, на думку представника відповідачки, є підставою для його скасування. Зазначає, що судом першої інстанції не досліджено факту отримання ОСОБА_1 грошових коштів від ОСОБА_2 та не встановлено справжньої правової природи укладеного між сторонами договору. Наголошує на тому, що ОСОБА_1 не отримувала від позивача грошових коштів у розмірі 1 200 000,00 грн. за договором позики від 09 вересня 2014 року. Також зазначає, що суд першої інстанції не дослідив належним чином розрахунок заборгованості та період нарахування штрафних санкцій. Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач здійснював розрахунок пені починаючи з 10 вересня 2016 року по 20 серпня 2019 року, тобто поза межами позовної давності. Вказує, що ОСОБА_2 є неналежним позивачем в даній справі, оскільки 29 січня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором, в якому зазначено, що ОСОБА_2 відступив всі права вимоги за договором позики на користь ОСОБА_4 . Адвокат Михальчук Н.П., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , подала відзив на апеляційну скаргу адвоката Крижового Д.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 . Просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. В судовому засіданні адвокат Крижовий Д.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити з наведених у ній підстав. Адвокат Михальчук Н.П., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , та приймала участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила скаргу залишити без задоволення з огляду на її безпідставність, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за його відсутності. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступного. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 09 вересня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 1, відповідно до умов якого остання отримала у позику 1 200 000, 00 грн. строком на два роки, тобто до 09 вересня 2016 року. Відповідно до пункту 4.1 договору за невиконання або неналежне виконання взятих на себе договірних зобов`язань, сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства. У вказаний строк ОСОБА_1 взяті у позику кошти не повернула, у зв`язку з чим у неї утворилася заборгованість. ОСОБА_2 порушив перед судом питання про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за вказаним договором позики в розмірі 1 200 000, 00 грн., трьох процентів річних за прострочення виконання зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України в розмірі 105 929, 00 грн., інфляційної складової боргу відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України в розмірі 458 260, 76 грн., та пені в розмір 1 103 967,15 грн. Суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та стягнув з ОСОБА_1 вказаної заборгованості. Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції у повному обсязі. Відповідно до ст. 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. На підтвердження своїх вимог ОСОБА_2 надав суду копію договору позики від 09 вересня 2014 року, відповідно до якого ОСОБА_1 взяла у нього в борг кошти в сумі 1 200 000, 00 грн. строком на два роки, тобто до 09 вересня 2016 року. В забезпечення виконання своїх зобов`язань ОСОБА_1 уклала з позивачем договір іпотеки. ОСОБА_1 не надала суду належних і допустимих доказів на підтвердження безгрошовості договору позики, а також на підтвердження виконання нею своїх зобов`язань за договором позики. З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики в розмірі 1 200 000, 00 грн., а також трьох процентів річних та інфляційної складової за прострочення виконання зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України в розмірі 105 929, 00 грн. та 458 260, 76 грн. відповідно. Колегія суддів критично ставиться до доводів ОСОБА_1 щодо того, що вона не була обізнана про розгляд справи, оскільки перебувала за кордоном. Такі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за договором позики. Також, є безпідставними посилання представника ОСОБА_1 на укладення 29 січня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором, в якому зазначено, що ОСОБА_2 відступив всі права вимоги за договором позики на користь ОСОБА_4 , оскільки вказаний договір був укладений майже через рік після ухвалення оскаржуваного рішення суду, апеляційний суд переглядає правильність рішення саме станом на день його ухвалення. В той же час колегія суддів враховує ту обставину, що станом на момент апеляційного перегляду справи ОСОБА_4 також відступив всі права вимоги за договором позики від 09 вересня 2014 року та за іпотечним договором від 09 вересня 2014 року на користь ОСОБА_3 , що підтверджується договором про відступлення прав за договором іпотеки, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевельовою В.М. за реєстровим номером 764, наявним в матеріалах справи. Відтак, оскаржуване судове рішення безпосередньо впливатиме на права та обов`язки ОСОБА_3 , як нового позикодавця, а тому судом апеляційної інстанції залучено останнього до участі у справі в якості третьої особи. Колегія суддів не може погодитися із висновками суду першої інстанції в частині стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 пені в розмірі 1 103 967,15 грн. Так, відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частиною 2 ст. 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Таким чином, кредитор має право на стягнення із боржника пені у разі, якщо право на нарахування та її розмір передбачено законом або договором. Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_2 не зазначив норми закону або пункту договору, на підставі яких він просив стягнути з ОСОБА_1 пеню. Умови договору позики від 09 вересня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 також не передбачають відповідальності за прострочення виконання зобов`язання у виді пені. На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 пені в розмірі 1 103 967,15 грн. Відповідно, заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 березня 2020 року підлягає зміні в частині визначення грошових сум, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 . З ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню заборгованість за договором позики від 09 вересня 2014 року в розмірі 1 200 000,00 грн., три проценти річних за прострочення виконання зобов`язання в розмірі 105 929,00 грн. та інфляційна складова боргу в розмірі 458 260,76 грн. Також, підлягає зміні рішення суду першої інстанції і в частині визначення розміру судового збору, який підлягає відшкодуванню позивачці. Відповідно до ст. 141 ЦПК України пропорційно до задоволених позовних вимог (62%) з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню 5 955,10 грн. судового збору, сплаченого в суді першої інстанції. Керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу адвоката Крижового Дениса Васильовича, подану в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково. Заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 березня 2020 року змінити в частині визначення грошових сум, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на підставі договору позики, та в частині розподілу судових витрат. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 09 вересня 2014 року в розмірі 1 200 000,00 грн., три проценти річних за прострочення виконання зобов`язання в розмірі 105 929,00 грн. та інфляційну складову боргу в розмірі 458 260,76 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5 955,10 грн. судового збору, сплаченого в суді першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повне судове рішення складено 22 січня 2026 року. Суддя-доповідач: Судді: