Постанова Дніпровський апеляційний суд № 203/3184/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4477/21 Справа № 203/3184/20 Суддя у 1-й інстанції - Колесніченко О. В. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2021 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду області в складі: головуючого - Лаченкової О.В. суддів - Городничої В.С., Петешенкової В.С. при секретарі - Кравченко Р.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 12 лютого 2021 року по справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про встановлення факту постійного проживання на території України,- ВСТАНОВИЛА: В вересні 2020 року до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська надійшла заява ОСОБА_1 , заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про встановлення факту постійного проживання на території України. Рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 12 лютого 2021 року заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про встановлення факту постійного проживання на території України задоволено частково. Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Горі Грузинської РСР, на території України з 1993 року до 2020 року. В задоволенні решти вимог заяви - відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 12 лютого 2021 року по справі №203/3184/20 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву ОСОБА_1 . У відзиві Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 12 лютого 2021 року просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні апеляційної скарги на рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 12 лютого 2021 року та рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 12 лютого 2021 року залишити без змін. Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав. Задовольняючи частково заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов до висновку, що відповідно до ст. 319 ЦПК України про встановлення ним факту проживання заявника на території України з 1993 року по 2020 рік, переслідуючи на меті прийняття особи без громадянства відповідно до ст. 9 Закону України «Про громадянство України» до громадянства України за фактом безперервного проживання на законних підставах на території України протягом останніх п`яти років, тоді як його перебування в Україні станом на 13 листопада 1991 року безспірного підтвердження за браком фактичних даних не знайшло, а засоби їх здобуття з належних і допустимих джерел належить вважати вичерпаними. Але з таким висновком суду повністю погодитись неможливо з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_1 в м. Горі Грузинської РСР, про що 11 листопада 1973 року у книзі реєстрації актів про народження Бюро ЗАГС у м. Горі вчинено актовий запис № 861 та видано свідоцтво серії НОМЕР_1 (т.1 а. с.218-219). Влітку 1991 року, після початку збройних конфліктів у Грузії ОСОБА_1 за наполяганням батьків з метою працевлаштування і постійного проживання приїхав в Україну до м. Дніпропетровська, де мешкав з сім`єю його дядька ОСОБА_2 . Заявник прибув на територію України з паспортом колишнього СРСР серії НОМЕР_2 , виданий Горійським РВ 21.08.1990 року. Починаючи з літа 1991 року, зокрема і станом на 13.11.1991 року, до 1995 року, ОСОБА_1 постійно проживав у сім`ї свого дядька ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . Восени 1993 року ОСОБА_1 приїхав з України до Грузії з метою відвідати батьків та через кілька тижнів повернувся в Україну до сім`ї свого дядька ОСОБА_2 , де постійно проживав з літа 1991 року. Вказану інформацію заявник повідомив працівникові Центрального РВ у м. Дніпрі ГУ ДМВС України в Дніпропетровській області та у пункті Обґрунтовані підстави для подальшого перебування в Україні вказав: з 1993 року проживаю на території України, маю сина громадянина України. По 2004 рік ОСОБА_1 був прописаний (зареєстрований) за адресою: АДРЕСА_2 , однак фактично проживав в орендованому житлі, а також частково у родичів. 29 жовтня 2004 року Покровським РВ УМВС України у Дніпропетровській області ОСОБА_1 видано паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 взамін паспорта громадянина СРСР. Паспорт громадянина СРСР було знищено. Між тим, з підстав, що не залежали від заявника, його паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 , було знищено, що підтверджується актом знищення паспортів №1 від 26.02.2013 року. 30 жовтня 2004 року заявник змінив місце реєстрації на АДРЕСА_3 . 08 листопада 2004 року адреса реєстрації ОСОБА_1 була змінена на АДРЕСА_4 . З 15 листопада 2006 року місце проживання заявника було зареєстроване за адресою: АДРЕСА_5 . З 2011 року заявник проживає однією сім`єю з ОСОБА_3 , громадянкою України. Також, з матеріалів справи вбачається, що підтвердженням постійного проживання заявника в Україні станом на 13.11.1991 року у сім`ї свого дядька ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 є покази свідків, які були допитані у судовому засіданні суду першої інстанції, а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . Окрім того, судом першої інстанції не обґрунтовано відхилено покази свідків про обставини щодо відвідування ОСОБА_1 секції боротьби дзюдо у м.Дніпропетровську, починаючи з літа 1991 року, які надали свідки: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 . Отже, показання свідків про те, що заявник прибув на територію України в 1990-1991 роках не суперечить та не виключає того, що ОСОБА_1 постійно проживав в Україні станом на 13.11.1991 року і мав паспорт громадянина СРСР до 2004 року. Громадянами України у п.п.1 та 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» оголошені усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України, у зв`язку з чим про належність до громадянства України може свідчити наявність у паспортах громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 24 серпня чи 13 листопада 1991 року. Перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України визначає Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затверджений Указом Президента України від 27.03.2001 №215 (в редакції Указу Президента України від 27.06.2006 №588/2006). За пунктом 1 зазначеного Порядку паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Так, згідно підпункту «а» пункту 7 цього Порядку встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні станом на 13 листопада 1991 року, в тому числі осіб, які станом на 13 листопада 1991 року проходили строкову військову службу на території України і після її проходження залишилися проживати на території України; осіб, які станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року відбували покарання в місцях позбавлення волі на території України та перебували у громадянстві колишнього СРСР і до набрання вироком суду законної сили постійно проживали відповідно на території УРСР або проживали на території України. На виконання пункту 2 частини першої статті 3 Закону особа, яка проживала на території України станом на 13 листопада 1991 року і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її проживання в Україні на зазначену дату, згідно пункту 9 вказаного Порядку для встановлення належності до громадянства України подає: а) заяву про встановлення належності до громадянства України; б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 13 листопада 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт); в) судове рішення про встановлення юридичного факту проживання особи на території України станом на 13 листопада 1991 року. Отже, вказаний Закон та Порядок встановлення належності до громадянства України прямо передбачають можливість встановлення у судовому порядку факту проживання станом на 13 листопада 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України» від 12.09.1991 №1543-ХІІ, особи, яка перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт проживання. А тому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно відхилив докази, які підтверджують постійне проживання заявника на території України станом на 13.11.1991 року та у період з 1991 року по 2020 рік, а саме показання свідків: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , оскільки надані ними пояснення про постійне проживання ОСОБА_1 станом на 13 листопада 1991 року та у період з 1991 року по 2020 роки на території України узгоджуються з іншими матеріалами справи, зокрема: довідкою Комунального позашкільного навчального закладу Дніпровської міської ради Спеціалізована дитячо-юнацька спортивна школа олімпійського резерву №6, видану 10.01.2021 року за №10 (а.с. 249 т.1). Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 12 лютого 2021 року скасуванню. Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про встановлення факту постійного проживання на території України задовольнити. Встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживав на території України станом на 13 листопада 1991 року та у період з 1991 року по 2020 роки. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 12 лютого 2021 року - скасувати. Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про встановлення факту постійного проживання на території України задовольнити. Встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживав на території України станом на 13 листопада 1991 року та у період з 1991 року по 2020 роки. Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя О.В.Лаченкова Судді В.С.Городнича М.Ю.Петешенкова