Постанова 4803 № 207/3488/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4351/23 Справа № 207/3488/22 Суддя у 1-й інстанції - Бистрова Л.О. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю. Категорія 69 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 червня 2023 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді Петешенкової М.Ю., суддів Городничої В.С., Лаченкової О.В., при секретарі - Шавкун Л.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Південного відділу у місті Кам`янське Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області на рішення Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 09 лютого 2023 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Південний відділ у місті Кам`янське Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про встановлення факту постійного проживання на території України, - В С Т А Н О В И Л А: У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вищевказаною заявою, посилаючись на те, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Миргород, Полтавської області, Української PCP. Зазначає, що у 1965 року разом зі своєю сім`єю переїхала проживати в м.Дніпропетровськ де пішла у 1 клас, на той час вони проживали по АДРЕСА_1 . З 1982 року проживала у с.Грушовка Солонянського району Дніпропетровської області де була прописана з 1984 року по 1987 рік. З 1987 року по 01 червня 1990 року була прописана та проживала за адресою: АДРЕСА_2 . У вересні 1991 року отримала посвідчення водія серії НОМЕР_1 , при цьому більше трьох місяців проходила навчання в автошколі, тобто станом на 24 серпня 1991 року та до 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України. З 20 вересня 1991 року по 08 січня 1992 року прописана та проживала за адресою: АДРЕСА_3 . З 1995 року по грудень 2019 року знову проживала за адресою: АДРЕСА_2 . Зазначає, що на даний час проживає у своїх родичів без реєстрації за адресою: АДРЕСА_4 , що підтверджується Актом № 105 від 02 жовтня 2022 року. Також вказує, що у довідках про реєстрацію місця проживання особи №9965 від 03 листопада 2017 року та № 317 від 01 листопада 2019 року є відмітка, що ОСОБА_1 є громадянкою України, тобто на той час при реєстрації її місця проживання сумніви щодо її громадянства не виникали, на той момент вона реєструвала місце проживання за старим паспортом колишнього СРСР. 07 листопада 2019 року з метою отримання паспорту громадянина України звернулась до Автозаводського районного відділу у м.Кременчуці міграційної служби, але їй було відмовлено та запропоновано звернутися по суду для встановлення факту постійного проживання на території України до 24 серпня 1991 року. Зазначає, що встановлення факту постійного проживання на території України має важливе значення для неї, оскільки дозволить отримати паспорт громадянина України. Враховуючи зазначене, просила суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що вона - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 постійно проживала на території України до 24 серпня 1991 року. Рішенням Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 09 лютого 2023 року заяву ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , постійно проживала на території України до 24 серпня 1991 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю підстав для задоволення заяви, оскільки заявницею доведено, що остання з серпня 1991 року та на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) дійсно постійно проживала та продовжує проживати на теперішній час на території України. Не погодившись з таким рішенням суду, Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Південного відділу у місті Кам`янське Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області звернулося з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про встановлення факту проживання ОСОБА_1 на території України за станом на 13 листопада 1991 року. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції першої інстанції зроблено висновки на підставі неповно з`ясованих обставин, що мають значення для справи. Вважає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували факт проживання ОСОБА_1 саме на 24 серпня 1988 року. Відповідно до заяви ОСОБА_1 , яка подана до суду підтверджено лише факт проживання останньої за станом на 13 листопада 1991 року. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне. Судом встановлено, що ОСОБА_1 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Миргород, Полтавської області, Української PCP. Відповідно до копії водійського посвідчення Серії НОМЕР_1 від 16 вересня 1991 року, ОСОБА_1 отримала право керування транспортними засобами категорії В. Згідно довідки №9965 від 03 листопада 2017 року наданої Крюківською районною адміністрацією виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка Полтавської області, м. Миргород, громадянка України з 15 травня 1992 року по 14 березня 1995 року була прописана за адресою: АДРЕСА_5 . Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи відповідно архівних даних №317 від 01 листопада 2019 року за відомостями Реєстру територіальної громади Крюківської районної адміністрації виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка Полтавської області, м. Миргород, громадянка України з 20 вересня 1991 року по 08 січня 1992 року була прописана за адресою: АДРЕСА_3 . Згідно акту про підтвердження факту проживання особи №105 від 02 жовтня 2022 року наданого Головою квартального комітету №12 Південного району, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_4 . У статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. В Україні визнається і діє принцип верховенства права; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, що прямо передбачено у частині першій статті 8, статті 21, частині першій статті 24 Конституції України. Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Отже, законодавством передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на підтвердження належності до громадянства України, зокрема, постійного проживання на території України. Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України "Про громадянство України" є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону. Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України "Про громадянство України" громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" проживали в Україні і не були громадянами інших держав. Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року (частина друга статті 3 Закону України "Про громадянство України"). Встановлення факту постійного проживання на території України є підставою для оформлення належності до громадянства України. Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом України від 08 жовтня 1991 року № 1636-ХІІ "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року). Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України "Про громадянство України" і залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України за станом на 13 листопада 1991 року. Відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про громадянство України" особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. Пунктом 3 частини другої статті 9 Закону України "Про громадянство України" визначено, що безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п`яти років є однією з умов прийняття до громадянства України. Для встановлення факту набуття громадянства України предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України за станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання дитини на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання на території України батьків (одного з них) дитини або іншого законного представника, з яким дитина постійно проживала станом на 24 серпня 1991 року чи 13 листопада 1991 року; постійного проживання особи на території України чи Української РСР на момент набрання законної сили вироку суду; наявності родинних зв`язків заявника з його батьками (усиновителями, з дідом, бабою); постійного проживання на території України діда та баби заявника; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо. Отже, на підставі статті 8 Закону України "Про громадянство України" встановлюється набуття громадянства України. Оскільки ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України для встановлення належності до громадянства України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вказаний факт підлягає встановленню на підставі статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України "Про громадянство України". Відповідно до підпункту "а" пункту 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента від 27 березня 2001 року № 215/2001, (далі - Порядок), встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року. Одним із документів для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону "Про громадянство України", що подає особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, є судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року (підпункт "в" пункту 8 Порядку, в редакції, чинній на час звернення заявника до суду). Тобто у таких випадках одним із необхідних документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року. Пунктом 44 Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду. Отже, відповідно до положень Закону України "Про громадянство України" і Порядку для набуття громадянства України заявник повинен, зокрема, подати документи, що підтверджують народження його на території України чи постійне проживання на ній, або підтверджують родинні відносини з такою особою, або рішення суду. Враховуючи вищезазначене, слід дійти висновку, що належність до громадянства України встановлюється на підставі статті 3 Закону України "Про громадянство України" і може пов`язуватися із фактом постійного проживання на території України в певний час та такий факт підлягає встановленню на підставі судового рішення. Подібні правові висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 522/20494/18 (провадження № 61-6498св20), від 05 квітня 2021 року у справі № 523/14707/19 (провадження № 61-16116св20). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до частин першої та шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд першої інстанції, з яким погоджується і колегія суддів, дослідивши зібрані у справі докази, обґрунтовано вважав доведеним факт постійного проживання ОСОБА_2 на території України станом на 24 серпня 1991 року, що є підставою для задоволення заяви. При цьому відомостей про те, що заявник залишала територію України чи є громадянином іншої держави матеріали справи не містять. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про наявність підстав для підтвердження факту проживання ОСОБА_1 станом на 13 листопада 1991 року, оскільки остання з такою вимогою не зверталася. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін. Згідно ст. 141 ЦПК України, судові витрати у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Південного відділу у місті Кам`янське Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області -залишити без задоволення Рішення Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 09 лютого 2023 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: М.Ю. Петешенкова Судді: В.С. Городнича О.В. Лаченкова