Постанова 4824 № 758/9149/13-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа №758/9149/13 Головуючий у І інстанції Ларіонова Н.М. Провадження №22-ц/824/8589/2021 Головуючий у 2 інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 червня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: судді-доповідача Голуб С.А., суддів: Ігнатченко Н.В., Таргоній Д.О., за участі секретаря Сакалоша Б.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 15 березня 2021 року у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця, заінтересовані особи: державний виконавець Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення Міністерства юстиції (м. Київ) Амборський Андрій Вікторович, Публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк», ВСТАНОВИВ: У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою на дії державного виконавця посилаючись на те, що 21 серпня 2019 року отримала постанову про арешт майна боржника від 19 серпня 2019 року у виконавчому провадженні № 46076262, винесену державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у м. Києві Амборським А.В. Згідно постанови про арешт майна боржника від 19 серпня 2019 року державним виконавцем було накладено арешт на майно скаржника, а саме квартиру АДРЕСА_1 . 27 серпня 2019 року скаржник отримала постанову про арешт коштів боржника від 19 серпня 2019 року у виконавчому провадженні № 46076262. Вважає, що дії державного виконавця порушують її права та інтереси, а постанова про арешт майна боржника від 19 серпня 2019 року та постанова про арешт коштів боржника від 19 серпня 2019 року у виконавчому провадженні № 46076262 є незаконними та протиправними та підлягають скасуванню. Також зазначає, що в січні 2015 року на підставі заочного рішення Подільського районного суду м.Києва від 18 березня 2014 року у справі № 758/9149/13-ц державними виконавцями вже 2 рази було накладено арешт на все нерухоме майно боржника, які діють до цього часу. Крім того, з 12 червня 2014 року ПАТ «Брокбізнесбанк» перебуває в стані ліквідації та 10 червня 2019 року Уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію ПАТ «Брокбізнесбанк» подані документи державному реєстратору про припинення Банку як юридичної особи, а тому Банк не може бути стягувачем. Крім того, зазначає, що права ОСОБА_1 у ваємовідносинах з Банком та державними і приватними виконавцями вже було порушено з використанням документів, що мають ознаки підробки. Зокрема, ОСОБА_1 отримала копію ухвали Подільського районного суду м.Києва від 15 грудня 2017 року у справі № 758/9149/13-ц (головуючий суддя Неганова Н.В.) про надання дозволу у виконавчому провадженні № 46076262 державному виконавцю ВПВР УДВС ГТУЮ у м.Києві Дякон Назарію Миколайовичу на примусове проникнення до житла ОСОБА_1 . Проте, за листом голови Подільського районного суду м.Києва від 26 червня 2018 року її було повідомлено про те, що така справа за поданням державного виконавця Дякон Н.М. про примусове проникнення до житла в провадженні суду не перебувала, відповідно ухвала має ознаки підробки. На підставі викладеного у скарзі, ОСОБА_1 просила суд першої інстанції: 1) скасувати постанову про арешт майна боржника від 19 серпня 2019 року та постанову про арешт коштів боржника від 19 серпня 2019 року у виконавчому провадженні № 46076262, винесені державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Амборським А.В.; 2) зобов`язати державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Амборського А.В. прийняти постанову про закінчення виконавчого провадження № 46076262 та зняття накладених арештів на майно та кошти ОСОБА_1 . Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 15 березня 2021 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки наданим доказам на підтвердження незаконності дій державного виконавця при примусовому виконанні рішення суду першої інстанції та не звернув увагу на те, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року завершуються в порядку, що діяв до набрання чинності цим законом. Окрім того, в доводах апеляційної скарги зазначає, що ВП №46076262, яке відкрито 21 січня 2015 року, підлягає закінченню з 27 липня 2015 року у зв`язку з закінченням строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення. На підставі викладеного в апеляційній скарзі, ОСОБА_1 просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення скарги. В порядку визначеному ст. 360 ЦПК України, на адресу Київського апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду. В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу і просила її задовольнити. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не повідомили. Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги доходить висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з такого. Судом першої інстанції встановлено, що заочним рішенням Подільського районного суду м Києва від 18 березня 2014 року по справі № 758/9149/13-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Брокбізнесбанк» заборгованість за кредитним договором № 07Ф-296 від 26 грудня 2007 року в сумі 648 913,62 дол.США, що по курсу НБУ станом на 21 березня 2013 року становить 5 186 766,56 грн., а також судовий збір у розмірі 3 441 грн. Як вбачається з матеріалів справи, на примусовому виконанні державного виконавця Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у м. Києві Амборського А.В. перебуває виконавчий лист № 758/9149/13-ц, виданий Подільським районним судом м.Києва 10 грудня 2014 року на підставі вищевказаного судового рішення, за яким відкрито виконавче провадження ВП № 46076262. 19 серпня 2019 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у м. Києві Амборським А.В. в межах даного виконавчого провадження винесено постанову про арешт майна боржника ВП № 46076262. 19 серпня 2019 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у м. Києві Амборським А.В. в межах даного виконавчого провадження винесено постанову про арешт коштів боржника ВП № 46076262. Відмовляючи в задоволенні скарги на дії державного виконавця, суд першої інстанції виходив з того, що обставини неправомірності дій та рішення державного виконавця не знайшли свого підтвердження, останнім правомірно було винесені оскаржувані постанови та відсутні підстави для закінчення виконавчого провадження ВП 46076262. Суд апеляційної інстанції погоджується із такими висновками суду, виходячи з такого. Згідно зі ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлені обов`язки та права приватного виконавця. Так статтею передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Також виконавець має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей. Відповідно до вимог ч.ч. 5, 6 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця. Положеннями ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Згідно з абзацом другим частини другої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону. Відповідно до ч. 3 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках. Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом. Викладене дає підстави дійти висновку, що арешт майна та коштів боржника є одним із заходів виконавчого провадження з метою примусового виконання рішення суду для задоволення законних інтересів стягувача. Чинне законодавство України не містить заборони накладення державним виконавцем арешту одночасно на грошові кошти на інше майно боржника з метою забезпечення примусового виконання судового рішення. У цьому випадку в першу чергу здійснюється примусове списання грошових коштів, а за їх відсутності у достатньому для виконання рішення обсязі - відбувається вилучення та примусова реалізація виявленого майна боржника. При цьому, враховуючи динамічність руху грошових коштів на рахунках боржника, черговість здійснення таких виконавчих дій визначається державним виконавцем самостійно, з урахуванням конкретних обставин, у тому числі фінансового стану боржника. Аналогічний висновок узгоджується з правовими висновками, які містяться в постанові Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі №904/9386/14. Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження». Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»). Зазначене узгоджується і з висновками Верховного Суду, що викладені в постанові суду від 03 лютого 2021 року у справі № 756/1927/16. Таким чином, накладення у даному випадку арешту на майно одночасно з накладенням арешту на кошти не суперечить приписам Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно до ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Виконання судового рішення відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року по справі № 1-7/2013, є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий судовий розгляд та закріплює принцип верховенства права, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя. Проте, право на справедливий суд було б позбавлено сенсу, якщо б допускало невиконання остаточних судових рішень, які набрали законної сили. У розумінні практики Європейського суду частина 1 статті 6 Конвенції передбачає не лише доступ до правосуддя і встановлення порядку судового розгляду, а й гарантує виконання судових рішень з метою запобігання заподіяння шкоди одній із сторін. З урахуванням викладеного, колегія суддів доходить висновку, що висновки суду першої інстанції щодо законності дій державного виконавця при винесенні постанов про арешт майна та коштів боржника є правильними, оскільки зазначені дій входять до компетенції виконавця під час здійснення ним примусового виконання рішення суду. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 оскаржуючи ухвалу суду першої інстанції, посилається на те, що виконавче провадження підлягає закінченню, то суд апеляційної інстанції відхиляє такі доводи апеляційної скарги як необґрунтовані, з урахуванням такого. Відповідно до пунктів 5,6,7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. Рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження. Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону. Як вбачається з матеріалів справи, виконавчий лист було видано 10 грудня 2014 року, виконавче провадження №46076262 відкрито 21 січня 2015 року, тобто в межах строку, що був визначений Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року, який і був чинним на момент відкриття виконавчого провадження. ОСОБА_1 у межах визначених законом строків не оскаржувала дії виконавця щодо відкриття виконавчого провадження та не оскаржувала постанову про відкриття виконавчого провадження від 21 січня 2015 року. У даному провадженні ОСОБА_1 оскаржує виключно дії державного виконавця щодо винесення постанов про арешт майна боржника та арешт коштів боржника, а тому судом не надається оцінка правильності дій виконавця під час відкриття виконавчого провадження. Щодо вимог скарги про зобов`язання державного виконавця закінчити виконавче провадження, то такі вимоги до задоволення не підлягають, оскільки належать виключно до компетенції державного виконавця. До того ж суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що рішення суду, які набрали законної сили є обов`язковими для виконання, а примусове виконання таких рішень є гарантією забезпечення та збереження законних прав особи, на користь якої таке рішення ухвалено. Натомість ОСОБА_1 в порушення вимог чинного законодавства в добровільному порядку не вчиняє жодних дій спрямованих на виконання рішення суду у даній справі. Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладені норми права та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що ухвала суду першої інстанції про відмову в задоволенні скарги на дії державного виконавця була постановлена з дотриманням норм процесуального права, а тому не підлягає скасуванню судом апеляційної інстанції з підстав, що зазначені в апеляційній скарзі, таким чином апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 375, 447 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 15 березня 2021 року у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця, заінтересовані особи: державний виконавець Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення Міністерства юстиції (м. Київ) Амборський Андрій Вікторович, Публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк» залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 23 червня 2021 року. Суддя-доповідач Судді: