Постанова 4857 № 380/1480/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/1480/21 пров. № А/857/9014/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Іщук Л.П., Шевчук С.М., секретаря судового засідання Максим Х.Б., розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Коморний О.І.), прийняте у порядку письмового провадження в м.Львові 23 березня 2021 року, повне судове рішення складено 23 березня 2021 року у справі №380/1480/21 за позовом ОСОБА_1 до Дрогобицького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання протиправними та скасування постанов, В С Т А Н О В И В: 03.02.2021 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Дрогобицького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), просив: - визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Дрогобицького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Федурка Н.В. у ВП № 62076939 від 15 травня 2020 року про стягнення виконавчого збору; - визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Дрогобицького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Федурка Н.В. у ВП №64161573 від 15 січня 2021 року про відкриття виконавчого провадження. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 березня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку з імовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання. Суд першої інстанції вказав, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання. Суд першої інстанції дійшов висновку, що стягнення виконавчого збору відбувається безпосередньо в процесі примусового виконання рішення із винесенням відповідної постанови та вказав, що оскаржувана постанова від 15.01.2021 про відкриття виконавчого провадження №64161573 по виконанню постанови про стягнення виконавчого збору №62076939 від 15.05.2020 прийнята на підставі та у порядку визначеному Законом України «Про виконавче провадження». Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 березня 2021 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що з коштів отриманих від реалізації майна позивача в сумі 735972 грн. підлягав сплаті борг у сумі 583933,07 грн. та 1820 грн., решту суми підлягало поверненню власнику майна. Скаржник зазначає, що державний виконавець протиправно виніс постанову про відкриття виконавчого провадження по ВП №64172741 з виконання того ж самого виконавчого документа виконавчого листа №2-789/2010 від 23.10.2010. Скаржник вважає, що виконавчий лист №2-789/2010 від 23.10.2010 неодноразово повертався стягувачам. Скаржник зазначає, що державний виконавець визначив суму виконавчого збору у розмірі 10% суми, що підлягала стягненню за виконавчим документами, застосувавши таким чином фактично Закон №1404-VIII у редакції Закону 2475-VIII, хоч підстави для стягнення з позивача виконавчого збору відсутні. Скаржник вважає, що у процесі виконання судового рішення становище боржника було погіршеним. В судове засідання учасники справи не з`явились, явку повноважних представників не забезпечили, належним чином, з врахуванням положень статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до частини 2 статті 313 КАС України не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до положень статті 229 та статті 230 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, секретарем забезпечено ведення протоколу судового засідання. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2021, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням секретарем судового засідання до протоколу судового засідання, відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі, оскільки, з врахуванням положень статті 236 КАС України, підстав зупинення провадження у справі, вимог статті 2 КАС України, щодо дотримання розумного строку розгляду справи, суд апеляційної інстанції прийшов до переконання, що відсутні підстави неможливості об`єктивного розгляду даної справи до набрання законної сили судовим рішенням у справі №442/839/21, тоді як зупинення провадження у справі може призвести до вирішення справи в порушення «розумного строку». Суд апеляційної інстанції зазначає, що межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи, оскільки у зв`язку з тривалим судовим розглядом справи може бути порушене право сторін на своєчасне її вирішення. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає. Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, у Дрогобицькому міськрайонному відділі державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на примусовому виконанні перебувало виконавче провадження №62076939 з виконання виконавчого листа №2-789/2010 виданого 23.10.2010 Дрогобицьким міськрайонний судом Львівської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного комерційного інноваційного банку «Укрсиббанк» заборгованості по кредитному договору №11140472000 від 12.04.2007 - 185251 грн 22 коп, по кредитному договору №11214443000 від 13 вересня 2007 року - 154045 грн 28 коп, по кредитному договору №11214459000 від 13 вересня 2007 року 1694 грн 96 коп, по кредитному договору №11369259000 від 10 липня 2008 року - 242941 грн 28 коп, а всього заборгованість в сумі 583 933,07 грн та 1 820 грн судових витрат. 15.05.2020 старшим державним виконавцем Дрогобицького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Львів) Федурко Н.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження у виконавчому провадженні №62076939 з виконання виконавчого листа №2-789/2010, виданого 23.10.2020, у пункті 2 якої вказано про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. Також, старшим державним виконавцем Дрогобицького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Львів) Федурко Н.В. 15.05.2020 винесено постанову про стягнення виконавчого збору в сумі 58 575,31 грн. Винесені 15.05.2020 постанови скеровані ОСОБА_1 до виконання рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про врученні та отримані - 20.05.2020. Старшим державним виконавцем Дрогобицького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Львів) Федурко Н.В. 26.05.2020 винесено постанову про опис та арешт майна боржника, відповідно до якої описано та накладено арешт на нежитлове приміщення загальною площею 258,1 кв.м., реєстраційний номер 18996974 та нежитлове приміщення загальною площею 336,2 кв.м., реєстраційний номер 9979723, що знаходяться по АДРЕСА_1 (а.с.89-90). 04.06.2020 винесено постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні (а.с.87-88). 30.06.2020 старшим державним виконавцем Дрогобицького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Львів) Федурко Н.В. надіслано вимогу ТзОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» про надання письмової згоди на реалізацію нерухомого майна (а.с.85-86). 09.07.2020 до відділу надійшла згода щодо реалізації предмета іпотеки, якою ТзОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» надало згоду на реалізацію нерухомого майна (а.с.84). 09.07.2020 на адресу відповідача надійшли висновки експерта про вартість описаного та арештованого майна (а.с.81-82). 09.07.2020 державним виконавцем скеровано лист - ознайомлення сторонам виконавчого провадження з вартістю описаного та арештованого майна (а.с.83), а описане арештоване майно боржника передано на СЕТАМ. 05.11.2020 на рахунок відділу поступили кошти від реалізації арештованого майна. 09.11.2020 у відділ надійшла заява про перерахування коштів заставодержателю та повідомлено, що реалізоване майно боржника перебуває в заставі ТзОВ «Фінанс Консалдинг Захід» на підставі Договору купівлі-продажу прав вимог за кредитними договорами №2 від 31.05.2017 укладеним між ТОВ «ФК» «Укрфінстандарт» та ТзОВ «Фінанс Консалдинг Захід» (а.с.80). 18.11.2020 державним виконавцем складено акти проведення електронних торгів (а.с.74-77) 20.11.2020 до відповідача надійшла заява ТзОВ «Фінансова компанія «Позика» про повернення виконавчого листа на підставі ч.1 п.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.71). Старшим державним виконавцем Дрогобицького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Львів) Федурко Н.В. 15.12.2020 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу (а.с.70), відповідно до п.3 якої постанову про стягнення виконавчого збору від 15.05.2020 виведено в окреме виконавче провадження. 15.01.2021 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №64161573 по виконанню постанови про стягнення виконавчого збору №62076939 від 15.05.2020. Вважаючи постанови від 15 травня 2020 року про стягнення виконавчого збору та від 15 січня 2021 року про відкриття виконавчого провадження протиправним, ОСОБА_1 звернувся із позовом до суду. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 23.03.2021 позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови старшого державного виконавця Дрогобицького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Федурка Н.В. ВП № 62076939 від 15 травня 2020 року про стягнення виконавчого збору - залишено без розгляду. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон №1404-VIII). Так, згідно з статтею 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до частини 1 статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Згідно з частиною 1 статті 13 Закону №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до статті 10 Закону №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Відповідно до частини 1 статті 18 Закону №1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно з частиною 5 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Статтею 27 Закону №1404-VIII, в редакції чинній на час винесення оскаржваної постанови, встановлено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Частиною 5 статті 27 Закону №1404-VIII встановлено вичерпний перелік підстав за яких виконавчий збір не стягується. При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що база обрахунку виконавчого збору, встановлена статтею 27 Закону №1404-VIII змінювалась, а саме: в період до 28.08.2018 розмір виконавчого збору становив 10% фактично стягнутої суми, а у період після 28.08.2018 - 10% суми, що підлягає примусовому стягненню (редакція Закону №2475-VIII від 03.07.2018). На час винесення постанов про відкриття виконавчого провадження у виконавчому провадженні №62076939 та про стягнення виконавчого збору діяли норми статті 27 Закону №1404-VIII в редакції Законом № 2475-VIII від 03.07.2018, та саме в такій редакції норми цієї статті в подальшому застосовані при винесені оскаржуваної постанови, тобто становище позивача як боржника не погіршувалось. Таким чином, діюча редакція статті 27 Закону №1404-VIII не пов`язує суму виконавчого збору із фактично стягнутою сумою, а пов`язує суму виконавчого збору із сумою, яка підлягає стягненню. Окремі питання організації виконання судових рішень визначені Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 (далі - Інструкція №512/5). Пунктом 8 розділу ІІІ Інструкції №512/5 встановлено, що стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону. Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження. Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору. Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження. Системний аналіз положень статті 26, статті 27 Закону №1404-VIII, Інструкції №512/5 в аспекті спірних правовідносин, дозволяє суду апеляційної інстанції дійти висновку, що стягнення виконавчого збору, крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується, пов`язується з початком примусового виконання виконавчого документа. Останнє розпочинається з прийняттям постанови про відкриття виконавчого провадження, у якій, з-поміж іншого, державний виконавець зобов`язаний зазначити суму виконавчого збору, яка підлягає стягненню. Верховний Суд у постановах від 28 квітня 2020 року (справа №480/3452/19), від 20 листопада 2019 року (справа №480/1558/19) зазначив, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання. Стягнення виконавчого збору відбувається безпосередньо в процесі примусового виконання рішення із винесенням відповідної постанови. Відповідно до частини 3 статті 40 Закону №1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Положення аналогічного змісту закріплені пунктом 8 розділу ІІІ Інструкції №512/5, яким також встановлено, що державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження. Отже, стягнення виконавчого збору відбувається безпосередньо в процесі примусового виконання рішення із винесенням відповідної постанови. Підставою для винесення постанови про стягнення виконавчого збору (не пізніше наступного робочого дня) з дня закінчення виконавчого провадження є те, що виконавчий збір не стягнуто. При цьому, поданими відповідачем доказами підтверджено реальне виконання стягнення заборгованості за виконавчим документом, що пред`явлений до примусового виконання. Зокрема, державним виконавцем описане арештоване майно боржника передано на СЕТАМ, проведено електронні торги, за результатами яких перераховано кошти в сумі 735 972 грн. іпотекодержателю ТОВ «Фінанс Консалтинг Захід». Такі виконавчі дії та прийняті за результатом їх проведення рішення позивачем в межах спірних правовідносин не оскаржуються, а тому не є предметом дослідження судом першої та апеляційної інстанцій. Водночас, доказів добровільного виконання вимог виконавчого листа №2-789/2010 позивачем ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надано, в матеріалах справи такі відсутні. З огляду на встановлені в цій справі обставини і правове регулювання спірних відносин, з яких виник спір, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що дії державного виконавця щодо винесення постанови від 15.01.2021 про відкриття виконавчого провадження №64161573 по виконанню постанови про стягнення виконавчого збору №62076939 від 15.05.2020 є правомірними і такими, що вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з положеннями статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Частиною 2 статті 6 КАС України та положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. Так, у п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви правомірності винесення постанови від 15.01.2021 про відкриття виконавчого провадження №64161573 по виконанню постанови про стягнення виконавчого збору №62076939 від 15.05.2020, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Керуючись статтями 230, 241, 272, 287, 308, 310, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 березня 2021 року у справі №380/1480/21 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук С. М. Шевчук