Постанова 4855 № 753/13324/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 753/13324/20 Головуючий у І інстанції - Каракашьян С.К. Суддя-доповідач - Мельничук В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 липня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого-судді: Мельничука В.П. суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М., при секретарі: Черніченко К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування постанов, - В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому з урахуванням уточнення позовних вимог просила: - визнати протиправною та скасувати винесену Головним державним виконавцем Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Данилюк О.Б. постанову про стягнення виконавчого збору від 14.07.2020 р. щодо виконання Виконавчого листа № 753/22568/14 виданого 08.06.2016 р. Дарницьким районним судом м. Києва; - визнати протиправною та скасувати постанову Головного державного виконавця Данилюк О.Б. Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) від 21.07.2020 р. ВП № 62620342 про відкриття виконавчого провадження про примусове стягнення витрат виконавчого провадження. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постанова Головного державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Данилюк О.Б. про стягнення виконавчого збору від 14.07.2020 р. є протиправною, оскільки при стягненні виконавчого збору без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою, створюються умови для стягнення з боржника суми виконавчого збору без реального виконання рішення суду. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 лютого 2021 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано постанову Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про стягнення виконавчого збору від 14.07.20 р. ВП 53835119. Визнано протиправною та скасовано постанову Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про відкриття виконавчого провадження від 21.07.20 р. ВП 62620385. Не погоджуючись з таким судовим рішенням Дарницький районний відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) повторно подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. В апеляційній скарзі Відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Зокрема, вказано, що задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції, пославшись на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18, виходив з того, що при стягненні виконавчого збору без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою, створюються умови для стягнення з боржника суми виконавчого збору без реального виконання рішення суду. На момент відкриття Відповідачем виконавчого провадження норми статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ передбачали, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. Частина друга статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом діяла лише до 28 серпня 2018 року, а після 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору розраховується не від суми фактичного стягнення, а від суми яка підлягає стягненню. Оскільки стягнення виконавчого збору, як окрема виконавча дія, здійснена державним виконавцем після 28 серпня 2018 року, а саме 14 липня 2020 року, то на думку Відповідача в даному випадку підлягають застосуванню положення саме цього закону, з урахуванням внесених змін. Отже, після набуття чинності змінами до частини другої статті 27 Закону № 1404-VIII стягнення виконавчого збору не пов`язується із фактично стягнутою виконавцем сумою, а обчислюється у відсотках від суми, яка підлягає стягненню. Таким чином, після повернення виконавчого документа, якщо виконавчий збір не було стягнуто, відкриття виконавчого провадження з виконання постанови про стягнення виконавчого збору є обов`язком, а не правом державного виконавця. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, Позивача, її представника та представника Відповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є обґрунтованою та підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Постановою Старшого державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Житніковим С.С. про відкриття виконавчого провадження від 26.04.2017 відкрито виконавче провадження № 53835119 з примусового виконання виконавчого листа № 753/22568/14, виданого 08.06.2016 Дарницьким районним судом м. Києва щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» 233109,45 грн. Постановою Головного державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Данилюк О.Б. про повернення виконавчого документа стягувачу від 14.07.2020 ВП № 53835119 виконавчий документ повернуто Стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». 14 липня 2020 року Головним державним виконавцем Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Данилюк О.Б прийнято постанову ВП № 53835119 про стягнення з боржника ( ОСОБА_1 ) виконавчого збору в розмірі 23310,94 грн. Постановою Головного державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Данилюк О.Б. про відкриття виконавчого провадження від 21.07.2020 відкрито виконавче провадження № 62620385 з примусового виконання постанови № 53835119, виданої 14.07.2020 Дарницьким районним відділом державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 23310,94 грн. Вважаючи постанови про стягнення виконавчого збору від 14.07.2020 року ВП № 53835119 та про відкриття виконавчого провадження від 21.07.2020 року ВП № 62620342 протиправними, Позивач звернулася до адміністративного суду з даним адміністративним позовом. Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що оскільки фактично виконавчий документ виконано не було, реального стягнення грошових коштів не здійснено, у державного виконавця були відсутні підстави для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений у спірній постанові. Також, позовні вимоги в частині визнання протиправною та скасування постанови Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про відкриття виконавчого провадження від 21.07.2020 року ВП 62620385 підлягають задоволенню, як похідні. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його необґрунтованим з огляду на наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та Приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України від 2 червня 2016 року № 1403-VIII ««Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон № 1403-VIII). Згідно зі статтею 1 Закону № 1403-VIII примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (надалі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VIII) випадках - на Приватних виконавців. В силу статей 1, 5 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на Приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 1403-VIII). Законом № 1403-VIII визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та Приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та Приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3). Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою Стягувача про примусове виконання рішення. Частиною п`ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Предметом спору у даній справі є правомірність винесення Відповідачем постанови від 14 липня 2020 року про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 за виконавчим провадженням № 53835119. Отже, на момент виникнення спірних правовідносин норми статті 27 Закону № 1404-VІІІ передбачали, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі Стягувачу за виконавчим документом. Частина друга статті 27 Закону № 1404-VIII щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого Стягувачу за виконавчим документом діяла лише до 28 серпня 2018 року, а після 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору розраховується не від суми фактичного стягнення, а від суми яка підлягає стягненню. За таких обставин, оскільки стягнення виконавчого збору, як окрема виконавча дія, здійснена державним виконавцем після набрання чинності Законом № 1404-VIII, а саме 14 липня 2020 року, то в даному випадку підлягають застосуванню положення саме цього Закону, з урахуванням внесених змін. Отже, після набуття чинності змінами до частини другої статті 27 Закону № 1404-VIII стягнення виконавчого збору не пов`язується із фактично стягнутою виконавцем сумою, а обчислюється у відсотках від суми, яка підлягає стягненню. Єдиною підставою нестягнення виконавчого збору є виконання рішення до відкриття виконавчого провадження. При цьому, Верховний Суд у постанові від 04 серпня 2020 року у справі № 200/13920/19-а зазначив, що законодавець пов`язав можливість отримання виконавцем виконавчого збору (основної винагороди) не виключно з вчиненням ним певних виконавчих дій протягом усього часу тривання виконавчого провадження яке призвело до фізичного стягнення коштів на користь стягувача з боржника. Сума основної винагороди у розмірі 10 відсотків визначається та стягується виходячи з сум коштів, що підлягають примусовому стягненню за виконавчим документом, і це не залежить від вчинених виконавчих дій після відкриття виконавчого провадження. Визначення розміру винагороди пов`язане з фактом початку примусового виконання за виконавчим документом. За приписами частини третьої статті 40 Закону № 1404-VІІІ у разі повернення виконавчого документа Стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Так, Закон № 1404-VIII є спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, натомість детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802 (далі - Інструкція), розробленою відповідно до законів № 1403-VIII і № 1404-VIII, яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню. Отже, положення цієї Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог вказаних законів, та такі, що не можуть їм суперечити, у тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена. Положення частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII зобов`язують Державного виконавця у разі повернення виконавчого документа Стягувачу з підстави, передбаченої, зокрема, пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа винести постанову про стягнення виконавчого збору, яка виконується в порядку, встановленому цим Законом. Вказані положення частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII кореспондуються з нормою абзацу четвертого пункту 8 розділу III Інструкції. В силу наведених положень виконавець повинен вчиняти виконавчі дії з дотриманням вимог Закону № 1404-VІІІ, а також відповідно до інших законів, які є обов`язковими при вчиненні ним тих чи інших виконавчих дій, що є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов`язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження. Стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження, незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 160/4481/20. Суд першої інстанції, як на підставу задоволення адміністративного позову посилався на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18. Так, у вказаному судовому рішенні Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду. Крім того, суд зазначив, що у разі фактичного виконання виконавчого документа майнового характеру у повному обсязі або частково державному виконавцю виплачується винагорода у відсотковому співвідношенні від стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, якщо за таким виконавчим документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення. Тобто, у справі № 2540/3203/18 Велика Палата Верховного Суду дала оцінку правовідносинам, які виникли у зв`язку з невизначеністю застосування судами частини другої статті 27 та частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII при винесенні державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону. Разом з тим, колегія суддів наголошує, що не зважаючи на подібність правовідносин, нормативне регулювання у даній справі та справі № 2540/3203/18 здійснюється за різними редакціями статті 27 Закону № 1404-VIII. Таким чином, колегія вважає необґрунтованими посилання суду першої інстанції на необхідність застосування до спірних правовідносин правових висновків викладених у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі 2540/3203/18, оскільки предметом спору у вказаній справі була постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору, яка винесена 03 серпня 2018 року, тобто до набуття чинності зазначеними вище змінами у частині другій статті 27 Закону № 1404-VIII. Крім того, як зазначено в постанові Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 460/2478/19, аналізуючи норми Закону № 1404-VIII та положення Інструкції № 512/5, згідно з частиною четвертою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред`явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується у частині, що не була стягнута при попередньому виконанні. Вказане узгоджується з пунктами 20, 22 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 відповідно до яких повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов`язково роз`яснюється порядок повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання. При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця. Таким чином, після повернення виконавчого документа Стягувачу виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, у якому наводить суму стягнутого та залишок нестягненої суми виконавчого збору задля того, щоб відкоригувати послідуюче стягнення виконавчого збору, у разі повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання. Водночас, така сума стягнення аж ніяк не впливає на розмір виконавчого збору, який після внесення змін до статті 27 Закону № 1404-VIII стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню. Отже, саме тому у випадках передбачених чинним законодавством, після повернення виконавчого документа або закриття виконавчого провадження, якщо виконавчий збір не було стягнуто, відкриття виконавчого провадження з виконання постанови про стягнення виконавчого збору є обов`язком, а не правом державного виконавця. Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Підстав для відступу від вищевказаної правової позиції Верховного Суду, яка врахована на виконання ч. 5 ст. 242 КАС України, колегія суддів не знаходить. Враховуючи зазначене, державний виконавець при винесенні постанови № 53835119 від 14 липня 2020 року про стягнення виконавчого збору діяв в межах і спосіб встановлений приписами Закону № 1404-VІІІ та Інструкції. За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII, постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору, є окремим виконавчим документом. Відтак, постанова про стягнення виконавчого збору є самостійним виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню, а постанова про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови про стягнення виконавчого збору, має наслідком стягнення з боржника вже визначеної суми. Разом з тим, оскільки оскаржуваною в межах даного спору постановою ВП № 62620385 від 21.07.2020 відкрито виконавче провадження з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 14.07.2020 ВП № 53835119, яка на переконання колегії суддів є правомірною, то колегія суддів вказує на те, що і постанова про відкриття виконавчого провадження від 21.07.2020 № 62620385 є також правомірною та скасуванню не підлягає. Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку про те, що Відповідачем не було допущено жодних порушень при прийнятті оскаржуваних постанов. Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також неправильно застосовано норми матеріального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову - відмовити. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 271, 272, 287, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - задовольнити. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2021 року - скасувати, та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування постанов - відмовити. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий-суддя: В.П. Мельничук Судді: І.О. Лічевецький О.М. Оксененко