Постанова 4857 № 140/3102/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2021 рокуЛьвівСправа № 140/3102/21 пров. № А/857/9927/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Шевчук С.М., суддів Іщук Л.П., Шинкар Т.І., за участі секретаря судового засідання Чопко Ю.Т., представника позивача Давидюка В.Г., представника відповідача Левчук І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Другого відділу державної виконавчої служби у м. Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2021 року (ухвалене в м. Луцьк, судом під головуванням судді Дмитрука В.В., дата складення повного тексту рішення не зазначена) у справі №140/3102/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Другого відділу державної виконавчої служби у м. Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання протиправною та скасування постанови, суд- ВСТАНОВИВ: І.

ОПИСОВА ЧАСТИНА В березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просять визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору ВП №34754066 від 22.03.2021 Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2021 року позов задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) ВП №34754066 від 22.03.2021 про стягнення виконавчого збору. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Другого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (вулиця Винниченка, будинок 27а, місто Луцьк, 43021, код ЄДРПОУ 35041370) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 1 047 (одна тисяча сорок сім) гривень 93 копійки. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. На обґрунтування апеляційних вимог відповідач посилаються на те, що постанова про стягнення виконавчого збору винесена державним виконавцем 22.03.2021, тобто в період дії Закону №1404-VIII із змінами, внесеними Законом України від 03.07.2018 № 2475-VIII, а тому, державний виконавець зобов`язаний вчиняти процесуальну дію відповідно до діючої редакції Закону №1404-VIII, а оскільки постанова про відкриття виконавчого провадження винесена 23.08.2012 в період дії Закону №606-XIV, то винесення постанови про стягнення виконавчого збору передбачено підставами повернення виконавчого документа стягувачу (ч. 3 ст. 40 Закону №1404-VIII. Зазначає, що законом чітко визначений правовий порядок винесення відповідних постанов, а саме постанова про стягнення виконавчого збору винесена в один день із постановою про закінчення виконавчого провадження. Інших обставин, за яких державний виконавець може прийняти постанову про стягнення виконавчого збору діюча редакція Закону не передбачає. Враховуючи, що виконавчий документ у виконавчому провадженні повернуто за заявою стягувача не пізніше в часі, ніж прийнято постанову про стягнення з боржника виконавчого збору, а тому дії державного виконавця з винесення постанови про стягнення виконавчого збору відповідають приписам ч. 3 ст. 40 Закону №1404-VIII. Також вказує на загальні принципи дії закону в часі, визначені ст. 58 Конституції України, а тому судом під час розгляду справи має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення та припинення спірних правовідносин. Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав. ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що положення статті 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, зменшували відповідальність позивача, як боржника, у порівнянні з нормами статті 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинна після 28 серпня 2018 року, оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню. Таким чином, з урахуванням того, що внесені Законом України від 3 липня 2018 року № 2475-VIII зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ погіршили становище боржника ОСОБА_1 , а також того, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі 104792 грн 63коп. Таким чином, суд дійшов висновку, що факт відкриття виконавчого провадження (постанова ВП №4754066 від 23.08.2012) на підставі норм Закону №606-XIV не може свідчити про існування аналогічних умов щодо стягнення виконавчого збору як під час відкриття виконавчого провадження, так і під час повернення виконавчого документа стягувачу (розмір виконавчого збору визначається, виходячи з 10 % суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання) та неможливість в зв`язку з цим погіршити стан боржника, оскільки судом взято до уваги виключно правове регулювання вчинення виконавчих дій на підставі діючого Закону №1404-VIII у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року та редакції після 28 серпня 2018 року, яка збільшувала відповідальність боржника. ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що в провадженні Другого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) перебувало виконавче провадження №34754066 з примусового виконання виконавчого листа Луцького міськрайонного суду Волинської області № 2-6111/11 від 21.03.2012 щодо стягнення зі ОСОБА_1 на користь ПАТ Універсал Банк 1 045 978 грн 63 коп. заборгованості за кредитним договором та 1 950 грн судових витрат. 23.08.2012 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа Луцького міськрайонного суду Волинської області № 2-6111/11 від 21.03.2012, якою надано боржнику строк для самостійного виконання виконавчого листа - до семи днів з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження (а.с.8). 09.01.2020 та 10.01.2020 державним виконавцем винесено постанови про передачу та подальше прийняття матеріалів виконавчого провадження з Другого відділу ДВС міста Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області до Другого відділу ДВС у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (а.с.9-12). 25.02.2020 відповідачем винесено постанову, якою замінено стягувача у виконавчому провадженні на ОСОБА_2 (а.с.13). 22.03.2021 державним виконавцем, на підставі п. 1 частини 1 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження, винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу (а.с.14). Також 22.03.2021 відповідачем винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 10 % суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом, що складає 104 792 грн 63 коп (а.с.15). Не погоджуючись із постановою про стягнення виконавчого збору, визначеного виходячи із 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню за виконавчим документом, позивач звернувся з даним позовом до суду. ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Станом на дату винесення постанови про стягнення з позивача, як боржника виконавчого збору - 23.08.2012 року, ч. 2 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV (далі - Закон №606-XIV) передбачала, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. Водночас, ч.1 та ч.3 ст.28 Закону №606-XIV (у тій же редакції станом на 23.08.2012) передбачала, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься під час першого надходження виконавчого документа державному виконавцю. Відповідно до Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" та з метою приведення нормативно-правових актів у відповідність до вимог чинного законодавства розроблено Інструкцію з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України від 04.04.2012 №512/5 (далі - Інструкції №512/5). Згідно з пп.3.7.1 п.3.7 Інструкції №512/5 (в редакції, чинній на момент винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору), постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю на наступний день після завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання рішення. У постанові про стягнення виконавчого збору визначається розмір виконавчого збору, що підлягає стягненню, зазначений у частині першій статті 28 Закону. Відповідно до п.7 ч.2 ст.17 Закону №606-XIV постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу є виконавчими документами та підлягають виконанню державною виконавчою службою. Підсумовуючи викладене, приведеними положеннями законодавства, що були чинними до 04.10.2016 року передбачалось, що постанови про стягнення виконавчого збору виносяться при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю на наступний день після завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання рішення, а розмір виконавчого збору становив 10% суми, що підлягає примусовому стягненню. Натомість як слідує з матеріалів справи постанова про стягнення виконавчого збору у даному виконавчому провадженні винесена виконавцем не на наступний день після завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання рішення, як того вимагав пп.3.7.1 п.3.7 Інструкції №512/5 та ч.1 та ч.3 ст.28 Закону №606-XIV (у тій же редакції станом на серпень - вересень 2012), а зі збігом значного проміжку часу - 22.03.2021 року. Частинами 2 та 5 ст. 82 Закону №606-XIV (в редакції станом на серпень 2012 року) передбачено, що боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку. Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. У розумінні п.7 ч.2 ст.17 Закону №606-XIV постанова про стягнення з позивача, як боржника виконавчого збору є виконавчим документом, який може бути оскаржений до суду. 05.06.2013 року набрав чинності Закон України №1404-VIII від 02.06.2016 "Про виконавче провадження" (надалі по тексту іменовано Закон №1404-VIII). З дати набрання чинності вказаного Закону, частина 2 ст. 27 Закону України №1404-VIII передбачала, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Конституційний Суд України в рішенні від 9 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Отже, положення статті 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинна у період з 05.06.2013 року до 28 серпня 2018 року, зменшували відповідальність позивача, як боржника, у порівнянні з нормами ч.1 та ч.3 ст.28 Закону №606-XIV. Як наслідок запровадження таких послаблень у справлянні виконавчого збору в силу приведених положень законодавства поширили свою дію і на спірні правовідносини. Окрім того, колегією суддів враховано, що 30.11.2016 року набув чинності Закон № 1730-VIII від 3 листопада 2016 року, яким внесено зміни до частини п`ятої статті 27 Закону №1404-VIII шляхом доповнення її пунктом шостим. Відповідно до пункту 6 частини 5 статті 27 Закону №1404-VIII (з урахуванням змін внесених Законом №1730-VIII) виконавчий збір не стягується згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом. Вказана редакція пункту 6 частини 5 Закону №1404-VIII є чинною і на дату винесення оскаржуваної постанови. Постанова про відкриття виконавчого провадження від 23.08.2012, яка передбачала необхідність справляння виконавчого збору у разі не забезпечення виконання боржником виконавчого документу у добровільному порядку була винесена до дати набрання чинності Законом України № 1730-VIII від 03.11.2016 (яким внесено зміни до частини п`ятої статті 27 Закону № 1404-VIII шляхом її доповнення пунктом 6), то на неї поширюється дія названої норми Закону стосовно не стягнення виконавчого збору. Стосовно ж доводів відповідача щодо необхідності справляння виконавчого збору виходячи з редакції статті 27 Закону № 1404-VІІІ, яка була чинна після 28 серпня 2018 року, то колегія суддів зазначає таке. 28.08.2018 року набув чинності Закон № 2475-VIII від 03.07.2018, яким було внесено зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ, з урахуванням яких виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Відтак, в наслідок вказаних змін ст. 27 № 1404-VІІІ фактично відбулося посилення відповідальності позивача, як боржника, у порівнянні з попередніми нормами законодавства відповідальність за якими була меншою, адже розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню, як передбачено чинною редакцією. З урахуванням положень ст. 58 Конституції України, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для застосування положень ст. 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції яка набула чинності після 28 серпня 2018 року. Враховуючи приведені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що з урахуванням ст. 58 Конституції України та п. 6 ч. 5 ст. 27 Закону № 1404-УІІІ у відповідача були відсутні законодавчо встановлені підстави для стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню. Аналогічна правова позиція, викладена у постанові 24.10.2019 року у справі №400/2982/18. Доводи апеляційної скарги стосовно того, що дії державного виконавця з винесення постанови про стягнення виконавчого збору відповідають приписам ч. 3 ст. 40 Закону №1404-VIII, судом до уваги не беруться, оскільки в даному випадку такий збір не стягується в силу приписів п. 6 ч. 5 ст. 27 Закону №1404-VIII. Крім того, в аспекті обставин цієї справи треба зауважити, що виконавець не позбавлений права стягувати виконавчий збір, але таке рішення потрібно ухвалювати відповідно до процедури врегульованої законом. Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні. Доводи апеляційної скарги, в силу викладеного вище, висновків суду першої інстанції не спростовують. Керуючись ст. 272, ст. 287, ст. 308, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Другого відділу державної виконавчої служби у м. Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) залишити без задоволення. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2021 року у справі №140/3102/21 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Л. П. Іщук Т. І. Шинкар Повне судове рішення складено 24 червня 2021 року.