Постанова 4857 № 260/1150/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2021 рокуЛьвівСправа № 260/1150/19 пров. № А/857/6450/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Пліша М.А., суддів Ніколіна В.В., Гінди О.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року (головуючий суддя Дору Ю.Ю., м. Ужгород) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області в якому просив визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду в Закарпатській області щодо неправильного здійснення позивачеві перерахунку раніше призначеної пенсії, починаючи з 01.01.2018 року у розмірі 70% грошового забезпечення; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області відповідно до діючих законів України, які регламентують пенсійне забезпечення пенсіонерів ОВС МВСУ провести позивачеві перерахунок раніше призначеної пенсії та її виплати починаючи з 01.01.2018 у розмірі 100% грошового забезпечення як ветерану війни, учаснику бойових дій та інваліду першої «А» групи (по зору) ветеран війни 1941-1945 років. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року позов задоволено частково, визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області (88008, м.Ужгород, пл.Народна, буд.4, код ЄДРПОУ 20453063) щодо зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 90 до 70 процентів відповідних сум грошового забезпечення при здійсненні її перерахунку з 01січня 2018 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області (88008, м.Ужгород, пл.Народна, буд.4, код ЄДРПОУ 20453063) здійснити перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01 січня 2018 року у розмірі 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, просить його скасувати і прийняти нову постанову, якою позов задвольнити в повному обсязі. В поданому відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Згідно п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних міркувань. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером ОВС, перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Закарпатській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII, яка призначена 10.10.1988 р. останньому фінансово - плановим відділом УВС Закарпатського облвиконкому пенсію обчислено за вислугу 32 роки у розмірі 75% сум грошового забезпечення, оскільки, згідно п. 76, 526 постанови Ради Міністрів СРСР від 30.05.1985 р. №493 «Про затвердження положення про пенсійне забезпечення осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ СРСР та їх сімей», максимальний розмір пенсії становив 75% сум грошового забезпечення. В подальшому, з 01.05.1992 пенсію позивача було перераховано згідно з нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ, яким визначено умови, норми і порядок пенсійного забезпечення позивача як особи начальницького складу МВС колишнього СРСР. 08.04.2008 на підставі довідки УМВС України в Закарпатській області від 17.03.2008 р. №180/6 про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії, виданої відповідно до Постанови КМУ №1294 від 07.11.2007 р. «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», ГУ ПФУ в Закарпатській області було здійснено перерахунок пенсії позивача. Основний розмір пенсії позивача становив до проведення перерахунку 90% сум грошового забезпечення. На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103) відповідач здійснив перерахунок пенсії позивача з 01.01.2018. З отриманих від відповідача документів позивач дізнався, що в процесі перерахунку пенсії відповідач протиправно зменшив відсоток грошового забезпечення, що враховується для визначення основного розміру пенсії, з 90% до 70%. Вважаючи такі дії відповідача протиправними позивач звернувся до суду з цим позовом. Розглядаючи спір суд першої інстанції, вірно врахував, що позивачу призначено пенсію до прийняття Закону № 2262-XII, а саме з 10.10.1988 року у розмірі 75 % за вислугу 32 роки(а.с.25). 09 квітня 1992 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ (надалі - Закон №2262-ХІІ), який визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України - військовослужбовців Збройних Сил України, Прикордонних військ України, Національної гвардії України, Управління охорони вищих посадових осіб України, інших військових формувань, що створюються Верховною Радою України, Служби безпеки України, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України та членів їх сімей, а також військовослужбовців колишніх Збройних Сил СРСР, органів державної безпеки і внутрішніх справ СРСР та членів їх сімей. Відповідно до частини першої статті 13 Закону №2262-ХІІ (в редакції на день прийняття Закону), пенсії за вислугу років призначаються: а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають вислугу 20 років і більше (пункт «а» статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або через хворобу - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення; б) особам офіцерського складу, особам середнього, старшого і вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, які мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ (пункт «б» статті 12): за загальний трудовий стаж 25 років - 50 процентів і за кожний рік стажу понад 25 років - 1 процент відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); в) особам, зазначеним у пунктах «а» і «б» цієї статті, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і віднесені до категорії 1, розмір пенсії за вислугу років збільшується на 10 процентів, а віднесеним до категорій 2, 3 і 4 - на 5 процентів відповідних сум грошового забезпечення. Загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 75 процентів відповідних сум грошового забезпечення, а особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і віднесені до категорії 1, - 85 процентів, до категорії 2 - 80 процентів (частина друга статті 13 Закону №2262-ХІІ ). Редакція частини другої статті 13 Закону №2262-ХІІ, норма якої визначала максимальний відсотковий розмір відповідних сум грошового забезпечення військовослужбовця для обчислення пенсії, змінювалася неодноразово. Так, у період з 1996 по 2002 роки максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до статті 13 Закону №2262-ХІІ, становив 85 процентів відповідних сум грошового забезпечення, у період з 2002 по 2011 роки - 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення. 08.04.2008, на підставі довідки УМВС України в Закарпатській області від 17.03.2008 р. №180/6 про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії, виданої відповідно до Постанови КМУ №1294 від 07.11.2007 р. «Про упорядкування структури та умов" грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», ГУ ПФУ в Закарпатській області було здійснено перерахунок пенсії позивача. Основний розмір пенсії позивача становив до проведення перерахунку 90% сум грошового забезпечення(а.с. 26-28). Як встановлено судом, основний розмір пенсії позивача з моменту її призначення та неодноразового перерахунку становив 90 процентів грошового забезпечення, що підтверджується матеріалами з пенсійної справи. До моменту здійснення перерахунку пенсії на виконання постанови Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21 лютого 2018 року №103 (далі - Постанова №103) за останнім перерахунком пенсії, позивач отримував пенсію у розмірі 90 процентів грошового забезпечення, тобто у максимальному розмірі, про що сам зазначає позивач у своїй позовній заяві. Зважаючи на те, що перерахунок пенсії позивача пов`язаний з переглядом розміру вже призначеної йому пенсії, на визначення розміру пенсійних виплат не може поширюватися законодавство, ухвалене після призначення вказаної пенсії, крім випадків покращення становища позивача. Перерахунок призначених відповідно до Закону №2262-XII пенсій визначений статтею 63, відповідно до частини четвертої якої усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій. Пунктом 1 Постанови №103 передбачено перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон) до 1 березня 2018 р. (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 1 березня 2018 р. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (Офіційний вісник України, 2017 р., №77, ст. 2374). Згідно із частиною другою статті 13 Закону № 2262-XII (в редакції Закону №1166-VII) максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 70 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43), а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів. Разом з тим, при вирішенні даного спору суд, в силу приписів частини третьої статті 291 КАС України, враховує правові висновки, викладені у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 лютого 2019 року та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у зразковій справі № 240/5401/18, які полягають у такому. Відсотковий розмір при призначенні пенсії визначається статтею 13 Закону № 2262-XII на момент призначення пенсії, а розміри складових пенсії визначаються Кабінетом Міністрів України. Такі складові пенсії, як і їх розміри, не є сталими і регулюються постановами Кабінету Міністрів України. Відсоткове співвідношення, установлене статтею 13 Закону №2262-XII, уже призначеної пенсії до складових грошового забезпечення (окладу) є сталим, оскільки визначається на день призначення пенсії. На момент виникнення спірних правовідносин було установлено, що максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 70 % відповідних сум грошового забезпечення. Разом з тим застосування цього показника до перерахунку пенсії відповідача є протиправним, як тому, що стосується призначення нових пенсій, а не перерахунку раніше призначених, так і з огляду на те, що законодавчо діє принцип незворотності нормативно-правових актів у часі в силу прямих приписів статті 58 Конституції України. Отже, порядок перерахунку призначених пенсій військовослужбовців урегульований нормами статті 63 Закону № 2262-XII, яка змін не зазнавала, тому застосування статті 13 цього Закону, яка регулює призначення пенсій, є протиправним, оскільки процедури призначення та перерахунку пенсії є різними за змістом і механізмом їх проведення. Відтак, при перерахунку пенсії відповідно до статті 63 Закону № 2262-XII на підставі Постанови №103 відсутні підстави для застосування механізму нового обчислення пенсії із застосуванням норм частини другої статті 13 указаного Закону, яка застосовується саме при призначенні пенсії. Тому при перерахунку пенсії змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення, натомість відсоткове значення розміру основної пенсії, яке обчислювалося при її призначенні відповідно до наявної у позивача вислуги років, є незмінним. Суд також звертає увагу, що при призначенні пенсії та її неодноразового перерахунку позивачу її розмір був визначений на рівні 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення, тому, на думку суду, при здійсненні перерахунку з 01 січня 2018 року відповідач не мав правових підстав для зменшення з 90 до 70 процентів відповідних сум грошового забезпечення розміру пенсії позивача. З урахуванням встановлених обставин справи, суд першої інстанції вірно вважав, що слід визнати протиправними дій відповідача щодо зменшення розміру пенсії позивачу з 90 до 70 процентів відповідних сум грошового забезпечення при здійсненні її перерахунку, та зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) пенсії у розмірі 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення. Разом з тим, судом першої інстанції не враховано, що порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. Відповідно до ч.ч. 1, 2 і 3 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відтак, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»). Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, згідно із частиною третьою якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись». Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок. Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19). Пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву. З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. У постанові від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19 Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав відступла від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18 (касаційне провадження № К/9901/1313/18) щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких, зокрема зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави (постанови Верховного Суду від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), а також про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді від органу Пенсійного фонду, а не після отримання пенсії за відповідний період (постанова Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18) та дійшла такого висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України у спорах цієї категорії: 1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. 2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо. Відтак, не отримання позивачем листа відповідача у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти більш ніж через 5 років після отримання пенсії за січень 2008 року. Крім того, за умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди Пенсійний фонд України як центральний орган виконавчої влади був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання, зокрема здійснювати ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення; така ситуація не відповідала б принципу юридичної визначеності у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення у солідарній системі. Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що позивач пропустив строк звернення до суду в частині позовних вимог за період з 01.01.2018 по 11.02.2019 (дата звернення до суду з позовною заявою), а відтак перерахунок та виплату пенсії слід здійснювати з 12.02.2019. Так, колегія суддів наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. До того ж, Верховний Суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку. Застосовуючи зазначені вище правові висновки до обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для застосування приписів КАС України щодо визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19. З огляду на це, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції слід скасувати в частині задоволення позовних вимог за період з 01.01.2018 по 11.02.2019 та в цій частині залишити позовну заяву без розгляду. З урахуванням вимог статті 139 КАС України судові витрати у справі новому розподілу не підлягають. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1, п. 3 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 317, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року по справі № 260/1150/19 скасувати в частині задоволення позовних вимог з 01 січня 2018 року по 11 лютого 2019 року та в цій частині залишити позовну заяву без розгляду. В решті рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року по справі № 260/1150/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя М. А. Пліш судді В. В. Ніколін О. М. Гінда