Постанова 4854 № 420/10581/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД _______________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 червня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/10581/20 Головуючий І інстанції Свида Л.І. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Осіпова Ю.В., суддів - Косцової І.П., Скрипченка В.О., за участю секретаря - Голобородько Д.В., представника відповідача Жукової Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2021 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення - 15.02.2021р.) по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейські дороги України» до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - В С Т А Н О В И В: 13.10.2020р. ТОВ «Європейські дороги України» звернулося до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ГУ ДПС в Одеській області, в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 08.09.2020р.: - №0018920501 - про збільшення суми грошового зобов`язання з ПДВ в загальному розмірі 1185366 грн. (з яких 948293 грн. за податковими зобов`язаннями, а 237073 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями); - №0018910501 - про зменшення від`ємного значення на суму 258249 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні рішення податкового органу є неправомірними та безпідставними, оскільки ґрунтуються на необґрунтованих і помилкових висновках перевірки, якою фактично встановлено порушення податкового законодавства саме контрагентами підприємства позивача. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2021 року адміністративний позов ТОВ «Європейські дороги України» - задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС в Одеській області від 08.09.2020р. №0018920501 та №0018910501. Стягнуто з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ТОВ «Європейські дороги України» судовий збір у розмірі 21020 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 10000 грн. Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, представник відповідача 11.03.2021р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення окружного адміністративного суду від 04.02.2021р. та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. 18.03.2021р. матеріали даної справи, разом із апеляційною скаргою, надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду. Ухвалою судді П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23.03.2021р. вказану вище апеляційну скаргу залишено без руху. Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19.05.2021р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні. 31.05.2021р. до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач заперечує щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених доводів та просить оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача (апелянта) підтримала апеляційну скаргу та наполягала на її задоволенні. Представник позивача, будучи своєчасно та належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання суду 2-ї інстанції не з`явився, надавши заяву про розгляд справи без його участі. Заслухавши суддю-доповідача, виступ представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про відсутність належних підстав для її задоволення. Судом першої інстанції встановлені наступні обставини. Позивач - ТОВ «Європейські дороги України» (код ЄДРПОУ 40838605) перебуває на обліку в ГУ ДПС в Одеській області, Південному управлінні у м. Одесі, Приморській ДПІ (Приморському районі м.Одеси), є платником податку на додану вартість, основним видом діяльності підприємства за КВЕД - є «Будівництво доріг і автострад». В період з 23.07.2020р. по 29.07.2020р. посадовими особами ГУ ДПС в Одеській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Європейські дороги України» з питань дотримання податкового законодавства при декларуванні за травень 2020 року від`ємного значення з ПДВ, яке становить 100 тис. грн. з урахуванням від`ємного значення з податку на додану вартість, задекларованого у попередніх звітних періодах. За результатами вказаної перевірки складено акт №105/15-32-05-01/40838605 від 05.08.2020р., в якому зазначено про порушення підприємством позивача вимог ст.44, п.п. «а» п.198.1, абз.1-3 п.198.2, абз.1-2 п.198.3 ст.198, абз.2-3 п.201.10 ст.201 ПК України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що призвело до завищення від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (р.19 декларації з ПДВ) у сумі ПДВ 258249 грн., завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р.21 декларації з ПДВ) у сумі 258249 грн., заниження суми податку на додану вартість (р.18 декларації з ПДВ) у сумі 948293 грн. Так, з вказаного акту перевірки №105/15-32-05-01/40838605 вбачається, що підставами для висновків про завищення позивачем від`ємного значення та заниження суми податку на додану вартість стало визначення податковим органом нереальних операцій між ТОВ «Європейські дороги України» та ТОВ «АРІЯ СТРОЙ ГРАД» і ТОВ «СПЕЦДОРТЕХ», оскільки ці підприємства-контрагенти не мають достатньої кількості трудових ресурсів, не декларують об`єкти оподаткування, основні засоби та інші необоротні активи, за даними Єдиного реєстру податкових накладних у цих підприємств відсутнє придбання транспортних засобів, які передані в оренду позивачу. Таким чином, податковий орган зробив висновки про порушення ТОВ «АРІЯ СТРОЙ ГРАД», ТОВ «СПЕЦДОРТЕХ» вимог податкового законодавства, що є підставою для позбавлення підприємства позивача права на податковий кредит, сформований за операціями з цими контрагентами. Не погодившись з вказаними висновками акту перевірки представник товариства подав письмові заперечення на нього, за результатами розгляду яких, ГУ ДПС в Одеській області висновки акту №105/15-32-05-01/40838605 від 05.08.2020р. були залишені без змін. В подальшому, на підставі вказаного вище акту перевірки, уповноваженою особою контролюючого органу 08.09.2020р. на адресу позивача було винесено два податкових повідомлення-рішення: 1) №0018910501, яким підприємству встановлено завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в розмірі 258249 грн. за травень 2020р.; 2) №0018920501, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ за податковим зобов`язанням на суму 948293 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 237073 грн. Не погоджуючись з зазначеними вище висновками акту перевірки та прийнятими на їх підставі спірними податковими повідомленнями-рішеннями контролюючого органу, позивач звернуся до окружного суду із даним позовом. Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, неправомірності дій та спірних рішень відповідача. Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне. Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України. Згідно із ст.67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом. Як слідує зі змісту приписів ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Так, як видно з положень п.1.1 ст.1 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI, з 01.01.2011р. він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Як передбачено пп.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України, контролюючий орган має право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім НБУ), у т.ч. після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення. У відповідності до положень п.75.1 ст.75 ПК України, контролюючі мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Згідно із п.п.14.1.36. п.14.1 ст.14 ПК України, «господарська діяльність» - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Як видно зі змісту приписів п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України, «податковий кредит» - сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Як встановлено судовою колегією з матеріалів справи, позивачем - ТОВ «Європейські дороги України» протягом перевіряємого періоду (т.б. 2019-2020р.р.) було укладено ряд договорів підряду на проведення дорожньо-ремонтних робіт на автомобільних дорогах місцевого та державного значення. Так, між ТОВ «Європейські дороги України» та ТОВ «Автомагістраль-Південь» було укладено договори підряду №24/04/19 від 24.04.2019р., №2003/20-С від 20.03.2020р., №2003/20-С1 від 20.03.2020р., №1102/20-С-М05 від 11.02.2020р., №1102/20-С-М03 від 11.02.2020р. на проведення дорожньо-ремонтних робіт на автомобільних дорогах місцевого та державного значення. Аналогічні договори підряду були укладені ТОВ «Європейські дороги України» і з Управлінням дорожнього господарства Одеської міської ради (договір №15 від 23.03.2020р.) та ДП «Харківський облавтодор» (договір №ЕДУ-1 від 17.04.2020р.). Факт реального виконання вказаних у цих генеральних угодах дорожньо-ремонтних робіт фактично не заперечується податковим органом та, в свою чергу, повністю підтверджується наданими позивачем до суду 1-ї інстанції належно оформленими документами (доказами): підписаними належними посадовими особами договорами, договірними цінами, локальними кошторисами, підсумковими відомості ресурсів, актами виконаних робіт та банківськими платіжними дорученнями. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, з метою виконання своїх зобов`язань за генеральними договорами підряду на проведення дорожньо-ремонтних робіт на автомобільних дорогах місцевого та державного значення, ТОВ «Європейські дороги України» уклало з ТОВ «АРІЯ СТРОЙ ГРАД» та ТОВ «СПЕЦДОРТЕХ» договори оренди транспортних машин та засобів. Так, як свідчать матеріали справи, між ТОВ «Європейські дороги України» та ТОВ «СПЕЦДОРТЕХ» укладено договори оренди №02/03/20-ОТ/1 від 02.03.2020р., №18/03/20-ОП від 18.03.2020р., №04/05/20-ОТ від 04.05.2020р. і №03/04/20-ОТ/1 від 03.04.2020р., відповідно до умов яких, ТОВ «СПЕЦДОРТЕХ» передало у строкове платне користування позивачу транспортні засоби/техніку/обладнання, зокрема, дорожньо-ремонтні транспортні засоби, навантажувачі, причепи, катки, обладнання для ремонту доріг, які належать ТОВ «СПЕЦДОРТЕХ», що підтверджується відповідними свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів та свідоцтвами про реєстрацію машин, в яких зазначено вид транспортного засобу, його номерний знак та всі інші реквізити, а також вказано, що власником цих машин та транспортних засобів є саме контрагент позивача - ТОВ «СПЕЦДОРТЕХ». Зазначені машини та транспортні засоби були передані позивачу в належному технічному стані за актами приймання-передачі разом з відповідними свідоцтвами про їх реєстрацію, копії яких містяться в матеріалах справи. Крім того, по справі встановлено, що 01.04.2020р. між ТОВ «Європейські дороги України» та ТОВ «СПЕЦДОРТЕХ» був укладений договір піднайму/суборенди техніки №01/04/20-СОЛТ, відповідно до умов якого, ТОВ «СПЕЦДОРТЕХ» передало у строкове платне користування позивачу 3 (три) транспортні засоби «Renault», які є власністю ТОВ «УЛФ-ФІНАНСИ» і належать ТОВу «СПЕЦДОРТЕХ» на праві користування за відповідними договорами фінансового лізингу. При цьому, як видно з матеріалів справи, зазначені вище транспортні засоби були передані позивачу у належному технічному стані за актами приймання-передачі разом з сервісними книжками, ключами, страховими полісами, свідоцтвами ТЗ про їх реєстрацію. Також, на підтвердження вказаної угоди, в матеріалах справи, зокрема, міститься і лист ТОВ «УЛФ-ФІНАНСИ» на адресу ТОВ «СПЕЦДОРТЕХ» про свою згоду на передачу в оренду 3-й особі предметів лізингу (т.б. транспортних засобів марки «Renault»). З матеріалів справи, окрім іншого, встановлено, що між ТОВ «Європейські дороги України» та ТОВ «АРІЯ СТРОЙ ГРАД» укладено аналогічні договори оренди №01/04-1 від 30.03.2020р., №01/04-2 від 30.03.2020р., №01/04-3 від 30.03.2020р., №01/05-1 від 01.05.2020р., №01/05-2 від 01.05.2020р., №01/05-3 від 01.05.2020р., №01/05-1 від 01.05.2020р., №01/05-4 від 01.05.2020р., відповідно до умов яких ТОВ «АРІЯ СТРОЙ ГРАД» передало у строкове платне користування позивачу екскаватори. Згідно наявних у справі документів, усі зазначені вище машини (екскаватори) були передані позивачу були у належному технічному стані, про що свідчать відповідні акти приймання-передачі. Окрім того, як видно з наявного в матеріалах справи листа ТОВ «АРІЯ СТРОЙ ГРАД», надісланого на адресу ТОВ «Європейські дороги України» від 17.08.2020р., вищевказані транспортні засоби, які передані ТОВ «АРІЯ СТРОЙ ГРАД» підприємству позивача в оренду, були придбані у ФОП ОСОБА_1 за договорами купівлі-продажу та передані за актами прийому/передачі транспортних засобів, а оскільки зазначена фізична особа-підприємець є платником єдиного податку 3 групи, т.б. не є платником ПДВ, то відповідно, ці господарські операції з такого придбання ТЗ не відображені в ЄРПН. На підтвердження факту реального здійснення господарських операцій з оренди позивачем транспортних засобів та машин у ТОВ «АРІЯ СТРОЙ ГРАД» і ТОВ «СПЕЦДОРТЕХ» представником позивача було надано до суду 1-ї інстанції належним чином оформлені акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), які містять усі необхідні реквізити, з яких можливо встановити зміст цих господарських операцій. При чому, слід звернути увагу на той факт, що факт оплати коштів за оренду вищенаведених транспортних засобів фактично не заперечується податковим органом та підтверджується як самим актом перевірки, в якому зазначено про кредиторську і дебіторську заборгованість, так і наданими до окружного суду банківськими платіжними дорученням. Також, необхідно зазначити й про те, що позивачем, окрім іншого, було надано до суду 1-ї інстанції і подорожні листи службового легкового автомобіля щодо транспортних засобів марки «Renault», які орендовані у ТОВ «СПЕЦДОРТЕХ» та рапорти-наряди про роботу будівельних машин/механізмів (екскаваторів). Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, контрагенти позивача - ТОВ «СПЕЦДОРТЕХ» і ТОВ «АРІЯ СТРОЙ ГРАД» є діючими підприємствами, які вже досить тривалий час здійснюють свою діяльність в тому числі і пов`язану із наданням в оренду власних будівельних машин і устаткування, та ці підприємства є платниками податку на додану вартість. До того ж, варто вказати й про те, цими контрагентами позивача - ТОВ «АРІЯ СТРОЙ ГРАД» і ТОВ «СПЕЦДОРТЕХ» за господарськими операціями з ТОВ «Європейські дороги України» щодо надання в оренду машин та транспортних засобів були виписані податкові накладні, які були своєчасно та належним чином зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, та саме за цими податковими накладними позивачем і був сформований податковий кредит, що, в свою чергу, не заперечувалося податковим органом. Крім того, як свідчать матеріали справи, представником позивача також було надано до суду 1-ї інстанції і докази оренди контрагентом - ТОВ «СПЕЦДОРТЕХ» офісних приміщень та повідомлення цим контрагентом про об`єкти оподаткування (Форма №20-ОПП), як про оренду приміщень так і наявність транспортних засобів і машин, які передані в оренду позивачу. При цьому, слід зауважити, що у спірному акті перевірки фактично не заперечується факт належного відображення цих г/операцій позивача з ТОВ «АРІЯ СТРОЙ ГРАД» і ТОВ «СПЕЦДОРТЕХ» в бухгалтерському обліку. Так, як передбачено приписами п.44.1 ст.44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Отже, будь-які документи (у т.ч. договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Отже, враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку повинні братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Так, як вже зазначалося вище, матеріалами справи підтверджується факт оренди підприємством позивача транспортних засобів у ТОВ «АРІЯ СТРОЙ ГРАД» і ТОВ «СПЕЦДОРТЕХ», використання цих орендованих транспортних засобів в своїй господарській діяльності за договорами субпідряду з будівництва і ремонту доріг, належне документальне оформлення цих операцій та правомірне формування податкового кредиту на підставі належним чином зареєстрованих податкових накладних. Як вбачається зі змісту п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України, «об`єктом оподаткування» є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу. Відповідно до вимог п.198.1. ст.198 ПК України, до «податкового кредиту» відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у т.ч. у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України. У відповідності до п.198.2. ст.198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з п.187.8 ст.187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних. Датою збільшення податкового кредиту орендаря (лізингоотримувача) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об`єкта фінансового лізингу таким орендарем. Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до п.187.9 ст.187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами). Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку. Пунктом 198.3 ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у т.ч. інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Відповідно до п.198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з ЄРПН, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних /розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування. У разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування до такої податкової накладної в ЄРПН згідно з п.201.16 ст.201 цього Кодексу перебіг зазначеного строку переривається на період зупинення їх реєстрації та відновлюється з дня припинення процедури зупинення їх реєстрації згідно з пп.201.16.4 п.201.16 ст.201 цього Кодексу. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних /розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, у тому числі для платників податку, які застосовують касовий метод. Згідно п.200.1, п.200.2 ст.200 ПКУ сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п.200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. А як видно з положень п.201.10 ст.201 ПКУ, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Пунктом 201.11 ст.201 ПК України передбачено, що підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, також є: а) транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв`язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами; б) касові чеки, які містять суму отриманих товарів/послуг, загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера та податкового номера постачальника). При цьому, з метою такого нарахування загальна сума отриманих товарів/послуг не може перевищувати 200 грн. за день (без урахування податку). У разі використання платниками для розрахунків із споживачами РРО касовий чек повинен містити дані про загальну суму коштів, що підлягає сплаті покупцем з урахуванням податку, та суму цього податку, що сплачується у складі загальної суми. Порядок обчислення та накопичення реєстраторами розрахункових операцій сум податку встановлює Кабінет Міністрів України; в) бухгалтерська довідка, складена відповідно до п.36 підрозділу 2 розділу ХХ цього Кодексу; г) податкова накладна, складена платником податку відповідно до п.208.2 ст.208 цього Кодексу та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних. Як вже зазначалося вище, відповідно до п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України, господарська діяльність це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. А як слідує з приписів Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-ХІV від 16.07.1999р., бухгалтерський та податковий облік базується на даних первинних документів, які підтверджують здійснення господарських операцій. Так, як визначено у статті 1 цього Закону №996-ХІУ, «первинний документ» - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Як вказано у ст.9 даного Закону №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. При чому, необхідно зауважити, що неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо. Аналогічне «визначення» первинних документів надано і більш конкретизовано в п.п.2.1,2.2,2.4,2.5,2.13,2.14 п.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» (затв. наказом МФ України від 24.05.1995р. №88, зареєстр. в МЮ України 05.06.1995р. за №168/704). При цьому, варто вказати, що відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів та недостовірність відображених у них даних, несуть особи, які безпосередньо склали та підписали ці первинні документи. Отже, саме дотримання наведених вище вимог діючого законодавства і дає можливість підтвердити належне виконання договору. Таким чином, вищезазначені законодавчі положення пов`язують податкові наслідки у вигляді зменшення (збільшення) «бази оподаткування» ПДВ на суму понесених витрат (у т.ч. по сплаті (нарахуванню) ПДВ у ціні придбаних робіт (послуг) з реальним виконанням господарської операції та наявністю первинних документів (зокрема, в 1-у чергу податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі її виконання. Отже, враховуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що право на формування податкового кредиту виникає у підприємства виключно лише у разі саме фактичного здійснення господарських операцій, підтверджених первинними документами та наявністю належним чином оформлених податкових накладних, зареєстрованих в ЄРПН. Так, як встановлено матеріалами справи та вже вказувалося вище, позивачем в ході розгляду даної справи було надано до суду 1-ї інстанції докази належного документального оформлення спірних господарських операцій з контрагентами - ТОВ «АРІЯ СТРОЙ ГРАД» та ТОВ «СПЕЦДОРТЕХ», а також належним чином оформлені податкові накладні по цим операціям, які були зареєстровані цими контрагентами в ЄРПН і які, в свою чергу, і є належною правовою підставою для формування податкового кредиту. Контролюючим же органом, в свою чергу, у спірному акті перевірки взагалі не зазначено про порушення норм податкового законодавства саме безпосередньо підприємством позивача та усі висновки фактично були зроблені виходячи з порушення норм податкового законодавства саме контрагентами позивача, які не декларували об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які проводиться діяльність, до того ж, усі ці дані були отримані податковим органом виключно з інформаційних баз, а не на підставі «зустрічних» перевірок, процедура яких передбачена «Порядком проведення контролюючими органами зустрічних звірок» (затв. Постановою КМУ від 27.12.2010р. №1232). При цьому, одночасно слід зауважити, що відсутність у публічному доступі задекларованих умов для здійснення господарських операцій не дає достатніх підстав вважати фіктивними правочини, що були створені за наслідками таких господарських операцій. Відповідно до вимог ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, однак суд вважає, що відповідач не довів порушення позивачем норм податкового законодавства, не довів обізнаність позивача про можливі порушення його контрагентами податкового законодавства. Жодна норма чинного законодавства не встановлює обов`язку покупця товару/послуг бути обізнаним про джерело походження товару, джерело походження основних засобів, тощо, та обов`язку з контролю за дотриманням попередніми контрагентами постачальника правил оподаткування, позивач не наділений правом вимагати від контрагента документи, що підтверджують факт придбання останнім товару, техніки, тощо. Податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від перебування його контрагента за юридичною адресою, дотримання ним податкової дисципліни та правильності ведення податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставок та виконання послуг, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи Проте, посадовими особами контролюючого органу під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено. Відповідач же, в даному конкретному випадку, при встановленні порушень норм податкового законодавства підприємством позивача, фактично керувався виключно податковою інформацією щодо контрагентів позивача без перевірки, дослідження та надання оцінки первинними документам, наявним у позивача по спірним господарським операціям, його висновки зроблені виключно на припущеннях щодо можливого порушення норм податкового законодавства контрагентами позивача. Разом з цим, сам факт наявності господарських операцій з контрагентом, який порушує податкове законодавство не може тягнути за собою негативні наслідки для платника податків у вигляді зменшення податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки, даних про те, що позивач був обізнаний про такі дії його контрагента до суду не надано та якщо контрагент не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Таку правову позицію неодноразово висловлював в своїх рішеннях як Верховний Суд України, так і Європейський суд з прав людини (рішення від 22.01.2009р. у справі «Булавес» АД проти Болгарії»). Навіть у разі порушення зазначеними контрагентами податкового законодавства позивач не може нести відповідальність за дії цих підприємств, якщо податковий орган не доведе обізнаності позивача про такі дії контрагента, узгодженості дій з контрагентом для отримання податкової вигоди, тощо, проте таких доказів представником відповідача до суду не надано. Окрім того, слід вказати, що відповідачем також не було надано до суду 1-ї і 2-ї інстанцій і жодних доказів на підтвердження факту притягнення до будь-якої відповідальності контрагентів позивача, як і не надано належних доказів винесення щодо контрагентів позивача податкових повідомлень-рішень, наявності вироків у кримінальних провадження щодо цих підприємств, тощо. Висновки ж, викладені у податковій інформації, фактично є відображенням дій працівників податкових органів і самі по собі не породжують правових наслідків для платника податків. Правомірність нарахування сум грошового зобов`язання не може мотивуватися виключно даними податкової інформації. Податкова інформація має оцінюватись судом з урахуванням інших доказів у справі. Така позиція відповідає висновкам Верховного Суду в рішенні у справі №804/939/16 від 20.03.2018р. Крім того, слід зазначити й про те, відповідачем також не було надано до суду і жодних доказів визнання спірних правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами недійсними, а також визнання недійсними первинних бухгалтерських документів, що підтверджують їх виконання. Також, не можуть бути доказом нереальності або безтоварності спірних господарських операцій і факти відсутності реєстрації податкових накладних щодо основних фондів, транспортних послуг, вантажних робіт, споживання комунальних послуг, що, в свою чергу, відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у рішенні від 16.02.2018р. по справі №820/4648/13-а. Що ж стосується тверджень податкового органу у висновках за результатами розгляду заперечень на акт перевірки, а також у відзиві на позовну заяву щодо факту наявності кримінальних проваджень, в яких нібито фігурують в т.ч. і контрагенти позивача, як одної з підстав для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, то судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, вважає їх необґрунтованими та взагалі безпідставними, оскільки по-перше, про ці обставини жодним чином не зазначалося ні у спірному акті перевірки, ні в судових засіданнях суду 1-ї та 2-ї інстанцій, ні навіть в апеляційній скарзі, а по-друге, будь-яких вироків (постанов) у цих кримінальних провадженнях досі не має, як і відсутні взагалі будь-які дані щодо участі саме підприємства позивача або ТОВ «АРІЯ СТРОЙ ГРАД», ТОВ «СПЕЦДОРТЕХ» в господарських операціях, щодо яких безпосередньо були порушені ці кримінальні провадження. Отже, за таких обставин, висновки контролюючого органу щодо обсягу і якості спірних господарських операцій та розрахунків між платниками податків не можуть ґрунтуватися на неперевірених припущеннях чи суб`єктивних думках посадових осіб, інформації АІС "Податковий блок", а повинні належним чином доказуватись, як факт, і підтверджуватись документально. При цьому, слід вказати, що аналогічна правова позиція з цього спірного питання була неодноразово викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.02.2018р. (справа №817/149/17), від 29.03.2018р. (справа №813/2758/16), від 03.10.2019р. (справа №813/4079/15), від 16.01.2018р. (справа №К/9901/25587/18), від 15.04.2020р. (справа №826/13929/17), від 31.01.2019р. (справа №802/548/15-а), від 03.10.2019р. (справа №813/4079/15), від 26.02.2019р. (справа №П/811/530/17) та від 25.02.2021р. (справа №640/3515/19). Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Аналогічні положення містяться і в ч.ч.5,6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Таким чином, враховуючи конкретні обставини справи, а також приймаючи до уваги умови укладених договорів та специфіку придбаних товарів у контрагентів, судова колегія, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач має в наявності та надав суду усі необхідні та належним чином оформлені первинні документи, які в сукупності фактично свідчать про реальність вчинення та повного виконання спірних господарських операцій, натомість як доводи контролюючого органу, в свою чергу, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст.204 ЦК України презумпції правомірності правочину та вимог ч.2 ст.77 КАС України, останній мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази на підтвердження своєї позиції щодо безпідставності задекларованого позивачем податкового кредиту сформованого за господарськими операціями, які в реальності нібито не виконувались. До того ж, суд 2-ї інстанції, як і окружний суд, також звертає увагу і на неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб`єкта господарювання за неправомірні дії іншого, що, в свою чергу, підтверджується вищезгаданою практикою Європейського Суду з прав людини («Інтерсплав проти України» (2007р., заява №803/02), «Булвес АД проти Болгарії» (2009р., заява №3991/03), «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії» (2010р., заява №6689/03) і «Гешмен і Герруп проти Сполученого Королівства» (рішення від 25.11.1999р.)). Вказані вище рішення Європейського суду з прав людини у податкових спорах не дозволяють поставити публічний інтерес (наповнення бюджету) вище приватного (свобода господарської діяльності та захист права власності) та, в свою чергу, чітко визначає правило індивідуальної відповідальності добросовісного платника податків, який не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом і, при сплаті ПДВ має розраховувати на використання свого податкового кредиту в порядку, визначеному податковим законодавством. Таким чином, усі претензії контролюючого органу до зазначених вище контрагентів позивача є передчасними та фактично носять загальний, неконкретний і абстрактний характер, а також ґрунтуються виключно на припущеннях. Позивач же, в свою чергу, в судових засіданнях судів 1-ї та 2-ї інстанцій належним чином довів, що здійснені ним господарські операції із вказаними контрагентами мали реальний характер, а факт придбання робіт (послуг) підтверджений належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, спричинили реальні зміни його майнового стану та були належним чином відображені у податковій звітності. Окрім того, в наявних матеріалах справи не містяться жодні докази наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. За таких обставин, висновок податкового органу про «безтоварний» або «нереальний» характер спірних операцій ґрунтується лише на припущеннях, неправильній юридичній оцінці обставин справи та не підтверджений належними і беззаперечними доказами. Отже, оскільки зроблені у спірному акті перевірки висновки є поверховими та передчасними, а всі претензії до взаємовідносин контрагентів фактично носять загальний та неконкретний характер, то колегія суддів приходить до аналогічного, що і суд 1-ї інстанції висновку про наявність усіх законних підстав для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 08.09.2020р. №0018920501 і №0018910501. Що ж стосується інших вимог підприємства позивача, пов`язаних з відшкодуванням (стягненням) за рахунок бюджетних асигнувань відповідача реально понесених ним судових витрат (про які до речі в апеляційній скарзі навіть не згадувалося), що складаються з судового збору в сумі 21020 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн. (договір про надання правничої допомоги №7 від 12.08.2020р., платіжне доручення №426 від 17.08.2020р.), то останні, на думку судової колегії, на підставі вимог ст.ст.134,139 КАС України та висновків ЄСПЛ, викладених в рішенні від 23.01.2014р. у справі «East/West Alliance Limited проти України» (заява №19336/04), підлягають задоволенню, що, в свою чергу, було вірно вирішено судом 1-ї інстанції та фактично не оспорюється відповідачем в апеляційній скарзі. І на останнє, судова колегія приймає до уваги та ще раз вважає за необхідне наголосити й на тому, що згідно з вимогами цивільного та податкового законодавства існує презумпція правомірності правочинів (ст.204 ЦК України) та презумпція правомірності рішень платника податку (пп.4.1.4 п.4.1.ст.4 ПКУ), а відповідно до ст.61 Конституції України, юридична відповідальність особи має виключно індивідуальний характер. До того ж, ще раз варто зазначити, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. А згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, що, у свою чергу, не було відповідним чином реалізовано апелянтом при розгляді справи в судах 1-ї та 2-ї інстанцій. З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін. Керуючись ст.ст.308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2021 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлено: 23.06.2021р. Головуючий у справі суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов Судді: І.П. Косцова В.О. Скрипченко