Постанова 4852 № 160/7263/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 22 червня 2021 року м. Дніпросправа № 160/7263/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач), суддів: Білак С.В., Шальєвої В.А., за участю секретаря судового засідання Солодкова К.А. за участю позивача ОСОБА_1 за участю представників: позивача Олюха В.Г., відповідача Якимов Г.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.11.2020 ( суддя першої інстанції Єфанова О.В.) в адміністративній справі №160/7263/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про стягнення середньої заробітної плати,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, в якому просила стягнути з відповідача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 89649,56 грн., середню заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 35 610,63 грн., а також моральну шкоду у розмірі 100 000 грн. Вимоги позову обґрунтовані тим, що передбачене ч.5 статті 74 Закону України «Про державну службу» право на отримання середньої заробітної плати за період вимушеного прогулу (з 14.06.2018 року по 08.01.2019 року, до якого також позивачка включала період тимчасової непрацездатності) з посиланням на те, що у судовому порядку встановлений факт незаконного відсторонення її від виконання посадових обов`язків. Крім того, відмова відповідача у здійсненні такої виплати з мотивів неможливості здійснення в органах Казначейства реєстрації бюджетних зобов`язань за минулий період. Указуючи на наявні ознаки допущення по відношенню до неї протиправної бездіяльності з боку відповідача, вважає, що також має право на стягнення з останнього середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації моральної шкоди. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2020 року в задоволені позову відмовлено. З апеляційною скаргою звернувся позивач, в якій підтримала обставини викладені в позові. За результатами апеляційного перегляду справи апелянт просила скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Під час апеляційного перегляду справи встановлено, відповідно до наказу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області 02.06.2015 р. № 9-к позивачку призначено на посаду головного державного інспектора Криворізького відділу з питань додержання законодавства працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів управління з питань праці з 02.06.2015 р. за переведенням з територіальної державної інспекції з питань праці у Дніпропетровській області. Наказом № 158-к від 13.06.2018 р. ОСОБА_1 відсторонено від виконання посадових обов`язків головного державного інспектора на час здійснення дисциплінарного провадження з 14.06.2018 р. відповідно вимог ст. 72 Закону України «Про державну службу» та на підставі подання дисциплінарної комісії Головного управління від 12.06.2018 р. Наказами від 19.06.2018 р. № 56-д, від 26.07.2018 р. № 76-д продовжено строк дисциплінарного провадження до 03.08.2018 р. відповідно до ч. 3 ст. 71 Закону України «Про державну службу» та подання дисциплінарної комісії. 06.08.2018 р. ГУ Держпраці у Дніпропетровській області прийнято наказ № 78-д «Про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади державної служби». Наказом від 09.01.2019 р. № 8-к ОСОБА_1 звільнено з посади відповідно п. 4 ч. 1 ст. 87, ст. 89 Закону України «Про державну службу» на підставі наказу ГУ Держпраці у Дніпропетровській області від 06.08.2018 р. №78-д. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26.12.2019 року у справі № 160/4169/19, якою з-поміж іншого визнано протиправними та скасовані накази відповідача від 06.08.2018 № 78-д та від №8-к від 09.01.2019 року, також зобов`язано останнього поновити ОСОБА_1 на відповідній посаді. Після поновлення на роботі, позивачка звернулася до відповідача з вимогою нарахувати та виплатити середню заробітну плату за період відсторонення від посади та фактично відпрацьований час з 14.06.2018 р. - 01.08.2018 р., а також здійснити нарахування лікарняних за період непрацездатності. Відповідачем жодних заходів для здійснення таких виплат не вчинено. Останній надіслав на адресу позивачки лист від 31.01.2020 року, в якому серед іншого зазначив про відсутність підстав для здійснення таких виплат мотивуючи це неможливістю здійснення в органах Казначейства реєстрації бюджетних зобов`язань за минулий період. Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції зазначив, що вiдсторонення вiд посади державного службовця застосовується як тимчасовий захiд до ухвалення остаточного рiшення про можливiсть (неможливiсть) виконання ним своїх посадових обов`язків. При цьому, аналіз вказаний вище норм чинного законодавства свідчить про те, що ні нормами ст. 46 Кодексу законів про працю України, ні нормами Закону України «Про державну службу» не передбачено збереження заробітної плати державному службовцю у випадку його відсторонення від посади. Тобто, якщо збереження заробітної плати прямо не передбачено законодавчими актами, відсторонення відбувається без її збереження. Відсторонення позивачки від займаної посади, стягнення середнього заробітку за період якого є предметом розгляду у цій справі справи, здійснено відповідачем на підставі наказу від 13.06.2018 року «Про відсторонення державного службовця ОСОБА_1 від виконання посадових обов`язків», який не оскаржувався позивачкою та не був скасований у встановленому законодавством порядку із наданням йому відповідної правової оцінки. Та підстава, що позивачка фактично виконувала посадові обов`язки (в частині сприяння проведенню службового розслідування) у спірний період не змінює суті правового регулювання та обставин того, що вищенаведений наказ від 13.06.2018 року про відсторонення її від виконання посадових обов`язків є чинним та не скасований у судовому порядку. Колегія суддів визнає висновки суду першої інстанції обґрунтованими. Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст. 46 Кодексу законів про працю України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством. Згідно ч. 6 ст. 72 Закону України «Про державну службу» відсторонення державного службовця від виконання посадових обов`язків у разі вчинення ним корупційного правопорушення здійснюється відповідно до Закону України «Про запобігання корупції». Відповідно до ч.4 статті 72 Закону № 889-VIII, лише у випадку закриття дисциплінарного провадження без притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності у відповідності до частини 4 статті 72 Закону № 889-VIII такій особі оплачується у розмірі середньої заробітної плати час відсторонення від виконання посадових обов`язків в установленому порядку. Отже, вiдсторонення вiд посади державного службовця застосовується як тимчасовий захiд до ухвалення остаточного рiшення про можливiсть (неможливiсть) виконання ним своїх посадових обов`язків. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року у справі № 160/4169/19 позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про поновлення на державній службі задоволено: визнано протиправним та скасувати наказ начальника Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області Снісара В.В. від 06.08.2018 № 78-д «Про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 »; визнано протиправним та скасувати наказ Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області №8-к від 09.01.2019 року «Про звільнення ОСОБА_1 ».Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, застрахованих осіб, зайнятість, працевлаштування інвалідів та з питань дитячої праці у Криворізькому регіоні Управління з питань праці Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області з 09.01.2019 року. Стягнуто з Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 59 129.00 грн., що визначена без утримання прибуткового податку з громадян та інших обов`язкових платежів. При розгляді вказаної справи суд не уповноважений надавати оцінку судовим рішенням, яки набули законної сили. Стосовно вимоги позивача зобов`язати відповідача нарахувати та сплатити середній заробіток за час відсторонення від виконання посадових обов`язків на час службового розслідування , суд зазначає наступне. Відсторонення працівника від роботи, це один із випадків передбачених законодавством призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасове увільнення роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання. Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи, на умовах та підставах встановлених законодавством за суттю не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків. Призупинення трудових відносин в такому випадку не тягне за собою обов`язкове їх припинення. При цьому на період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце. Здійснюючи відсторонення від роботи працівника роботодавець зобов`язаний діяти на підставі, у межах наданих повноважень та у спосіб, що передбачені законом, неупереджено, дотримуватись принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Законодавством передбачено випадки збереження виплати заробітної плати відстороненому працівнику повністю або частково. Зокрема, відповідно до вимог статті 22 Закону України «Про Державну службу» відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою відбувається із збереженням заробітної плати. Водночас, відповідно до вимог статті 65 Закону України «Про запобігання корупції» особа, якій повідомлено про підозру у вчиненні нею злочину у сфері службової діяльності, підлягає відстороненню від виконання повноважень на посаді в порядку, визначеному законом. Особа, щодо якої складено протокол про адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, якщо інше не передбачено Конституцією і законами України, може бути відсторонена від виконання повноважень на посаді в порядку, визначеному законом без збереження заробітної плати. У разі закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, у зв`язку з відсутністю події або складу адміністративного правопорушення відстороненій від виконання службових повноважень особі відшкодовується середній заробіток за час вимушеного прогулу, пов`язаного з таким відстороненням. Відсторонення від посади без збереження заробітної плати може здійснюватись, щодо підозрюваного або обвинуваченого у кримінальному провадженні, щодо злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого злочину. У такому випадку в разі відсторонення не передбачено збереження заробітної плати, але передбачено відшкодування шкоди, яка завдана громадянинові внаслідок незаконного відсторонення від роботи (посади). Право на відшкодування шкоди за рахунок держави виникає в разі встановлення у вироку суду факту незаконного відсторонення; постановлення виправдувального вироку суду, закриття кримінального провадження. У випадку відсторонення працівника від роботи з припиненням виплати заробітної плати, допомога по тимчасовій непрацездатності не надається, оскільки статтею 22 Закону України „ Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування передбачено, що допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі, як повна або часткова компенсація заробітної плати, котру вона втрачає внаслідок захворювання, або інших страхових випадків. У разі незгоди працівників з рішенням власника або уповноваженого ним органу щодо відсторонення їх від роботи, спір вирішується судом. Згідно п. 4 Порядку № 950 визначено, що службове розслідування проводиться з відстороненням особи, стосовно якої проводиться службове розслідування, від здійснення повноважень на посаді або без такого відсторонення. Рішення про відсторонення приймається керівником органу. Рішення про відсторонення державного службовця від виконання посадових обов`язків приймається відповідно керівником державної служби або суб`єктом призначення. Тривалість відсторонення державного службовця від виконання посадових обов`язків не може перевищувати часу дисциплінарного провадження. З огляду на те, що у відношенні ОСОБА_1 у період з 14.06.2018 року по 03.08.2018 року проводилось службове розслідування, останню було відсторонено від виконання службових обов`язків, як це передбачено п. 4 Порядку № 950 та ст. 72 Закону України «Про державну службу», тому у зв`язку з відсутні доказів щодо скасування зазначеного наказу, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині. Крім того, суд наділений повноваженнями вирішення питання про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що мав місце саме в період з дня виконання наказу про звільнення до дня ухвалення рішення у справі по суті. Стосовно вимоги позивача, стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 100 000 грн. у зв`язку з незаконним звільненням, суд зазначає наступне. Вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди, суд керується статтею 237-1 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, зазначена норма сформульована так, що відшкодувати моральну шкоду, заподіяну працівникові роботодавцем, можна тільки за наявності трьох життєвих обставин: моральних страждань; втрати нормальних життєвих зв`язків; необхідності додаткових зусиль для організації свого життя. Відповідно до ч.ч. 2-5 ст. 25 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Таким чином, на теперішній час дане питання повинно вирішуватися в порядку ЦПК, оскільки рішення з питань незаконного звільнення позивачки вже вирішено у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року у справі № 160/4169/19. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. За змістом ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Відповідно до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 75 КАС України). Отже, апеляційна скарга не містить посилань на обставини, передбачені статтями 317-319 КАС України, за яких рішення суду підлягає скасуванню. Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.11.2020 в адміністративній справі №160/7263/20 залишити без змін. Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п.2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Повний текст постанови складено 24 червня 2021 року. Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко суддя С.В. Білак суддя В.А. Шальєва